Загнітко Анатолій Панасович - Теоретична граматика сучасної української мови. Морфологія. Синтаксис.

2. СИСТЕМА СИНТАКСИЧНИХ ОДИНИЦЬ

Фундаментальні поняття синтаксису — це поняття про систему син- іпксичних одиниць, типологію синтаксичних зв’язків, семантико-син- тмксичних відношень, синтаксичні значення, синтаксичні форми і син­ім ксичні категорії, особливості семантики синтаксичних конструкцій, ОТатус елементарних та неелементарних синтаксичних одиниць, їх співвідношення та ієрархію.

Окремі лінгвісти сферу синтаксичних одиниць обмежують тільки реченням (Ю. С. Долгов), усі інші відносять до немодельованих лінійних одиниць мовлення, у силу чого вони повинні розглядатися лінгвісти­кою тексту. Інші мовознавці розширюють коло синтаксичних одиниць, пключаючи до їх переліку словосполучення, речення, складне синтаксич­не ціле (надфразна єдність), період, абзац, текст, пряму мову (І. Р. Галь- Верін, Д. І. Ізаренков, Т. М. Ніколаєва та ін.). Усе більшого поширення п лінгвістиці набуває визначення трьох синтаксичних одиниць: мінімальна синтаксична одиниця, словосполучення і речення. До них мрилягає складне синтаксичне ціле, що виступає конструктивним склад- ішком тексту. Усі три названі синтаксичні одиниці є відтворюваними. І (ентральною одиницею синтаксису є речення. Словосполучення ряд лінгвістів відносять до сфери мовлення (В. М. Мігірін та ін.). Такий підхід є похідним від загального тлумачення речення і словосполучен­ня, їх корелятивності / некорелятивності. Словосполучення — це бінар­на одиниця, утворена шляхом валентних можливостей головного сло­ни з метою номінації тієї чи іншої реалії. Мінімальна синтаксична одиниця — це член речення або елемент словосполучення.

Речення належить до предикативних одиниць, оскільки його зміст через модально-часові виміри співвіднесений із дійсністю, постаючи у еноїй актуалізованій формі. Словосполучення є непредикативною син- тпксичною одиницею, оскільки через нього подається розгорнута на­ша тієї чи іншої реалії.

Мінімальна синтаксична одиниця виділяється на ґрунті синтак­сичного зв’язку (власне-синтаксичний компонент) або семантико-син- тнксичного відношення (семантико-синтаксичний компонент).

Речення як синтаксична одиниця охоплює і просте речення, що за споїм виявом є монопредикативним утворенням, і складне речення, що за напрямом репрезентації є поліпредикативним утворенням, пор.: Перестрибує день через ніч (Г. Мовчанюк); Держава не твориться в будучині. Держава будується нині (О. Ольжич).

Речення у сучасній синтаксичній науці розглядають у чотирьох ас­пектах: формально-граматичному, семантико-синтаксичному, власне- семантичному і комунікативному. Щодо останнього аспекту, то все гальшого поширення набуває застосування терміна «висловлення» на позначення одиниці мовлення, у якій реалізовані відповідні суб’єктивні Чинники. Суттєвим також є розмежування елементарних/неелементар- пих синтаксичних одиниць. Таке розмежування слід здійснювати у семантичному і формально-граматичному вимірах. До формально еле-

 

358


Синтаксис


ментарного простого речення належить утворення, у якому відсутні будь-які ускладнювачі його структури: За цей час Тилявка трошки змінилася (У. Самчук). Введення до складу речення відокремлення чи іншого компонента ускладнення перетворює формально просте речен­ня в просте ускладнене речення: Пожовиючи останні слова своєї про­мови. Галат повів панцерники у нічний бій (Ю. Яновський); Виліта­ють ластівками стріли з лука, білі стріли літ (Б.-І. Антонич).

Складнішим є розмежування елементарних / неелементарних утво­рень у семантичному аспекті, оскільки це пов’язано з обов’язковою / необов’язковою (факультативною) синтаксичною позицією. Значним досягненням в аспекті розрізнення семантично елементарних / семан­тично неелементарних речень стало введення поняття валентності в синтаксис (Л.Теньєр). Під валентністю мається на увазі здатність при­єднувати до себе лексеми відповідної семантики в силу наявних у струк­турі активно валентних лексем певних гнізд, пор.: хоробрість (ч и я?) хлопця; (х т о?) надіслати (гц о?) (к о м у?) (ч и м?) (з в і д к и?) (к у- д и?). Усі валентно зумовлені позиції у реченнєвій структурі репрезен­тують один перебіг події або її вияв: Хлопеиь везе вантаж машиною бабусі з міста до села. Наявність у реченнєвій структурі валентно не- зумовлених компонентів засвідчує її семантичну неелементарність. Так, введення слова вродливий в аналізоване речення перетворює його у семантично неелементарне, оскільки воно само перемістилося з влас- не-предикативної позиції в атрибутивну: Вродливий хлопець везе ван­таж: машиною бабусі з міста до села = Хлопець вродливий + Хлопець везе вантаж машиною бабусі з міста до села. Водночас проблема се­мантичної елементарності / неелементарності перетинається з послідов­ним розмежуванням предикатних і непредикатних слів. Предикатни- ми слід вважати ознакові слова, більшість із яких відкривають певну кількість місць для учасників ситуації і переважно виражають влас­тивості та відношення. Непредикатні знаки позначають предмети або їх аналоги і в силу цього не можуть відкривати позицій для залежних елементів, пор.: вишивання, чекання, мудрість, здатний, спромож­ний, віднести — предикатні лексеми і дівчина, стіна, ліс, дерево, хвоя — непредикатні лексеми. Організаційним центром сполучення, повинен бути певний предикатний знак, а непредикатний знак може виконувати лише роль учасника.

