У сучасному українському синтаксисі певною мірою спостерігається корелятивність між тим чи іншим типом синтаксичного зв’язку і різновидом семантико-синтаксичних відношень, хоча вичерпний перелік останніх у цілоиу ряді досліджень варіюється. До основних різновидів (• еиантико-синтаксичних відношень здебільшого відносять: 1) предикативні, 2) атрибутивні, 3) об’єктні, 4) обставинні, 5)апозитивні, зрідка додаючи напівпредикативні, що базуються на особливому напівпреди- кативному зв’язку. Окремі лінгвісти розрізняють непредикатні й пре- дикатні семантико-синтаксичні відношення. 3-поиіж перших постають: а) суб’єктні (Народ говорив тільки «мужичою» мовою, від якої з погордою всі відверталися (І. Огієнко)); б) об’єктні (Ось вечір знов. Заплющує повіки Безсилий день (Є. Маланюк)); в) адресатні (Люблю Вітчизну, Та любов У мене дивна. Не прикрюся. Коли я знов не догодив вам (І. Світличний)); г) інструментальні (І тремтячими руками У Султана навдалу Понад злісними катами Він пустив свою стрілу (Г. Чупринка)); ґ) локативні, пов’язані зі значенням місця перебігу дії, її вихідного і кінцевого пунктів руху та шляху переиіщення, пор.: знаходитися на відпочинку, вийти з лісу, увійти до хати, забігти до приміщення (Не ходи, моя квіточко, в садочок. Де пахучі троянди цвітуть (Д. Загул); Сонце заховалося за шторки (В. Лазарук); Вийшли з хати батько й мати В садок погуляти (Т. Шевченко); Журилася вона [Танна] довго й гірко, що ні з ким їй перевезти своє жниво | поля и двір через отой Буг, та й нічим (О. Слісаренко)). |
380 |
Синтаксис |
До предикатних семантико-синтаксичних відношень зараховуються такі, які відображають особливості семантичної неелементарності речення: а) атрибутивні (Краплі червоної крові. Червоної крові з осик… і (В. Чумак)); б) модальні (А може, й справді мудрість в тім, Що краще у житті Згоріть на полум’ї палкім, Ніж згаснуть в темноті (В. Бичко)). До вторинних також відносяться нерівнорядні адвербіальні семантико-синтаксичні відношення у простому ускладненому реченні, що є повністю тотожними відповідним різновидам відношень між частинами у структурі складнопідрядного речення (Так само зав- тра і позавтра буде (М. Руденко) (адвербіальні відношення темпо- ральності — завтра, позавтра); Над доріжкою з асфальту дві берізки обнялись (В. Сосюра); Удонеиьких степах, у пісеннім селі Срібні хвилі пливуть (О. Лупій) (адвербіальні відношення локативності — над доріжкою; у донецьких степах, у пісеннім селі); Діти в ліс подались по гриби (Н. Забіла); Лля радості, для миру вся наша праця (В. Сосюра); До мене ніч прийшла купати зорі в моїх очах (В. Лучук) (адвербіальні відношення цілі — по гриби; для радості, для миру; купати); Через негоди і сиховії не було справжнього урожаю овочів (Літературна Україна. — 1996. — 15 листопада) (адвербіальні відношення причини — через негоду і суховії); Незважаючи на лікування. Марія Пилипівна почувала себе все гірше (В. Підмогильний) (адвербіальні відношення допустовості — незважаючи на лікування); Встряв у бійку на своє нещастя, на свою біду (3 газ.) (адвербіальні відношення наслідку — на нещастя, на біду); Зима крізь вії дивиться на світ (М. Хвильовий) (адвербіальні відношення способовості — крізь вії)). Виразниками таких семантико-синтаксичних відношень у структурі простого речення виступають детермінанти, «утворені внаслідок згортання підрядної частини складнопідрядного речення…» [Вихованець 1993, с. 45]. До вторинних семантико-синтаксичних відношень зараховуються такі, які у своїй основі є предикатними і становлять результат згортання самостійних речень і репрезентують окремі пропозиції (див.: [Вихованець 1993, с. 43-46]).
