План
- Вступ
- Прості форми минулого часу:
а) аорист;
б) імперфект.
- Складені форми минулого часу:
а) перфект;
б) плюсквамперфект.
- Руйнування форм минулого часу давньоруської мови.
Література
- Бунина И.К. Система времен старославянского глагола.- М.: Просвещение, 1959.- 102 с.
- Иванова Т.А. Старославянский язык.- М.: Просвещение, 1977.- 321 с.
- Лєута О.І. Старослов’янська мова.- K.: Вища шк., 2001.- 255 с.
- Майборода A.B. Старослов’янська мова.- K.: Вища шк., 1975.- 289 с.
- Станівський М.Ф. Старослов’янська мова.- K.: Вища шк., 1983,- 521 с.
1. Вступ
У давньоруській мові значення минулої дії виражалося чотирма формами дієслова, успадкованими із спільнослов’янської мови. Дві форми були простими – аорист і імперфект, і дві – складними – перфект і плюсквамперфект.
Значеннєвий та структурний поділ форм минулого часу є аналогічним до поділу форм майбутнього часу: за значенням вони поділяються на абсолютні (аорист) та відносні (імперфект, перфект, плюсквамперфект); за будовою – на прості (аорист, імперфект) та складені (перфект, плюсквамперфект).
- Прості форми минулого часу: а)аорист
Аорист – це проста форма минулого часу, яка виражала єдину, не розчленовану моментальну або тривалу дію, цілком віднесену в минуле. У процесі розвитку категорій виду і часу змінювалися й уточнювалися граматичні значення аориста.
Давньоруська мова успадкувала від спільнослов’янської мови два види аориста: простий і сигматичний, тобто ускладнений суфіксом -с-.
Простий (безсуфіксний) аорист у мові східних слов’ян вийшов з ужитку ще до появи перших писаних пам’яток і пам’ятками давньоруської мови майже не засвідчується.
Сигматичний аорист був найбільш вживаною часовою формою для позначення подій, які мали місце в минулому. Він часто зустрічається в описових жанрах, у літописах, у грамотах і, звичайно, у творах перекладних.
У давньоруській мові аорист сигматичний утворювався додаванням суфікса – х – до основи інфінітива безпосередньо, якщо основа закінчувалася на голосний (зндх’Ьт ХВАЛИХГЬ)’ якщо ж основа інфінітива закінчувалася на приголосний, між нею і суфіксом вставлявся голосний о (нєсохт^идохт»). Основа на приголосний для утворення аориста береться в тому вигляді, в якому вона була в праслов’янській мові ще до фонетичних змін.
Суфікс -х-, який ще на спільнослов’янському ґрунті у певних позиціях виник із с, виступає в 1-й особі всіх чисел. В інших особових формах йому відповідають фонетичні варіанти -с- і —ш-.
Сигматичний аорист у давньоруській мові мав такі форми:
Однина
ХВАЛИХТ* ВЬІХ”Ь
зиа
ХВАЛИ
БЫ
ЗНЛ
ХВАЛИ
1 -ша ос. Еєдохт» знахт»
2- га ос. Еєдє зиа
3- тя ос. Веде зна
Множина
1- шаос. Еедохомъ зиахолгь хкдлиХомть быхомт>
2- га ос. Еєдостє знастє хвллисте бьістє
3- ТЯ ОС. Еедошл ЗНАША Хвллишл БЫСТА
Двоїна
1- шаос. ВедоховНк зиахов^ хкллиХ0ВТЬ быхов’Ь
2- га ос. Еедостд знаста хвллистл быста
3- ТЯ ОС. Еедостд ЗНАСТА ХВЛЛИСТА БЫСТА
У з-й ос. одн. Виступають паралельні форми в нетематичних та деяких інших дієсловах: да і длстт*, бьі та бкістт..
Імперфект – проста форма минулого часу, що виражала дію в минулому, тривалу і необмежену в часі, а також дію повторювану.
