із речень полягає у визначенні статусу базових зв’язків його, оскільки непослідовне їх урахування зумовлює деяку аморфність розгляду сло­восполучень. В. М. Мігірін стверджує: «Квантування мовлення при виділенні речень, слів, морфем, фонем відбувається таким чином, що будь-яка частина цих одиниць не може одночасно бути компонентом декількох сегментів. Словосполучення ж виділяються таким чином, що саме слово може бути частиною різних словосполучень. Це дає підста­ви думати, що словосполучення не виступає одиницею мови. Воно являє собою штучне утворення, теоретичний конструкт, створений для того, щоб полегшити вивчення мови.

Словосполученню на відміну від речення і слова не відповідають особливі одиниці мовлення. Словосполучення, якщо вони не збігають­ся з синтагмами, не фразеологізуються. Підставою для виділення сло­восполучень стала наявність формально-смислових зв’язків між сло­вами» [Мигирин 1973, с. 18]. Отже, словосполучення в такому разі тлу­мачиться як похідне відповідного синтаксичного зв’язку, хоча у своїх подальших роздумах В. М. Мігірін якраз застерігає від того, щоб не виводити статус синтаксичної одиниці і саму її сутність із типу син­таксичних зв’язків. Інші лінгвісти коректно підкреслюють необхідність послідовного розмежування семантико-синтаксичних відношень і син­таксичних зв’язків (М. І. Черемісіна, Т. О. Колосова), оскільки їх особ­ливості часто постають визначальними при кваліфікації синтаксич­них одиниць. Таким чином утворюється замкнуте коло між тлумачен­ням синтаксичної одиниці і місцем у її утворенні тих чи інших син­

З-поміж усього загалу синтаксичних зв’язків слід розрізняти: 1) ре- ченнєвотвірні, 2) реченнєвомодифікаційні, 3) словосполученнєвотвірні. Безперечно, у певних своїх виявах вони перетинаються, що мотивується кількома чинниками. З-поміж таких факторів слід враховувати на­явність міжрівневих зв’язків і взаємопереходів та напрями деривацій­них стосунків, особливості витворення вторинних синтаксем, що у ре- ченнєвій структурі переважно посідають слабку ланку підрядного зв’яз­ку, знаходячи вияв у детермінантній формі, пор.: При батькові син добре вчить уроки <— Коли батько вдома, син добре вчить уроки. При заповненні похідним словосполученням базової валентно зумовленої позиції такий зв’язок набуває іншого виміру, при цьому простежуєть­ся ускладнення об’єктивного змісту речення: Шастя Володькове і на цей раз йому не сприяло (У. Самчук) – > УВолодьки було щастя + Воно не сприяло Володькові. Узагалі розширення діапазону слів, здатних заповнювати позицію активного начала — підмета, зумовлене різно­манітними внутрішньо- і зовнішньомовними чинниками, на яких по­значилися нерівнорядні мисленнєві тенденції. На граматичному рівні це засвідчує порушення звичної ітеративності граматичних сем і ство­рення неелементарних реченнєвих структур, пор.: Ліс дрімає у перед­ранішній тиші…(М. Коцюбинський) = х т о? дрімає, тобто граматич­на сема назви істоти поєднується з відповідним дієсловом — носієм цього валентного гнізда. Заповнення ж гнізда вторинним неспеціалі- зованим елементом перетворює речення семантично, витворюючи його і’либинні сфери.

До реченнєвотвірних зв’язків належать: 1) предикативний; 2) підряд­ний прислівний; 3) підрядний детермінантний; 4) сурядний. Особли­вістю предикативного зв’язку є те, що він організовує реченнєву струк­туру, базуючись на двобічній взаємозалежності компонентів. Підмет своїм формальним вираженням і семантикою визначає морфологічну форму особи (роду) присудка, водночас присудок (типовим виражен­ням присудка в українській мові є дієслово) передбачає заповнення лівобічного гнізда валентності з можливим семантичним варіюванням у межах відповідного діапазону (ряд дієслів у прямому значенні допус­кають тільки спеціалізоване заповнення валентного гнізда: квакати, каркати, підпадьомкати, стрекотати та ін.), пор.: хто? писати —» Хлопець (дівчина) пише.

