У практиці лінгвістичних досліджень межі вживання терміна «модальність» втратили свою окресленість. її тлумачення є надзвичайно широким, інколи важко знайти навіть двох дослідників, які б однаково розглядали модальність [Немец 1989; Теория 1990, с. 67-78]. У більшості праць відправним моментом розгляду модальності виступає опора на визначення реальності/ірреальності дії. У такому разі видається можливим виділити шість типів модальності (на підставі узагальнення різноманітних підходів до її розгляду):
|
| І’озділ V. Класифікація речень у сучасній українській мові |
| 453 |
| маркується, другий — маркується граматичними, словотвірними та лексичними засобами та ін.
6. Емоційна і якісна оцінка змісту висловлення, що виражається лексично (пор.: добре, погано, соромно, жах), просодично (окличні речення), а також за допомогою вигуків. До цих засобів прилягають пласне-синтаксичні і складнопідрядні структури, у яких головна частина вміщує модус, або конструкції із вставними словами та конструкціями типу на щастя, на нещастя. Виділення розповідних, питальних, спонукальних і бажальних речень ґрунтується на розрізненні їх комунікативного призначення. Доповнення цього ряду переповідними, гіпотетичними та умовними реченнями відображає співвідношення реченнєвої структури з си- туативно-прагматичними завданнями та оцінку висловленого самим мовцем. |