| Вчення про словосполучення і речення пройшло довгий і складний шлях. Спочатку вирізнення самої форми і сплутування двох одиниць — словосполучення 1 речення, потім пильна увага до граматичного значення і засобів його вираження, 1 тільки потім розмежування словосполучення 1 речення за виконуваними функціями — номінативною і комунікативною.
Сьогоднішнє тлумачення співвідношення словосполучення і речення не можна вважати викінченим. З розвитком теоретичної думки про валентні (сполучувальні) властивості слова проступила нечіткість межі між синтаксично- 1 фразеологічно-зв’язаними словосполученнями (М. М. Копиленко, наприклад, значно розширив у своїх працях обсяг фразеологічних одиниць, включаючи до їх складу будь-яке сполучення слів з обмеженою валентністю (пор.: карі очі, цегельний завод, глиняний глечик тощо)). Отже, словосполучення як номінативна одиниця випадає із синтаксису у фразеологію (лексикологію у широкому значенні цього слова). У словосполучення є багато спільних ознак з реченням: 1) обидві одиниці граматично оформлені, тобто компоненти в них пов’язані синтаксичним зв’язком; 2) будівельний матеріал у них однаковий: слово і словоформа; 3) обидві одиниці позначають розширений факт дійсності. Істотними є відмінності між реченням і словосполученням як синтаксичними одиницями: 1) словосполучення виконує номінативну функцію, а речення — комунікативну; 2) словосполучення входить у комунікативну систему тільки через речення; 3) словосполученню властива інтонація називання, а реченню — повідомлення; 4) словосполучення вміщує не менше двох повнозначних одиниць, речення може складатися і з одного слова, пор.: відповідь землякам, лист товариша 1 Зима. Пізно; б) у словосполученні один із членів підпорядковується іншому |
| 392 |
| Синтаксис |
| (субординативні відношення), у реченні вони координуються одне відносно іншого, пор.: квіти еросі, щасливий час і Пахне троянда; Пролунало могутнє «ура!»; 6) усі ці відмінності є похідними від наявності в реченні предикативності; 7) з усіх наявних форм синтаксичного зв’язку в реченні реалізуються всі, а в словосполученні — тільки підрядний прислівний зв’язок; 8) не всі сполучення слів у реченні є словосполученнями. Так, не виступають словосполученнями: а) поєднання підмета з присудком; б) вставні слова і поєднання слів: Сьогодні, можливо, буде дощ; Довге життя серед природи, звичка до споглядання, без сумніву. впливають на людину, надаючи їй рис, які не властиві жителю шумного міста з його динамічним напруженим пульсом життя (О. Довженко); в) аналітичні форми прикметників і дієслів (буду говорити, більш сильний); г) однорідні члени речення; ґ) сполучення відокремлених членів речення з пояснюваним словом — напівпредикативні сполучення слів (напівпредикативний підрядний зв’язок); д) члени речення, з’єднані приєднувальним зв’язком: Зробили ми вже багато, а недоліки є — і серйозні, що виступають ускладнювачами семантичної структури речення; є) фразеологізми та синтаксично нерозкладні конструкції: жінка похилого віку, бити байдики.
Основна функція словосполучення — номінативна. Ця ж функція притаманна й слову. Між словосполученням і словом є багато спільного, їх тотожність чітко окреслюється функціонально, за іншими ж характеристиками між ними відсутня адекватність. Словосполучення, як і слово, називає предмет, ознаку, дію, але називає поширено, конкретизовано. Слово і словосполучення: 1) не є комунікативними одиницями; 2) обоє позбавлені предикативності; 3) характеризуються номінативною функцією; 4) система форм слова і словосполучення визначувана стрижневим словом; 5) виступають будівельним матеріалом для речення. Водночас між словосполученням і словом є істотна різниця: 1) у них різна кількість смислових показників; 2) словосполучення є мінімальним контекстом для слова; 3) у словосполученні активно виявляються граматичні категорії опорних слів; 4) словосполучення будується тільки на основі підрядного зв’язку. Словосполучення — це номінативна синтаксична одиниця, яка складається з двох і більше, пов’язаних підрядним зв’язком, повнозначних компонентів, один з яких є стрижневим (головним), другий — залежним (пор. погляд В. А. Бєлошапкової, яка визнає за словосполученням структурувальну функцію, при такому підході в розряд словосполучень входять і сурядні одиниці [Велошапкова 1977, с. 74-75]). Інколи лінгвісти звертають увагу на те, що сурядні словосполучення є наслідком згортання лексично тотожних одиниць, звідси і постають функціонально однорідні члени речення: Мати співає пісню, і дитина співає пісню -* Мати й дитина співають пісню [Вихованець 1993, с. 191]. Вирізнення сурядних словосполучень на рівні їх відтворюва- ності є некоректним, що й засвідчує їх констатація як вторинних елементів синтаксичної системи. |