Однорідні члени речення можуть приєднуватися сурядними сполучниками і без­
сполучниково. Сполучники є засобом вираження смислових відношень між однорід­
ними членами: єднальних, зіставно-протиставних, розділових, приєднувальних, гра-
даційних.
Єднальні відношення виражаються сполучниками і (й), та, н і.., ні, а н і.., ані.
охоплюють різні відтінки смислових стосунків між однорідними членами: власне
єднальні, єднально-перелічувальні, єднально-видільні, єднально-роподільні та ін.
Ці відношення можуть реалізуватись і без сполучників. Найчастіше вживаним є
сполучник і, що регулярно функціонує і як одиничний, і як повторюваний; при цьому
неповторюваний сполучник і засвідчує закритість ряду, повторюваний – відкритість,
наприклад: Приїжджі хлопці реготалися, плескали в долоні (Панас Мирний); На
ціле поле в полі цвів рамен. В садах пливли причілки і веранди. Стояла ніч. красива,
мов Кармен, червоні й чорні міряла троянди (Л. Костенко); Відпочиваю від гримучих
трас, камінних стін і мурашиння літер (Л. Костенко); Ти бачиш, гори, степ і шлях,
і мокрі щ оки на щоках, і голос, зірваний тремтінням (М. Вінграновський); Н і спека
дня, н і бурі, ні морози – ніщо не вб’є любов мою окиву (В. Сосюра). Замкнені ряди
однорідних членів з єднальними сполучниками і, та виникають тоді, коли
поєднуються слова з протилежним значенням для вираження підсилення, наприклад:
Ватага день і ніч росла (Т. Шевченко).
Зіставно-протиставні відношення виражаються сполучниками а, але, та. зате,
проте, однак, поєднують два протилежні, несумісні однорідні члени речення, що
утворюють замкнені ряди. Протиставлення, виражене сполучником але, є найвираз­
нішим. Сполучники та, зате, проте, хоч, однак надають протиставленню відтінків
компенсації, допустовості, обмеження тощо, наприклад: Почувся знадвору чийсь
тихий, проте знайомий голос (Г. Тютюнник); Ніч була темна, але тиха
(І. Нечуй-Левицький); Тече вода в синє море, та не витікає (Т. Шевченко); Цілих три
дні не ходила, а літ ала я в селі (С. Воскрекасенко); А знизу, з-під палуби, лине сумна,
неголосна, зате рідна, українська пісня (С. Плачинда).
Розділові відношення, виражаючи семантику роздільності, чергування, взаємо-
виключення, тобто розділові семантико-синтаксичні відношення, реалізуються за
допомогою сполучників або, чи, або…, або, чи…, чи, то…, то, не то…, не то, чи
то…, чи то, наприклад: На ходу Соломія висмикувала стебло або корінь водорослі
(М. Коцюбинський); Секлета Пилипівна то червоніла, то блідла (Остап Вишня);
Десь на станції чи на мосту прогув паровоз якогось поїзда (Іван Ле); Чи то сором, чи
то гнів опанував його серце (Панас Мирний); Не то сон, не то забуття склепляло
повіки (М. Коцюбинський).

Приєднувальні відношення засвідчують виникнення нових однорідних чле ■
безпосередньо у мовленнєвому процесі. У такому разі єднальні сполучники (і (ц\ 18
набувають значення приєднувальних. Таку ж функцію виконують сполучникиі
кож, причому та ін., наприклад: Схотіла лиска півника та й зникла в гущщ-
(Н. Забіла); А фіолетово, а синьо при хат і півники цвітуть! (М. Вінграновський)
Граланійні відношення у реченнях з однорідними членами виражаються сполуч
никами як…, так і, не тільки…, а й, не т ільки…, але й, н е л и ш е …, а й, н е лиш е…, апе
й, не стільки…, скільки тощо. Вони означають перевагу одного з однорідних членів
наприклад: Може, вперше Борис Отава відчув потрібність свого фаху не лише для
окремих аматорів старовини, а для всіх (П. Загребельний); Й годилося б думати не
тільки про роботу, а й про себе (Є. Гуцало).