Атрибутивними словосполученнями виступають такі, у яких го­ловне слово позначає предмет, а залежне окреслює його ознаку: ста­ранний учень, виняткова причина, красива дівчина. З-поміж слово­сполучень з атрибутивними відношеннями домінують словосполучен­ня із залежним компонентом, який виражає узагальнену ознаку (прик­метник, займенник, дієприкметник).

Атрибутивні відношення часто виникають і при сполученні імен­ника з іншими частинами мови, яким не притаманний потенціал по­значення узагальненої ознаки: а) іменник + іменник без прийменни­ка: гілка бизки. крило літака: б) іменник + іменник з прийменником: сорочка в клітинки, будинок з дерева: в) іменник + інфінітив: бажан­ня вчитися, стремління малювати: г) іменник + прислівник: кава по-туреиьки.

Під час аналізу словосполучень необхідно пам’ятати, що та сама модель може виражати різну семантику. Так, словосполучення, побу­довані за схемою «ім. + ім. у род. в.», можуть реалізовувати атрибу­тивні й об’єктні відношення.

Означенням залежний компонент у моделі «ім. + ім. у род. в.» ви­ступає тоді, коли: 1) головне слово називає предмет, а залежне — осо­бу, якій цей предмет належить: будинок батька, зошит учня, хустка матері: 2) головне слово називає частину предмета, а залежне — весь предмет: сторінка зошита, дах будинку, рубрика газети: 3) головне слово називає особу, а залежне — заклад або колектив, до яких ця особа має відношення: викладач вузу, учитель школи, командир роти, профорг групи: 4) головне слово називає сукупність предметів, а за­лежне — предмети, з яких ця сукупність складається: череда корів, зграя птахів, натовп людей: 5) головне слово характеризується зна­ченням опредмеченої дії, а залежне позначає діяча (родовий суб’єкта): політ космонавта, наказ директора, розпорядження декана: 6) го­ловне слово називає ознаку, а залежне — особу або предмет, яким властива ця «опредмечена» (категорійно опредмечена) ознака: білизна сніги * синява неба, цікавість ичнів і т. д.

Значення об’єкта (у реченні — додаток) залежне слово має в тих випадках, коли головне слово виступає віддієслівним іменником, який співвідносний із перехідним дієсловом, що вимагає знах. в.: захист Вітчизни, читання книжки. перевірка зошитів//захищати Вітчиз- н_у_, читати книжки, перевіряти зошити і т. ін. Поява такого типу словосполучень у мові не суперечить мовним закономірностям, а підтверджує їх. Виникнення подібних словосполучень зумовлене ак­тивною дією кількох причин: а) еліпсисом середньої ланки складнішої структури, при цьому в переважній більшості випадків еліпсується фор­мальний показник залежності атрибутивного елемента: людина, и якої є борода — людина з бородою: сорочка, покарбована в клітинку — сорочка в клітинку: будинок, побудований із иегли — будинок із иег- ла: кава, заварена по-тиреиьки — кава по-тиреиьки: б) віддієслівною природою іменників, які кваліфікуються й характеризуються залеж­ною формою родового ознаки: прагнути перемоги — прагнення пере­моги: в) активною дією мовної аналогії: батькова шапка — шапка батька, згодом у мові постають конструкції типу гілка бузку.

Об’єктні відношення у словосполученні виникають при такій се- мантико-граматичній взаємодії компонентів, коли головне слово ви­магає (валентне прогнозування) свого поширення об’єктом (на який спрямована чи з яким пов’язується дія): запустити супутник, ство­рити двигун, орати трактором, схвалений урядом і т. ін. В об’єктних словосполученнях залежний компонент може позначати: а) прямий об’єкт дії: вишивати рушник, співати пісню: б) знаряддя дії: орати землю трактором, забивати цвяха молотком: в) дійову особу: підтри­маний учасниками: г) співучасника дії: розмовляти з друзями: ґ) об’єкт,