Парадигми II відміни
Однина
н. стіл шофер батьк-о сел-о
р. стол-а шофер-а батьк-а сел-а
д. стол-у (-ові) шофер-ові (-у) батьк-ові (-у) сел-у
Зн. стіл шофер-а батьк-а сел-о
Ор. стол-ом шофер-ом батьк-ом сел-ом
м. (на) стол-і (на) шофер-ові (-і) (на) батьк-ові (-у) (на) сел-і
Кл. стол-е шофер-е батьк-у сел-о
н. коваль гай Ігор пол-е знанн-я
р. ковал-я га-ю Ігор-я пол-я знанн-я
Д. ковал-еві (-ю) га-ю Ігор-еві (-ю) пол-ю знанн-ю
Зн. ковал-я гай Ігор-я пол-е знанн-я
Ор. ковал-ем ■ га-єм Ігор-ем пол-ем знанн-ям
м. (на) ковал-еві (-і, -ю) (на/у) га-ю (на) Ігор-еві (-і) (на/у) пол-і (на) знанн-і
Кл. ковал-ю га-ю Ігор-е пол-е знанн-я
199 СУЧАСНА УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРНА МОВА
н. м’яч каменяр днищ-е
р. м ’яч-а каменяр-а днищ-а
д. м ’яч-у (-еві) каменяр-еві (-у) днищ-у
Зн. м’яч каменяр-а днищ-■е
Ор. м ‘яч-ем каменяр-ем днищ ■ем
м. (на) М :‘яч-і (на) каменяр-еві (-і) (на) днищ-і
Кл. м ‘яч-е каменяр-е днищ-у
Множина
Н. стол-и шофер-и батьк-и сел-а
Р. стол-ів шофер-ів батьк-ів сіл
д. стол-ам шофер-ам батьк-ам сел-ам
Зн. стол-и шофер-ів батьк-ів сел-а
Ор. стол-ами шофер-ами батьк-ами сел-ами
м. (на) стол-ах (на) шофер-ах (на) батьк-ах (на) сел-ах ‘
Кл. стол-и шофер-и батьк-и сел-а
Н. ковал-і га-ї пол-я знанн-я
Р. ковал-ів га-їв пол-ів знань
д. ковал-ям га-ям . пол-ям знанн-ям
Зн. ковал-ів га-ї пол-я знанн-я
Ор. ковал-ями га-ями пол-ями знанн-ями
м. (на) ковал-ях (на/в) га-ях (на/в) пол-ях (на) знанн-ях
Кл. ковал-і га-ї пол-я знанн-я
Н. м ’яч-і каменяр-і днищ-а
Р. м ’яч-ів каменір-ів днищ
Д. м ’яч-ам каменяр-ам днищ-ам
Зн. м ”яч-і каменяр-ів днищ-а
Ор. м ’яч-ами каменяр-ами днищ-ами
М. (на) м яч-ах (на) каменяр-ах (на) днищ-ах
Кл. м ‘яч-і каменяр-і днищ-а
Однина
У називному відмінку однини іменники другої відміни чоловічого роду мають
чисту основу (кобзар, кінь, край) або флексію -о (Дмитро, Дніпро). В іменниках
середнього роду виступає флексія -о: добро, світло (тверда група), -е: море, плече
(м’яка і мішана групи) та -а (граф, -я): весілля, життя (м’яка група).
Родовий відмінок має закінчення -а (-я) та -у (-ю). Вибір і вживання флексії в
іменниках чоловічого роду залежать від семантико-граматичного розряду, під який
підводиться слово. Так, флексію -а (-я) мають іменники, що називають істот (за ви*
нятком збірних назв: народу, загону): брата, керівника, викладача, Дениса, ОЩ09Щ
горобця, карася; назви конкретних предметів, що мають обидві форми числа (носі
стола, замка, олівця, шматка, кумача); назви мір (грама, метра, літра, місяц*>
200 Морфологи» як розділ граматики
карбованця); наукові і технічні терміни українські та іншомовного походження (від­
мінка, суфікса, кореня, прикметника, радіуса, сектора, синоніма, але.* синтаксису,
базису); назви приміщень, будівель та інших споруд і частин їх (вітряка, гаража,
млина, але: карнизу і карниза, сараю і сарая, поверху, універмагу, залу).
