У сучасній українській мові поширені і складносурядні речення, що складаються з
трьох і більше предикативних частин, їх здебільшого розглядають разом з елемен­
тарними складносурядними реченнями. Однак вони мають структурно-семантичні
ознаки, не властиві реченням мінімальної будови.
Багатокомпонентні структури, частини яких поєднуються сурядними сполучни­
ками, можуть являти собою не одне складне речення, а сполучення речень, кожне з
яких окремо виконує комунікативну функцію. У таких об’єднаннях речень переважно
функціонують однакові сполучники, передусім єднальні (приєднувальні), наприклад:
Ми збирали з сином жолуді дубові, і про день майбутній я казав синкові, і пливли
багрові хмари в вишині, і співала осінь весняні пісні (М. Рильський). Не випадково
сурядний зв’язок усе частіше трактують як міжреченнєвий, текстуальний. У таких
структурах наявне своєрідне «нанизування» речень, єднальні і деякі інші сполучники
набувають приєднувального характеру, наприклад: Ти глянула поглядом владним,
безжалісна музо, і серце моє затремтіло, і пісня моя залунала, а ти, владарко горда,
втішалася піснею бранки, і очі твої променіли вогнем переможним, і вабив мене той
огонь, і про все заставляв забувати (Леся Українка). Можна погодитися із С. Єрмо-
ленко, яка зазначає, що повторюваний сполучник і перетворюється на частку, завдяки
чому формується градаційна структура неперервного потоку мовлення.
Підтвердженням цього є оформлені в одне складносурядне речення кілька но­
мінативних речень, наприклад: Учителю, уже ми вдвох з тобою… Немолодість твоя
і молодість моя… І ріки з водами, і вечір за горою, і ранку під горою течія… (М. Він-
грановський).
У відкритих струкіурах, крім сполучника і, використовуються і поєднання інших
сурядних сполучників (то…, то; в…, в; чи…, чи; та,.., та тощо), наприклад: Лише
вози новобранців невпинно клекотіли виметеними трактами на Каховку, та бився
десь у хмаровищах проти вітру самотній Мурашко, та дзвеніли в багатотисячнім
448 Синтаксис як розділ граматики
селянськім натовпі біля станового колодязя юні, чисті альти й дисканти, посилаючи
с в о ї бунтівливі псалми високому, безсяйнаму сонцю (0. Гончар).
Однак у багатьох складносурядних багатокомпонентних конструкціях наявні
більш складні семантико-структурні зв’язки між частинами, ніж в елементарних
складносурядних реченнях та сполученнях речень із трьох і більше компонентів,
їм властиві зовнішній (логіко-синтаксичний) і внутрішній (структурний) рівні чле­
нування. Наприклад, у реченні Прилинув вітер, і в тісній хатині він про весняну волю
заспівав, а з ним прилинули пісні пташині, і любий гай свій відгук з ним прислав
(Леся Українка) сполучником а на зовнішньому рівні поєднуються два елементарні
складносурядні єднальні речення з внутрішніми темпоральними семантико-синтак-
сичними відношеннями. За наявності у складносурядному багатокомпонентному
реченні зіставно-протиставних відношень саме ці відношення стають домінуючими,
що, очевидно, пов’язане з тим, що вони властиві зв’язаним, бінарним конструкціям.
Тому в складних багатокомпонентних реченнях цього різновиду зовнішній рівень
членування проходить на межі зіставлення чи протиставлення. Це цілком законо­
мірно, оскільки зіставно-протиставні складносурядні речення являють собою
замкнуті структури.
Найчастіше вживаними є трикомпонентні складносурядні речення, у яких вико­
ристовуються такі поєднання сполучників: але…, і; іале; а…, і; та…, і; І і..,, та;
але…, а; проте…, і.
Одним із найпоширеніших є поєднання сполучників але…, і (й), за допомогою
якого виражаються протиставне (зіставне) – причиново-наслідкові відношення між
– частинами і компонентами складносурядних конструкцій, наприклад: Виразніше
чулися звуки музики, / але враз вони стихли, і у вухах шумів лише вітер (М. Трублаїні);
Я спробував повзти, / але кулі віялом лягли переді мною, і я знову припав до снігу
(І. Багмут). У таких структурах перше речення просте, а друге – складне, між ком­
понентами якого існують внутрішні причиново-наслідкові відношення.