На рівні складносурядного речення визнаються базовими предикатні семантико-синтаксичні відношення єднального, зіставного, протиставного, розділового типу: / всі ми як один підняли вгору руки, І тисяч молотів о камінь загуло, І в тисячні боки розприскалися штуки та відривки скали… (І. Франко) (єднальні); А вечір палить вікна незнайомі, А синя хмара жаром пройнялася, А синій ліс просвічує огнем, А вітер віти клонить та співає… (М. Рильський) (єднальні); Літа минають за літами, Та знову пам’ять поверти Оту хвилину біля мами, Яка навіки золота (Л. Талалай) (протиставні); Не тільки той поет, що засіває віршами папір, але й той, що має в душі радощі й тривогу хліба, радощі й тривогу людини (М. Стельмах) (протиставні); Чи то війнув снігами небосхил, Чи то так сумно розкричалась галич (І. Світличний) (розділові) тощо. При цьому у складносурядних реченнях можуть виявлятися адвербіальні семантико-синтаксичні відношення, перенесені зі складнопідрядних речень, де вони постають у пер- |
/’ оз лі л І. Предмет і завдання синтаксису |
381 |
щінному своєму вияві [Вихованець 1993, с. 46-47]. Такий підхід по- ІППСГЮ охоплює спектр первинних (непредикатних) і вторинних (пре- дикатних) семантико-синтаксичних відношень, основними ж поста- и ПЬ саме непредикатнісемантико-синтаксичні відношення, через прийму яких відтворюється ситуація (предикат з його аргументами). При гній привабливості та логічній мотивованості розмежування преди- КГГНИХ і непредикатних відношень і вирізнення з-поміж останніх не- ріпнорядних підтипів видається правомірним виокремлення предика- і шших відношень, що за своїм характером є базовими у структурі 111 іостого двоскладного речення. Саме вони ґрунтуються на особливому тині взаємодії категорійних ознак — міжчастиномовному міжкатего- ВІЙному, при цьому вияв такої взаємодії, що характеризується взаємопроникненням категорійної семантики, на кожному з рівнів — влас- пе-морфологічному, власне-синтаксичному, семантико-синтаксичному І комунікативному — постає особливим. Так, на комунікативному рівні носієм суто предикативних ознак постає дієслівно-присудковий елемент, інформативну ж достатність забезпечують категорійні форми іидмінків іменника, що взаємодіють із семантико-синтаксичним ви- п пом граматичної морфологічно опосередкованої міжрівневої категорії ішлентності.
Вторинною комунікативно орієнтованою є категорія роду іменника, що за своїм характером є постійно актуалізованою в умовах мовленнє- піїї комунікації (найбільшою мірою вжиток її категорійних форм ви- ніачуваний ситуативно прагматичними чинниками), пор.: На запитання про балтійських снайперш (білі колготки) Челнов відповів, що та- ІІІІХ не бачив, але. були осетинські дівчата, які вміють стріляти аж ніяк не гірше (Східний часопис. — 1995. — № 29); Недарма літератор і кінорежисер Мирослава Ребман, безпосередній учасник боїв у 1943- 1966рр., а також: лікар за фахом і покликанням, звернулася саме до ко- ипиніх повстанців, аби залучити їх до зйомок документальної Стрічки про повстанську війну (Шлях перемоги. — 1994. — 23 липня); Напалюю оцю свічку за всіх пластунів і пластинок, за нашу пластову /їчіину в цілому світі (Соняшник. — 1991. — №9-12. — С. 56);Алесеред ШСЬого цього мороку людського невдосконалення то тут, то там світяться теплі серця чоловіка і чоловічині, це ті серця, що ніколи не /тривали свого зв’язку із всевишнім та його Законом (Монархія і України. — 1992. — III. — С. 19); Чи то війнув снігами небосхил, Чи то так І і/мнорозкричалась галич (І. Світличний) (розділові); «По-перше, — розповіла мені Алла Костянтинівна, — Марія — обдарована людина. народний майстер з шиття. І водночас — реставратор одягу. Та ще %Кий!.. Я переконалася: Марія Гаврилівна — поки що єдиний у нашій і, раїні віртуоз у царині реставрації старовинного одягу… Одне слово, Марія стала моїм добрим партнером, колегою, однодумием» (С. Плачин- |ц, Жорстокість // Літературна Україна. — 1988. — 16 червня); Нові Іудинки, нові вулиці, нові дороги, нові прилучани і приличанки. які ЩОСтуть, наче гриби у навколишніх лісах (Перець.— 1986. — № 14. — і :!); «Коли жми поляжемо в битвах, то юнаки і юнки, підрісши, про |
