Загнітко Анатолій Панасович - Теоретична граматика сучасної української мови. Морфологія. Синтаксис.

2.2. Актуально-предикатний потенціал граматичних форм числа іменників

Актуально-предикатний характер категорії граматичного числа імен­ників мотивується її спрямованістю в систему мовлення, її функціо­нальний статус співвідноситься з реалізацією ситуативно-прагматич- них завдань. Інтерпретація того чи іншого змісту з позицій мовця щодо- його квантитативних вимірів утворює ядерну площину призначення числа в системі мови. Відмінність між грамемами роду і числа полягає в їх участі щодо оформлення частиномовного значення іменника — предметності. Граматичний рід кваліфікує іменник на віртуальному рівні, характеризуючись власним експонентом, який у міру необхід­ності може актуалізовуватись/неактуалізовуватись у комунікативно­му акті. Відносна незалежність грамем роду не може абсолютизувати­ся, тому що значні зміни інших ГК зумовлюють видозміну його основ­них характеристик. Так, уніфікація експонентів числа у давньоруській мові, яка полягала у зведенні синонімічних експонентів до меншого їх числа, зумовила витворення значної кількості іменників, що пере­бувають поза межами граматичного роду. Це так звані множинні імен­ники, пор. кваліфікацію таких слів як репрезентантів окремого «пар­ного» роду (див.: [Зализняк 1967]). Водночас семантична мотивованість роду серед іменників — назв осіб, актуалізованість семантики статі в межах речення через атрибутивні, предикативні елементи і реалізація закону граматичного плеоназму, поширеність такої мотивованості се­ред іменників — назв тварин зумовлюють вичленовування так званого «живого» і «неживого» роду як експонентно закріплених ГЗ, що ха­рактеризуються регулярністю і послідовним протиставленням двох рядів ГФ. Принципово не заперечуючи такого підходу, слід зазначити його лексико-семантичну природу, яка тільки в останні періоди роз­витку слов’янських мов здобуває послідовну репрезентацію, особливо серед іменників — назв осіб чоловічого роду. Таке виділення не може бути достатнім, тому що ґрунтується на іншому ГЗ, представленому тільки в окремій лексико-граматичній групі слів.

Звуження ГК роду зумовило трансформацію словозмінної актуаль- но-предикатної специфіки категорії числа у віртуально-лексемну, що охоплює лексему в усіх її виявах. Множинні іменники типу радощі, любощі, хитрощі, канікули, дріжджі, висівки, окрушки, окуляри, кліщі, ножиці, сани, штани, вила, двері, ворота, дрова, вершки, про­води, перегони, заробітки, сутінки, іменини, оглядини, шахи, шашки, жмурки, сіни, сходи, ресурси, аннали, джунглі в межах категорії чис­ла протиставлені сингулятивам типу доброта, хоробрість, сміливість, мужність, відважність, відчайдушність (на -їсть нараховується 4071 іменник), давнина (1048), блакить (28), голубизна (изн-а — 36), сум (650), любов (347), індустріалізація (на -аці [у]——————————————————— 853). Збільшен­

 

308


Морфологія


ня кількості множинних та однинних іменників зумовлює розширен­ня віртуально-лексемної специфіки граматичного числа, трансформацію ГЗ числа з актуально-предикатної сфери, що характеризується послідов­ною інтерпретативною спрямованістю, у системно закріплену. Цю тен­денцію, крім відад’єктивних іменників, посилюють і девербативи ти­пу навчання, страждання, уміння, ходіння, чекання, сподівання,

транспортування, перевезення (іменників на -инУ]-, -овинЦ]————————————————————————- 97;

«[;]-. енЦ]-, -ін[Д—- 8949), які на віртуальному рівні характеризують­ся омонімічними формами числа, трансформучи число на міжпарадиг- матичний рівень із послідовною репрезентацією в межах синтагми.

Підтвердженням звуження предикатно-актуальної специфіки гра­матичного числа є зменшення кількості його ГЗ (пор. у праіндоєвро- пейській мові послідовно розмежовувалось значення однини, двоїни, троїни, множини), що є наслідком активного поєднання аналітичних морфем типу один, два, три, чотири з іменниками і функціонування таких конструкцій на рівні речень як цілісних семантико-синтаксич- них одиниць. Якраз ці аналітичні морфеми виступають абсолютними актуалізаторами значення числа й окреслювачами числової кількості, відображення якої є одним із ситуативно-прагматичних завдань. У ре­зультаті функціонування таких конструкцій як цілісних значно моди­фікувалась опозиція «рахованості/нерахованості», яка є центром функ­ціонального навантаження форм однини і множини. Експонент числа іменника перетворюється у формальний показник, який за законом граматичного обов’язкового плеоназму підпорядковує своєму оформ­ленню всі інші характеризатори й актуалізатори, тобто функцію ак- туалізатора у таких конструкціях виконують чи беруть на себе аналі­тичні синтаксичні морфеми. Опозиція «рахованості/нерахованості» стає визначальною, незважаючи на свою колишню співвеликість з опози­цією «членованості/нечленованоеті», функціональне значення якої пізнається на рівні ГК числа у здатності ГЗ числа виступати диферен­ціаторами окремих лексем, пор.: вода — води, пісок — піски, залізо — заліза, масло — масла, шовк — шовки та ін. Словозмінний характер категорії числа іменників у ядерній площині утримується самою се­мантикою непредикатних іменників, здатних реалізовувати семанти­ку рахованості/нерахованості, яка є видовою опозицією щодо проти­ставлення «членованості/нечленованоеті».

