Питальні слова-речення, характеризуючись питальною інтонацією, виража­
ються стверджувальними і питальними словами так, ні, модальними словами добре,
правильно, вірно, невірно, дійсно, справді, частками хіба, невже, навряд, га і т. ін.,
наприклад: – Що везем? – враз наче бомба рветься біля гарби. Дядько кидається, як
спросоння: – Га? (Петро Панч).
Виділяють кілька груп питальних слів-речень:
а) у яких стверджувальні, заперечні чи модальні слова вимагають від співроз­
мовника прямої відповіді на поставлене запитання, наприклад: – На гарбі сидітимеш,
коні поганятимеш. Добре? – «Добре» (Остап Вишня). Окремим різновидом цих
слів-речень є структури, що мають характер перепитування, уточнення відповіді.

401 налрнкл&л: – А Круп ‘як тікає? – «Ні». – Ні? (М. Стельмах); —А курей на буряки
«центи ія* – «Ні». – Ні? А чому ні? (Остап Вишня);
б) у яких у непрямому запитанні втілені вагання, сумнів, подив та інші емоційні
відтінки Це слова-речення Хіба? Справді? Невже? Та ну? Овва? та ін., наприклад: –
Яка радість у нас. Дмитре… – «Невже?» (М. Стельмах); – Мій дух, парубче, не
боїться тебе. – «Овва?» – Штереверя взявся в боки перед професором, здивований
(О. Гончар); – Іду назад, а він з собакою: йде й балака, наче до корішка. – «Та ну?»
(І. Микитенко):
в) які виражають спонукання до певних учинків, дій. Найчастіше таку функцію
виконує частка ну, яка може супроводжуватись іншими словами, наприклад: Другого
дня ввечері вертався Хома від пана. — Ну? — зустріла його на порозі Хима. — «Дав.
П’ять дав на відробітки, на буряки» (М . Коцюбинський); — Антон Кузьмич? — «Ну?»
– Це Таня, доброго ранку. – «Ну?» – Я хотіла вам нагадати… – «Ну?» – Що як
секретар журі ви маєте бути на півгодини раніше (П. Загребельний).