Загнітко Анатолій Панасович - Теоретична граматика сучасної української мови. Морфологія. Синтаксис.

5. ТИПОЛОГІЯ СЕМАНТИКО-СИНТАКСИЧНИХ ВІДНОШЕНЬ

У сучасному українському синтаксисі певною мірою спостерігається корелятивність між тим чи іншим типом синтаксичного зв’язку і різно­видом семантико-синтаксичних відношень, хоча вичерпний перелік ос­танніх у цілоиу ряді досліджень варіюється. До основних різновидів (• еиантико-синтаксичних відношень здебільшого відносять: 1) преди­кативні, 2) атрибутивні, 3) об’єктні, 4) обставинні, 5)апозитивні, зрідка додаючи напівпредикативні, що базуються на особливому напівпреди- кативному зв’язку. Окремі лінгвісти розрізняють непредикатні й пре- дикатні семантико-синтаксичні відношення. 3-поиіж перших поста­ють: а) суб’єктні (Народ говорив тільки «мужичою» мовою, від якої з погордою всі відверталися (І. Огієнко)); б) об’єктні (Ось вечір знов. Заплющує повіки Безсилий день (Є. Маланюк)); в) адресатні (Люблю Вітчизну, Та любов У мене дивна. Не прикрюся. Коли я знов не дого­див вам (І. Світличний)); г) інструментальні (І тремтячими руками У Султана навдалу Понад злісними катами Він пустив свою стрілу (Г. Чупринка)); ґ) локативні, пов’язані зі значенням місця перебігу дії, її вихідного і кінцевого пунктів руху та шляху переиіщення, пор.: знаходитися на відпочинку, вийти з лісу, увійти до хати, забігти до приміщення (Не ходи, моя квіточко, в садочок. Де пахучі троянди цвітуть (Д. Загул); Сонце заховалося за шторки (В. Лазарук); Ви­йшли з хати батько й мати В садок погуляти (Т. Шевченко); Жури­лася вона [Танна] довго й гірко, що ні з ким їй перевезти своє жниво | поля и двір через отой Буг, та й нічим (О. Слісаренко)).

 

380


Синтаксис


До предикатних семантико-синтаксичних відношень зараховують­ся такі, які відображають особливості семантичної неелементарності речення: а) атрибутивні (Краплі червоної крові. Червоної крові з осик… і (В. Чумак)); б) модальні (А може, й справді мудрість в тім, Що краще у житті Згоріть на полум’ї палкім, Ніж згаснуть в темноті (В. Бичко)). До вторинних також відносяться нерівнорядні адвербі­альні семантико-синтаксичні відношення у простому ускладненому реченні, що є повністю тотожними відповідним різновидам відношень між частинами у структурі складнопідрядного речення (Так само зав- тра і позавтра буде (М. Руденко) (адвербіальні відношення темпо- ральності — завтра, позавтра); Над доріжкою з асфальту дві берізки обнялись (В. Сосюра); Удонеиьких степах, у пісеннім селі Срібні хвилі пливуть (О. Лупій) (адвербіальні відношення локативності — над до­ріжкою; у донецьких степах, у пісеннім селі); Діти в ліс подались по гриби (Н. Забіла); Лля радості, для миру вся наша праця (В. Сосюра); До мене ніч прийшла купати зорі в моїх очах (В. Лучук) (адвербіальні відношення цілі — по гриби; для радості, для миру; купати); Через негоди і сиховії не було справжнього урожаю овочів (Літературна Ук­раїна. — 1996. — 15 листопада) (адвербіальні відношення причини — через негоду і суховії); Незважаючи на лікування. Марія Пилипівна почувала себе все гірше (В. Підмогильний) (адвербіальні відношення допустовості — незважаючи на лікування); Встряв у бійку на своє нещастя, на свою біду (3 газ.) (адвербіальні відношення наслідку — на нещастя, на біду); Зима крізь вії дивиться на світ (М. Хвильовий) (адвербіальні відношення способовості — крізь вії)). Виразниками та­ких семантико-синтаксичних відношень у структурі простого речення виступають детермінанти, «утворені внаслідок згортання підрядної частини складнопідрядного речення…» [Вихованець 1993, с. 45]. До вторинних семантико-синтаксичних відношень зараховуються такі, які у своїй основі є предикатними і становлять результат згортання само­стійних речень і репрезентують окремі пропозиції (див.: [Вихованець 1993, с. 43-46]).