Специфіка предикативного зв’язку зумовлюється тим. що він ви­творюється взаємодією різнойменних категорій (визначальною катего­рією підмета є відмінок, і тільки називний, і в цьому розрізі спрямо­вані значення морфологічно опосередкованої граматичної категорії ва­лентності дієслова; основною категорією для присудка виступає акту­алізована особа). Тому віднесення цього зв’язку до підрядного при- слівного з синтаксичною формою узгодження є некоректним, оскільки

Підрядний прислівний зв’язок як реченнєвотвірний характеризується двома своїми виявами. У першому випадку реалізуєьься зумовленість підрядної частини частиномовною семантикою опорного слова і підряд­на кваліфікується як присубстантивна, призайменникова (більшість лінгвістів останній тип зв’язку кваліфікує як займенниково-співвіднос- ний із послідовним розмежуванням внутрішньореченнєвих різновидів залежно від корелятивності сполучного і співвідносного компонента (В. А. Бєлошапкова та ін.)). В іншому разі повністю окреслена ва­лентна визначеність залежності (дієслівна, компаративна, іменнико­ва (девербативи)). Відмінність між цими виявами є суттєвою, оскіль­ки перший відображає можливість і/або необхідність залежної части­ни, що зумовлюється семантикою опорного компонента: Князькова хата, бита вітрами, сонцем, дощами і часом, стояла тоді ще на взгір’ї знаного Лисячого Яру, звернена обшльоганим лицем своїм до сходу

Валентна визначеність статусу підрядної частини переважно базуєть­ся на відповідних потенціалах опорних слів головної частини, які й встановлюють доцільність / недоцільність, достатність / недостатність, обов’язковість / необов’язковість, передбачуваність / непередбачуваність останньої. Валентно зумовлені підрядні частини мотивуються актив­ною валентністю опорних слів, які не реалізують всю повноту семан­тики поза ними: Ми стоїмо біля Семафора, але мені здається, що в майбутнє таки дійсно один шлях, і всі встають у чергу біля Семафо­ра (М. Бажан) (носій активної валентності — опорне слово здається — прогнозує обов’язковість підрядної частини (здається гц о?)); Мені’ здається, що він [Сокира] не при собі… що в нашій колгоспній недолі друга недоля лягла ще важчим тягарем на наші плечі (Т. Осьмачка); / він мені сказав, що коли ми взавтра підемо на роботу, то він прий­де і нишком подивиться, що Гарасим робить… (Т. Осьмачка); Краще «мерти стоячи, ніж жити повзаючи; Ліпше втратити, ніж другого ошукати (Нар. тв.).

Різниця між першим і другим типом валентності і відповідно різно- нидів валентно зумовленого зв’язку міститься у потенціалі приєднува­них залежних частин і площини події, тобто залежний компонент реалізує синтагматичну субстанційну сему об’єктності і виступає силь- покерованим придієслівним елементом. Прикомпаративний компонент подає перебіг дії через порівняння, зіставлення, чим нагадує відповід­ний тип валентності у структурі простого речення релятивної семан­тики.

Детермінантний вияв підрядного зв’язку як реченнєвотвірного ха­рактеризується розгалуженою сіткою семантичних відтінків, охоплю­ючи темпоральний, цільовий, причиновий, умовний, допустовий та інші типи зумовленості, оскільки дії головної і підрядної частин по­даються через співвияв. При цьому підрядна частина репрезентує тло перебігу дії головної і прилягає до неї у своєму вияві: Але вечором, зовсім випадково, на вигоні біля знаних колод, Володько зустрів На­талку, коли вона йшла з дівчатами на мизики (У. Самчук); ПТоб тих щасливих днів не загибити. потрібно працювати цілий рік (Д. Пав-

Детермінантний реченневотвірний зв’язок буває двох різновидів — власне-детермінатний і детермінантно-кореляційний (детермінантно- співвідносний). Власне-детермінантний підрядний синтаксичний зв’я­зок репрезентований з-поміж більшості складнопідрядних речень і ста­новить найяскравіший тип співвідношення підрядної та головної час- і] тин у межах єдиної синтаксичної структури: Ким би ти не став — математиком, чи інженером, а чи йілологом — умій шанувати пра­цю простої людини (В. Сухомлинський); ПТоб піснею стали звики. поезією — слова, треба талантові муки, лиш нею душа жива (Г. Та- расюк); ПТоб падіївати. просвітлювати дишевний світ глядача й чи­тача. треба нести просвітленість своєму серці, треба правду жит­тя підносити до рівня серця, а серце нести високо (О. Довженко).