382 |
Синтаксис |
довжать на цій землі нашіроди» (В. Чемерис). Вони [традиції] підтримані її спадкоємнииями — нинішніми педагогами Вікторією Андріївною Демчик і Надією Василівною Кукош (Літературна Україна. — 1976. — 13 лютого); Навіть коли одружувався із співухою Лідкою, а вся її численна рідня назавжди відцуралася від неї, та ще й погрожувала по-своє- му жорстоко розправитись з обома, сприймав це як визнання власної сили (Літературна Україна. — 1986. — ЗО січня). У цьому спектрі категорійна семантика форм роду активно взаємодіє з особливостями вираження значення особи, що співвідноситься з позицією підмета, у якій активізується особова семантика, підпорядковуючи своєму вираженню присудкові форми (у цьому плані надзвичайно цікавою видається думка Т. П. Ломтєва щодо форм минулого часу дієслова, де «особові займенники» слід розглядати «як особові префікси дієслів»: Я писав 11 Ти писав І/ Він писав [Ломтев 1958, с. 23]. Поряд з морфологічним родом іменників розташовується число з його особливим потенціалом репрезентації ситуативно-прагматичних завдань та постійною спрямованістю форм числа в комунікацію [Загнітко 1991, с. 39-45]. Якщо форми граматичного роду є актуалізованими тільки з-поміж назв осіб, то форми числа з-поміж усього загалу іменників є предикатними, що можуть набувати конкретного окреслення числового виміру через аналітичні синтаксичні морфеми типу два, три, чотири.
Форми числа здатні виражати цілий ряд функцій, що пов’язано з актуально-предикатним виміром їх значущості в умовах мовленнєвого контексту, пор. співвідношення значень однорідності / неоднорідності, глобальності / розчленованості, однократності / неоднократності, інтенсивності / неінтенсивності у форм множини: Настала осінь з вітрами холодними, дошами дрібними, постійними негодами (Леся Українка); Прокіп тримав корови, доглядаючи за ними пильно і самовіддано (К. Гренивичева); Переходи, переходи, переходи, і знов переходи, які тільки думки від них не зринають у стомленій уяві (В. Підмогильний); Головне — «давнорейтинг дій Уряду не був такий високий», а маючи масову «підтримку і розуміння росіян» — плювати нам на всі оті Європи! І. до речі, на америки також (Народна газета. — 1996. — № 7. — С. 6); Мінеральні масла являють собою продукт перегонки нафти, вугілля і смолистих сланців (Захист рослин від шкідників та хвороб. — К.: Вид-во АН УРСР, 1952. – С. 17) та ін. Якщо враховувати весь спектр внутрішньореченнєвих і міжреченнє- вих (внутрішньосхемних і міжсхемних) перетворень, то постає необхідним розмежування п’яти визначальних типів семантико-синтак- сичних відношень з обов’язковою констатацією особливої парадигми семантико-синтаксичних відношень на базі сурядного зв’язку. При цьому слід констатувати, що окремі з них охоплюють або включають декілька різновидів, пор. об’єктні семантико-синтаксичні відношення внутрішньо диференціюються: 1) на власне-об’єктні (зустріти товариша, відчути радість, прочитати листа, зазнати нещастя, перечекати негоду,, перенести горе), 2) об’єктно-адресатні (надіслати матері, подарувати дівчині, адресувати товаришеві). 3) об’єктно-інстру |
РОЗДІЛ І. Предмет і завдання синтаксису |
383 |
ментальні (вишивати голкою, забивати молотком, різати ножем, чистити порошком, косити косою, жати серпом, орати трактором. збирати комбайном).