Ще в спільнослов’янській мові імперфект утворювався від основи інфінітива за допомогою суфіксів -“Ьах, ~аХ: писа + АХЪ = писаахъ, вьрл + дх”ь = БьрдАХ1*- Якщо основа закінчувалася задньоязиковим приголосним, то перед суфіксом – “Ьах приголосний змінювався на шиплячий (І палаталізація): пєчаахт*.
Відбувалося пом’якшення приголосних в основах інфінітива 4 класу: носити – иошаахъ, х^А11™ _ х0ЖААХъ– Тут тематичний и основи інфінітива перед наступним голосним “к суфікса скоротився до }, який завжди пом’якшував попередні приголосні.
У творенні імперфекта від дієслова выти бере участь неповна інфінітивна основа: бНЬдх.
У деяких формах імперфекта основа збігалася з основою теперішнього часу, а не інфінітива: жити – жив^ахъ.
Між голосними основи і суфікса і в самому суфіксі відбувалися процеси асиміляції і стягнення.
У давньоруській мові, очевидно, вживалися вже лише стягнені форми. У пам’ятках ХІ-ХИ ст. стягнені форми імперфекта переважають.
Імперфект у давньоруській мові мав такі форми:
Однина
1 -ша ос. Писах^ можахт*
2- га ос. Писашє можашє
3- тя ос. Писдше МОЖАШЄ
Множина
ПИСАХОМЪ
ПИСАСТЄ
писаху
1- ша ос.
2- га ос.
3- тя ос.
Л\0ЖАХ0Л\’К
М0ЖАСТЄ
МОЖАХУ
ПиСАХОВ^
ІІИСАСТА
ПИСАСТА
Двоїна
1- ша ос.
2- га ос.
3- тя ос.
МОЖАХОВ’Ь
МОЖАСТА
МОЖАСТА
- Складені форми минулого часу
а) перфект
Перфект – це складена (аналітична) форма минулого часу, яка означала наявний стан, що виник в результаті минулої дії. Сама назва “перфект” умовна, традиційна, вона не відповідає значенню самої форми, бо латинське “перфект” означає “завершене”, а форма, названа цим словом, означає хоч минулу результативну дію, але саме таку, нслідки якої тривають, зберігаються в теперішньому часі, в момент повідомлення про неї.
Перфект не є власне минулим часом, в ньому поєднуються значення минулого і теперішнього часу. Таке значення перфекта мотивується самою його структурою.
Перфект становить собою сполуку активного нечленного дієприкметника минулого часу на -дъ, до, да і дієслова бьіти в особових формах теперішнього часу. Дієприкметник, утворений від основи інфінітива відмінюваного дієслова, передав реальне його значення, вказуючи при цьому на дію минулу, а дієслово выти виконувало граматичну функцію, вказувало на особу і виражало відношення дії до моменту повідомлення про неї.
Перфект у давньоруській мові мав такі форми:
Однина
| 1-ша ос. | Несдт* | несло | неслд |
| 2-га ос. | Иеслъ | несло | НЄСЛА |
| 3-тя ос. | Неслъ | несло | неслд |
Множина
| 1-ша ос. | несли | НЄСЛА | НЄСЛЬІ |
| 2-га ос. | несли | НЄСЛА | несли |
| 3-тя ос. | несли | НЄСЛА | неслы |
| Двоїна | |||
| 1-ша ос. | Неслд | несл’к | несл^к |
| 2-3-тя ос. | НеСЛА | несл^ | несл^к |
У реченні допоміжне дієслово могло вживатися і перед дієприкметником і після нього.
б) плюсквамперфект
Плюсквамперфект – це також аналітична форма, що виражала минулу дію, яка відбувалася раніш іншої минулої дії.
Утворюється плюсквамперфект, як і перфект, від дієприкметника на -дъ, до, лл і допоміжного дієслова выти в особових формах імперфекта, які пізніше замінилися формами перфекта.