Детермінантно-співвідносним (детермінантно-кореляційним) постає такий підрядний синтаксичний зв’язок, при якому у складі залежної частини наявний анафоричний елемент, який співвідносить зміст го­ловної частини зі змістом підрядної, переносячи його ядерну значущість до структури останньої: Вони [Мар’яна й Лагутін] стояли обнявшись, чого раніше не дозволили б собі на людях (О. Гончар); Віктор Степа­нович раптово повернувся з відрядження і розпочав активну підго­товку чергового номера журналу, чого ніхто не сподівався (В. Підмо- гильний); Мовознавство сприяє проникненню в Галактику Рідного Слова, пізнанню високої глибини духу пращурів, що для сучасної мо­лоді конче потрібно (А. Яніта).

Сурядний зв’язок у своєму речєннєвотвірному вияві характеризується розподілом співположення між структурно рівноправними одиниця­ми. Формальним засобом його вираження є сурядні сполучники. До спеціалізованих засобів вираження сурядності належить також інто­нація разом з лексичним наповненням компонентів — складових час­тин складносурядного речення, що в межах останнього виступають носіями різних смислових відношень: часових, розділових, умовно- наслідкових, зіставних, протиставних, градаційних, приєднувальних, причиново-наслідкових: Дівчина троянди поливала, і кудись коти­лась хмар навала, і сміялась осінь за вікном (В. Сосюра) — часові; То не від сонця урожай доспів — То спів про щастя затвердів у зерні (Є. Летюк) — розділові; Може, квіти зійдуть — і настане ще й для мене весела весна (Леся Українка) — умовно-наслідкові; На хаті, біля комина, лелече гніздо, а поблизу телевізійна антена (Є. Гуцало); Спо­чиваєш ти, наш батьку, тихо в домовині, та збудила твоя пісня думки на Вкраїні (Леся Українка) — протиставні; Авжеж, не могли обійтись проводи без Нестара Гвановича, та й був він тут присутній уже начебто не від себе… (Є. Гуцало) — приєднувальні; У вранішню пору в лісі було напрочуд тихо, і тільки соловейко своїм співом кли­кав світанок (А. Яніта) — обмежувальні; Не тільки в селі всі зраділи

Реченневотвірні вияви синтаксичних зв’язків слід відмежовувати під їх реченневомодифікаційних.потенціалів та інших різновидів ре- ченневомодифікаційних синтаксичних зв’язків. При цьому треба вра­ховувати нерівнорядність семантично елементарних і семантично не- слементарних реч”ень. У семантично елементарному простому реченні може реалізуватися тільки: 1) предикативний; 2) валентно зумовле­ний прислівний підрядний зв’язок, основною формою якого виступає керування у трьох своїх різновидах: сильне, напівсильне і слабке. Окремі лінгвісти вважають, що в семантично елементарному реченні, у якому заповнені всі валентні гнізда предиката, відсутні словосполу­чення [Вихованець 1992; Вихованець 1993]. Такий підхід вимагає сво­го поглиблення, оскільки витворення словосполучення також базуєть­ся, з одного боку, на мінімальних валентних потенціалах предикат – них лексем, з другого боку, корелює з дериваційними особливостями реченнєвих структур. При максимальному вияві валентності — сім — реалізується суб’єктна, об’єктна (власне-об’єктна), адресатна, інстру­ментальна, локативна (кінцевий пункт руху, вихідний пункт руху та об’єктна (через що транспортується або переправляється)) валентнос­ті. Інколи розрізняють 25 (Ю. Д. Апресян), 14 (В. В. Богданов), 23 (М. І. Лещенко) валентностей (маються на увазі семантичні різновиди налентності) типу агентив — активний витворювач дії — назва істоти при предикатах у фізичній, інтелектуально-творчій і соціальній сфе­рах: Сюди прибігло все село (маються на увазі люди всього села. — А. 3.), всі хотіли подивитися на чудо (Ю. Яновський); експерієнцер — назва протагоніста фізіологічної або емоційно-психічної дії, власти- ності, відношення: Нещодавно мама померла, від горя вона не знала, що й робити, як далі жити (А. Яніта); пацієнтив — об’єкт дії (стану) і відношення: Незважаючи на складні обставини, в Україні продовжу­вали розвивати і поглиблювати рейорми у другій половині 90-х років XX століття (А. Яніта); деліберат — об’єкт (особа, предмет, подія) мовленнєво-мисленнєвої, інтелектуальної діяльності: Мені примари­лася війна (Гр.Тютюнник); еврикатив — компонент об’єктного типу мри предикатах дії в інтелектуально-творчій сфері, який позначає ре­зультат відкриття в якій-небудь сфері знань: Відкриття, що може перевернути навіть уяву про можливість розвитку усього людства і пов’язане з клонуванням людської клітини, здійснене нещодавно в Англії (А. Яніта); пор. також семантичні валентності (за В. В. Богда- иовим) типу експерієнсив — особа, що перебуває в певному інтелекту- пльному, фізіологічному або психологічному відношенні до іншої осо­би чи предмета; об’єктив — назва неістоти; перцептив — назва істоти чи неістоти на позначення об’єкта розумового, фізіологічного чи пси­хологічного сприйняття, впливу; композитив — назва неістоти, яка становить складник певного предмета; інструментив — знаряддя чи ілсібдїї; медіатив — засіб переміщення; ономасіатив — ім’я, прізвись­ко; локатив — місце події; дескриптив — особа чи предмет, яким вла­