Обставинні семантико-синтаксичні відношення внутрішньо диференціюються на цілий ряд семантичних підтипів: а) якісно-кваліфі- каційні: Кулі прошивали повітря щоразу густіше (О. Гончар); Раптово земля підносилася вгору (Б.-І. Антонич); б) якісно-характе- ризувальні: Село було засипане снігом до половини (М. Коцюбинський); День у день ставало тривожніше на душі, раз у раз усе єство гостро пронизував неспокій (О. Слісаренко); в) локативно-рамочні: / буду ждати кожної години В далекому чи близькому краю Одни тебе, тебе єдину, Маленьку милу дівчинку мою (В. Симоненко); В таку добу, біля гаю. Щось чорніє над водою, щось біле блукає (Т. Шевченко); і) темпорально-рамочні: Споконвіку тема України, отецького перво- кореня в нашій поезії була на чільному місці (М. Олійник); А сад цвіте! Люблю його в усяку пори — і золотим літом, і багряною осінню, і взимку (О. Гончар); ґ) причиново-інтерпретативні: А мати тільки гляне вслід з порога. І, прихиливши до дверей чоло, Замре, — від суми, радості. тривоги. — їй вісімнадцять теж колись було… (В. Соколов); Вицвіли в матері очі від чекання (О. Довженко); д) інтерпретативно- цільові: О, недаремно, ні для слави і розплати огонь пісень поніс задумливий поет (А. Малишко); Пам’ятатимеш не для пам’яті, а для чогось буденного І небуденного (І. Драч); є) інтерпретативно-умовні: При щирості між: людьми, при глибокій і міцній симпатії ніякий риск не страшний! (Леся Українка); За доброї погоди ми не тільки вчасно посіємо увесь ярий клин, але й зможемо висадити в ґрунт ранні овочі і вже на самий початок літа сподіватися їх першого врожаю (Сільські кісті. — 1995. — 12 квітня); є) допустові (протиставно-допустові, умовно- допустові, наслідково-допустові, причиново-допустові): Не знайшовши броди, не лізь у воду (Нар. тв.); Всипереч живим фактам, наперекір .ідоровоми глузду ці горе-теоретики твердять про «відмирання» народної творчості (М. Рильський)та ін. Вирізнення напівпредикативних відношень не видається доцільним, оскільки у своєму загалі вони включені в обставинні або атрибутивні семантико-синтаксичні відношення, що мотивується типом їх загальної структурної взаємодії з опорним словом, пор.: …Сердець, напоєних иобов’ю. Не порізнить і далина (О. Гончар); Слава ж нашій Україні, іюскресаючій. незалежній, соборній, слава їй на віки вічні (0. Гончар); Ціла мої, буденні і великі. Відкриті перед людством, як сльоза (І>. Олійник) — атрибутивні семантико-синтаксичні відношення виражаються відокремленими зворотами у формі дієприкметникових зворотів та одиничних / парних прикметників: Хустини кинувши на плечі, надівши плаття весняне. Берізка вибігла надвечір І жде чи $і тру, чи мене (С. Будний); Любила Галинка сімейні вечори, коли мама, примриживши очі, вишивала біля вікна (Л. Тараненко) — обставинні ггмантико-синтаксичні відношення виражаються відокремленими зворотами у формі дієприслівникових зворотів. |
384 |
Синтаксис |
Особливістю предикативних відношень виступає їх репрезентація і на рівні простого речення, і на рівні складного речення. У межах простого речення предикативні відношення репрезентуються предикативною парою — граматичною основою (підметом і присудком). На рівні складного речення вони постають як репрезентанти цілісності структури із взаємозалежними частинами. До останніх належать утворення, у яких одна з частин постає як розгорнутий підмет другої, тобто один із компонентів складної структури виступає позиційним аналогом підмета, пор.: Мені ввижається, як в тихім, ріднім колі Старий, дідись навча своїх онуків. Про давнини справдешні байки править. Про те. що діялось на нашім світі (Леся Українка); Відомо ж, хто шикає — знайде (П. Загребельний) тощо. У таких складних реченнях виявляється з особливою силою взаємозалежність частин, оскільки, з одного боку, одна з частин (домінувальна) передбачає наявність обов’язкової такої частини — аналога підмета (Мені ввижається; Відомо ж знайде), з другого боку, підрядна частина постає валентно зумовленою (як в тихім, ріднім колі Старий дідусь навча своїх онуків, Про давнину справдешні байки править; хто шукає).