На рівні складносурядного речення визнаються базовими предикатні семантико-синтаксичні відношення єднального, зіставного, протистав­ного, розділового типу: / всі ми як один підняли вгору руки, І тисяч молотів о камінь загуло, І в тисячні боки розприскалися штуки та відривки скали… (І. Франко) (єднальні); А вечір палить вікна незнайо­мі, А синя хмара жаром пройнялася, А синій ліс просвічує огнем, А вітер віти клонить та співає… (М. Рильський) (єднальні); Літа ми­нають за літами, Та знову пам’ять поверти Оту хвилину біля мами, Яка навіки золота (Л. Талалай) (протиставні); Не тільки той поет, що засіває віршами папір, але й той, що має в душі радощі й тривогу хліба, радощі й тривогу людини (М. Стельмах) (протиставні); Чи то війнув снігами небосхил, Чи то так сумно розкричалась галич (І. Світличний) (розділові) тощо. При цьому у складносурядних речен­нях можуть виявлятися адвербіальні семантико-синтаксичні відно­шення, перенесені зі складнопідрядних речень, де вони постають у пер-

 

/’ оз лі л І. Предмет і завдання синтаксису


381


щінному своєму вияві [Вихованець 1993, с. 46-47]. Такий підхід по- ІППСГЮ охоплює спектр первинних (непредикатних) і вторинних (пре- дикатних) семантико-синтаксичних відношень, основними ж поста- и ПЬ саме непредикатнісемантико-синтаксичні відношення, через при­йму яких відтворюється ситуація (предикат з його аргументами). При гній привабливості та логічній мотивованості розмежування преди- КГГНИХ і непредикатних відношень і вирізнення з-поміж останніх не- ріпнорядних підтипів видається правомірним виокремлення предика- і шших відношень, що за своїм характером є базовими у структурі 111 іостого двоскладного речення. Саме вони ґрунтуються на особливому тині взаємодії категорійних ознак — міжчастиномовному міжкатего- ВІЙному, при цьому вияв такої взаємодії, що характеризується взає­мопроникненням категорійної семантики, на кожному з рівнів — влас- пе-морфологічному, власне-синтаксичному, семантико-синтаксичному І комунікативному — постає особливим. Так, на комунікативному рівні носієм суто предикативних ознак постає дієслівно-присудковий еле­мент, інформативну ж достатність забезпечують категорійні форми іидмінків іменника, що взаємодіють із семантико-синтаксичним ви- п пом граматичної морфологічно опосередкованої міжрівневої категорії ішлентності.

Вторинною комунікативно орієнтованою є категорія роду іменника, що за своїм характером є постійно актуалізованою в умовах мовленнє- піїї комунікації (найбільшою мірою вжиток її категорійних форм ви- ніачуваний ситуативно прагматичними чинниками), пор.: На запитан­ня про балтійських снайперш (білі колготки) Челнов відповів, що та- ІІІІХ не бачив, але. були осетинські дівчата, які вміють стріляти аж ніяк не гірше (Східний часопис. — 1995. — № 29); Недарма літератор і кінорежисер Мирослава Ребман, безпосередній учасник боїв у 1943- 1966рр., а також: лікар за фахом і покликанням, звернулася саме до ко- ипиніх повстанців, аби залучити їх до зйомок документальної Стрічки про повстанську війну (Шлях перемоги. — 1994. — 23 липня); Напалюю оцю свічку за всіх пластунів і пластинок, за нашу пластову /їчіину в цілому світі (Соняшник. — 1991. — №9-12. — С. 56);Алесеред ШСЬого цього мороку людського невдосконалення то тут, то там світяться теплі серця чоловіка і чоловічині, це ті серця, що ніколи не /тривали свого зв’язку із всевишнім та його Законом (Монархія і Украї­ни. — 1992. — III. — С. 19); Чи то війнув снігами небосхил, Чи то так І і/мнорозкричалась галич (І. Світличний) (розділові); «По-перше, — розповіла мені Алла Костянтинівна, — Марія — обдарована людина. народний майстер з шиття. І водночас — реставратор одягу. Та ще %Кий!.. Я переконалася: Марія Гаврилівна — поки що єдиний у нашій і, раїні віртуоз у царині реставрації старовинного одягу… Одне слово, Марія стала моїм добрим партнером, колегою, однодумием» (С. Плачин- |ц, Жорстокість // Літературна Україна. — 1988. — 16 червня); Нові Іудинки, нові вулиці, нові дороги, нові прилучани і приличанки. які ЩОСтуть, наче гриби у навколишніх лісах (Перець.— 1986. — № 14. — і :!); «Коли жми поляжемо в битвах, то юнаки і юнки, підрісши, про­

