Узгодження належить до найбільш граматикалізованих форм підрядного прислівного синтаксичного зв’язку. При узгодженні форми залежного слова узгоджуються з формами головного: червоне яблуко, зелена груша, синє море. Традиційно розмежовують повне і неповне уз­годження. При повному узгодженні залежне слово дублює форми голов­ного: теплий клімат (залежне слово характеризується формою чоло­вічого роду, однини, називного відмінка, оскільки вони притаманні го­ловному), осіння ніч, зручне сидіння. Неповним є таке узгодження, при якому залежне слово не дублює одну або більше форм головного слова. Здебільшого до неповного узгодження зараховують: 1) узгодження прик­метникових форм з іменниками в числі і відмінку в множині: иікаві опо­відання, сільські юнаки, зелені трави (відсутнє узгодження в роді);

2)  узгодження числівників з іменниками у відмінку: п’ятьма книгами, повними відрами, сімом дівчатам (немає узгодження в роді) [Грамма- тика 1970, с. 488-489]. Щоправда, сюди Н. Ю. Шведова віднесла також «узгодження іменника з іменником або у відмінку, або в роді, або в числі» [Грамматика 1970, с. 488-489], що коректніше було б відносити до кореляції: жінкаснайпер. жінка-космонавт та ін.

Дещо інший підхід до розгляду узгодження запропонувала О. С. Скоб- ликова, яка послідовно розмежовує: 1) власне-граматичне узгоджен­ня, що виявляється в узгодженні прикметникових форм у всіх трьох категоріях — роді, числі, відмінку — з іменниковими формами. Це узгодження зумовлене граматичною природою головного слова: дере­в’яний стіл, природна стихія, стихійне лихо тощо; 2) смислове узго­дження, яке виявляється при поєднанні прикметникових форм з імен­никами, що характеризуються омонімією граматичних форм роду (тра­диційно витлумачуються як іменники подвійного роду), оскільки гра­матична форма роду прикметника визначувана тією семантикою статі, яка відображається у відповідній формі роду іменника: ией сирота — ия сирота, сільський листоноша — сільська листоноша та ін.: 3) умов- но-граматичне узгодження, особливістю якого є умовне набуття гра­матичних значень роду, числа і відмінка елементами типу «ура», «кра»,

Визначений і чітко окреслений О. О. Потебнею підхід до кваліфі­кації керування і його розмежування з відмінковим приляганням, уможливив тлумачення керування як послідовно окресленої і «поза туманом» визначуваної синтаксичної форми підрядного прислівного зв’язку.

Керування у межах словосполучення реалізується у трьох різнови­дах: сильному, напівсильному та слабкому. Поняття сильного і слаб­кого керування вперше у синтаксичну науку увів О. М. Пєшковський, який під сильним керуванням мав на увазі такі випадки синтаксичної залежності, коли наявність залежного слова зумовлюється семанти­кою керуючого слова, оскільки без його реалізації зміст головного сло­ва є недостатнім, тобто головне слово є відносно синсемантичним. Слаб­ке ж керування виступає між такими словами, між якими зв’язок, хоч і можливий, але зовсім необов’язковий. При слабкому керуванні наявність керованого слова викликана не семантикою головного сло­ва, а лише змістом висловлення або самим характером синтаксичної конструкції.

В україністиці розмежування сильного і слабкого керування здійснив Л. А. Булаховський, диференціюючи «більш тісне і менш тісне керу­вання» [Булаховський 1958, с. 13]. При слабкому керуванні залежна форма не постає єдино можливою, вона може реалізовувати різну се­мантику: атрибутивну (діжка з огірками, діжка для огірків, подару­нок від брата, подарунок для брата), об’єктну (принести від брата, зачекати на сестри, приїхати до батька), обставинну (тремтіти від. страхи, пробігти без страхи, відпливти від берега, підійти до річки). суб’єктну (розповідь учня, приїзд батька) тощо. У такому разі обсяги керування головного слова визначатимуться межами його синтаксич­ної валентності, що витлумачується аж надто широко, поза її взаємо­дією з лексичною. Так, наприклад, з лексичним значенням дієслова передати природно пов’язуються відношення предмета передачі й ад­ресата, а часто і відношення посередництва, звідки і можливість від­повідних залежних форм: передати що? кому? куди? через кого? для кого?

