За будовою словосполучення поділяються на 1) прості і 2) складні. Просте словосполучення — це семантико-синтаксичне об’єднання двох лексично повнозначних слів: голосно співати, чекати товариша. Просте словосполучення часом може складатися з трьох або більше слів. Це простежується: 1) при об’єднанні неповнозначних зв’язок з іменними частинами у структурі складених присудків і залежного від такого утворення компонента: почало паніше світати, тоді перестав сміятися; 2) при поєднанні слова з фразеологізмом: зробив курям на сміх, став скупим на слово.
Складне словосполучення — це об’єднання трьох і більше повнозначних слів. В основі складних словосполучень лежить модель абсолютно простого словосполучення. У сучасній українській мові можна виділити три типи складних словосполучень: 1) просте словосполучення + залежне від нього окреме слово (за структурою є складним, а за семантикою — перехресно-цілісним): врятувати життя товаришам, |
406 |
Синтаксис |
добре відомий у країні. Тут залежний від простого словосполучення компонент пояснює його загалом, а не його головне слово. У таких словосполученнях можливе варіювання: відомий у країні добре;у країні добре відомий тощо; 2) головне слово + залежне від нього словосполучення: гідний земного щастя; хода повна гідності. Тут залежний компонент простого словосполучення міцно пов’язаний із головним словом цього словосполучення і через нього взаємодіє із центральним компонентом складного словосполучення. Цим вони відрізняються від попередньої групи словосполучень; 3) головне слово + два або три залежних слова, не пов’язаних між собою і таких, які не утворюють словосполучення. Це здебільшого дієслівні словосполучення, тому гцо дієслова здатні поширюватися кількома словоформами в силу своєї семантико-синтаксичної валентності, пор.: всунути нитку в голку; вкинути листа у скриньку; вбити цвях у стінку. Зустрічаються зрідка і словосполучення з іменником: закладка патрона у гвинтівку. В основі таких словосполучень перебуває двочленна модель.
При поділі словосполучень за структурою на прості й складні в лінгвістичній літературі беруться до уваги різні аспекти їх організації: 1) кількість і характер способів підрядного зв’язку, 2) кількість повнозначних слів у їх структурі. Перший критерій виступає основним у «Грамматике-70». За цим критерієм як прості розглядаються словосполучення, побудовані на основі однієї форми підрядного прислівного зв’язку (узгодження, прилягання, керування, кореляція), незалежно від кількості повнозначних слів: купити подарунок матері — просте словосполучення, бо реалізується тільки керування. До складних словосполучень належать такі одиниці, які утворюються на основі різних синтаксичних форм зв’язку, гцо виходять від того самого слова. Так, словосполучення синя (узг.) ручка (прил.) із зажимом за цією класифікацією є складним, тому гцо слова в ньому пов’язуються і узгодженням, і приляганням, які виходять із головного слова. Таким чином при цьому критерії класифікації простих і складних словосполучень уся увага зосереджується на формі зв’язку [Грамматика 1970, с. 638-639]. О. В. Сиротиніна поділяє всі словосполучення на прості і непрості, розрізняючи серед непростих комбіновані (комбінація простих: компоненти смислової структури – компоненти структури + смислова структура) і складні словосполучення (у їх структурі простежується паралельне підпорядкування: основні компоненти структури слова – основні компоненти + структури слова), з одного боку, і надає перевагу диференціації словосполучень на поширені / непоширені, з другого боку, серед поширених розрізняються складні, комбіновані, власне- поширені типу довгий товарний поїзд [Сиротинина 1980, с. 30-32]. Раціональним є розрізнення простих і складних словосполучень за кількістю повнозначних слів, з яких складається словосполучення. У цьому разі можливі два підходи до класифікації простих і складних словосполучень. Один підхід — від слова до простого словосполучення, |
РОЗЛІЛ II. Словосполучення |
407 |