Атрибутивні відношення охоплюють конструкції, у яких виражаються відношення предмета та його ознаки, хоча цілий ряд лінгвістів останнім часом повернулися до поглядів О. X. Востокова, вважаючи обставинні семантико-синтаксичні відношення різновидом означальних [Русская 1980, с. 15-45]. Такий підхід вимагає своєї корекції, оскільки обставинну семантику у всьому її загалі ні в якому разі не можна звести до означальної. До означально-обставинних семантико- синтаксичних відношень слід віднести словосполуки із залежним компонентом, що виражений означальним прислівником або його еквівалентом: захоплено розповідати, сміливо декламувати, йти разом, перечитувати раз у раз та ін. Усі інші обставинні відношення ніякою мірою не належать до означальних, оскільки окреслюють умови перебігу дії, точно відтворюють причини, умови та інші її реалізації. Один із підвидів атрибутивних семантико-синтаксичних відношень становлять суб’єктно-означальні відношення, у яких залежний компонент окреслює суб’єкта (на рівні словосполучення залежне слово є результатом перетворення внутрішньореченнєвої позиції підмета, і таке словосполучення постає наслідком дериваційних відношень між реченням і словосполученням: Батько приїхав — > приїзд батька: Льотчик полетів -» політ льотчика: Учень відповідає —> відповідь учня: Хпо- пеиь малює — > малювання хлопця). У таких випадках другий компонент слід відрізняти від сильнокерованих компонентів, де залежний компонент окреслює об’єктну семантику: транспортування (ч о г о?) вантажу. Основним варіантом вираження атрибутивних семантико- синтаксичних відношень на словосполученнєвому рівні виступає поєднання атрибутивного (прикметника, займенника) компонента з іменниковим словом або іншим субстантивованим елементом: червоне плаття, иікаве оповідання, зелена долина, висока сосна, прадавній ліс, могутній диб ‘.розлоге «ура!’», набридливе «кра!», красиве «п’ять» тощо. |
Гозділ І. Предмет і завдання синтаксису |
385 |
До цієї моделі прилягають різноманітні вторинні реалізації семантико синтаксичних атрибутивних відношень на словосполученневому іи ті і: шапка батька, хистка матері, вчитель школи, викладач вузи, командир полки, сторінка зошита, шафа для книжок, коробка з-під олівиів. стіна бидинку. краса дівчини, кава потиреиьки. стрільба лежачи, дорога ліворуч, поїздка вдвох, двері на сходи, шиття схилив- Шіїсь. читання лежачи, відповідь на всі сто, обіиянка після дошички в четвер, перший в списку та ін. При цьому основним постає характери- іу пальний статус залежного слова щодо стрижневого — носія предметної семантики. Атрибутивні семантико-синтаксичні відношення реалізуються також на реченнєвому рівні, охоплюючи значну частину складнопідрядних речень прислівного нерозчленованого типу, пор.: Слово, чому ти не твердая криця, ТТТо сепед бою так ясно іскриться? Чом ти не гострий, безжалісний меч, Той, шо здійма вражі голови з п,’іі’ч_1 (Леся Українка); Благословенна та година, як мати народила сина і нарекла його Тарасом. — титана-сина. шо над часом зросте. повстане, потрясе исіх і вся! (В. Коротич); Це дуже тяжко — написати пісню. Шо. мов колиска, йде із роди в рід. Від маминих очей до зір соидає (Д. Павличко); Є штрих, без якого немає картини… (Р. Третьяков) тощо.