Наявність тих чи інших валентно зумовлених елементів визначаєть­ся ситуативно-прагматичними чинниками, реалізація ж валентно не- зумовлених компонентів у структурі простого речення засвідчує його семантичну неелементарність і водночас сигналізує про його модифі­кацію. При цьому речення є формально елементарним, якщо в ньому відсутні ускладнювальні елементи.

Реченням вважається «нееліптичне висловлення, що розглядається безвідносно щодо мовленнєвого (і немовленнєвого) контексту» [Касе- вич 1988, с. 100-101]. Наповнене ж суб’єктивними смислами та ілоку- тивними інтенціями речення перетворюється на висловлення типу Дощ йде — співвідносячись з особою мовця та із ситуацією мовлення, таке речення трансформується у висловлення, при цьому обсяг його смис­лової площини може ускладнюватися уведенням додаткових носіїв суб’єктивної семантики типу можливо, мабуть, очевидно. Речення, ускладнене наявністю інших типів синтаксичного зв’язку, крім речен- нєвотвірних, слід кваліфікувати як похідне і встановлювати тип його модифікації. Перетворення речення з формально і семантично елемен­тарного у формально і семантично неелементарне здійснюється за до­помогою реченнєвомодифікаційних синтаксичних зв’язків, до яких належать: 1) підрядний зв’язок у його детермінантному, подвійному та опосередкованому виявах; 2) напівпредикативний і 3) сурядний.

Підрядний детермінантиий синтаксичний зв’язок у структурі про­стого речення засвідчує прилягання компонента до реченнєвої преди­кативної основи загалом і відображає один із напрямів синтаксичного аналітизму, оскільки детермінанти легко вичленовуються з речення, пор.: Бурлаки завернули в яр на відпочинок (І. Нечуй-Левицький) = Бурлаки завернули в яр + Бурлаки будуть відпочивати. Наявність детермінантів у реченні є дериваційно опосередкованою, тому що вони постають наслідком перетворення речень у вторинні словосполучення: Незабаром після дощу прибігли в ліс діти збирати гриби (О. Іванен- чо) = Пройшов дощ + Діти прибігли в ліс + Діти будуть збирати гриби. Детермінанти базуються на приляганні, оскільки вони переда­ють тло перебігу події, а не визначають учасників драми та коло її учирення (за О. Дмитриєвським).

Подвійний синтаксичний зв’язок за своїм потенціалом є тільки ре- ченнєвомодифікаційним, оскільки його наявність відображає особли­

Реченневомодифікаційний опосередкований синтаксичний зв’язокви- являеться тільки у специфічних формах, які поєднуються з граматич­ною основою речення опосередковано — через валентно зумовлений // незумовлений компонент. Такі структури також є наслідком згортання речень тотожної семантики і послідовного формального ускладнення речення: / сьогодні в ией вечір іскристий не забуть мені слів тих твоїх (В. Сосюра) = / сьогодні не забуть мені слів тих твоїх + В цей вечір іскристий не забуть мені слів тих твоїх; Там, и лісі, и долині. під вербою, б’є джерело з холодною водою (А. Яніта) = Там б’є джерело з холодною водою + У лісі б’є джерело з холодною водою + У долині б’є джерело з холодною водою + Під вербою б’є джерело з холодною водою. На власне-синтаксичному рівні такі компоненти переважно кваліфі­куються або як уточнювальні, або як пояснювальні члени речення, що знову ж таки відображає їх специфіку у реченнєвій структурі.

Особливої уваги вимагає напівпредикативний синтаксичний зв’я­зок, оскільки його базові компоненти репрезентують не тільки окре­мий об’єктивний план, але й виступають носіями власних суб’єктив­них площин. У силу цього тривалий час речення з напівпредикативни- ми структурами кваліфікувалися як складні, а в ряді сучасних зару­біжних видань і донині розглядаються як особливі вияви внутріш- ньодериваційних перетворень складного речення, здобуваючи там (у межах складного речення) своє висвітлення (навіть у підручниках для школи українські вчені з Канади, СІЛА подають аналіз речень із тра­диційно витлумачуваними відокремленими членами в межах склад­них (Д. Кислиця, С. Чорній та ін.)).