При такому широкому витлумачуванні керування зникає будь-яка його взаємодія і відповідно корелятивність // некорелятивність з об’єктними семантико-синтаксичними відношеннями як головними для керування. Видається правомірнішим вузький підхід до керування, коли вияв керування обмежується яскраво окресленими відношення­ми субстанційності між головним і залежним словами.

В. А. Вєлошапкова диференціює п’ять різновидів керування: 1) перед­бачуваний обов’язковий вияв з власне-синтаксичними відношеннями: вимагати оплати, надати допомоги, мені не спиться, зруйнований ураганом: 2) передбачуваний обов’язковий вияв з семантико-синтак- сичними відношеннями: вийти з хати, вийняти з валізи, підійти до будинку: 3) передбачуваний необов’язковий вияв з власне-синтаксич- ними відношеннями: кишеня сукні, білизна будинку, хата матері. повага колеги, учитель школи: 4) непередбачуваний обов’язковий вияв з семантико-синтаксичними відношеннями: скаржитися на брата / скаржитися братові, поселитися у лісі / поселитися біля лісу / посе­литися за лісом: 5) непередбачуваний необов’язковий вияв із семан- тико-синтаксичними відношеннями: писати тиждень, чекати годи- ну, хатина біля моря [Современньїй 1980, с. 395]. Розмежування пе- редбачуваного/непередбачуваного зв’язку вельми перспективне, але воно охоплює не тільки синтаксичну форму керування, оскільки сам прин­цип передбачуваності/непередбачуваності прогнозує розмежування ре­алізації залежної словоформи на підставі чіткої її визначеності або невизначеності, (пор.: чекати подругу, співати пісню, сподіватися на успіх і працювати у полі/на городі/під лісом), а й інші форми при- слівного зв’язку (зелена трава (узгодження, передбачуваний вияв) та ін.). Передбачуваність словоформи не знімає її варіативності. Варі­ативність передбачає можливість варіювання формального вираження залежного компонента: з’їсти кашу/каші, вивчити вірш/вірша, при­нести воду/води. Передбачуваність орієнтована на формальне окрес­лення залежної форми Ґзелене листя, свіжий хліб, синє море), обо­в’язковість/необов’язковість орієнтована на семантичну взаємоза­лежність головного і залежного слів.

Обов’язковим є такий вияв підрядного прислівного синтаксичного зв’язку, коли наявність залежного слова зумовлена і визначувана син- семантичністю головного слова і відсутність залежного слова впливає на семантичну зрозумілість головного: відчути шастя. зазнавати не­вдачі. вивчити вірш тощо. Необов’язковим є такий вияв підрядного прислівного синтаксичного зв’язку, при якому наявність / відсутність залежної словоформи не впливає на смислову достатність головного елемента, пор.: иікаве оповідання, новий роман, працювати із задово­ленням. При всій привабливості такої кваліфікації керування корект­нішим і доцільнішим постає розмежування сильного, напівсильного і слабкого керування.

Синтаксична форма сильного керування найпослідовніше виявляєть­ся у тому разі, коли головним словом виступає: 1) перехідне дієслово (форма залежного елемента чітко визначувана), пор.: зустрічати друзів, читати книги, поважати матір, виконати доричення: 2) віддієслівний

Синтаксична форма напівсильного (напівслабкого) керування по­слідовно виявляється в тому разі, коли залежне слово окреслює се­мантику адресата і його вияв постає опосередкованим наявністю силь- нокерованої правобічної форми — носія об’єктної семантики: подару­вати матері, читати дітям, розповідати школярам і т. ін. Сильно- керована форма чітко визначає, що є адресоване тому чи іншому учас­нику комунікативного акту: подарувати книгу матері, читати каз­ку дітям, розповідати історію школярам тощо.