Об’єктні семантико-синтаксичні відношення передбачають вираження залежним компонентом об’єктної семантики: вона постає валентно зумовленим виявом відповідного семантико-синтаксичного потенціалу опорного слова головної частини (головна частина у складнопідрядному реченні характеризується в ряді випадків активним виявом иллентності, зумовлюючи наявність при собі тільки належного типу підрядної частини). Об’єктні семантико-синтаксичні відношення реа- м і зу ються на словосполученневому і реченнєвому рівнях. На словосполученневому рівні об’єктні відношення диференціюються на власне- об’єктні, об’єктно-адресатні, об’єктно-інструментальні. Власне- об’єктними постають такі відношення, при яких залежне слово виражає власне-об’єктну семантику, поєднується з опорним словом силь- иокерованим підрядним прислівним синтаксичним зв’язком: читати книжку, зустріти дівчину, відчути щастя, писати оповідання, принести удачу та ін. Об’єктно-адресатними виступають такі семантико- і питаксичні відношення, при яких залежне слово позначає адресата ді і, його наявність є опосередкованою сильнокерованим елементом — НОСКМ власне-об’єктної семантики. Елемент об’єктно-адресатної семантики поєднується з опорним словом напівсильним підрядним при- ОЛ і Ішим синтаксичним зв’язком у формі керування: надіслати листа мигпері, привезти хліба бабисі. передати книги дівчині, повернути /і артини авторові. Об’єктно-інструментальними є такі семантико-син- і .оесичні відношення, при яких залежне слово позначає знаряддя / ніііГ) здійснення / реалізації дії. Залежний компонент пов’язується з опорним словом слабким синтаксичним підрядним зв’язком у формі керування: забивати цвях молотком, зрізувати колоски ножем, ко- . и ти траву косою, чистити посуд порошком (інколи такий об’єктно- |
386 |
Синтаксис |
інструментальний елемент може імплікуватися, унаслідок чого експлікуються тільки актуалізовані елементи валентності головного слова: крохмалити сорочку <— крохмалити крохмалем сорочку: перчити страву <- перчити перцем страву тощо). Різноманітні підтипи семантико-синтаксичних відношень об’ектності реалізуються на рівні складнопідрядного речення, де з-поміж нерозчленованих прислівних структур постають нерівнорядні вияви цих відношень між головною і підрядною частинами, пор.: Хочеш знати, чим справді било те. що так колись пишно цвіло, що на серце наводило чари… (Леся Українка); Треба знати, який шлях обрати і вкласти в праию всю диши (І. Цюпа); Якщо мить чекання вимірюється вічністю, То скажи мені. Скільки я віків прожила? (Т. Коломіець); Чую, як легшає, всесвіт важкий мені, брате, плечі розправив… торкнувся твоєї руки (Б. Олійник); Якби ти знав, як много важить слово, одно сердечне, теплеє слівие! (І. Фран- ко); Ти не чуєш, як солові весільним співом дзвонять? (Леся Українка) та ін.
Обставинними семантико-синтаксичними відношеннями постають такі, при яких залежне слово позначає обставини перебігу дії чи вияву стану. Обставинні семантико-синтаксичні відношення у різноманітних своїх виявах виступають на словосполученневому і реченнево- му рівнях. Здебільшого на рівні простого речення вони поєднуються з граматичною основою речення загалом детермінантним підрядним зв’язком, формою вияву такого зв’язку є прилягання. Аналогічне простежується і на словосполученневому рівні, де залежне слово приєднується до головного формою прилягання, відображаючи різноманітні вияви репрезентації семантики головного слова: читати захоплено, зустрітися враниі. зробити зопалу, відмовити спересердя тощо. Залежне слово може співвідноситися з головним компонентом щодо часової, просторової, умовної, допустової, наслідкової модифікації його семантики (обмеження вияву дії певним простором, часом, актуалізацією певної причини, умови, мети, наслідку реалізації дії / стану, виділення суперечливої обставини перебігу дії / стану, наголошення наслідку репрезентації дії/ стану). Вирізнення обставинних семантико-синтаксичних відношень на словосполученневому рівні викликає завжди труднощі, оскільки ряд лінгвістів вважають, що компоненти, приєднувані детермінантним зв’язком, належать тільки до власне-реченнєвого рівня і не можуть розглядатися на словосполученневому (І. Р. Вихованець). Розгляд детермінантів як особливих модифікаторів реченнєвої структури є теоретично обґрунтованим і не викликає заперечень, хоча аналіз детермінантів можливий і на словосполученневому рівні, при врахуванні мовленнєвого вияву таких конструкцій. Розгляд детермінантів на словосполученневому рівні повинен ґрунтуватися на тому, що в семантико-синтаксичному аспекті конститутивним елементом речення виступає предикат (основним засобом його вираження в українській мові є дієслово), і поєднання детермінанта з предикатом становитиме словосполучення мовленнєвого типу. Усі елементи реченнєвої структури так чи інакше співвідносяться з предикатом, що й уможливлює |
