У структурах ситуативних неповних речень пропущений член (головний чи
другорядний) не вживається з огляду на ситуацію мовлення, з якої він зрозумілий.
Наприклад, у процесі спілкування двох чи більше осіб часто не називаються зрозумілі
для мовців речі, наприклад: Потримай (портфель); Покажи (книгу); Візьми (яблуко);
Принеси (стільця). Часто ці речення використовуються в конструкціях із прямою
мовою, наприклад: За тиждень усе село знало вже нового вчителя. Сільська молодь
марила ним, а поважні чоловіки казали:
– Молодий іще трохи, та нічого (С. Васильченко).
Найширшою сферою використання ситуативних неповних речень є діалогічне
мовлення, в якому (особливо в репліках-відповідях) пропущені головні і другорядні
члени, нерідко одночасно. В такому разі неповне речення являє собою рему, напри*
клад:
– Як тебе звуть? – зумисне спитав Дашкович.
– Л ук ’ян Павличок, – сміливо сказав молодий (І. Нечуй-Л евицький).
—Хто цей? — підступаючи до Ольги, він кивнув у куток на Кочубея.
– Брат, – відповіла вона рівним голосом (О. Гончар).