 

382


Синтаксис


довжать на цій землі нашіроди» (В. Чемерис). Вони [традиції] підтри­мані її спадкоємнииями — нинішніми педагогами Вікторією Андріївною Демчик і Надією Василівною Кукош (Літературна Україна. — 1976. — 13 лютого); Навіть коли одружувався із співухою Лідкою, а вся її чис­ленна рідня назавжди відцуралася від неї, та ще й погрожувала по-своє- му жорстоко розправитись з обома, сприймав це як визнання власної сили (Літературна Україна. — 1986. — ЗО січня). У цьому спектрі кате­горійна семантика форм роду активно взаємодіє з особливостями вира­ження значення особи, що співвідноситься з позицією підмета, у якій активізується особова семантика, підпорядковуючи своєму вираженню присудкові форми (у цьому плані надзвичайно цікавою видається дум­ка Т. П. Ломтєва щодо форм минулого часу дієслова, де «особові займен­ники» слід розглядати «як особові префікси дієслів»: Я писав 11 Ти писав І/ Він писав [Ломтев 1958, с. 23]. Поряд з морфологічним родом іменників розташовується число з його особливим потенціалом репре­зентації ситуативно-прагматичних завдань та постійною спрямованістю форм числа в комунікацію [Загнітко 1991, с. 39-45]. Якщо форми гра­матичного роду є актуалізованими тільки з-поміж назв осіб, то форми числа з-поміж усього загалу іменників є предикатними, що можуть на­бувати конкретного окреслення числового виміру через аналітичні син­таксичні морфеми типу два, три, чотири.

Форми числа здатні виражати цілий ряд функцій, що пов’язано з актуально-предикатним виміром їх значущості в умовах мовленнєвого контексту, пор. співвідношення значень однорідності / неоднорідності, глобальності / розчленованості, однократності / неоднократності, інтен­сивності / неінтенсивності у форм множини: Настала осінь з вітрами холодними, дошами дрібними, постійними негодами (Леся Українка); Прокіп тримав корови, доглядаючи за ними пильно і самовіддано (К. Гренивичева); Переходи, переходи, переходи, і знов переходи, які тільки думки від них не зринають у стомленій уяві (В. Підмогильний); Головне — «давнорейтинг дій Уряду не був такий високий», а маючи масову «підтримку і розуміння росіян» — плювати нам на всі оті Євро­пи! І. до речі, на америки також (Народна газета. — 1996. — № 7. — С. 6); Мінеральні масла являють собою продукт перегонки нафти, ву­гілля і смолистих сланців (Захист рослин від шкідників та хвороб. — К.: Вид-во АН УРСР, 1952. – С. 17) та ін.

Якщо враховувати весь спектр внутрішньореченнєвих і міжреченнє- вих (внутрішньосхемних і міжсхемних) перетворень, то постає необ­хідним розмежування п’яти визначальних типів семантико-синтак- сичних відношень з обов’язковою констатацією особливої парадигми семантико-синтаксичних відношень на базі сурядного зв’язку. При цьо­му слід констатувати, що окремі з них охоплюють або включають декілька різновидів, пор. об’єктні семантико-синтаксичні відношення внутрішньо диференціюються: 1) на власне-об’єктні (зустріти това­риша, відчути радість, прочитати листа, зазнати нещастя, перече­кати негоду,, перенести горе), 2) об’єктно-адресатні (надіслати матері, подарувати дівчині, адресувати товаришеві). 3) об’єктно-інстру­

 

РОЗДІЛ І. Предмет і завдання синтаксису


383


ментальні (вишивати голкою, забивати молотком, різати ножем, чистити порошком, косити косою, жати серпом, орати трактором. збирати комбайном).