Розділ І. Предмет і завдання синтаксису |
387 |
розгляд детермінантів на словосполученневому рівні. Єдиною тезою, ика суперечить такому підходу, є те, що детермінанти не виступають
Обставинні семантико-синтаксичні відношення реалізуються і на Іппні простого речення, оскільки детермінанти постають семантично самостійними носіями пропозицій, і на рівні складнопідрядного речення, у його межах виявляються усі різновиди обставинних семанти- ко-синтаксичних відношень, що базуються на детермінантному підрядному зв’язку, пор.: Коли вона сиділа на порозі Ігодивала немовля своє. ‘.і за причілка мальованої хати Русявий місяць вийшов, як легінь (Д. Павличко); Попоки соние світить на землі. Нехай роса нам душу напуває, Хай сіллю сходить дума на чолі І добрим зерном поле засіває (Т. Севернюк); Не однотонною струною Извеніла вікова печаль. Сьогодні радістю живою Горитьрожевоперста даль (М. Рильський); Вкраїнський хліб тому такий смачний, Що яіц завжди замішаний на пісні (Є. Летюк); До тебе б літала край світу, Не сходить зоря золота. Якби не морози на квіти. Якби не минули літа (М. Ткач); ПТоб там не било, які б не били зараз чи в майбутньому труднощі, яким би несподіваним і підступним не був ворожий идар. ніколи ворогу не перемогти нас, ніколи! (О. Довженко); ПТоб нас икотре здививати. Грибами висіявся ліс (І. Світличний); Ми йдем у світ нелегкими стежками, ТТГоб він іскривсь, чистіший від роси. І щоб ніхто захланними руками не заплямив первісної краси (Т. Севернюк) та ін. Апозитивні семантико-синтаксичні відношення — це відношення смислової і граматичної рівноправності, хоча за синтаксичною функцією обидва компоненти чітко розмежовуються на головний і залежний. Апозитивні семантико-синтаксичні відношення ґрунтуються на підрядному прислівному синтаксичному зв’язку в синтаксичній формі кореляції. Це особлива форма зв’язку, яка об’єднує в собі ознаки і підряд- Юсті, і сурядності. Момент сурядності виявляється в рівноправності компонентів (і один, і другий можуть опускатися, при цьому речення не птрачає своєї смислової повноти): Я зустрів дівчину-студентку = Я .іустрів дівчину / Я зустрів студентку. Підрядність простежується в тому, що в такому словосполученні одне зі слів виступає головним, а друге — залежним: журнал «Дзвін», жінка-вчений. сорока-злодійка. хлопиі-запорожиі та ін. Сурядні семантико-синтаксичні відношення передбачають смисло- пу автономність поєднуваних частин і їх структурну рівноправність. При цьому сурядні семантико-синтаксичні відношення поділяються на кілька різновидів на основі їх формального вираження та смисло- гкн-о співвідношення поєднуваних частин: а) протиставні, б) зіставні, |
ІЗ’ |
388 |
Синтаксис |
в) єднальні, г) розділові. Сурядні семантико-синтаксичні відношення ґрунтуються на сурядному синтаксичному зв’язку. Названі різновиди сурядних відношень є ядерними: Самій не трудно збитися в путі, Та трудно з неї збитися в гурті (Леся Українка); Дорога снується, і стежечка в’ється. Дорога вроздоли, а стежечка — в гай (В. Швець); / на вільних полях в свою землю ратай Кине зерна добірного жита, І кра- сунядочка той збере урожай. Не даючи напасникам мита (М. Ста- рицький); То не хвилі котить вітер, не розбурхались моря — то шумить по всьому світу славне ім’я Кобзаря (В. Лагода) тощо. До них прилягають периферійні семантико-синтаксичні відношення, з-поміж яких особливої значущості набувають приєднувальні, пояснювальні, градаційні. Кожен із них характеризується власним формальним виразником зв’язку і відповідного типу семантико-синтаксичних відношень: Все було там нове й цікаве, тому й закарбувалося в пам’яті назавжди (В. Малик) (пояснювальні відношення — тому й); Кожен з нас володіє з дитинства певними здібностями, тобто в кожному з нас з дитинства закладено певний творчий потенціал (Урядовий кур’єр. — 1997. — 17 січня) (пояснювальні відношення — тобто; І. Р. Вихованець такі речення відносить до синкретичних складних речень, що, з одного боку, наближаються до складнопідрядних речень у силу усталеності розташування частин та їх відносної залежності, а з другого боку, вони наближаються до складносурядних речень, оскільки кожна частина несе самостійну інформацію і без іншої її зміст зрозумілий [Вихованець 1993, с. 332-336]): Не тільки той поет, що засіває віршами папір, а й той, що має у душі радощі й тривогу хліба, радощі й тривогу людини (М. Стельмах) (градаційні відношення — не тільки… але й). Інколи до цих відношень додають ще й обмежувальні, особливістю яких є вказівка на обмеження вияву певного явища, репрезентованого попередньою частиною: А над Києвом, над Дніпром справді пливе хвилями вічність, та тільки я неспроможна осягнути її: побачити, відчути… (П. Загребельнии) (та тільки — обмежувальні відношення).
