2- ї особи ознакою персональності. Неучасниками комунікативного акту можуть бути особи і неособи — звідси немаркованість 3-ї особи. Отже, категорія особи організована на протиставленні відношення дії до но­сія, який бере/не бере участь у комунікативному акті, і протистав­ленні вказівки на мовця/співбесідника, повторюючи тим самим систе­му особових займенників. Усі значення форм особи взаємозв’язані між собою: 1-ша особа передбачає 2-гу особу, і навпаки — 2-га особа про­гнозує 1-шу (пор.: Я кличу тебе, кличу і ніяк не докличуся і Ти па­лі’я таєш, як все це розпочиналося (Яновський, 1954, с. 502)), обидві ці особи передбачають 3-тю особу, яка вказує на зовнішній щодо кому­нікативних осіб «некомунікативнийсвіт», що охоплюється комуніка­цією тільки завдяки наявності в системі мови 3-ї особи (пор.: А сни­

Форми особи дієслова утворюють разом із формами числа єдині осо- бово-числові форми, які репрезентуються в дійсному і наказовому спо­собах. Особово-числові форми дієслова складають одну з площин функ- ціонально-семантичної категорії персональності, у якій максимально виражена взаємодія форм особи зі структурою категорії часу (особові форми охоплюють тільки форми теперішнього і майбутнього часу). Тим самим простежується генетично вторинний характер категоріаль­них значень числа дієслова, що є віддзеркаленням аналогічних влас­тивостей займенникових іменників і власне-іменників. Реалізація ГЗ особи в межах речення може модифікуватись. Це пояснюється дією закону внутрішньої компресії, в основі якого знаходиться «зв’язність» речення. Якщо зміст одного компонента полягає тільки в продовженні ознаки сусіднього компонента, то речення може компресуватися. Так, весь зміст компонента Я в реченні Я йду полягає у продовженні озна­ки дієслівної форми ЙДУ, що синтетично в ньому представлена, звідси й компресована форма речення ЙДУ (пор.: Вганяю пучки, аби зшити тріщину, у хатні двері, що, мов пліт, хитаються… (Мовчан, 1988, с. 56); Ой розкажу, виспіваю Думками звучними. Приберу їх, уквітчаю Сльозами дрібними (Попович, 1990, с. 98); …Нагнусь, а трава шумить, Повітря п’ю радісний келих, І очі п’яніють щомить (Филипович, 1989, с. 66); Журюсь, лежу, й книжок нових келш…(Плужник, 1988, с. 208)). У минулому, давноминулому часі та умовному способі українські дієсло­ва виражають значення особових форм аналітично — «займенниковий іменник або власне-іменник + форма дієслова» (Я прийшов (би), ти прийшов (би), він прийшов (би), поїзд прийшов (би)). У давноминуло­му і минулому часі актуалізується значення роду, що завжди спрямо­ване на реалізацію ознаки статі активно діючої особи, пор.: Визнач­ною діячкою так званого емансипатського жіночого руху була пись­менниця Любов Яновська (Г. Сінько); Після надрукування «Землі» О. Кобилянська одержала листа від якогось багатого землевласника, який запропонував їй свою руку і серце (М. Рудницький); Марко Вов­чок ніде не друкувала свого портрета аж до 1902року (Брандіс, 1975, с. 108).

В актуально-інтерпретативній специфіці особових форм дієслова зок­рема і категорії особи взагалі значущими є два різновиди їх функціо­нального протиставлення. Перший тип побудований за ознакою відне­сення дії до учасника/неучасника комунікативного акту, пор., наприк­лад, статус форм 1-ї особи, які виражають належність дії до її актив­ного витворювача (Я молюся за вас всіх незнаних. Всіх пройшовших,

При узагальнено-особовому значенні, яке може бути виражене будь- якою особовою формою, дія відноситься до будь-якої граматичної осо­би, тому що форми особи не диференціюють носіїв дії за їх участю в комунікативному акті. Актуально-інтерпретативний характер категорії особи виявляється в її структурі та послідовності виконуваних функцій. Поза реалізацією значення особи речення не існує, воно нале­жить до загальномовних категорій, його репрезентації підпорядковані спеціальні маркери – Я // МИ; ТИ // ВИ; ВІН, ВОНА, ВОНО // ВОНИ.

І Іазвані різновиди протиставлення взаємопов’язані між собою і визна­чаються структурою мовленнєвої комунікації, у якій кожен із них функціонує відносно самостійно, прогнозуючи вибір тієї чи іншої осо- іюио-числової форми. Про функціональну самостійність кожного різно- ііцду протиставлення свідчать: 1) структура мовленнєвого акту; 2) акту­алізація значення числа в межах кожного різновиду. Так, наприклад, форма 1-ї особи однини відносить дію тільки до мовця (Я), а форма множини (МИ) відносить дію до мовця разом з іншими особами; форма однини 2-ї особи (ТИ) відносить дію до одного співбесідника, а форма мно- ШІПИ (ВИ) — до множинності співбесідників, у складі яких знаходить- сіі і співбесідник, і виконує функцію шанобливого звертання до одного гиінбесідника, пор.: Ой, не йду я до ворожки Поради питати. Ні люби­стком я не буду хлопця чарувати (Попович, 1990, с. 186); …Якраз у

Актуалізація віртуальної структури речення зумовлюється в першу чергу її наповненням лесичними засобами, що корелюють із семанти­кою класів і підкласів слів як репрезентантами її компонентів, тобто здійснюється референція імен. Паралельно здійснюється предикація, основу якої складає взаємодія підмета і присудка, їх визначальних категорій: відмінка з боку підмета і особи з боку присудка. Усе це зумовлює формування висловлення, що виражає як спосіб осмислен­ня, так і спосіб мовного вираження конкретної ситуації. Віртуально (навіть лексикографічно) така ситуація репрезентована валентними зна­ченнями предиката, типовим вираженням якого в українській мові є дієслово. На формально-синтаксичну і семантичну реалізацію валент­них гнізд предиката спрямовані функції іменникових відмінків. Участь категорії валентності дієслова і відмінка є ієрархічно в”ершинною, тому що визначає інвентар віртуальних моделей речення, їх інформативну якість.

Рангом нижчими є категорії роду іменника і виду дієслова, які од­ним боком спрямовані на реалізацію когнітивного змісту на віртуаль­ному рівні мовного знака, а другим боком — на його ситуативну інтер­претацію. Інтерпретативний план грамем виду дієслова і роду іменни­ка є частковим і належить до їх вторинних функцій, визначальною виступає їх участь в оформленні частиномовного значення і класифі­куючий характер на рівні лексем як загального класу слів.

Категорія числа іменника належить до акту алізаційно-предикат – них, тому що її грамеми спрямовані на реалізацію конкретних число­вих вимірів у певній ситуації. У висловленні актуалізуються значен­ня функціонально-семантичних категорій персональності, означено­сті/неозначеності, узагальненості, модальності і темпоральності, ядерну площину більшості з яких утворюють МК, пор.: функціонально-се­мантична категорія персональності — у ядерній площині репрезенто­вана категорією особи, темпоральності — категорією часу тощо. Орга­нізуючою серед категорій предикативності є категорія особи, тому що мовлення егоцентричне і суб’єктивне за своєю природою. Тому значен-