Розвиток МК забезпечується поєднанням у мові системності й асис- томності, динамікою внутрішньоструктурної і міжструктурної взаємодії МК, наявністю різноманітних діалектичних протиріч. Система МК пізнається у двох вимірах — зовнішньому і внутрішньому. Внутріш- ш.очастиномовна функція МК забезпечується її стійкою внутрішньо- мпстиномовноювнутрішньокатегоріальною/внутрішньочастиномовною м іжкатегоріальною/міжчастиномовною внутрішньокатегоріальною/ міжчастиномовною міжкатегоріальною взаємодією, спрямованою на частиномовну детермінацію слів. Ядерними у внутрішньочастиномовній ієрархії виступають МК, що забезпечують послідовний формально-гра- матичний статус слова. їх втрата розмиває частиномовну семантику слова і підпорядковує його реалізації інших семантико-синтаксичних завдань. За цими ознаками вершинними серед МКІ є відмінок, серед дієслівних МК — час.

Зовнішньочастиномовні функції МК спрямовані на реалізацію син- і а ксичних відношень, утворюючи внутрішню форму семантичного відно­

Категорія відмінка іменника є валентно зумовленою і валентно зу­мовлюючою, забезпечуючи прислівний підрядний зв’язок підмета і при­судка, відбиває вершинний статус відмінка серед МКІ на формально- граматичному і семантико-синтаксичному рівні речення, супровідну специфіку роду і числа. Втрата/часткова нівеляція відмінкової семан­тики зумовлює руйнацію іменникового значення, у результаті чого вит­ворюється широкий пласт синтаксичних прислівників типу веснами, годинами, ранками, четвергами, на березі. Формально-граматична де­термінація іменем дієслова є визначальною при утворенні двоскладно­го речення. Дієслівна семантика спрямована на змістове завершення, заповнення синтагматичних сем, що в структурі двоскладного речення перетинаються з парадигматичними семами іменника. Семантична де­термінація дієслова-предиката допускає варіювання, на відміну від фор­мального визначення, що спрямоване від іменника до дієслова і забез- печуюється інтенцією останнього.

Взаємодія дієслівної особи і відмінка іменника є ієрархічно вер­шинною і відбиває протиставлення і взаємоспрямованість ядерних частин мови — дієслова й іменника, свідчить про їх взаємопроникнен­ня. Останнє характеризується формально-граматичним і семантичним вимірами. Перший із них пов’язаний з інвентарем позиційних відмінків (називний теми, знахідний реми), семантичний план співвіднесений з дієслівною інтенціональністю й опосередковано з морфологічною ка­тегорією валентності, що забезпечують семантичну інтерпретацію су­б’єкта. Відмінкові значення об’єднуються в цілісність на основі їх валентної та позиційної зумовленості, валентні грамеми дієслова зна­ходять своє формальне вираження у відмінкових афіксах.

МКІ роду, числа і відмінка є неоднорідними щодо особливостей се- мантико-парадигматичних звя’зків лексем, залежності від них та участі в семантико-семантичному, формальному і комунікативному структу- руванні речення. Граматичний рід співвідноситься з денотативним/ сигніфікативним уживанням іменника і є категорією міжпарадигма- тичного типу, що зумовлює її вагому залежність від посилення/нейт­ралізації віртуальної опозиції. Останнє забезпечується формальним відмінковим вираженням і рівнем поширення ізосемічних формантів. Денотативна/сигніфікативна співвіднесеність ГЗ роду є визначальним фактором внутрішньовідмінкової взаємодії. Уніфікація афіксальної

Послідовно транспонується родова диференціація в семантико-пара- дигматичні зв’язки серед невідмінюваних іменників, посилюючи зна­чущість синонімічних, родово-видових відношень у мотивованості ГЗ роду, що постає як опосередковано мотивоване на міжрівневому статусі.

