Прислівник – це повнозначна незмінювана частина мови, що виражає ознаку дії,
стану чи ознаку якості або предмета.
Прислівник у реченні пов’язується з дієсловом, виконуючи роль обставини дії,
наприклад: Синіла (д е?) навкруги далечінь (О. Гончар); Дорога все глибше (я к ?)
врізалась в ущелину, зверху (звідки?), зі скель, покапувало (М. Олійник).
Може також пов’язуватися з прикметником або іншим прислівником, служачи для
вираження ознаки якості в ролі обставини міри, ступеня: Ось зовсім (наскільки?)
близько з води вихопилась гостра скеля (Яків Баш); Коли моя білява донька виросте, я
буду надто (якою мірою?) старий (0. Досвітній).
Рідше прислівник входить у зв’язок з іменником, виконуючи роль неузгодженого
означення: Карлос вибрав шлях (який?) направо, Гвідо вибрав шлях (який?) наліво
(Леся Українка). Менш типовою для частини прислівників є роль присудка в одно­
складному реченні: Тихо, пустельно, мов на краю світу (О. Гончар).
Частина мови Прислівник
Що виражає Ознака дії або іншої ознаки, обставини дії
Морфологічні
ознаки
Незмінювані слова. За значенням і морфологічними ознаками
поділяються на якісно-означені і обставинні. Якісно-означені
можуть утворювати форми ступенів порівняння
Синтаксична
роль
Основна: обставина. Неосновна: неузгоджене означення, присудок у
безособових реченнях