Протиставлення «одиничність/множинність» оточене окремими до­датковими опозиціями, які створюють потенційні семи. Серед них слід відзначити: 1)опозицію «глобальність/розчленованість». Одиничність завжди пов’язана з глобальністю, множинність — з розчленованістю (пор.: Всі боролись за Отчизну милу, Як за життя, — солдат і гене­рал (Рильський, 1956, с. 510); Правдивий воїн не дрімає, Без просипу… не п’є (І. Котляревський); А тепер, боєць, повертайся до миру, тру­дись в його ім’я (Яновський, 1958, с. 576) і Сина Йвана молодого Одда­ли в солдати За те, що ти не навчила Панів шанувати (Шевченко,

1984,  с. 56); Всі помисли і прагнення офіцера були там, між воїнами, на полі бою (Кучер, 1961, с. 186); Подаймо їм велику розвагу, Скажім і

 

РОЗДІЛ VI. Морфологічні категорії.


309


докажім, що ми бійці самі (Українка, 1984, с. 620); Нові ударні брига­ди ставали до шеренг бійців за реконструкцію транспорту (Дончен- ко, 1956, 2, с. 202); 2) опозицію «однорідність/неоднорідність». Мно­жина може вказувати на множинність як однорідних, так і неодно­рідних предметів, причому точне значення нерідко випливає тільки із ситуації, що є переконливою аргументацією її актуалізованого харак­теру, спрямованого на реалізацію ситуативно-прагматичних завдань комунікативного акту.

Проста множинність як вияв словозмінної специфіки категорії чис­ла іменників не взаємодіє з якісною репрезентацією предметів (стіл — столи, стіна — стіни, дощ — дощі, квітка — квітки, учень — учні, студент — студенти, викладач — викладачі, представник — пред­ставники, пасажир — пасажири, делегат — делегати, депутат — депутати). Але якщо мається на увазі якісна неоднорідність пред­метів, то актуалізується значення «сортність», яке можна зарахувати до модусних величин реченнєвої структури, пор.: Десь внизу засичала, заклекотіла вода, мов щось важке і живе прокотилось по трубі (Зба- нацький, 1974, с. 362) і Для полегшення головного болю вживається аспірин і пірамідон, при кашлі — лужні води наполовину з теплим молоком (Наука і суспільство. — 1985. — № 2. — С. 22); Відколи Степан Кушнір отримав поміщицьку тяжкотілу корову, то щоразу приносив на комнезамівські збори загорнуту в ганчірку грудочку мас­ла (Стельмах, 1962, 2, с. 405) і Мінеральні масла являють собою про­дукт перегонки нафти, вугілля і смолистих сланців (Захист рослин від шкідників і хвороб. — К., 1952. — С. 172)таін.; 3) однократність/ неоднократність. Множина окремих явищ може позначати не одночас­ну їх множинність, але їх множинність у часі, яка змінюється, підкрес­люючи неоднократність такого явища. «Однорідність/неоднорідність» активно взаємодіє із семантикою форм часу, утворюючи єдину темпо- ральну площину в суб’єктивному смислі реченнєвої структури: Зараз такий йде дощ, як з відра (Коцюбинський, 1955, 1, с. 315); По улиці вітер віє Та сніг замітає. По улиці попідтинню Вдова шкандибає (Шевченко, 1984, с. 168) — як однократне нетривале явище; Застала осінь з вітрами холодними, з дощами дрібними (Українка, 1984, с. 326) — як тривале багатократне явище, неодноразово повторюване в часі, про що свідчить і часовий фон речення; По ровах, де ще недавно лежали сніги, стояла густа і чорна, як дьоготь, вода (Тютюнник, 1966, с. 351); Прокіп тримав корови, доглядаючи за ними пильно і само­віддано (Гуцало, 1989, с. 205) — можна передбачити, що Прокіп три­мав корову одну за другою, а не тільки тримав відразу декілька;

4) поняття множинності пов’язане з поняттям «значущості», яке може переходити в поняття «інтенсивність», пор.: Билась [Марта] там з військом. Залягала в горах, робила три дні переходи, невтомима, як найкращий юнак, байдужа до смерті (Коцюбинський, 1955, 1, с. 306); Переходи, переходи, переходи і знову переходи, які тільки думки від них не зринають у стомленій уяві (Підмогильний, 1990, с. 270) тощо.