Напівпредикативний синтаксичний зв’язок характеризується кілько­ма виявами: статичним і динамічним. Перший пов’язаний із наявні­стю в реченні різноманітних носіїв атрибутивності — традиційно відок­ремлені означення; другий — взаємодіє з носіями динамічних внутрі- шньореченнєвих модифікаторів — традиційно відокремлених обста- пин, пор.: Слава ж нашій Україні, воскресаючій, незалежній, соборній. слава їй на вічні віки (О. Гончар) (статичний різновид напівпредика- тивного синтаксичного зв’язку); Ген килим, витканий із птииь. ле­тить над полем (Л. Костенко) (статичний різновид напівпредикатив-

Кваліфікація в сучасній лінгвістиці сурядного зв’язку як реченнє- вомодифікаційного є досить проблематичною, оскільки окремі вчені взагалі вважають однорідність не ускладнювачем речення, а тільки кількісним розширювачем. Розмежування власне-семантичної і фор- мально-граматичної площин речення дає можливість простежити по- ліпропозитивність речень з однорідними членами і їх суперечливе тлу­мачення у формально-граматичному плані. Оминаючи питання одно­рідності/неоднорідності загалом і проблему однорідності/неоднорід­ності, синтаксичної рівноправності/синтаксичної нерівноправності присудків зокрема (див. праці І. Р. Вихованця, О. О. Шахматова, О. М. Пєшковського, І. К. Кучеренка, В. В. Бабайцевої, О. Г. Рудяко- ва, М. І. Лещенка та ін.), слід зазначити, що сурядний зв’язок у струк­турі простого речення спрямований на формальну модифікацію його і перетворення семантично елементарного речення у семантично неєле- ментарне, репрезентацію кількох пропозицій, пор.: Тоненький стру­мок диму поволі піднявся над сторожкою, понад віттям дерев та й послався над ними прозорою хмаркою (Гр. Тютюнник); 3 грубки пахл жаром, пригорілою картопляною скоринкою та гарячим відпаром де­рези (Гр. Тютюнник); Чи дрижина вірна, чи скорботна мати, чи сест­ра твоя шлють ті листи (О. Гончар). Очевидно, речення з кільком присудками, що витворюють цілісні предикативні центри, належать до складних. До таких, поза всяким сумнівом, належать утворення, у яких кожен дієслівний присудок характеризується власним інвента­рем залежних компонентів: Хлопець підняв голову і раптом зистрів- ся з тривожним поглядом дівчини… (А. Яніта); А мокрий степ гірко пах полином і тихо шумів од вітру (Гр. Тютюнник).

Проблема тлумачення прислівного підрядного зв’язку як словоспо- лученнєвотвірного полягає в розрізненні форм його вияву і засобів ви­раження. Одні лінгвісти традиційно відносять до словосполученнєво- твірних тільки синтаксичні форми керування, прилягання та узго­дження, інші доповнюють їх вияв ще й кореляцією (Є. Кротевич). Інко­ли цей склад розширюється включенням до словосполученнєвотвірних і сурядного (О. С. Мельничук, І. Р. Вихованець), і предикативного зв’яз­ків, при цьому останній розглядається як узгодження (В. А. Бєлошап-

Віднесення сурядного зв’язку до словосполученнєвотвірного вима­гає аналізу словосполучення у двох вимірах — власне-мовному і мов­леннєвому, оскільки сурядні словосполучення не є відтворюваними структурами, а охоплюють модифікований вияв підрядних словоспо­лучень, пор.: зустрівся з братом і сестрою <— зустрівся з братом + зустрівся з сестрою. У силу цього проблема окреслення меж сурядних словосполучень вимагає додаткової теоретичної аргументації, тому що словосполучення є елементарним виявом валентності (активної чи пасивної) головного слова з різноманітними площинами нерівно- рядних дериваційних перетворень. Саме останні в силу своєї пов’яза­ності зі структурою висловлення посилюють позиції кваліфікації сурядного зв’язку не як сполученнєвотвірного. Підрядний зв’язок Грунтується на однобічній формальній залежності, а сурядний — на формальному співвияві, що й дає можливість віднести до словоспо­лученнєвотвірного зв’язку тільки підрядний прислівний із чотирма формами його вияву: 1) керування (базовий), 2) узгодження (напівпе- ішферія), 3) прилягання і 4) кореляція (периферія). Периферійні форми