| Питання про основну одиницю синтаксису вирішувалося лінгвістами неоднозначно. Видається можливим виділити три напрями у вирішенні цієї проблеми. За першим — логіко-граматичним (Ф. І. Бус- ііпеїі) — речення є судженням, значить, одиницею мови є речення. При- нильники другого — формально-граматичного (П. Ф. Фортунатов, О. М. Пєшковський) — основною одиницею синтаксису вважали сло- іим-иолучення незалежно від того, чи виражає воно цілісне судження, •й ниступає тільки його частиною. Таким чином, речення, ототожню- |
| 390 |
| Синтаксис |
| ючись зі словосполученням, виступає частковим виявом словосполучення. До словосполучень за подібними аргументами належать і утворення типу Була весна, номінативні словосполучення (зелена сорочка, синє небо), словосполучення однорідних членів <Кожним словом, кож- ним променем, кожним болем своїм живе в душі нашого народу людина, що їй Ім’я — Леся Українка (О. Гончар)).
Речення виділялось представниками формального напрямку як «закінчене словосполучення». Лінгвісти цього напрямку вперше зосередили увагу на словосполученні, гцо сприяло активізації синтаксичної думки, її подальшому розвитку і прогресу. 
Послідовники третього підходу (психологічного) обґрунтовували своє тлумачення речення через його основну ознаку, названу О. О. Потебнею «присудковістю» (пор.: темна ніч // ніч темна), гцо призвело до виділення основної одиниці синтаксису — речення. Унаслідок цього словосполучення стало підпорядкованою величиною. О. О. Шахматов, розвиваючи погляди О. О. Потебні, виявив домі- нувальну властивість речення — предикативність, при такому підході «предикативні відношення виявляють уже існування речення» [Шахматов 1941, с. 37-41]. За цією ознакою була встановлена відмінність словосполучення від речення. Поглиблюючи погляди О. О. Шахмато- ва, у синтаксичній науці почали говорити про предикативні та непре- дикативні словосполучення. В. В. Виноградов зауважує: «Словосполучення тільки в складі речення і через речення входить у комунікативну систему категорій мови, засобів спілкування. Але воно належить так само, як 1 слово, і до сфери «номінативних» засобів мови, засобів позначення. Воно так само, як 1 слово, є будівельним матеріалом, який використовується у процесі мовного спілкування. Речення — витвір із цього матеріалу, який уміщує повідомлення про дійсність» [Виноградов 1960, с. 38]. На сьогодні актуальним постає вирізнення словосполучення з ре- ченнєвої структури і встановлення ємності цієї синтаксичної одиниці. У сучасній лінгвістиці інколи під словосполученням мають на увазі поєднання двох і більше будь-яких слів (Л. Влумфільд) типу на березі, біля річки, в лісі, при дорозі, буду читати, буду співати. Віднесення аналітичних словосполук до словосполучень є некоректним, оскільки словосполучення витворюється поєднанням двох або більше повнозначних слів і виступає номінативною одиницею. Наявне також тлумачення словосполучення як такої одиниці, гцо витворюється внаслідок дії активної валентності слова, пор.: читати книгу, співати пісню, копати землю лопатою, косити траву косою, забивати цвях молотком, хоча такий розгляд словосполучення є дегцо звуженим, оскільки не враховується сполучувальний потенціал імен предметної семантики, наявність ознакових елементів при яких не може бути суворо регламентованою: свіжий хліб//білий хліб//м’який хліб//дарницький хліб//український хліб; зелена трава//свіжа трава//молода тра- ва//скошена трава//нескоиіена трава та ін. Відоме також прагнення диференціювати внутрішньореченкєві компоненти, наявність яких зу- |
| РОЗДІЛ II. Словосполучення |
| 391 |
| мовлена валентним розгортанням предиката, і словосполучення, що й зумовлює твердження про відсутність словосполучень у реченні, у якому реалізовані тільки валентно зумовлені компоненти, пор.: Хлопець (х т о?) несе (щ о?) квіти (к о м у?) дівчині (з в і д к и?) з городу (худ и?) до хати (І. Р. Вихованець). У кожній а цих валентних реалізацій, крім лівобічної, першої, простежується структурно необхідна реченнєва ланка, яка відображає один з елементів відношень між компонентами відтворюваної ситуації.
Непоодинокими постають спроби розмежувати сурядні 1 підрядні словосполучення на тій підставі, що і перші, і другі відтворюють загальну схему відношень між компонентами відтворюваної ситуації (О. С. Мельничук, І. Р. Вихованець та ін.). Видається правомірним віднесення до словосполучень тільки таких поєднань слів, які сполучаються підрядним прислівним синтаксичним зв’язком. |