Обставинні семантико-синтаксичні відношення внутрішньо дифе­ренціюються на цілий ряд семантичних підтипів: а) якісно-кваліфі- каційні: Кулі прошивали повітря щоразу густіше (О. Гончар); Рап­тово земля підносилася вгору (Б.-І. Антонич); б) якісно-характе- ризувальні: Село було засипане снігом до половини (М. Коцюбинсь­кий); День у день ставало тривожніше на душі, раз у раз усе єство гостро пронизував неспокій (О. Слісаренко); в) локативно-рамочні: / буду ждати кожної години В далекому чи близькому краю Одни тебе, тебе єдину, Маленьку милу дівчинку мою (В. Симоненко); В таку добу, біля гаю. Щось чорніє над водою, щось біле блукає (Т. Шевченко);

і)  темпорально-рамочні: Споконвіку тема України, отецького перво- кореня в нашій поезії була на чільному місці (М. Олійник); А сад цвіте! Люблю його в усяку пори — і золотим літом, і багряною осінню, і взимку (О. Гончар); ґ) причиново-інтерпретативні: А мати тільки гляне вслід з порога. І, прихиливши до дверей чоло, Замре, — від суми, ра­дості. тривоги. — їй вісімнадцять теж колись було… (В. Соколов); Вицвіли в матері очі від чекання (О. Довженко); д) інтерпретативно- цільові: О, недаремно, ні для слави і розплати огонь пісень поніс за­думливий поет (А. Малишко); Пам’ятатимеш не для пам’яті, а для чогось буденного І небуденного (І. Драч); є) інтерпретативно-умовні: При щирості між: людьми, при глибокій і міцній симпатії ніякий риск не страшний! (Леся Українка); За доброї погоди ми не тільки вчасно посіємо увесь ярий клин, але й зможемо висадити в ґрунт ранні овочі і вже на самий початок літа сподіватися їх першого врожаю (Сільські кісті. — 1995. — 12 квітня); є) допустові (протиставно-допустові, умовно- допустові, наслідково-допустові, причиново-допустові): Не знайшовши броди, не лізь у воду (Нар. тв.); Всипереч живим фактам, наперекір .ідоровоми глузду ці горе-теоретики твердять про «відмирання» на­родної творчості (М. Рильський)та ін.

Вирізнення напівпредикативних відношень не видається доцільним, оскільки у своєму загалі вони включені в обставинні або атрибутивні семантико-синтаксичні відношення, що мотивується типом їх загаль­ної структурної взаємодії з опорним словом, пор.: …Сердець, напоєних иобов’ю. Не порізнить і далина (О. Гончар); Слава ж нашій Україні, іюскресаючій. незалежній, соборній, слава їй на віки вічні (0. Гончар); Ціла мої, буденні і великі. Відкриті перед людством, як сльоза (І>. Олійник) — атрибутивні семантико-синтаксичні відношення вира­жаються відокремленими зворотами у формі дієприкметникових зво­ротів та одиничних / парних прикметників: Хустини кинувши на плечі, надівши плаття весняне. Берізка вибігла надвечір І жде чи $і тру, чи мене (С. Будний); Любила Галинка сімейні вечори, коли мама, примриживши очі, вишивала біля вікна (Л. Тараненко) — обставинні ггмантико-синтаксичні відношення виражаються відокремленими зво­ротами у формі дієприслівникових зворотів.

 

384


Синтаксис


Особливістю предикативних відношень виступає їх репрезентація і на рівні простого речення, і на рівні складного речення. У межах про­стого речення предикативні відношення репрезентуються предикатив­ною парою — граматичною основою (підметом і присудком). На рівні складного речення вони постають як репрезентанти цілісності струк­тури із взаємозалежними частинами. До останніх належать утворен­ня, у яких одна з частин постає як розгорнутий підмет другої, тобто один із компонентів складної структури виступає позиційним анало­гом підмета, пор.: Мені ввижається, як в тихім, ріднім колі Старий, дідись навча своїх онуків. Про давнини справдешні байки править. Про те. що діялось на нашім світі (Леся Українка); Відомо ж, хто шикає — знайде (П. Загребельний) тощо. У таких складних реченнях виявляється з особливою силою взаємозалежність частин, оскільки, з одного боку, одна з частин (домінувальна) передбачає наявність обо­в’язкової такої частини — аналога підмета (Мені ввижається; Відомо ж знайде), з другого боку, підрядна частина постає валентно зумовле­ною (як в тихім, ріднім колі Старий дідусь навча своїх онуків, Про давнину справдешні байки править; хто шукає).