0 Регулярними є і протиставно-єднальні речення з домінуючим протиставним спо­
лучником проте, на внутрішньому рівні членування яких виділяються причино­
во-наслідкові відношення, наприклад: На Вкраїні теж другий рік був недорід, / проте
в деяких губерніях ще водився хліб, і його вільно продавали на базарах (Петро Панч);
Малих почали відправляти додому, / проте до Лесі й Михайлика, мабуть як до чужих,
нікому не було діла, і вони вільно могли все спостерігати (М. Олійник). Це ж
стосується і трикомпонентних структур із протиставним сполучником та в ролі
домінуючого, наприклад: Петрик пишався з того, / та скоро розкрилася мамина
«таємниця», і в сім ‘ю прийшла трагедія (І. Цюпа).
Зіставний (протиставний) сполучник а у функції домінуючого часто поєднується з
єднальним сполучником /, що функціонує на внутрішньому рівні членування, напри­
клад: В університеті захоплювався хімією та біологією, /а після війни зацікавила його
геологія, і він став геохіміком (М. Трублаїні); Погнали худобу, /а я лежу один посеред
степу, і тільки сира земля мені рани студить (Г. Тютюнник). Сполучник а в таких
випадках здебільшого поєднує просте і складносурядне речення, тобто і перебуває в
• постпозиції. Зрідка а виконує домінуючу роль, перебуваючи в постпозиції до і, об’єд­
нуючи складносурядне і просте речення, наприклад: П’янить ромашкою трава, і він
449 СУЧАСНА УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРНА МОВА
неначе у Жнива приліг спочить, сказати слово, / а тільки рана випадково йому
дихання зйбива (А. Малишко).
Конструкції, в яких зовнішні протиставні сполучники вживаються після внутріщ.
ніх єднальних, використовуються в мові значно рідше, наприклад: Конюшня була
закрита, і він постукав кулаком у двері, / але ніхто не відзивався (Г. Тютюнник)-
Ясочкою її називала померла дружина Ковальчука, і вона вважала це за своє
справжнє ім ’я, / але інспектор та й усі на острові завжди називали її Знайдою
(М. Трублаїні). Ведучі протиставні семантико-синтаксичні відношення «прига­
шують» причиново-наслідкові, що виявляються на внутрішньому рівні членування.
Широковживані в сучасній українській мові такі трикомпонентні єднально-зістав-
ні (протиставні) структури, у яких єднальні сполучники, що йдуть першими, є зов­
нішніми, а зіставно-проти ставні виділяються на внутрішньому рівні членування. Це
дає підстави стверджувати, що порядок засобів зв’язку в протиставно (зіставно)-єд-
вальних і «днально-проти ставних (зі став них) складносурядних структурах здебіль­
шого відіграє конструктивну роль в ієрархії сполучників і семантико-синтаксичних
відношень між частинами і компонентами цих речень. Таке членування зумовлене й
тим, що складносурядні зіставно-протиставні речення, які виділяються в окремий
блок, являють собою тісну структурно-семантичну єдність, компоненти якої не мо­
жуть бути розірвані на зовнішньому рівні членування. Найчастіше в таких структурах
поєднуються сполучники і…, а, наприклад: Сонце спускалось на другий кінець шляху, І
і ліс на Кузьмівці ставав сизим, а на Кириковій Січці вершки дерев ніби тліли на вогні
(Петро Панч); 3 такого потужного тіла мав би видобуватися й відповідний голос, /
і справді, басюра в голови комісії виявився знаменитий, а слова — просто вбивчі
(П. Загребельний).
Поширені й трикомпонентні структури протиставно-зіставного значення, в яких
протиставний сполучник але поєднується із зіставним а, наприклад: Левко один час
починав цікавитися врятованою дівчиною, / але вона перший р ік не ходила й не роз­
мовляла, а лайливий інспектор кого завгодно м іг віднадити від своєї хати
(М. Трублаїні).
Розділово-єднальні і розділово-протиставні конструкції, у яких здебільшого фік­
сований порядок частин, використовуються рідко, наприклад: Чи то наші обличчя
були не надто скорботні, чи існувала ще якась причина, /а л е на нас почали озиратись
(Петро Панч).