Додаток характеризується формальними і семантичними ознаками:
– здебільшого не є компонентом структурної схеми речення;
– виражає об’єктні семантико-синтаксичні відношення;
– у формально-синтаксичній структурі речення є другорядним членом;
– у типових випадках виражається іменником або займенником;
– переважно стоїть після пояснюваного слова;
– пов’язується з опорним словом синтаксичними формами керування чи приля­
гання;
– при актуальному членуванні речення може виступати темою і ремою або ж
входити до груп теми і реми;
– позначає предмет (об’єкт);
– корелює з об’єктними, суб’єктними, адресатними, інструментальними, лока-
тивними синтаксемами у семантико-синтаксичній структурі речення;
– відповідає на питання непрямих відмінків.
У процесі формування синтаксичної структури-двоскладного речення-додаток не є
обов’язковим компонентом г -Однак -це- но -означає його «другорядності» (як і інших
другорядних членів) у комунікативній організації речення. Другорядні члени речення
в семантичному і комунікативному аспектах можуть становити ядро висловлюваної
думки.
362 Синтаксис як розділ граматики
Як і будь-який інший повнозначний лексичний компонент речення, додаток роз­
глядають у двох аспектах: загальносемантичному і формально-граматичному. В ака­
демічному синтаксисі української мови зазначається, що безпосередній зв’язок між
діями, станами або ознаками і відповідними об’єктами (предметами, поняттями,
особами), на які ці дії, стани або ознаки переходять, з якими вони безпосередньо
пов’язуються або для яких вони є джерелом виникнення, с вихідним моментом для
загальносемантичної характеристики додатка; ці відношення можуть кваліфікуватись
як об’єктні лише за умови безпосереднього чи опосередкованого охоплення предмета,
особи, поняття, явища та ін. відповідним процесом або станом.
Найвиразнішою семантичною ознакою додатка є його предметне (об’єктне) зна­
чення, в якому реалізуються часткові значення власне об’єкта дії (читати книгу,
співати пісню, слухати музику), адресата дії (писати ручкою, везти машиною).
Засоби вираження додатка зумовлені притаманним йому значенням предметності.
Додаток, як і підмет, виражається іменником та субстантивованими словами і сполу­
ками слів. Опорними словами є дієслова (побачити море, зустрітися з товаришем),
іменники (слухання музики, радість за брата), прикметники (схильний до музики,
уважний до людей), прислівники та слова категорії стану (йому весело, нам зро­
зуміло).
З формального погляду в сучасній українській мові розрізняють два види додатка:
прямий і непрямий. Показником такого розрізнення є передусім специфіка керування
в підрядному словосполученні з об’єктними відношеннями, а також різні ступені
охоплення об’єкта дією чи станом є загапьносемантичним відповідником цього
поділу.