Флексія -у (-ю) виступає в збірних назвах (люду); в назвах рослин (барвінку, льону,
лісу, саду, гороху, лозняку і лозняка, молодняку і молодняка); у назвах установ, орга­
нізацій, закладів (інституту, вузу, заводу); в назвах абстрактних понять, процесів,
станів, суспільних, наукових та інших течій (розуму, вигляду, цвіту, глузду, світо­
гляду, процесу, гуманізму, матеріалізму); в назвах явищ природи (грому, снігопаду,
морозу, вогню).
У географічних назвах міст, рік переважає флексія -а (-я): Львова, Гадяча, Меліто­
поля, Дніпра, Дінця (з наголосом на флексії): алс Дону, Дунаю (з ненаголошеною флек­
сією). У назвах країв, озер, гір і т. д. переважає флексія -у (-ю): Криму, Сибіру,
Донбасу, Байкалу, Уралу та ін.
У деяких іменниках можливі подвійні флексії залежно від семантичної відне-
сеності слова, наприклад: зробив ремонт телефонного апарата (конкретний пред­
мет) і перебуває у віданні державного апарату (виражає сукупність).
Флексія може також регулюватися наголосом, наприклад: з моста і з мосту, стиду
і стида.
Іменники середнього роду в родовому відмінку однини мають закінчення -а (-я):
озера, перевесла, прізвища, моря, завдання.
Давальний відмінок в українській мові має паралельні флексії -ові та -у в іменни­
ках чоловічого роду твердої групи: Петрові і Петру; -еві (-єві) та -у (-ю) в іменниках
м’якої і мішаної груп: коневі і коню, Гайдаєві і Гайдаю, сторожеві і сторожу.
У назвах істот переважає флексія -ові, -еві (-єві), а із назвах неживих предметів
-У (‘* > )■
Іменники середнього роду в давальному відмінку виступають з флексією -у (чо):
болоту, горю, прізвищу. Іменники середнього роду можуть мати флексію -ові, -еві у
випадку переносного вживання – синекдохи, наприклад: Показав селові синю
книжечку (М. Стельмах).
У знахідному відмінку однини іменників чоловічого роду більш виразно вияв­
ляється вказівка на істоту чи неістоту. У назвах істот форма знахідного збігається з
родовим відмінком: зустрів брата, батька, Сергія, а в назвах предметів – із на­
зивним: узяв папір, стілець, книш. Назви групувань істот також мають форму
знахідного, що збігається з називним: зібрав загін, погнав табун.
Проте ця закономірність у ряді випадків порушується, наприклад, можна вжити:
збудував хлівець і хлівця, одержав лист і листа, зокрема, порівняйте у фразеологізмах:
піймати облизня, дати гарбуза.
В орудному відмінку іменники чоловічого і середнього роду (крім тих, що в
називному відмінку закінчуються на -я) мають флексію -ом: Іванам, кранам, озерам
(тверда група); -ем (~єм): Василем, секретарем, фуражем, полем, днищем (м’яка і
мішана групи).
Іменники середнього роду на -я в орудному відмінку однини мають флексію -ям:
груддям, листям, пір ’ям. 1
У місцевому відмінку іменників другої відміни однини виступають закінчена
-4 (4), -у (-ю), -ові, -еві (-€ЛІ). Флексії -Ові, -еві (-еві) З’ЯВИЛИСЯ В місцевому відмінку1
аналогією до давального відмінка і виступають переважно, як і в давальному, в назв®! І
істот чоловічого роду: на синові, на гостеві, на Гордієві.
Флексія -у (-ю) виступає в іменниках чоловічого і середнього роду, що макуц
суфікси -к (о), ок, -ик, ~ак: на візку, на містку, у миснику, на держаку.
В ІНШИХ ІМеННИКаХ ЧОЛОВІЧОГО рОДу флеКСІЯ -у (-Ю) ЧИ -І (-Ї) регуЛЮ ЄТЬСЯ Ццщ І
самими семантичними відтінками, що й у родовому відмінку. Порівняйте, наприклад-
на льоду, у строю, але на дивані, у музеї, на стільці.