Синтаксична форма слабкого керування послідовно реалізується у словосполученнях, де залежне слово характеризується семантикою інструмента і виступає у формі орудного відмінка, пор.: вишивати голкою, копати лопатою, переносити відром, чистити содою, соли­ти сіллю та ін. При цьому реалізація залежного слова передбачає на­явність заповненої сильнокерованої правобічної позиції, що є носієм об’єктної семантики, пор.: вишивати (щ оТ\ рушник голкою, копати (щ о?) город лопатою, переносити (щ о?) воду відром, чистити (щ о?) посуд содою, солити (щ о?) суп сіллю та ін.

Реалізації напівсильного і слабкого керування інколи кваліфіку­ють як подвійне керування, коли одне головне слово вимагає двох залежних. Така кваліфікація цілком і повністю відображає валент­ний підхід до керування, пор.: дати (щ о? к о м у?), прочитати (щ о? к о м у?), розповідати (щ о? к о м у?), подарувати (щ о? к о м у?), віднести (щ о? к о м у?) та ін.

Керування за особливостями поєднуваності головного і залежного елементів диференціюється на пряме й опосередковане. Прямим постає таке керування, яке реалізується безпосереднім співвідношенням го­ловного і залежного компонентів, пор.: писати статтю, обирати депутата, підняти прапор та ін. Опосередкованим є такий вияв керу­вання, коли залежне слово приєднується до головного за допомогою аналітичної синтаксичної морфеми (прийменника): чекати на подру- 2ц, найкращий з усіх, вищий від брата тощо.

Синтаксична форма прилягання поширена у таких словосполучен­нях, де залежне слово позбавлене форм словозміни і йому притаманна адвербіальна або атрибутивна семантика. На цій підставі слід розріз­няти власне-прилягання і відмінкове прилягання. До власне-приля- гання належать такі випадки прилягання, коли залежним виступає повнозначне слово, позбавлене словозміни (інфінітив, прислівник,

У мовознавстві існує думка, що у словосполученнях типу озеро Бай­кал (на озері Байкал), станція Лозова (біля станції Лозова), потяг «Лонеиьк—Київ» (на потязі «Лонеиьк—Київ» ) реалізується приляган­ня [Современный 1980, с. 397]. Такий погляд В. А. Бєлошапкової поді­ляють не всі. Так, О. Б. Сиротиніна витлумачує такий зв’язок як особ­ливий, відмінний від підрядного, оскільки тут яскраво простежується відносна незалежність підпорядкованого компонента [Сиротинина 1980, с. 14], а О. С. Скобликова вважає такі вияви тільки наближенням до керування [Скобликова 1990, с. 37]. У чомусь подібна проблема спосте­рігається при кваліфікації поєднання кількісних числівників з імен­никами, де у формі називного відмінка наявне керування, що цілим рядом лінгвістів піддається сумніву, і поєднання типу п’ять хлопців, дев’ять відер, вісімнадцять дубків пропонується витлумачувати як особливий різновид синтаксичного зв’язку. Коректнішим виступає роз­гляд синтаксичної форми залежного слова у словосполученнях типу озеро Байкал (на озері Байкал ). станція Лозова (біля станції Лозо- ва), потяг «Лонеиьк—Київ» (на потязі «Лонеиьк—Київ» ) як вияву кореляції.