Розширення власне-семантичного плану граматичного роду іменників ииявляється серед професійних номінацій і виражається у розчепленні омонімічних форм роду на мовному/узусному/мовленнєвому рівнях. Сигніфікативний статус лексеми детермінує генералізуючу функцію ГФ роду іменників на позначення осіб за фахом, посадою, званням; дено­тативна специфікація посилює семантичну мотивованість ГЗ роду, на­даючи йому власне-предикатного статусу. Значне розширення сфери за­собів вираження граматичного роду іменників і включення до них суфіксів свідчить про формальний зсув роду, його підпорядкованість різноманітним позаморфологічним впливам і перехідний характер: се­мантичний і формально-граматичний. Кількісне домінування остан­нього змісту у структурі категорії роду відбиває її рух до напівперифе- 1>ійних морфологічних явищ.

У внутрішньочастиномовній міжкатегоріальній взаємодії МКІ ви­різняються структурно-акумулятивна, власне-структурна і семантико- граматична площини. Структурно-акумулятивна взаємодія характери­зується двома вимірами — симетричним і асиметричним. Симетрична структурно-акумулятивна взаємодія спостерігається серед більшості іменників і передбачає спільну репрезентацію ГЗ роду, числа і відмінка п одному афіксові та їх послідовне відбиття в узгоджувальних елемен­тах . Асиметрична структурно-акумулятивна взаємодія МКІ наявна у ви­падках невідповідності відмінкової парадигми ГЗ роду (староста, відча­юга — ч. р.; гадючисько, воронисько — ж. р. та ін.). Власне-структурна изаємодія роду, числа і відмінка поширена серед невідмінюваних імен­ників і характеризується вираженням їх ГЗ у відображувальних ком­понентах. Семантико-граматична взаємодія МКІ охоплює незначне коло субстантивованих лексем і спектром свого поширення має частиномов­не оформлення похідних. Відмінок у семантико-граматичній взаємодії посідає ієрархічно найвищу позицію в силу первинного формально-гра- матичного оформлення похідного, на другому етапі частиномовного оформлення слова відмінок корелює з родом і числом. Семантико-лек- СЯЧНа предметність (другий етап частиномовного оформлення) пов’язана :і відмінною смисловою структурою похідного, головною особливістю нкого є внутрішнє закріплення родової семи на віртуальному рівні мов­ного знака. Зовні супровідний характер ГЗ числа у вираженні семанти­

Власне-іменники пов’язані з послідовним просторовим виокремлен­ням і ознакою рахованості, недискретність є показником предикат – ності іменника, його зв’язку з глибинними трансформаційними пере­твореннями речення. Формальна і семантична структура МК числа за­свідчує, що наявність тих чи інших ЛГР зумовлюється самою приро­дою категорії, смисловими принципами якої закладено угруповання лексем за певними ознаками. Протиставлення, наприклад, конкрет­них і абстрактних іменників ґрунтується на опозиції одиничності/ множинності та протиставленні членованості/нечленованості, що є ви­значальними для МКчисла. Стійкість МК визначається: ^організова­ністю її смислового ядра, 2) мікросистемою формантів, 3) семантич­ною мотивованістю ГЗ, 4) спрямованістю в інші мовні рівні, 5) ступе­нем закріпленості за словом, 6) підпорядкованістю впливу лексики.

МКІ різняться ознаками предикатності/непредикатності, специфікою формальної репрезентації, семантичною мотивованістю і спрямованістю в інші мовні яруси. Відмінок є категорією морфологічною за формою і синтаксичною за змістом із послідовною мотивованістю МФ, що й свідчить про її морфолого-семантико-синтаксичний характер. Грамеми відмінка пов’язані з особливостями реченнєвого структурування, ви­ступаючи валентно зумовленими. Водночас відмінок є непредикатною категорією, позбавленою ознаковості в інвентарі первинних функцій. За ознакою предикатності проміжне місце посідає МК роду, що в одній частині іменникових лексем є предикатною (серед іменників — назв осіб) і позбавленою предикатності серед переважної більшості іменників (назви неістот, зооніми). Суто предикатним є число іменника, яке ви­ступає послідовно актуалізованим і комунікативно навантаженим.

