| Відмінок є семантико-синтаксичною категорією з послідовною формальною репрезентацією узагальнених відмінкових значень. На відміну від категорій роду і числа, які відображаються в дієслові, відмінок активно взаємодіє з дієсловом-предикатом і спрямований у зовнішньо- дериваційні процеси (рід характеризується спрямуванням у внутрішню деривацію, пор.: учитель — учителька, викладач — викладачка; шліфувальник — шліфувальниця, письменник — письменниця). Послідовна експонентна маркованість відмінкових значень дає підстави для кваліфікації відмінка як морфолого-семантико-синтаксичної категорії [Вихованець 1987, с. 22-40]. Специфіка категорії відмінка полягає в її семантико-синтаксичній спрямованості, активній взаємодії З валентним потенціалом дієслова, її альтернативною структурою. У морфологічному аспекті всі відмінкові форми рівноправні, тому що не можуть бути витворені одна від одної, а репрезентують тільки чергу- нання. Відмінок «є категорією, що існує не сама собою, а зумовлена семантико-синтаксичною валентністю дієслова-предиката. Це єдина |
| 312 |
| Морфологія |
іменникова категорія, виникнення і семантико-граматичне функціонування якої пов’язане з діесловом-предикатом. Предикат-діеслово визначає кількість потрібних для розкриття його семантичної природи відмінків і набір їх семантико-граматичних функцій» [Вихованець 1987, с. 23]. Категоріальні значення відмінків виявляють спрямованість дії, її перебіг, репрезентують кількість учасників дії, їх якісний — семантичний і формально-граматичний — статус.
Взаємодія між категоріальними значеннями відмінка і валентним потенціалом дієслова, що за своїми властивостями є когнітивно-ла- тентними, простежується на рівні об’єктивного смислу речення. Дієслово, називаючи тип дії, її особливості щодо перебігу, складає ядерну площину суб’єктивного смислу речення. Цій специфіці дієслова підпорядковані ГК: рід, особа, число, час, вид, спосіб, серед яких виділяється функціональна специфіка часу, способу як модально орієтованих величин, основним призначенням яких є реалізація предикативного значення речення. Дієслово може називати всю ситуацію і прогнозувати її учасників в упорядкованому вигляді [Загнітко 19896, с. 175-179]. Така властивість дієслова тлумачиться як його семантична валентність (Теньєр) або се- мантико-синтаксична валентність [Вихованець 1987, с. 41-51; Загнітко 1990а, с. 45]. На реалізацію цієї властивості дієслова спрямовані значення валентності, у межах яких диференціюються значення стану, рефлексивності, результативності, стативності, рецесивності, реципрок- ності, каузативності та ін. Статус відмінка в загальній ієрархії іменникових категорій визначається активною взаємодією із семантикою дієслова-предиката, участю в модифікації реченнєвої структури. Цим і мотивується його визначальний характер щодо інших іменникових категорій — роду і числа. Синтаксична позиція в реченні, зумовлена валентним потенціалом дієслова, часто є достатньою для первинної субстантивації того чи іншого слова, при цьому значення роду і числа виступають супровідними, тому що їх видозміна не впливає на рівень «опредмечення» такого елемента (Могутнє «ура» грянуло над площею і полинуло над лавами демонстрантів (Радянська Україна. — 1985. — 10 листопада); Два — це одна з натуральних величин математики і Два — це одне з натуральних чисел математики). Дієслово послідовно керує всіма предметними значеннями відмінкових форм, залишаючи поза увагою обставинні функції. Центральність називного і знахідного відмінків у системі відмінків української мови зумовлюється особливостями валентності дієслова, ядерністю семантико-синтаксичних функцій (суб’єкта — називний відмінок, об’єкта — знахідний відмінок) і реалізацією формально-син- таксичнихознак. Напівпериферійність (давальний), периферійність (родовий, орудний, кличний) інших відмінків зумовлюється в першу чергу валентною зв’язаністю з дієсловом-предикатом, типом підрядного зв’язку з ними. Більшість ядерних функцій відмінкових форм (суб’єкта дії, стану — називний, об’єкта дії, стану — знахідний, адресата — давальний, зна |
| Розділ VI. Морфологічні категорії. |
| 313 |
| ряддя чи засобу дії — орудний, суб’єкта в апелятиві — кличний та ін.) основним своїм призначенням мають відображення відношень між предметами об’єктивної дійсності, пор.: Однієї ночі вона [Маруся] покинула одинокого батька і втекла до Степана. Тоді Микита прокляв її, прокляв увесь рід її аж до сьомого коліна … купив верболозу й обгородився від усіх людей величезним тином (Яновський, 1954, 1, с. 312) — одго- родився -хто? (суб’єкт) одгородився чим? (знаряддя дії) від кого? (об’єкт дії). Отже, відмінкові значення найбільшою мірою спрямовані на реалізацію тих відношень, які складають основний інформаційний центр реченнєвої структури і разом з дієсловом-предикатом репрезентують ту чи іншу пропозицію в складі семантично елементарного речення. Вторинні функції відмінкових форм, кількість яких у різних форм неоднакова (окремі лінгвісти, наприклад, тільки у родового присубстантив- ного виділяють 50 значень) і зумовлюється їх участю у творенні речення, взаємодією з дієсловом-предикатом, умовами транспозиції, часто ускладнюють семантичну структуру речення, засвідчують факти синтаксичної похідності одного відмінка від іншого. Це можна спостерігати на прикладі таких конструкцій, як: Письменник пише роман -» Роман пишеться письменником (називний об’єктного суб’єкта походить від знахідного об’єкта; орудний суб’єкта походить від називного суб’єкта = роман (знах. в.) ->роман (наз. в.); письменник (наз. в.) —> письменником (орудн. в.)). Подібні перетворення ґрунтуються на дериваційних змінах предиката (писати — писатися). |