Дослівно відтворена розмова двох або кількох осіб називається діалогом.
Чужа мова, передана в формі діалога, не завжди супроводжується словами автора.
Порівняйте:
1 .-Я й д у , йду, мамо.
– Не йди, не йди, сину…
Пішов, бо стелилася перед його очима ясна і далека (В. Стефаник).
2. – Тату, — питає Христя, – а чи вий тепер так першого дня виходите в сад до
яблуні із сокирок)? «Оце бачиш цю сокиру?» – «Бачу!» – «То як не будеш цього літа
родити – зарубаю!»
– А, то звичай такий, – переконливо відповідає дід. – То так треба. І мій дід,
і прадід так лякали ледаче дерево, що торік зле родило… (Д. Гуменна).
Якщо чуже мовлення, передане у формі діалога, супроводжується без слів автора,
тоді традиційно вживаються такі розділові знаки: 1) перед кожною реплікою ста­
виться тире; 2) слова кожної особи пишуться з нового рядка. Наприклад:
– Ростиславе, де ти?
– Я тут, у садку, тату.
—Як там дідусь, як він?
– Уже все гаразд, все добре.
– Ходімо, швидше, синку.
– Чекай, ось він… (О. Гуренко).
Якщо ж діалог супроводжується словами автора, тоді розділові знаки ставляться
ті ж, що й при прямій мові. Порівняйте: – Стій! – сказав він і наказав: – Мовчати!
(І. Гнатюк).
Діалоги й полілоги можуть подаватися без абзаців; це буває здебільшого тоді, коли
їх хтось переказує зміст бесіди, розмови. У такому разі лише перша репліка подається
з абзацу й перед нею ставиться тире, а перед ними, після мови автора – двокрапка: –
Оце, бувало, посідаємо на кутю за столом а тато мій, дід ваш, сяде за макітрою, з
верхом повною пирогів, і питає: «Чи бачите ви мене, діти?» – «Ні, не бачимо!» –
відказуємо ми (Д. Гуменна).
Коли кілька реплік діалогу йдуть у рядок, без вказівки, кому вони належать, то
кожна з них береться в лапки, а між репліками ставиться тире:
– «А як же він пропадає?» – «Каже, що навіть аби угинув, то відбере вам вашу
гадзиню.» – «Таж то не квітку урвати!» – «А такий бараба того питає?» – «А я де?» –
«Ви, Йванку, граєте полонинами та зимарьками на волоскім боці, а Зеленюк попід
вікна: «Добрий день, душко!» – «А ви того чули?» – «Ей-га, чи лишень того? Ти, –
каже він, – молодичко, зриваєш мені очі, ріжеш моє серце» (М. Черемшина).