Давніші форми плюсквамперфекта мали такий вигляд:
Однина
1- шаос. ПиСАЛТ*, 0, А БИчХ^Ь
2- га ос. Писалт», о, а біжшз
3- тя ос. Писала, о, а біжшє
Множина
1- шаос. ПИСАЛИ, А, ЬІ ВИЛОМІ»
2- га ос. писали, а, ьі біжстє
3- ТЯ ОС. ПИСАЛИ, А, ЬІ БИчХУ (ть)
Двоїна
1- шаос. Писала, “Ь, “к біжхов^
2- га ос. Писала, “к, “к бккста
3- тя ос. Писала, “к, “к еіжста
Друга, новіша форма плюсквамперфекта відбиває лише формальні зміни, значення ж цієї форми залишилося тим самим.
У формі плюсквамперфекта дієприкметник, змінюючись лише за родами і числами, був носієм реального значення дієслова, а допоміжне дієслово виступало показником особи і часу.
- Руйнування форм минулого часу давньоруської мови
У давньоруській мові помітні вже були ті перетворення в системі минулих часів, які згодом викликали докорінні зміни в цій системі.
Становлення і розвиток нової видової категорії на початку історичного періоду зумовили зміну в тих відношеннях, які встановилися були між видом і часом у спільнослов’янській мові. Так, аорист у давньоруській мові помітно посилив зв’язки з основами доконаного виду, а імперфект – з основами недоконаного виду. Обидві форми продовжували існувати в живій мові східних слов’ян, доки не склалися остаточно норми видової кореляції за допомогою префіксів.
Сформування чіткого протиставлення видів за допомогою префіксів закономірно приводило до послаблення в першу чергу аориста й імперфекта, вираження видових значень часовими формами втрачало будь-яке значення, оскільки ці значення одержали можливість більш простого й універсального вираження за допомогою доконаного/недоконаного виду.
Таким чином, розвиток нової категорії виду значною мірою зумовив руйнування давньої розгалуженої системи минулого часу: замість чотирьох давньоруських форм встановилася, по суті, одна загальна форма (сучасна форма давноминулого часу рідковживана і має другорядне, допоміжне значення).
Формою, яка була здатна виражати загальні значення минулої дії і могла вільно утворюватись як від основ доконаного, так і недоконаного виду, виявився перфект, саме він витіснив інші форми (аорист і імперфект) і став родоначальником форми минулого часу у східнослов’янських мовах.
Фактичні дані давньоруських пам’яток свідчать, що занепад старих форм минулого часу починається з імперфекта. Імперфект вийшов з ужитку, очевидно, ще в давньоруській мові. Це підтверджується тим, що в пам’ятках ділового жанру XIII ст. форми імперфекта відсутні. В сучасних східнослов’янських мовах будь- яких залишків імперфекта немає.
В українських грамотах 14-15 ст. форм імперфекта немає. Лише в пам’ятках церковно-релігійного змісту, а також у книжній українській мові 16-17 ст. їх можна знайти, але це вже не факти розмовної мови, а стилізація під церковнослов’янську мову.
Після зникнення імперфекта аорист також не міг надовго затриматись у мові, він виходить з ужитку незабаром після імперфекта. Функціональна взаємозалежність аориста й імперфекта в умовах руйнування старої системи часів пояснюється тим, що в давньоруській мові пізнішої доби (XII – XIII ст.) нова категорія доконаного/недоконаного виду утверджувалась і охоплювала всю систему дієслівних форм, між імперфеком і аористом також встановилися видові співвідношення нового типу: вони, по суті, об’єдналися в корелятивну пару не в часовому значенні, а за ознакою виду, як недоконаний (імперфект)/ доконаний (аорист). Але відомо, що видові значення розрізняються не особовими формами, а за допомогою інших засобів (переважно префіксів), тому можна припустити, що послаблення первісних значень аориста й імперфекта в першу чергу позначилося на їх особових закінченнях.
Таким чином, зникнення одного члена видової корелятивної пари (імперфекта) привело до руйнування самої пари і до занепаду другого її члена, тобто аориста.
Те, що аорист ще на якийсь час затримався у мові східних слов’ян, пояснюється тим, що він за своїми значеннями і функціями був більш гнучкою формою порівняно з імперфектом і міг своєю основою виражати й нові видові значення. Пам’ятки давньоруської мови свідчать, що аорист міг утворюватися від дієслівних основ як доконаного, так і недоконаного виду.