 

310


Морфологія


Актуалізуючись у певних умовах, потенційні семи формують такі значення як глобалізація, збірність (однина) і плюралізація (розчле­нованість), диверсифікація, ітеративність, інтенсивність (множина). Закономірності актулізації форми однини чи множини значною мірою залежать від входження до складу опозиції «рахованість/нерахо- ваність» її правого чи лівого елемента. Іменники, що характеризують­ся рахованістю, у певних ситуативних умовах можуть нейтралізувати свою семантику. Така нейтралізація виявляється: 1) при вираженні узагальненого значення в сентенціях, прислів’ях. Переважно викори­стовується форма однини: 3 доброю дружиною горе — не горе, а щастя вдвоє; Старого чоловіка для поради держи; Чесне діло роби сміло; Земля людини не обдурить; 2) при ситуативній байдужості до кількості. “У фразі Ви мене з роботи педагогічної звільняєте, а я все одно учня любитиму (Радянська освіта. — 1988. — 12 серпня) не конкретизуєть­ся кількість учнів як таких; 3) у дистрибутивному значенні: А сту­дент у нинішньому році добре працював: простежте для прикладу за його участю в наукових дослідженнях інституту (Радянська Донеч­чина. — 1988. — 18 березня). Тут ситуація чітко показує, що мова йде про стількох студентів, скільки було учасників тих чи інших науко­вих досліджень. Тому множина може замінюватись немаркованою формою однини; 4) у фразеологічних зворотах: рука засвербіла; рука не піднімається; брати камінь за пазуху; взяти камінь за пазуху;

5) при послабленні предметності іменника у функції обставини чи оз­начення як одна з ознак десубстантивації: Якийсь хижий птах з про­низливим криком вилетів з лісу (Тулуб, 1957, 1, с. 206); Сторінка зошита, покружлявши, упала під ноги вчительці, що розгублено сто­яла перед класом (Донченко, 1956, 1, с. 318).

Форми однини і множини рахованих предметів можуть зазнавати транспозиції, яка простежується тоді, коли: 1) форма множини набу­ває збірного значення. Це властиво для назв націй і професій, тварин, рослин, продуктів, що свідчить про паралелізм функцій однини і мно­жини, мовленнєву синонімію спеціалізованих засобів (збірних імен­ників) і комбінаторних уживань: Кияни відомі своєю гостинністю, відкритістю і щирістю (Молодь України. — 1987. — 14 квітня); 2) форма однини може виражати сингуляризацію: В оцій окремій со­ломинці відбуваються складні процеси з обміну речовин (Наука і су­спільство. — 1988. — № 2. — С. 12).

Асемантична функція серед рахованих предметів репрезентована іменниками типу ножиці, штани, ворота, сани (предметів, що скла­даються, як правило, з парних частин — звідси й назва «парний» рід).

Діапазон функціональних орієнтацій форм множини як спеціалізо­ваних серед нерахованих іменників визначається ситуативно-прагма- тичними факторами, і таке уживання часто свідчить про зміну зна­чення слова, тому що така форма указує на рахований предмет. У цьому діапазоні функціональних використань форм множини нерахо­ваних предметів можна виділити: 1) стилістичне вживання форм мно­жини (реалізується не диференційна сема множини (окрема мно­

 

РОЗДІЛ VI. Морфологічні категорії.

 

311

 

жинність, протиставлена одиничності), несумісна з лексичним значен­ням слова, а певні додаткові (потенційні) семи); 2) семантичне вико­ристання (множина свідчить про зміну значення слова, тому що воно нказує на рахований об’єкт). При стилістичному використанні форма множини або однини нерахованого предмета вказує а) на подрібнення предмета (плюралізація): дві порції м’яса; п’ять склянок води; десять м’ясних блюд; б) множина вказує на ітеративність явищ (це стосується перш за все іменників, що позначають дії і стани): Тривалі транспор­тування призводять до пошкодження виробів, їх значної деформації (Робітнича газета. — 1989. — 15 липня); в) множина вказує на різні аспекти явища (диверсифікація): В останній час її переслідували болі в ногах, руках… (Слабошпицький, 1986, с. 116); г) множина підкрес­лює інтенсивність, величину того чи іншого явища: пішли весняні води; тепер почнуться сніги. Навіть одна і та ж форма множини у різних контекстах може набувати відмінних актуалізаційних фонів. Так, наприклад, форма «сміхи» в одних випадках може означати сміх однієї людини (Еней по щастю без поміхи Вдався в карти, ігри, сміхи, А о Юноні і забув (Котляревський, 1952, с. 156); На панщині не роби­ла, як другі, а більше бавилась — заводила сміхи та реготи (Мирний, 1954, с. 406) або Буде тобі, Титарівно! Заплачеш, небого, За ті сміхи… (Шевченко, 1984, с. 202)) і сміх різних людей (А вони всі в сміхи і не можуть спинитися (Чорногуз, 1983, с. 156)).

Актуально-предикатний потенціал форм числа іменників поши­рюється стилістичною специфікацією окремих форм, семантичними модифікаціями, які реалізують ситуативно-прагматичні завдання ко­мунікативного акту (Іван — Івани; Степан — Степани; вода — води; пісок — піски; біль — болі; шкода — шкоди).

 .

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.