Атрибутивні відношення охоплюють конструкції, у яких виража­ються відношення предмета та його ознаки, хоча цілий ряд лінгвістів останнім часом повернулися до поглядів О. X. Востокова, вважаючи обставинні семантико-синтаксичні відношення різновидом означаль­них [Русская 1980, с. 15-45]. Такий підхід вимагає своєї корекції, оскільки обставинну семантику у всьому її загалі ні в якому разі не можна звести до означальної. До означально-обставинних семантико- синтаксичних відношень слід віднести словосполуки із залежним ком­понентом, що виражений означальним прислівником або його еквіва­лентом: захоплено розповідати, сміливо декламувати, йти разом, перечитувати раз у раз та ін. Усі інші обставинні відношення ніякою мірою не належать до означальних, оскільки окреслюють умови пере­бігу дії, точно відтворюють причини, умови та інші її реалізації. Один

із підвидів атрибутивних семантико-синтаксичних відношень станов­лять суб’єктно-означальні відношення, у яких залежний компонент окреслює суб’єкта (на рівні словосполучення залежне слово є резуль­татом перетворення внутрішньореченнєвої позиції підмета, і таке сло­восполучення постає наслідком дериваційних відношень між речен­ням і словосполученням: Батько приїхав — > приїзд батька: Льотчик полетів -» політ льотчика: Учень відповідає —> відповідь учня: Хпо- пеиь малює — > малювання хлопця). У таких випадках другий компо­нент слід відрізняти від сильнокерованих компонентів, де залежний компонент окреслює об’єктну семантику: транспортування (ч о г о?) вантажу. Основним варіантом вираження атрибутивних семантико- синтаксичних відношень на словосполученнєвому рівні виступає по­єднання атрибутивного (прикметника, займенника) компонента з імен­никовим словом або іншим субстантивованим елементом: червоне плат­тя, иікаве оповідання, зелена долина, висока сосна, прадавній ліс, могутній диб ‘.розлоге «ура!’», набридливе «кра!», красиве «п’ять» тощо.

 

Гозділ І. Предмет і завдання синтаксису


385


До цієї моделі прилягають різноманітні вторинні реалізації семанти­ко синтаксичних атрибутивних відношень на словосполученневому іи ті і: шапка батька, хистка матері, вчитель школи, викладач вузи, командир полки, сторінка зошита, шафа для книжок, коробка з-під олівиів. стіна бидинку. краса дівчини, кава потиреиьки. стрільба лежачи, дорога ліворуч, поїздка вдвох, двері на сходи, шиття схилив- Шіїсь. читання лежачи, відповідь на всі сто, обіиянка після дошички в четвер, перший в списку та ін. При цьому основним постає характери- іу пальний статус залежного слова щодо стрижневого — носія предмет­ної семантики. Атрибутивні семантико-синтаксичні відношення реа­лізуються також на реченнєвому рівні, охоплюючи значну частину складнопідрядних речень прислівного нерозчленованого типу, пор.: Слово, чому ти не твердая криця, ТТТо сепед бою так ясно іскриться? Чом ти не гострий, безжалісний меч, Той, шо здійма вражі голови з п,’іі’ч_1 (Леся Українка); Благословенна та година, як мати народила сина і нарекла його Тарасом. — титана-сина. шо над часом зросте. повстане, потрясе исіх і вся! (В. Коротич); Це дуже тяжко — написа­ти пісню. Шо. мов колиска, йде із роди в рід. Від маминих очей до зір соидає (Д. Павличко); Є штрих, без якого немає картини… (Р. Третья­ков) тощо.

Об’єктні семантико-синтаксичні відношення передбачають виражен­ня залежним компонентом об’єктної семантики: вона постає валентно зумовленим виявом відповідного семантико-синтаксичного потенціа­лу опорного слова головної частини (головна частина у складнопід­рядному реченні характеризується в ряді випадків активним виявом иллентності, зумовлюючи наявність при собі тільки належного типу підрядної частини). Об’єктні семантико-синтаксичні відношення реа- м і зу ються на словосполученневому і реченнєвому рівнях. На словоспо­лученневому рівні об’єктні відношення диференціюються на власне- об’єктні, об’єктно-адресатні, об’єктно-інструментальні. Власне- об’єктними постають такі відношення, при яких залежне слово вира­жає власне-об’єктну семантику, поєднується з опорним словом силь- иокерованим підрядним прислівним синтаксичним зв’язком: читати книжку, зустріти дівчину, відчути щастя, писати оповідання, при­нести удачу та ін. Об’єктно-адресатними виступають такі семантико- і питаксичні відношення, при яких залежне слово позначає адресата ді і, його наявність є опосередкованою сильнокерованим елементом — НОСКМ власне-об’єктної семантики. Елемент об’єктно-адресатної семан­тики поєднується з опорним словом напівсильним підрядним при- ОЛ і Ішим синтаксичним зв’язком у формі керування: надіслати листа мигпері, привезти хліба бабисі. передати книги дівчині, повернути /і артини авторові. Об’єктно-інструментальними є такі семантико-син- і .оесичні відношення, при яких залежне слово позначає знаряддя / ніііГ) здійснення / реалізації дії. Залежний компонент пов’язується з опорним словом слабким синтаксичним підрядним зв’язком у формі керування: забивати цвях молотком, зрізувати колоски ножем, ко- . и ти траву косою, чистити посуд порошком (інколи такий об’єктно-

