Категорія часу виражає відношення дії до моменту мовлення. В основі цієї
граматичної категорії лежить розуміння часу як об’єктивно-реальної форми буття.
Людина сприймає нескінченність об’єктивно існуючої матерії в окремих процесу
альних виявах: виникнення, становлення, тривання і переходу в нову якість. Дієслова
є назвами дій або динамічної ознаки. Становлення і тривання динамічної ознаки
сприймається мовцем як вияв процесуальності з властивою для неї часовою перс
пективою. Ця часова перспектива в дієслові пов’язується з моментом мовлення про
дію: дія збігається з моментом мовлення про неї або відбувається не водночас з
моментом мовлення.
У сучасній українській мові дієслова мають значення чотирьох часів: теперіш
нього, майбутнього, минулого і давноминулого.
Усі чотири часи розрізняються за значеннями і мають виразні морфологічні озна
ки. Часові значення дієслова виражаються в дійсному способі, умовний і наказовий
способи часу не виражають. Категорія часу тісно пов’язана з категорією особи і
виявляється в особових (та родових, що були колись особовими) формах.
Своєрідно виявляється значення часу в неособових формах – дієприкметнику і
дієприслівнику. Ці форми зберігають значення часу (як і значення виду) тієї основи,
від якої вони творяться (дієприкметник) або виражають час відносно основної дії
(дієприслівник).
Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.
Попередня: Категорія способу
Наступна: Теперішній час