Закінчення -у (-ю) виступає в поєднанні з прийменником по: по двору, по вівсу, ц0
морю.
Флексія 4 виступає в іменниках середнього роду, за винятком тих, що мають
суфікс -к-: на лоні, у морі, у зіллі, але у горнятку, на курчаткові і курчатку.
У формі місцевого відмінка приголосні основи г, к ,х змінюються на з, ц, с: гтуг-
у плузі, байрак – у байраці, вухо – у вусі.
У кличному відмінку іменники другої відміни мають флексію -у або -є.
Флексія -у виступає в іменниках чоловічого роду твердої і мішаної груп: діду,
товаришу, дядьку, котику; в іншомовних найменуваннях з кінцевим задньоязиковим
або гортанним приголосним: Юзеку, Людвігу; в іменниках чоловічого роду м’яної
групи виступає флексія -ю: Сергію, лікарю, краю.
Флексія -е вживається у кличній формі іменників чоловічого роду з суфіксами
-ець, -ак: хлопче, юначе, батраче (але ковалю, мудрецю) та в деяких інших іменниках
чоловічого роду, наприклад: голубе, вітре, друже.
Перед флексією -е приголосні г, к, х змінюються на ж, ч, ш: друг – друже, юнак-
юнане, Явтух – Явтуше.
У назвах осіб клична форма може заступатися називним відмінком, зокрема у ви­
падку звертання до людини з вказівкою на ранг, посаду і т. ін., наприклад, лейтенант
Орлик, прокуроре Грищенко, товаришу голова. В усіх інших випадках, коли перше
слово є загальною назвою, а друге – ім’ям, обидва іменники мають кличну форму,
наприклад: товаришу Євгене, брате Олексію.
У персоніфікованих назвах середнього роду із значенням звертання вживається
форма називного відмінка: світло, крило, плече.
Множина
Називний відмінок множини може мати: 1) в іменниках чоловічого роду твердої
групи флексію -и: робітники, інженери, шофери, прапори; 2) в іменниках чоловічого
роду м’якої і мішаної груп флексію -і або графічно -ї: учителі, портфелі, школярі,
товариші, носії; 3) в іменниках середнього роду твердої і мішаної груп флексію -а:
коліна, полотна, прізвища або -я , що графічно передає м ’якість приголосного основи
в іменниках середнього роду м’якої групи: моря, послання, прислів ’я.
В окремих іменниках середнього роду виступає давнє закінчення називного
двоїни -і: очі, плечі, уші (і вуха) або -и: вуси, рукави (при більш поширеному вживанні:
вуса, рукава).
СУЧАСНА УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРНА МОВА__________ ____
202 Морфологія як розділ граматики
У родовому відмінку множини іменники другої відміни мають закінчення -ів (-Г*|
-ей або нульову флексію: столів, ковалів, батьків, солов Те, країв, очей, плечей.
В іменниках чоловічого роду найуживаніша флексія -ів: воротарів, чоловіків,
орачів, плащів.
Деякі іменники середнього роду мають також флексію -ів: морів, полів, почуттів.
Нульова флексія виступає в іменниках чоловічого роду, які втрачають у множині
суфікс -ин-: селян, подолян, галичан, болгар, татар, але грузинів, осетинів, та в біль­
шості іменників середнього роду: вікон, гнізд, решіт, сердець, волокон, знань, завдань,
розгалужень.
Закінчення -ей виступає в деяких іменниках чоловічого і середнього роду: коней,
гостей, очей, вушей (і вух), плечей (і пліч).
У давальному, орудному і місцевому відмінках іменники другої відміни мають такі
самі флексії, як і іменники першої відміни: -ом (ям), -оми (-ями), -ах (-ях), наприклад:
братам, сестрам, школярам, озерам, морям, знанням; братами, школярами,
озерами, морями, знаннями; на братах, на сестрах, на школярах, на озерах, на
морях, у знаннях. * :
У знахідному відмінку множини іменників другої відміни спостерігаються ті самі
закономірності розрізнення істот/неістот, що й в іменниках першої відміни та в
родовому однини другої відміни.