Предикативний зв’язок у межах речення перебуває постійно в полі Юру лінгвістів, тому що, на думку більшості учених, речення створюється в основному актом, через який предмету думки і повідомленні) (тобто комунікативному суб’єкту) приписується те, що про нього мислиться і повідомляється (комунікативний предикат) (див.: [Загніт- ко1990в,с. 23-25]).
Речення будується навколо певного предиката, який виступає організуючим центром речення на логіко-семантичному і семантико-синтак- спчному рівні. На першому із цих рівнів він є семантичним предикатом, а на другому — семантико-синтаксичним. На обох рівнях предикат являє собою особливу семантичну сутність, яка типізується не у формі словникових одиниць, а у формі структурних схем речення. 11 остійна типізація зумовила закріплення певних сем у структурі самої псксеми на віртуальному рівні і зумовлює рівень її предикатності. На логіко-семантичному рівні предикат, типовою реалізацією якого в українській мові є дієслово, розглядається як пропозиційна функ- ііін, репрезентуюча те чи інше «становище речей» в об’єктивній |
296 |
Морфологія |
дійсності. Тому пропознційна функція визначається як предикат і деяка характеристика змінних [Степанов 1979, с. 338] і предикати виступають особливими семантичними сутностями мови, вони типізуються мовою не у формі словникових одиниць, дієслів, а у формі про- позиційних функцій і відповідних для них «структурних схем речення» [Степанов 1981, с. 133].
Кожен із семантичних типів предикатів програмує певні відношення між зумовленими ним семантичними аргументами, зміна яких зумовлює зміну предиката або модифікацію його семантичної структури. Семантичний предикат не тільки уміщує певну кількість аргументів, але й визначає їх семантичний статус (об’єкт, адресат, інструмент тощо) і репрезентує структурно-семантичну основу речення. Відштовхуючись від подібного тлумачення предиката, М. І. Лещенко підкреслює: «Віртуальному реченню властива предикатність, а актуальному — предикативність. Предикатність речення полягає в його організації навколо предиката і в його суб’єктно-предикатному членуванні, а предикативність — у віднесеності змісту речення до дійсності» [Лещенко 1988, с. 31]. Отже, предикативність визначається через реалізацію суб’єктивного змісту, його місця у структурі речення і значущості окремих категоріальних значень у його репрезентації. |