Структурно-акумулятивна взаємодія МКІ, що пов’язана з особливо­стями їх формального вираження, істотно впливає на репрезентацію синтаксичних відношень. Видозміна структури однієї МК, уніфікація її ізосемічних формантів зумовлюють перетворення і динаміку іншої категоріальної структури, що підтверджується взаємовпливами роду і числа. Витворення плюративів постало наслідком уніфікації формантів числа, звуження ж площини МК роду дало перший поштовх до форму­вання класифікаційної периферії МК числа, яка внаслідок різноманіт­них впливів лексичних угруповань значно розширюється в сучасній українській мові.

Внутрішньочастиномовна міжкатегоріальна взаємодія виявляєть­ся на морфологічному, синтаксичному і комунікативному рівнях, що свідчить про необхідність розрізнення морфологічного, власне-синтак- сичного і комунікативного значення іменних і дієслівних категорій. Словозміна є синтаксичним явищем, тому один відмінок повинен відрізнятися від іншого синтаксично. Водночас словозміна виступає засобом розмежування ГЗ роду (іменники з основою на твердий/м’я­кий приголосний), рід визначає парадигму ізосемічних формантів, що становлять сукупну відмінкову флексію. Завдяки останній здійснюється

Власне-синтаксичне значення категоріальної форми іменника є різни­цею між комунікативним значенням словоформи і значеннями, що зу­мовлені лексико-семантичним змістом підпорядкованого компонента і лексико-граматичним змістом підпорядковуючого компонента, самою структурною схемою речення. Для МФ роду і числа суттєвим є власний лексико-семантичний зміст іменника, для відмінка ж істотними висту­пають усі складники. Відмінкові форми спеціалізуються на вираженні тих чи інших синтаксичних відношень прислівного/неприслівного типу (пер. предметне, прислівникове і власне-дієслівне відношення і безприй­менниковий, прийменниковий, сильний, слабкий зв’язок у їх контамі- паціях як часткові реалізації загального спектру зв’язку імені і дієсло­ва), розрізняючись між собою за особливістю їх інвентарю.

Комунікативне навантаження МФ роду, числа і відмінка не завжди збігається, показниками їх статусу виступають: а) морфологічні, тоб­то парадигматичні, б) власне-синтаксичні, в) синтагматичні і г) лек­сичні маркери. На комунікативному рівні найчастіше спостерігається розходження відмінкового показника і ГЗ роду серед назв осіб, що засвідчує внутрішньокатегоріальну міжчастиномовну взаємодію. Ос­тання полягає в розвитку в однієї з форм відмінка (внутрішньокатего- ріальна внутрішньочастиномовна взаємодія) змістових значень (мор­фологічних, власне-синтаксичних, комунікативних), властивих для іншої форми того самого відмінка (наприклад, генералізуюча функція іменників ч. р. на позначення осіб за фахом, посадою, званням) або іншого (зовнішня взаємодія) відмінка. Комунікативний рівень насиче­ний різноманітними транспозиціями, емоційно-експресивними вжи­ваннями МФ.

Система МК сучасної української мови є множинністю пов’язаних між собою елементів, що являють собою цілісне утворення, поза яким неможливе продукування одиниць синтаксичного рівня і реалізація комунікативної та когнітивної функцій мовної системи. Як цілісне утворення система МК насичена різноманітними взаємопереходами, взаємопроникненнями та нерівнорядними типами взаємодії. Основни­ми ознаками, що вирізняють кожну МКу загальній системі, постають «.шємозумовленість, опозитивність (елементи системи розрізняються між собою, характеризуючись власним структуруванням видових сем та їх підпорядкуванням родовій семі як складнику частиномовної семеми), структурність (як властивість елемента займати завжди ту саму по­зицію структури у всіх її варіантах), симетричність (за якою елемен­