 

386


Синтаксис


інструментальний елемент може імплікуватися, унаслідок чого екс­плікуються тільки актуалізовані елементи валентності головного сло­ва: крохмалити сорочку <— крохмалити крохмалем сорочку: перчити страву <- перчити перцем страву тощо). Різноманітні підтипи семан­тико-синтаксичних відношень об’ектності реалізуються на рівні склад­нопідрядного речення, де з-поміж нерозчленованих прислівних струк­тур постають нерівнорядні вияви цих відношень між головною і підряд­ною частинами, пор.: Хочеш знати, чим справді било те. що так колись пишно цвіло, що на серце наводило чари… (Леся Українка); Треба знати, який шлях обрати і вкласти в праию всю диши (І. Цюпа); Якщо мить чекання вимірюється вічністю, То скажи мені. Скільки я віків прожила? (Т. Коломіець); Чую, як легшає, всесвіт важкий мені, брате, плечі розправив… торкнувся твоєї руки (Б. Олійник); Якби ти знав, як много важить слово, одно сердечне, теплеє слівие! (І. Фран- ко); Ти не чуєш, як солові весільним співом дзвонять? (Леся Україн­ка) та ін.

Обставинними семантико-синтаксичними відношеннями постають такі, при яких залежне слово позначає обставини перебігу дії чи ви­яву стану. Обставинні семантико-синтаксичні відношення у різнома­нітних своїх виявах виступають на словосполученневому і реченнево- му рівнях. Здебільшого на рівні простого речення вони поєднуються з граматичною основою речення загалом детермінантним підрядним зв’яз­ком, формою вияву такого зв’язку є прилягання. Аналогічне просте­жується і на словосполученневому рівні, де залежне слово приєднуєть­ся до головного формою прилягання, відображаючи різноманітні ви­яви репрезентації семантики головного слова: читати захоплено, зу­стрітися враниі. зробити зопалу, відмовити спересердя тощо. Залежне слово може співвідноситися з головним компонентом щодо часової, просторової, умовної, допустової, наслідкової модифікації його семан­тики (обмеження вияву дії певним простором, часом, актуалізацією певної причини, умови, мети, наслідку реалізації дії / стану, виділен­ня суперечливої обставини перебігу дії / стану, наголошення наслідку репрезентації дії/ стану). Вирізнення обставинних семантико-синтак­сичних відношень на словосполученневому рівні викликає завжди труд­нощі, оскільки ряд лінгвістів вважають, що компоненти, приєднувані детермінантним зв’язком, належать тільки до власне-реченнєвого рівня і не можуть розглядатися на словосполученневому (І. Р. Вихованець). Розгляд детермінантів як особливих модифікаторів реченнєвої струк­тури є теоретично обґрунтованим і не викликає заперечень, хоча аналіз детермінантів можливий і на словосполученневому рівні, при враху­ванні мовленнєвого вияву таких конструкцій. Розгляд детермінантів на словосполученневому рівні повинен ґрунтуватися на тому, що в семантико-синтаксичному аспекті конститутивним елементом речення виступає предикат (основним засобом його вираження в українській мові є дієслово), і поєднання детермінанта з предикатом становитиме словосполучення мовленнєвого типу. Усі елементи реченнєвої структу­ри так чи інакше співвідносяться з предикатом, що й уможливлює

 

Розділ І. Предмет і завдання синтаксису


387


розгляд детермінантів на словосполученневому рівні. Єдиною тезою, ика суперечить такому підходу, є те, що детермінанти не виступають

  • будівельним» матеріалом для речення, а є наслідком внутрішньоре- ‘ісмнєвих/міжреченнєвих/міжрівневихвнутрішньосинтаксичнихпере- тиорень. Тому такі словосполучення повинні аналізуватися як вто­ринні і при цьому слід констатувати їх похідний характер, пор.: В сі’М хлопці зустрілися з друзями <- Хлопці були в селі + Хлопці зу­стрілися з друзями (зустрілися в селі); перебувати звечора, не зібра­ти через доші. висушити при сонячній погоді та ін.