Предикатні знаки становлять абсолютну більшість у мові. Узяті ізольовано поза текстом, вони не передають закінченого смислу, а відкривають місця для пояснювальних елементів. Заміщення преди- катним компонентом непредикатної синтаксичної позиції у реченнєвій структурі засвідчує її семантичну неелементарність, пор.: Вибихрозбу- див хлопця = Щось вибухнуло + Хлопець прокинувся.

Формально і семантично елементарними / неелементарними висту­пають словосполучення, прості і складні речення, що мотивується обся­гом уміщеної в них інформації. Формально елементарними є такі складні речення, у яких наявні дві предикативні одиниці. При цьому такі складні речення можуть бути семантично неелементарними, оскільки в них ре­

 

РОЗДІЛ І. Предмет і завдання синтаксису


359


алізовано більше двох різновидів семантико-синтаксичних відношень: І розцвіла, як квітка, мова На рідній ниві, над струмком, Але прий­шла на лан корова І завертіла язиком… (О. Олесь) — формально еле­ментарне складне речення, бо в ньому наявні дві предикативні части­ни, і семантично неелементарне складне речення, бо виражає більше двох відношень (/розцвіла мова на рідній ниві + І розцвіла мова над струмком + Як розцвітає квітка + Але прийшла на лан корова + Але завертіла корова язиком). На цій підставі І. Р. Вихованець вирізняє такі різновиди складного речення: елементарні складносурядні речен­ня, неелементарні складносурядні речення, елементарні складнопід­рядні речення, неелементарні складнопідрядні речення, неелементарні складні речення з сурядністю і підрядністю, неелементарні складні речення зі сполучниковим і безсполучниковим зв’язком [Вихованець 1993, с. 15]. І цей перелік можна продовжити, оскільки вияв нееле- ментарних складних конструкцій у сучасному синтаксисі може знач­ною мірою варіюватися.

Диференціацію елементарних і неелементарних словосполучень пе­реважно здійснюють на підставі кількості в їх структурі компонентів. Елементарними словосполученнями вважаються такі, які складають­ся з двох повнозначних слів: учитель школи, командир полку, книга брата, блідість дівчини, череда корів, цікава розповідь, зимові ігри, надзвичайна подія та ін. Неелементарними словосполученнями є такі, які включають до свого складу більше двох повнозначних слів: ваші цікаві спогади, наші талановиті діти [Вихованець 1993, с. 16]. Оче­видно, тут слід додати, що такі словосполучення можуть бути нееле­ментарними, але у власне-синтаксичному вимірі вони репрезентують один тип зв’язку і тому утворюють периферію неелементарних слово­сполучень. Ядро становлять словосполучення, у яких наявні два і більше типи власне-синтаксичного зв’язку, пор.: цікава розповідь бра­та = цікава розповідь (атрибутивні) + розповідь брата (атрибутив­ні) — їх репрезентація пов’язана з різними формами підрядного при- слівного зв’язку (цікава розповідь — узгодження; розповідь брата — відмінкове прилягання).

Мінімальні синтаксичні одиниці також у своєму вияві можуть бути формально елементарними / неелементарними і семантично елемен­тарними / неелементарними, що пов’язано з особливостями їх будови (формальна елементарність / неелементарність) та специфікою вира­женої семантики (семантична елементарність / неелементарність). Фор­мально елементарними є такі мінімальні синтаксичні одиниці, які складаються з однієї морфологічної форми (синтетичної або аналітич­ної): співає; хай читає; на березі; буду чекати тощо. Формально не- елементарною виступає така мінімальна синтаксична одиниця, яка утворюється з двох і більше морфологічних форм, що характеризують­ся власним парадигматичним статусом, пор.: хоче співати; був учите­лем; прийшов солдатом; поїздка з Києва до Львова та ін.

Семантична елементарність / неелементарність мінімальної синтак­сичної одиниці перебуває у прямому відношенні до внутрішньої семан­

 

360

 

Синтаксис

 

тичної організації речення. Семантично елементарними виступають такі синтаксичні одиниці, які характеризуються валентною зумовленістю і репрезентують первинний вияв таких валентностей, пор.: Дівчина відчищала бруд від посуди піском (О. Слісаренко) = (х т о?) відчищала (щ о?) (ч и м?) (від ч о г о?).

У наведеному реченні всі синтаксичні позиції є валентно визначени­ми предикатом. А ось у реченні Камінь розбив вікно синтаксична по­зиція суб’єкта заповнена вторинним компонентом — інструментом, у силу чого вона є семантично неелементарною, оскільки поєднує у собі інструментальне і суб’єктне значення. Це зумовлено внутрішньоречен- нєвими і міжвідмінковими дериваційними стосунками. Вторинний вияв морфологічної форми засвідчує її семантичну неелементарність [Загнітко1991].

 .

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.