а від нього — до складного (підхід «знизу»). Він передбачає можливість поширення простого словосполучення [Грамматика 1960/1, с. 20 і далі; Прокопович 1966]. Так, іменникручко може бути поширеним словоформами синя та із зажимом, які у свою чергу поширюються, наприклад: г— ручка— • «
г ^ дуже металевим Другий підхід до класифікації простих і складних словосполучень — від речення і до словосполучення, від нього — до окремого слова. Цей підхід враховує членованість речення на словосполучення, членова- ність/нечленованість самих словосполучень. Так, у реченні Головні війська України були в той час прикуті до Заходу (М. Стельмах) виявляється одне складне словосполучення головні війська України, а в реченні Учительська професія — це людинознавство, постійне проникнення в складний духовний світ людини, яке ніколи не припиняється (В. О. Сухомлинський) виявляється одне складне словосполучення: складний духовний світ людини, усі інші: учительська професія, постійне проникнення, ніколи не припиняється — прості. При вичленовуванні складних словосполучень із речень такими вважаються: 1) словосполучення, до складу яких входять цілісні словосполучення: поїздка з Києва до Полтави, дівчина років п’яти; 2) словосполучення, які включають неоднорідні означення: Карпатський зелений бук і слобідська руїна, Красуня Тиса й велетень Дніпро — це все моя прекрасна Україна, об’єднана на щастя І добро (Р. Третьяков); 3) кількісно-іменні словосполучення, до складу яких входять прикметники (чи інші атрибутивні слова), що поширюють залежне слово: три високих будинки, п’ять останніх слів; 4) словосполучення, які включають слова з подвійною синтаксичною залежністю: Я збережу це плаття таким новим і святковим і надіну його при такій зустрічі… (І. Вільде); 5) словосполучення, що включають сурядний ряд словоформ (сурядні словосполучення), який може бути як у позиції залежного компонента, так і головного: Бо то не просто мова, звуки, не словникові холодини — В них чити труд. І піт. І мук.и. Чуття єдиної родини (П. Тичина). З поданого речення вичленовується складне словосполучення чути труд, І піт, і муки. Сурядне поєднання слів належить до складу підрядних словосполучень як цілісний структурно-семантичний компонент і до списку окремих словосполучень не входить. Питання розподілу словосполучень на прості та складні безпосередню пов’язане з послідовним розмежуванням власне-словосполучень таневласне-словосполучень(див.: [Вихованець 1983, с. 6-24]). При диференціації власне-словосполучень і невласне-словосполучень треба пам’ятати, що основними формами зв’язку для українських власне-сло- восполучень виступають форми керування та узгодження. Форма прилягання у переважній кількості випадків сигналізує про структурне і |
408 |
Синтакси |
семантичне згортання. Семантична редукція свідчить про набуття пев ним членом речення абстрактнішого значення, витворення обов’язкової позиції залежного компонента для розкриття свого змісту. Це призводить до перетворення детермінанта на залежний компонент словосполучення й означає трансформацію форми прилягання у форму керування. Структурна редукція пов’язана із семантичною і характеризується двома різновидами, які виділяються на основі направленості згортання. Редукція підмета кваліфікується як редукція зліва, а редукція присудка — як редукція справа. Ця редукція відображає шляхи перетворення детермінантів, їх органічне входження у словосполучення. Структурна редукція справа виступає активним джерелом утворення субстантивних невласне-словосполучень (модель: іменник + іменник (з прийменником або без прийменника) у непрямому відмінку): Ластівка сиділа на гілці бузку —> Микола часто згадує ластівку, яка сиділа на гілці бузку -» Ластівки на гілиі бузку часто згадує Микола. Словосполучення ластівка на гілці в структурному плані ґрунтується на реченні (Ластівка, яка сиділа на гілці бузку), пор.: Я думаю про горде право Підводити сония з імли… (В. Коротич); Неначе це було вчора, так яскраво постає в пам’яті невеличка хатина а палісадником. де весною буйно розцвітають кущі жовтої акації, де зеленіє першими листочками молодий берест, де білим цвітом, наче густою памороззю, вкривається кожна гілочка рясної вишні (А. Щиян). |