Обставинні семантико-синтаксичні відношення реалізуються і на Іппні простого речення, оскільки детермінанти постають семантично самостійними носіями пропозицій, і на рівні складнопідрядного ре­чення, у його межах виявляються усі різновиди обставинних семанти- ко-синтаксичних відношень, що базуються на детермінантному підряд­ному зв’язку, пор.: Коли вона сиділа на порозі Ігодивала немовля своє. ‘.і за причілка мальованої хати Русявий місяць вийшов, як легінь (Д. Павличко); Попоки соние світить на землі. Нехай роса нам душу напуває, Хай сіллю сходить дума на чолі І добрим зерном поле засіває (Т. Севернюк); Не однотонною струною Извеніла вікова печаль. Сьо­годні радістю живою Горитьрожевоперста даль (М. Рильський); Вкраїн­ський хліб тому такий смачний, Що яіц завжди замішаний на пісні (Є. Летюк); До тебе б літала край світу, Не сходить зоря золота. Якби не морози на квіти. Якби не минули літа (М. Ткач); ПТоб там не било, які б не били зараз чи в майбутньому труднощі, яким би несподіваним і підступним не був ворожий идар. ніколи ворогу не перемогти нас, ніколи! (О. Довженко); ПТоб нас икотре здививати. Грибами висіявся ліс (І. Світличний); Ми йдем у світ нелегкими стеж­ками, ТТГоб він іскривсь, чистіший від роси. І щоб ніхто захланними руками не заплямив первісної краси (Т. Севернюк) та ін.

Апозитивні семантико-синтаксичні відношення — це відношення смислової і граматичної рівноправності, хоча за синтаксичною функ­цією обидва компоненти чітко розмежовуються на головний і залеж­ний. Апозитивні семантико-синтаксичні відношення ґрунтуються на підрядному прислівному синтаксичному зв’язку в синтаксичній формі кореляції. Це особлива форма зв’язку, яка об’єднує в собі ознаки і підряд- Юсті, і сурядності. Момент сурядності виявляється в рівноправності компонентів (і один, і другий можуть опускатися, при цьому речення не птрачає своєї смислової повноти): Я зустрів дівчину-студентку = Я .іустрів дівчину / Я зустрів студентку. Підрядність простежується в тому, що в такому словосполученні одне зі слів виступає головним, а друге — залежним: журнал «Дзвін», жінка-вчений. сорока-злодійка. хлопиі-запорожиі та ін.

Сурядні семантико-синтаксичні відношення передбачають смисло- пу автономність поєднуваних частин і їх структурну рівноправність. При цьому сурядні семантико-синтаксичні відношення поділяються на кілька різновидів на основі їх формального вираження та смисло- гкн-о співвідношення поєднуваних частин: а) протиставні, б) зіставні,


ІЗ’

 

