Значне місце в українській поезії кінця XIX — початку XX століття посідають «фольклорні» поеми, в основі яких лежать народні перекази, сюжети «богатирського» фольк­лору, казки тощо.

Особливості цього жанрового різновиду української, поеми полягають у тому, що тут збагачення жанру від­бувалося за рахунок художньо-словесних можливостей фольклору (специфічна форма розповіді: народнопісенні зачини, постійні рефрени, закінчення, усталені фольклор­ні образи і алегорії тощо). Щодо змісту, ідейно-естетич­ного значення цих поем, то спостерігаємо в них своєрід­ний синтез фольклорної романтики та реалістичного зображення дійсності.

«Фольклорна» поема, в свою чергу, має дрібніші «під­групи». Так, можна розрізнити героїчну поему-казку («Трьомсин-богатир», «Іван Голик» І. Манжури), сати- рико-гумористичну поему-казку («Лис-Микита», «Коваль Вассім», «Абу-Касимові капці» І. Франка), романтпко- побутову поему-легенду («Троїсте кохання» В. Мови), Казкову цоему-новелу («Ніч під Івана Купала» Я. Щоголе- ва) та інші. Всі ці жанрові підгрупи «фольклорної» пое­ми мають певні відмінності і водночас багато спільного.

Окреме місце серед поем на сюжети з фольклору на­лежить героїчним поемам-казкам І. Манжури «Трьомсин- богатир» та «Іван Голик», що написані поетом в середині 80-х років. Саме тоді він збирав фольклор, і опублікував його 1890 р. в «Сборнике Харьковского историко-филоло­гического общества» під назвою «Сказки, пословицы и т. п., записанные в Бкатеринославской и Харьковской губ. И. И. Манжурою». Перед тим І. Манжура надру­кував у «Киевской старине» (1888, № 8) спеціальну