| За морфологією вираження головного компонента словосполучення поділяються: 1) на дієслівні, 2) іменні, 3) прислівникові. Останнім часом у лінгвістиці ведуть мову про те, що можна виділяти тільки дієслівні, субстантивні, ад’єктивні словосполучення, прислівникових словосполучень в українській мові немає. «Позиція опорного морфо- логізованого прислівника в українській мові не виділяється, тому що морфологізований (синтетичний) прислівник як найбільш адвербіальна, адвербіалізована форма, перебуваючи в реченні переважно в детер- мінантній ролі, не може поширюватись залежними членами» [Вихованець 1983, с. 20].
Очевидно, варто виділяти прислівникові словосполучення тільки тоді, коли наявне поєднання: а) прислівника + іменника (з прийменником і без): швидше вітри, смішно до сліз: б) прислівника + прислівника: дуже треба, надзвичайно важливо (хоча І. Р. Вихованець відносить такі словосполуки до аналітичних форм вияву інтенсивної ознаки [Вихованець 1992]). Якщо враховувати особливості морфологічного вираження головного і залежного слів, то кількість реальних моделей словосполучення суттєво збільшується й охоплює 36 основних різновидів. При цьому констатується, що «кожна комбінація в рамках простого підрядного словосполучення форм однієї частини мови з формами іншої може бути визначена як тип підрядного словосполучення» [Сучасна 1972, с. 59]: 1) субстантивно-субстантивні: річка Дніпро, початок року, відповідь товаришам, від’їзд з колегами; 2) субстантивно- ад’єктивні: стіл письмовий, каміння розкидане, ножиці приготовлені; 2) субстантивно-прономінальні: друг мій, папка чиясь, справи їх, образа за себе; 4) субстантивно-нумеральні: чотири чоловіки, третій день, три яблука; 5) субстантивно-адвербіальні: трохи поет, зовсім дурень, робота вручну, подорож угору, їзда верхи; 6) субстантивно-вербальні: дерево впало, ліс шумить, річка плине, роки пройшли; 7) ад’єктивно- субстантивні: позбавлений ґрунту, вдячний колективові, загорілий до чорноти, сердитий на товариша; 8) ад’єктивно-ад’єктивні: зелений, аж темний; блискучий, немов шкляний; спритний, хоч і великий; 9) ад’єктивно-прономінальні: гарний такий, високий якийсь, прекрасний весь, добрий до всіх; 10) ад’єктивно-нумеральні: більший двох, менший від трьох; 11) ад’єктивно-адвербіальні: великий занадто, задовільний цілком, наведений вище; 12) ад’єктивно-вербальні: радий повідомити, готовий відповідати; 13) прономінально-субстан- тивні: хтось із учнів, дехто з колег, усе для студента; 14) проно- мінально-ад’єктивні: хтось незнайомий, щось чорне, що нового; 15) прономінально-прономінальні: хтось із нас, хто з вас, дещо для тебе, такий якийсь, дещо для тебе; 16) прономінально-нумеральні: ми обоє, вони обидва, нас трьох; 17) прономінально-адвербіальні: такий зовсім, наш явно, всі повністю; 18) прономінально-вербальні: він |
| РОЗДІЛ II. Словосполучення |
| 403 |
| знає; який розпочинається; хто працює; такий, що знає; 19) нуме- рально-субстантивні: п’ять будинків, семеро дітей, одне із завдань; 20) нумерально-ад’ективні: останні два, покликані четверо; 21) нуме- рально-прономінальні: ті п’ять, оці двоє; 22) нумерально-нумеральні: двадцять без двох, перші чотири; 23) нумерально-адвербіальні: приблизно п’ятдесят, рівно десять, приблизно двадцятий; 24) нумераль- но-вербальні: один підійшов, двоє розмовляють; 25) адвербіально-суб- стантивні: видно фабрику, треба води, близько від села, краще за фахівця; 26) адвербіально-ад’єктивні: багато (з них) відомі; 27)адвер- біально-прономінальні: недалеко від нас, гірше від усього, потрібно чогось; 28) адвербіально-нумеральні: менше десяти, більше трьох; 29) адвербіально-адвербіальні: надзвичайно просто, зовсім близько, трохи менше, так гарно; ЗО) вербально-субстантивні: читати книжку, махати рукою, давати дитині, просити допомоги, ставати студентом, вийти на фініш, бути не в настрої; 31) вербально-ад’єктивні: здаватися байдужим, ставати дорослим; 32) вербально-прономінальні: забрати від вас, побачити його, піти з ним, дати комусь, залишитися без нічого; 33) вербально-нумеральні: зростати до десяти, зменшуватись до трьох, прийти першим; 34) вербально-адвербіальні: розмовляти пошепки, знати багато, летіти високо, сидіти тут, проходити щодня; 35) вербально-вербальні: просити залишитися, починати писати, іти оглядаючись та 36) словосполучення, утворені поєднанням іменної форми з невідмінюваними віддієслівними вигуками, що властиві для розмовної мови: собака хвать, дитина беркиць (запропоноване визначення кількості моделей словосполучень належить О. С. Мельничуку [Сучасна 1972, с. 59-65]).
Такий підхід вельми послідовний, але в його основі перебуває охоплення усього загалу наявних у реченнєвій структурі сполук слів, у тому числі поєднання підмета і присудка, прислівного підрядного зв’язку у структурі складнопідрядного речення. Водночас подібний аналіз видається дещо надзвичайно ємним і в його основі не перебуває тлумачення словосполучення як розширеної назви певної реалії об’єктивної дійсності. Тому привабливішим постає розгляд різновидів словосполучення за морфологічним вираженням головного слова на засадах формальної репрезентації головного слова. Саме тому правомірно розрізняти: 1) словосполучення іменні, які у свою чергу поділяються на: а) субстантивні (словосполучення з іменником у ролі головного слова: теплий день, дідусь в окулярах, побачення наодинці, бажання подобатися); б) ад’єктивні (словосполучення з прикметником у ролі головного слова: надзвичайно цікавий, давно відомий, червоний від сорому); ») нумеральні (словосполучення з числівником у ролі головного слова: двоє друзів, перший за списком, два студенти); 2) займенникові (словосполучення із займенником у ролі головного слова словосполучення: хтось із студентів, хто-небудь інший, кожний із нас, що-небудь цікаве); 3) дієслівні (словосполучення з дієсловом у ролі головного слова: прагнути перемоги, розмовляти з товаришем, мріяти подорожувати, розмовляти посміхаючись); 4) прислівникові (словосполучення |
| 404 |
| Синтаксис |
| з прислівником у ролі головного слова: далеко від рідних, звідкись із темряви); 5) категорійно-станові (словосполучення зі словом категорії стану в ролі головного слова: мені сумно, важко з тобою, добре вдома гарно в лісі).
Відомий також погляд І. Р. Вихованця, який пропонує за морфологічним вираженням головного слова розмежовувати іменникові, інфінітивні, дієслівні, прикметникові та прислівникові. При цьому наголошується, що прислівникові словосполучення становлять абсолютну периферію підрядних словосполучень. Принципове розрізнення інфінітивних і дієслівних словосполучень здійснюється на підставі того, що «опорний інфінітив … становить напівморфологізований елемент і функціонально уподібнюється іменникові…» [Вихованець 1993, с. 188- 189], унаслідок чого такі словосполучення можуть виконувати функцію підмета. При всій привабливості виокремлення інфінітивних словосполучень в окремий розряд коректнішим видається їх розгляд з-по- між дієслівних, оскільки інфінітив і сьогодні усвідомлюється як вихідна форма дієслова. |