До питання про виокремлення і класифікацію складносурядних речень у су
часному мовознавстві підходять по-різному. Це пов’язано передусім з експліцит-
ністю/імпліцитністю сурядних сполучників на межі частин складного речення.
При з’ясуванні природи складносурядних речень важливе значення мають
автономний статус предикативних частин цих структур і наявність формально
вираженого синтаксичного зв’язку між ними. Так, ще О. Синявський, Л. Була-
ховський вважали, що складносурядне речення утворюють прості речення, які
поєднуються як незалежні, рівноправні одиниці. Складносурядні речення
трактували як рівнорядні, рівнорядносполучникові, оскільки до них відносили і
складносурядні безсполучникові речення.
Із часом став переважати погляд, згідно з яким складносурядні речення було
відмежовано від безсполучникових. Майя Ляпон (1933) у російській академічній
граматиці (1980) складносурядними називає такі складні речення, «частини яких
поєднані сурядними сполучниками і граматично не залежать одна від одної, тобто
перебувають у відношеннях рівноправності, рівнозначності. Сурядні сполучники
вказують на відносну автономність поєднуваних речень; позиція самого сполучни-
446 на при сурядному зв’язку теж характеризується більшою автономністю порівняно з
позицією сполучника підрядного*. Вона класифікує й описує складносурядні ре
чення за сполучниками недиференційованого і диференційованого значення.
Такий погляд на складносурядні речення переважає і в сучасному українському
мовознавстві. Так, О. Мельничук зазначає, що сучасні складносурядні речення ви
никли з первісних складних безсполучникових речень саме завдяки сурядним спо
лучникам. Щодо специфіки сучасних складносурядних конструкцій він зауважує:
«До категорії складносурядних речень належать речення, утворені з двох чи кількох
частин, формально тотожних простим реченням, і пов’язаних сурядними
сполучниками. Вживання сурядного сполучника є основним формальним показ
ником синтаксичної єдності складносурядного речення…» Аналогічні погляди на
складносурядні речення висловлює й Арнольд Грищенко (1936).
Українські лінгвісти складносурядні речення поділяють на елементарні і нееле-
ментарні. Елементарні структури с вихідними, базовими. Поняття формальної і се
мантичної елементарності не завжди збігаються. Формально елементарними є
речення, в яких наявні дві предикативні частини, поєднані сурядним зв’язком, напри
клад: Реве Дніпро, й лани широкополі медами пахнуть, колосам шумлять (А. Ма
лишко); Літа ніколи не повертаються до людини, а людина завжди повертається до
своїх літ… (М. Стельмах). Такі структури часто являють собою складні семантичне
неелементарні речення через наявність вторинних предикатиих і субстанціальних
синтаксем. Тим часом семантично елементарними є лише такі складносурядні
речення, що формуються двома семантично елементарними простими реченнями та
одним семантико-синтаксичним відношенням, наприклад: Зеленіють жита, і любов
одцвіта (В. Сосюра); Лише борись, а щастя не втече (Л. Костенко).
Неелементарні (у формальному аспекті) складносурядні речення завжди є і семан
тично неелементарними, оскільки складаються не менше ніж із трьох предикативних
частин. Проте кількість семантично елементарних конструкцій у них часто пере
вищує число формально елементарних простих речень, наприклад: П’янить ромаш
кою трава, і він неначе у жнива приліг спочить, сказати слово, а тільки рана
випадково йому дихання забива (А. Малишко).
Складносурядні конструкції поділяють на речення відкритої і закритої структури.
До речень відкритої структури відносять утворення з темпоральними відношен
нями між частинами та розділові складносурядні речення, кількість предикативних
одиниць яких можна розширити, наприклад: Дніпро неспокійно шумить і реве, і хвиля
берег миє, і мла стоїть від землі до неба, глухого, беззоряного (О. Довженко); Не то
сплю, не то дрімаю, не то в уяві все проходить (Олена Пчілка).
Складносурядні речення закритої структури поєднують лише дві предикативні
частини і виражають зіставні, протиставні та градаційні відношення, наприклад:
Десятник сердився, лаявся, а Ґонтаря охопила неймовірна досада (Яків Баш); Осінній
день короткий, але сьогодні він згасав ішдто повільно (Я. Стецюк); Не тільки в
малярській роботі О. Довженка міцно позначилися пильні й уперті стуОії його в
німецьких митців, але й в кіно він приніс із собою сталу художню культуру
(М. Бажан).
Згідно із загальною типологією складного речення до складносурядних слід
відносити лише сполучникові структури, предикативні частини яких поєднав’
сполучниками сурядності. Деякі з цих сполучників не лише поєднують частини
складносурядного речення, а й указують на тип семантико-синтаксичних відношень
між предикативними частинами складносурядного речення. Такі сполучники нази
вають семантичними. Це, зокрема, протиставні сполучники але, зате, проте
однак.
Інша група сполучників служить передусім для поєднання частин складносу
рядного речення. Змістові ж відношення виражаються лексичним наповненням та
структурою предикативних частин. Такі сполучники називають асемантичними
(функціональними). Це, зокрема, єднальні сполучники і (й), та (в значенні і).
Елементарність/неелементарність складносурядних речень співвідносна з їхньою І
закритістю/відкритістю: елементарні речення відкритої структури потенційно мо
жуть бути розгорнуті в неелементарні, елементарні речення закритої структури, як
правило, не поширюються.