Враховуючи особливості передбачуваності / непередбачуваності та обов’язковості / необов’язковості, характер синтаксичного відношен­ня, В. А. Бєлошапкова розрізняє такі вияви власне-прилягання:

1)  непередбачуваний обов’язковий вияв із власне-синтаксичними відно­шеннями: продовжувати чекати, уміти ар ги менти вати, вчинити благородно: 2) непередбачуваний обов’язковий вияв із семантико-син- таксичними відношеннями: розташуватися навпроти. перебувати усюди: 3) непередбачуваний необов’язковий вияв із власне-синтаксич- ними відношеннями: працювати гиутом. весело розмовляти: 4) непе­редбачуваний необов’язковий вияв із семантико-синтаксичними відно­шеннями: вчинити зозла, розмовляти пошепки, зауважити корект­но [Бєлошапкова 1977, с. 56-57].

Невласне-прилягання у своєму термінологічному окресленні прой­шло еволюцію. Початкова надто широка назва «іменне прилягання» [Грамматика 1970] була згодом замінена на значно коректнішу «відмінкове прилягання» [Русская 1980]. При цьому Н. Ю. Шведова наголошує, що при іменному приляганні відмінкова форма «виступає в цьому разі як потенційний прислівник або потенційна прикметни­кова форма [Грамматика 1970, с. 516]. У такому разі майже розв’я­зується проблема розмежування слабкого керування і відмінкового прилягання. Наголошення на тому, що «термін відмінкове прилягай-

На підставі відмінкової синтетичності/аналітичності можна розме­жовувати відмінкове прилягання синтетичного типу і відмінкове при­лягання аналітичного типу, пор.: перейти кімнатою, влетіти вікном, проїхати кілометр, працювати один рік і стояти перед бидинком. бігти до села, прибути перед ранком. Діапазон реалізовуваної відмінко­вими формами семантики надзвичайно ємний: 1) значення шляху руху, за межі якого не виходить дія; загального напряму руху, який вихо­дить за межі певного простору; обмеженого простору, за межами якого відбувається рух; сам простір, у різних пунктах якого відбувається рух або дія; самого напряму руху з чіткою вказівкою на досягнення чи віддалення від якогось пункту: іти дорогою, прямувати вулииею. бігти лісами, досягти дна: 2) семантика міри простору: пройти кілометр, пролетіти двадиять кілометрів: 3) значення часу, дистрибутивного часу, повністю охопленого часу; певної дати, коли відбувається подія: піти наступного ранки. працювати тільки години, завершити 1998 року, сидіти довгими осінніми вечорами, працювати всю зими:

4)  семантика способу дії, інтенсивності її вияву: розробляти відкри­тим способом, зірвати одним ривком, голосити високим голосом, хо­дити ходором: 5) значення порівняння: летіти стрілою, влетіти блискавкою: 6) семантика сукупності: мчати зграйками, писати де- сятками. бродити отарами, цідити краплями: 7) значення місця дії: бігти на село, покласти під дах, сидіти коло столи, розташуватися навколо села, бути під землею: 8) семантика причини: сміятися від радості, перемогти завдяки наполегливості, статися через недогляд: 9) значення мети: прийти для розмови, зробити заради задоволення, винаходити дляоборони. працювати заради справи: 10) значення умови: працювати за таких умов, здійснити за важких имов: 11) семантика допустовості: вчинити наперекір власним інтересам, виконати незва­жаючи на перешкоди: 12) значення наслідку: покохати на мики.

Кореляція в межах словосполучення характеризується виявом :і-поміж словосполучень, що утворені з двох іменників, які вступають в апозитивні відношення.

При кореляції взаємодіють однойменні граматичні категорії (рід, число, відмінок), при цьому вони в головного і залежного слів не узго­джуються, а тільки корелюють (погоджуються) між собою, пор.: дівчи- на-космонавт, хлопець-інженер, дівчинаагроном. Така погодженість граматичних категорій може бути повною, що виявляється при повній кореляції {дівчина-ланкова, хлопець-інженер, заєць-русак), та непов­ною, що наявна при неповній кореляції, коли одна або більше грама­тичних форм головного і залежного слів не погоджуються (звіробій- трава, дівчина-тракторист).