Дієслово – це частина мови, що позначає дію або стан предмета як процес.
Предметні характеристики виражаються в кількох планах: а) статичних ознак або
належності, позначуваних прикметниками і займенниками; б) кількісних і порядко­
вих визначень, позначуваних числівниками; в) динамічних ознак, позначуваних
дієсловами.
За своїм значенням дієслова протиставляються насамперед прикметникам, я
також іншим іменним частинам мови, як слова, що виражають ознаку в процесі її ста­
новлення, тривання або розгортання. Порівняйте, наприклад: білий сніг і біліє сніг;
письмовий стіл і писав за столом; двоє очей і двоїться в очах; своя думка і засвоїти
думку. У названих парах слів спільного кореня одні позначають сталі ознаки предмета
або кількість їх, а інші виражають динамічні ознаки, пов’язані з діяльністю особи або
з активністю предмета.
248 За граматичними ознаками дієслова також відрізняються від інших частин мови.
Так, прикметники, пов’язуючись з іменниками, виражають значення ознаки в грама­
тичних категоріях роду, числа і відмінка, залежних від іменників. Дієслово також
може мати категорії роду (у зв’язках із займенником) і числа, залежні від іменника, але
воно має ще властиві тільки йому категорії: виду, перехідності/неперехідності, стану
способу і часу, які характеризують ознаку предмета в процесуальному вияві.
Процесуапьність, або динамізм, – це становлення чи розгортання ознаки в часовій
перспективі. Різні модальні, видові відтінки, вказівка на активного чи пасивного діяча
та інші додаткові характеристики своєрідно виявляються в дієслові, тісно пов’язу­
ючись із його семантикою.
Особливістю дієслова є також поєднання в його парадигмі різних граматичних
форм: дієвідмінюваних особових (пишу, писатиму, пиши та ін.) і родових (писав,
писала, писав би та ін.); відмінкових (пишучий, написаний) і незмінюваних – дієпри­
слівникової (пишучи, написавши) та інфінітивної, або неозначеної, форм (писати, на­
писати).
Дієвідмінювані форми дійсного, умовного й наказового способів (особові і родові)
виконують у реченні предикативну функцію, виступаючи в ролі присудка: Поїзд
рушив; Скоро липа зацвіте; Хай буде мир. Окремі дієслівні форми виконують атрибу­
тивну функцію (прочитана книга, зачинене вікно) та функції обставин (Відпочивши,
взявся до роботи). Неозначена форма дієслова (інфінітив) входить у систему його
парадигми як початкова форма, в якій позначається дія (динамічна ознака) безвід­
носно до діяча чи предмета. Граматичні значення способу, часу, особи (роду) та числа
виражаються дієвідмінюваними формами дієслова; в інфінітиві виражаються лише
значення виду, перехідності/неперехідності, стану. Саме цими значеннями відріз­
няється дієслівна форма інфінітив від іменників з узагальненим значенням дії. Порів­
няйте, наприклад: звикати – звичка, послати – послання, думати – дума, змагатися –
змагання. У синтаксичному вживанні помітно більше спільного з іменником: інфіні­
тив може бути підметом (Жити – значить працювати), додатком (Наказано відкли­
кати), неузгодженим означенням (Умене є бажання працювати), обставиною (Син
поїхав учитися).
Усі дієслівні форми об’єднуються в одну струнку систему на основі спільного лек­
сичного значення процесуальної та загальнодієслівних категорій виду, перехідно­
сті/неперехідності і стану, а також здатністю їх керувати іменниковою формою непря­
мого відмінка та поєднуватися з обставинними словами, наприклад: їхав до батька,
піду до школи, прочитала б звечора, виконаний давно, сказавши навмисне, оббігти
довкола.
_____ ___________ _____ Морфологія як розділ граматики . . ___
Частина мови Дієслово
Що виражає Дію або стан предмета
Морфологічні
ознаки
Дієвідмінювані слова. Початкова форма: неозначена форма. Мають
вид, перехідність або неперехідність, спосіб, час. Дієвідмінюються за
особами і числами (теперішній, майбутній часи дійсного способу і
наказовий спосіб).
249 СУЧАСНА УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРНА МОВА
Дієслово утворює також форми дієприкметника і дієприслівника/^”
Дієприкметник змінюється за родами, відмінками і числами. Має
стан, вид і час. Дієприслівник – незмінювана форма. Має вид і чаг.
Синтаксична
роль
Основна: присудок (особові форми всіх трьох способів). Неосновна^
підмет, присудок, означення, додаток, обставина – для неозначеної
форми; означення та іменна частина складеного присудка – для
дієприкметника; обставина – для дієприслівника
Дієслово може означати:
а) реальну фізичну дію особи: йти, писати, малювати;
б) стан, в якому перебуває предмет: лежати, спати, стояти;
в) становлення предмета: гнити, розквітати, старіти;
г) ставлення особи до кого-небудь, чого-небудь: любити, поважати, шанувати’
ґ) бажання: хотіти, бажати, воліти;
д) мовлення: говорити, розповідати;
е) мислення: думати, мріяти;
тощо.
Форми дієслова:
а) неозначена форма;
б) особові (неінфінітивні) форми;
в) дієприкметник;
г) дієприслівник;
ґ) безособові форми на ~но, -то.
Незмінювана дієслівна форма, що називає дію, але не називає ні часу, ні особи, ні
числа, ні роду, називається неозначеною формою (інфінітивом).
Форма інфінітива відповідає на питання що робити? що зробити?
Наприклад: Можна вибрать друга і по духу брата, Та не можна рідну матір
вибирати (В. Симоненко).
Неозначена форма дієслова вживається тоді, коли треба назвати дію взагалі, без­
відносно до того, хто її виконує і коли: Поки не упріти, доти не уміти (Нар.
творчість). Інфінітив є початковою формою дієслова.
Інфінітиву властиві такі граматичні ознаки, як перехідність (будувати) і непере­
хідність (іти), вид (доконаний або недоконаний: білити – побілити, стукати –
стукнути).
Інфінітив має суфікс -ти(-ть). Суфікс -ть частіше вживається в усній мові,
художній літературі. Наприклад:
Ой вишенько, черешенько,
Чом рясно не родиш?
Молодая дівчинонько,
Чом гулять не ходиш?
(Нар. творчість)
Дієслова неозначеної форми за значенням близькі до іменників і в реченні можуть
замінятись ними.
250 Морфологія як розділ граматики
Наприклад: писати грамотно – грамотне письмо: курити шкідливо – куріння
шкідливе.
Слова їстоньки, питоньки, спатоньки (а також їстки, їсточки; питки, питочки;
спатки, спаточки, спатунечки) являють собою дієслова, емоційно забарвлені за до­
помогою граматичних засобів. Оскільки ці слова називають дію (їстоньки, питоньки)
або стан (спатоньки), але не вказують на час, особу й число, відповідають на питання
що робити ?, то їх треба вважати за неозначену форму дієслова. Є підстави розглядати
ці слова як такі, в яких суфікс -ти розірваний вкрапленням пестливих суфіксів -к-,
-оньк-, -очк- і под.: їс-т(очк-)и, пи-т(-оньк-)и.
Отже, їстоньки, питоньки, спатоньки – дієслова в неозначеній формі.
Інфінітив може виступати у функції будь-якого члена речення, проте найчастіше
виступає в ролі головного члена у безособовому реченні: Або розумне казати, або
зовсім мовчати (Нар. творчість). Крім того, інфінітив може означати певність, рішу­
чість, наказ тощо.