Двоскладними є такі речення, у яких предикативний зв’язок вира­жається стосунками двох головних членів — підмета і присудка, між якими реалізується реченнєвотвірний предикативний синтаксичний зв’язок: Вишиває осінь на канві зеленій золоті квітки (О. Олесь); Потихеньку осіння лилася згори на степи позолота (Є. Плужник); А раптом все твоє життя до цього було лиш передмовою життя (Б. Олійник); Назустріч пливли буйні трави в зелений океан дерев (М. Хвильовий); Вечірня зіронька зійшла в безодні синій над горою (М. Старицький); Після спекотного дня особливо приємне степове надвечір я (Б. Мозолевський).

Щодо наявності власне-предикативного ядра та супровідних ком­понентів розрізняються формально неускладнені та формально усклад­нені речення. До неускладнених належать ті речення, у яких наявний один предикативний центр із послідовно заповненими всіма валентни­ми гніздами предиката (одно-, дво-, три-, чотири-, п’яти-, шести-, се- мивалентного). Розрізнення ускладнених та неускладнених речень здійснюється на формально-граматичному та семантико-синтаксично- му рівні.

Семантично складним вважається таке формально елементарне ре­чення, у якому реалізуються дві і більше пропозицій: Через хворобу хлопець не ходив до школи — Хлопець хворів + Хлопець не ходив до школи. До класу семантично складних, але формально простих речень ішлежать речення: 1) з прислівними другорядними членами, не зумов­леними валентністю предиката: Веселкою моя надія грала (Леся Ук­раїнка); Мене обманюють листи Моїми чесними вустами… (О. Мату­шек); Якийсь сонячний павук Розтягнув золоту сітку павутини На ціле небо і почіпляв кінці до річки, до дерев (В. Поліщук); 2) із детер- мінантними членами, що стосуються підметово-присудкової основи

До семантично складних належать також формально ускладнені прості речення, що є наслідком трансформації відповідних складних речень у прості. З-поміж них вирізняються: 1) речення з відокремле­ними членами речення (або напівпредикативними конструкціями): За­бачивши діда на лаві у садку, вона [Марія] привітала його, здійняв­ши канотьє, і попрямувала до нього (О. Слісаренко); …Сердець, напоє­них любов’ю. Не порізнить і далина (І. Гончаренко); 2) прості речення з однорідними членами речення: Хай разом розум і рука Живуть у нашім домі (М. Рильський); Та, на щастя, Я чую і землю, і квітку, і трави, і дерева… То я проростаю (М. Сингаївський); Життя — не прогулянка, не забава, а важка праця (І. Цюпа); 3) речення із звертан­нями, що не перебувають у позиції підмета: Щасливий ти, дриже. Щасливий дуже (П. Воронько); Я прожив, моя рідна, ці літа у найви­щому щасті (Є. Летюк); 4) реченневі структури із вставними словами або конструкціями: Бігли вулицею люди до греблі — в степ, видно (А. Головко); От, здається, ти зайдеш і сядеш тихенько до столу, Будеш довго дивитись: Бач, став, мов, який!.. (Є. Летюк); Певна річ, є в письменницькій майстерності свої специфічні таємниці, якими кож­ному з нас треба оволодівати (О. Гончар); 5) речення з опосередкова­ними другорядними членами речення: Там, біля скель мармурових. хвилі прибоями лунять, давні легенди шепочуть і піною берег голуб­лять (О. Близько); Слово інше кинула, стидене. потоптала ватру ти байдуже (Д. Павличко); 6) реченневі структури із вставленими сло­восполученнями і реченнями: Поезія — це обіцянка визволення (навіть якщо слугує для визволу виключно самим поетам )… (О. Забужко).

За особливостями мовленнєвої реалізації / нереалізації обов’язко­вих головних і другорядних членів речення поділяються на повні і неповні. До неповних належать такі речення, у яких відсутній один або більше обов’язкових головних чи другорядних членів речення. Ос­таннє зумовлюється контекстуальними або ситуативними завдання­ми, що впливає на розмежування контекстуально та ситуативно не­повних речень, пор.: Сніг вкрив… Скрізь все забіліло (В. Підмогиль- ний); Марійка вже стояла тут і чекала. Звикла чекати, ні на що не сподіючись і ні від кого нічого не вимагаючи (М. Хвильовий).

Особливості вираження / невираження другорядних членів речення інколи постають достатньою підставою для розмежування поширених і непоширених речень. Непоширеними виступають речення з вираже­ним власне-предикативним мінімумом, тобто за умови вираження тільки головних членів речення: Схилився явір (Б.-І. Антонич); По- мандрують журавлі (Є. Плужник); Верба похилилась (Т. Шевченко). Поширеними є речення з послідовно вираженими другорядними члена­ми речення, пор.: Ходить осінь берегами, ходить селами й містами, в золот бубон б’є (М. Рильський); Променем сония я хочу світити в.