Взаємодія МК спостерігається тоді, коли одна з МК зумовлює пара­дигму іншої, визначає інвентар засобів її вираження (розрізняється два типи — однобічна і двобічна або взаємоспрямована), прогнозує функ­ціонування МФ (функціонально-парадигматична і формально-семанти- ко-акумулятивна), спектр вторинних функцій МФ (внутрішньочасти- номовна міжкатегоріальна/внутрішньочастиномовна внутрішньокате- горіальна, міжчастиномовнавнутрішньокатегоріальна/міжчастиномов- на міжкатегоріальна). Нерівнорядною і неодноплощинною постає взає­модія іменних і дієслівних категорій, з одного боку, і різноманітні взаємозв’язки внутрішньодієслівних і внутрішньоіменних категорій.

Нерівнорядність дієслівних категорій зумовлюється синтаксичними, морфологічними і пропозитивними властивостями дієслова, що й дає можливість розглядати їх не лише у предикативно-дієслівно-преди- катній парадигмі, але також і в парадигмі імені. Остання властивість чітко виявляється в структуруванні МК способу й особи, їх функціо­нальному навантаженні в мовленнєвій комунікації, у межах якої спосіб і особа спрямовані на просторову стратифікацію денатотивного змісту речення щодо особи мовця, перетинаючись із основними властивостя­ми імені — набуттям просторової окресленості та виокремлення. Підси­стема дієслівних категорій охоплює власне-морфологічні, дієслівно-пре- дикатні і модально-предикативно-дієслівні ГК. До складу МКдієслова належать лише ті, що визначають його частиномовний статус і репре­зентують його синтаксичні спеціалізації щодо часового виміру дії, її ха­рактеристики в плані реальності/ірреальності, спрямованості/неспря- мованості та організації предикативного зв’язку. За кожною з МК за­кріплена семантична площина з ядерними і периферійними спектрами, що на частиномовному рівні характеризується закритим списком засобів формального вираження. Спрямованість категоріальних одиниць дієслова в синтаксис засвідчує його спеціалізованість як предиката. Рід і число дієслова є відображувальними категоріями, вони виступають

У підсистемах іменних і дієслівних категорій вирізняється кілька площин, що співвіднесені з рівнями мовного знака. Віртуально закріп­леними, фузійними є рід іменника і вид дієслова, що зазнають актуа­лізації внаслідок поєднання з інтерпретативними семами, відповідно числа і часу. Відмінок, число іменника і спосіб, час, особа дієслова є аглютинативними категоріями. Ущербність фузійності граматичного роду іменників виявляється у вузькому колі лексем, у яких ГЗ роду є семантично мотивованим. Фузійний характер роду іменника і виду дієслова простежується у входженні їхніх сем до семантичної структу­ри лексеми і транспонуванні в інші частини мови при різноманітних процесах синтаксичної деривації (пор. омонімію МФ видув іменників типу крик, прихід, від’їзд, приліт; класифікаційний статус грамем виду серед девербативів (поглиблення//поглиблювання, оцінення//оцінюван­ня, прикриття//прикривання, поцінувач//поціновувач).

Широкий спектр дієслівно-предикатних властивостей дієслова зна­ходить відображення в його синтагматичних семах і відповідно семан- іико-синтаксико-словотвірно-морфологічних валентностях, що різнять­ся між собою кількістю учасників дії, обставинами її перебігу, рольо- иим статусом учасників дії, взаємозв’язком зображуваних ситуацій. На цій підставі розрізняються одно-, дво-, три-, чотири-, п’яти-, шес- ти- і семивалентні дієслова з правобічною і лівобічною її спрямовані­стю. Аналіз валентних гнізд дієслова дозволяє встановити головне зна­чення відмінкової форми, її позиційні вияви (пор. співвідношення фо­неми та її звукових реалізацій), перетин її функціонально-семантич- іюї парадигми з іншими, простежити особливості внутрішньовідмін-