388


Синтаксис


в) єднальні, г) розділові. Сурядні семантико-синтаксичні відношення ґрунтуються на сурядному синтаксичному зв’язку. Названі різновиди сурядних відношень є ядерними: Самій не трудно збитися в путі, Та трудно з неї збитися в гурті (Леся Українка); Дорога снується, і сте­жечка в’ється. Дорога вроздоли, а стежечка — в гай (В. Швець); / на вільних полях в свою землю ратай Кине зерна добірного жита, І кра- сунядочка той збере урожай. Не даючи напасникам мита (М. Ста- рицький); То не хвилі котить вітер, не розбурхались моря — то шумить по всьому світу славне ім’я Кобзаря (В. Лагода) тощо. До них прилягають периферійні семантико-синтаксичні відношення, з-поміж яких особливої значущості набувають приєднувальні, пояснювальні, градаційні. Кожен із них характеризується власним формальним ви­разником зв’язку і відповідного типу семантико-синтаксичних відно­шень: Все було там нове й цікаве, тому й закарбувалося в пам’яті назавжди (В. Малик) (пояснювальні відношення — тому й); Кожен з нас володіє з дитинства певними здібностями, тобто в кожному з нас з дитинства закладено певний творчий потенціал (Урядовий кур’єр. — 1997. — 17 січня) (пояснювальні відношення — тобто; І. Р. Вихованець такі речення відносить до синкретичних складних ре­чень, що, з одного боку, наближаються до складнопідрядних речень у силу усталеності розташування частин та їх відносної залежності, а з другого боку, вони наближаються до складносурядних речень, оскільки кожна частина несе самостійну інформацію і без іншої її зміст зрозу­мілий [Вихованець 1993, с. 332-336]): Не тільки той поет, що засіває віршами папір, а й той, що має у душі радощі й тривогу хліба, ра­дощі й тривогу людини (М. Стельмах) (градаційні відношення — не тільки… але й). Інколи до цих відношень додають ще й обмежувальні, особливістю яких є вказівка на обмеження вияву певного явища, ре­презентованого попередньою частиною: А над Києвом, над Дніпром справді пливе хвилями вічність, та тільки я неспроможна осягнути її: побачити, відчути… (П. Загребельнии) (та тільки — обмежувальні відношення).

Сурядні семантико-синтаксичні відношення ґрунтуються на влас­них формальних репрезентаціях. Кожна реалізація сурядного синтак­сичного зв’язку характеризується розгалуженим спектром семантики, на яку суттєво впливає лексичне наповнення предикативних частин, видо-часове співвідношення дієслів-присудків тощо. Вияв семантико- синтаксичних відношень сурядності ні в якому разі не слід ототожню­вати з наявністю формального виразника сурядності, оскільки останній може характеризуватися розгалуженим функціонально-семантичним діапазоном, пор.: Неси до людей всі думки, почуття і слова, І серце твоє не згорить, не змовкне, не згасне (М. Рильський); Спитайте — і розкажуть старожили Про вік старий… недолю і пітьму (Т. Масен- ко) (у першому реченні наявні часово-єднальні відношення; у другому реченні — причиново-наслідкові).

Зрідка вирізняють ще модальні (модально-часові) семантико-син- таксичні відношення у структурах типу Воно, звичайно, гостеві него-

 

Го з д і л II. Словосполучення

 

389

 

хю я Парижі думать про своїміста (М. Рильський) [Вихованець 1993, <•. 45-46]. На наш погляд, такі семантнко-сннтаксичні відношення справді мають місце у реченневій структурі, але вони стосуються суто її мовленнєвого вияву, оскільки модальні компоненти постають спе­ціалізованими носіями окремих суб’єктивних смислів речення. Такі компоненти посилюють тенденції внутрішньореченнєвого аналітизму, н ктивізуючи відцентрові внутрішньореченнєві синтаксичні зв’язки. Тому подібного типу семантико-синтаксичні відношення слід розглядати в ІСПекгі комунікативного статусу реченнєвих одиниць та їх окремих Компонентів;

У семантично елементарному простому реченні (подібно і в елемен­тарному складному реченні) реалізуються предикативні, об’єктні відно­шення (до різновидів об’єктних відношень можна віднести і позиції милентно зумовлених компонентів при дієсловах типу перебувати, зна- чкїитися, бути, пор. думку І. П. Распопова про необхідність вичлено- іування атрибутивних додатків, обставинних додатків тощо [Распо- іііт 1970, с. 48-66]). У семантично неелементарному реченні до них подаються атрибутивні, апозитивні відношення, охоплюючи у своєму пбсязі й семантико-синтаксичні відношення, наявні в усіх різновидах складних речень, хоча в межах останніх виявляються і синкретичні площини (дифузія), коли поєднуються і відношення автономних час­ині, і їх відносної (опосередкованої) чи прямої залежності. Спектр підношень між автономними частинами зумовлюється їх спрямовані- гтю/неспрямованістю одна до одної і зреалізованим при цьому відпо- підним типом відтворюваних об’єктивних смислів, що можуть перебу- ипти у певних часових, протиставних, розділових і зіставних відно­шеннях.

Сучасний синтаксис української та інших слов’янських мов харак­теризується витворенням площини вторинних семантико-синтаксич- них відношень між автономними частинами. Особливої актуалізації набувають градаційні, приєднувальні та інші типи відношень, що з •Овним правом можна віднести до перехідних явищ між сурядними і підрядними різновидами співвідношення/залежності складових еле­ментів.

 .

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.