Сурядні семантико-синтаксичні відношення ґрунтуються на власних формальних репрезентаціях. Кожна реалізація сурядного синтаксичного зв’язку характеризується розгалуженим спектром семантики, на яку суттєво впливає лексичне наповнення предикативних частин, видо-часове співвідношення дієслів-присудків тощо. Вияв семантико- синтаксичних відношень сурядності ні в якому разі не слід ототожнювати з наявністю формального виразника сурядності, оскільки останній може характеризуватися розгалуженим функціонально-семантичним діапазоном, пор.: Неси до людей всі думки, почуття і слова, І серце твоє не згорить, не змовкне, не згасне (М. Рильський); Спитайте — і розкажуть старожили Про вік старий… недолю і пітьму (Т. Масен- ко) (у першому реченні наявні часово-єднальні відношення; у другому реченні — причиново-наслідкові). Зрідка вирізняють ще модальні (модально-часові) семантико-син- таксичні відношення у структурах типу Воно, звичайно, гостеві него- |
Го з д і л II. Словосполучення |
389 |
хю я Парижі думать про своїміста (М. Рильський) [Вихованець 1993, <•. 45-46]. На наш погляд, такі семантнко-сннтаксичні відношення справді мають місце у реченневій структурі, але вони стосуються суто її мовленнєвого вияву, оскільки модальні компоненти постають спеціалізованими носіями окремих суб’єктивних смислів речення. Такі компоненти посилюють тенденції внутрішньореченнєвого аналітизму, н ктивізуючи відцентрові внутрішньореченнєві синтаксичні зв’язки. Тому подібного типу семантико-синтаксичні відношення слід розглядати в ІСПекгі комунікативного статусу реченнєвих одиниць та їх окремих Компонентів;
У семантично елементарному простому реченні (подібно і в елементарному складному реченні) реалізуються предикативні, об’єктні відношення (до різновидів об’єктних відношень можна віднести і позиції милентно зумовлених компонентів при дієсловах типу перебувати, зна- чкїитися, бути, пор. думку І. П. Распопова про необхідність вичлено- іування атрибутивних додатків, обставинних додатків тощо [Распо- іііт 1970, с. 48-66]). У семантично неелементарному реченні до них подаються атрибутивні, апозитивні відношення, охоплюючи у своєму пбсязі й семантико-синтаксичні відношення, наявні в усіх різновидах складних речень, хоча в межах останніх виявляються і синкретичні площини (дифузія), коли поєднуються і відношення автономних часині, і їх відносної (опосередкованої) чи прямої залежності. Спектр підношень між автономними частинами зумовлюється їх спрямовані- гтю/неспрямованістю одна до одної і зреалізованим при цьому відпо- підним типом відтворюваних об’єктивних смислів, що можуть перебу- ипти у певних часових, протиставних, розділових і зіставних відношеннях. Сучасний синтаксис української та інших слов’янських мов характеризується витворенням площини вторинних семантико-синтаксич- них відношень між автономними частинами. Особливої актуалізації набувають градаційні, приєднувальні та інші типи відношень, що з •Овним правом можна віднести до перехідних явищ між сурядними і підрядними різновидами співвідношення/залежності складових елементів. |