| У сучасній синтаксичній науці (кульмінацією якої можна вважати 1970-ті роки нашого століття) особливо значущим виступає аналіз і послідовний розгляд синтаксичних категорій, що поєднують у своїй специфіці та власних виявах об’єктивні і суб’єктивні величини. З-поміж особливо значущих проблем виділяють питання визначення ієрархії синтаксичних категорій — реченнєвоструктурувальних і ви- словленнєвомотивувальних. Діапазон поглядів на цю проблему характеризується нерівнорядністю, що детерміновано різноплановістю синтаксичних одиниць (пор.: одні лінгвісти відносять до синтаксичних одиниць тільки словосполучення, речення та елементарну синтаксичну одиницю (синтаксичне слово, синтаксема, словоформа), інші їх коло розширюють і включають сюди текст, складне синтаксичне ціле і навіть пряму мову тощо). У дослідженнях спостерігається теоретичне обґрунтування напрямів трансформації речення у висловлення, що зумовлюється, на думку окремих лінгвістів, реалізацією в реченні ситуатив- но-прагматичних чинників і мовленнєвих інтенцій (В. Б. Касевич). Наявність об’єктивних і суб’єктивних компонентів речення, структурна його організація, участь в останній тих чи інших морфологічних категорій, підпорядкування реченнєвих компонентів комунікативним і когнітивним завданням зумовлюють нерівнорядні аспекти класифікації синтаксичних категорій та неадекватне тлумачення їх статусу (навіть у кваліфікації фундаментальної категорії речення і висловлення — предикативності, оскільки одні до її визначників включають тільки темпоральність і модальність, інші ж цей комплекс доповнюють персональністю, що умовно мотивує тлумачення відмінностей між односкладними та двоскладними реченнєвими структурами; водночас усе більшої ваги набуває розгляд предикативності у формально-грама- тичному і семантико-синтаксичному аспектах (І. Р. Вихованець та ін.), що загалом відповідає багаторівневій природі речення і неможливості зведення до чогось єдиного значущості синтаксичних зв’язків і семантичних відношень, тому що мова йде про формальні та семантичні критерії кваліфікації реченнєвих величин).
У формально-граматичному плані визначальними (ієрархічно вершинними) постають категорії, що забезпечують репрезентацію універсальної ознаки речення — предикативності. На цьому рівні предикативність структурується морфологічними категоріями особи й відмінка та граматичною морфологічно опосередкованою категорією валентності, |
| Розділ VI. Просте речення. Гоаматична основа простого речення 465 |
| що належить до категорій проміжного типу, поєднуючи у своїх виявах суто семантичні ознаки та формально-граматичні (виражені у заповнювачах валентно визначених гнізд). Поряд із предикативністю розташовані категорії підрядності і сурядності, що постають реченнєвотвірни- ми величинами. Ієрархічно нижчими виступають категорії головних і другорядних членів речення.
Синтаксичні категорії формально-граматичного плану співвідносяться із семантико-синтаксичними категоріями, що безпосередньо корелюють з об’єктивною та суб’єктивною площинами внутрішньоречен- нєвої організації. Інколи їх розглядають через призму кореляції / не- кореляції із семантико-логічними категоріями (предикату приписується певний фрагмент дійсності — змістова предикатно-аргументна структура, що локалізується в часі, віднаходить стосунок із мовленнєвою ситуацією й окреслює, до якого світу належить предикація, референція — звідси постає можливим розрізнення референтних нулів та модифікованих структур), що є особливо значущим, оскільки розгляд реченнєвих структур через типові прикмети референції уможливлює розрізнення референції індивідуалізаційної, з-поміж якої значущими постають: ідентифікаційна, або окреслена (Принесли мені зелену чашку, що стоїть на другій полиці праворуч у новому серванті), й неокреслена, що диференціюється на характеризовану з підвидами крип- тоокресленої: Хтось мені багато говорив про потенційні можливості сучасного комп’ютера (3 преси) та неокресленої для обох співрозмовників: Якийсь хлопець приніс оті продукти, узагальненої (логічна структура з так званими загальними квантифікаторами), у яких певна ситуація мислиться абстрактно: Людина освоює космос, відкриває незвідані простори, анафоричної, що охоплює у своїх межах дистрибутивну, генеричну, колективно-соціумну, типізовану референції: Знали ми курінь. Влітку у ньому було затишно, пахло прохолодою, восени тепло і затишно, а взимку він нагадував про літню духмяність і нерозтрачене літнє тепло (А. Яна); Виступав Степанюк. Молодий учений нещодавно прибув з Франції і був сповнений енергії і завзяття (З газ.); Обгорнула мене ялина віттям. Дерево прагнуло уваги і якогось неповторного тепла, до якого спрямовувалась його душа (А. Яні- та). Останні різновиди референції пов’язані з мовленнєвими інтенція- ми і, відображаючи тип мисленнєвого узагальнення, взаємодіють із суб’єктивною площиною речення. Водночас вони належать до відтворюваних мовленнєвих інтенцій, характеризуючись відповідною ліне- прною організацією і темо-рематичними закономірностями. Здебільшого до ієрархічно вершинних семантико-синтаксичних категорій відносять категорії субстанційності і предикатності (І. Р. Вихованець), хоча коло субстанційних елементів (аргументів) окреслюється неоднаково — від (мається на увазі узагальнений план) 5 (І. Р. Вихованець) до 14 (В. В. Богданов), 16 (І. Станеску). Подібне послідовно спостерігається і при класифікації предикатів, базовими з-поміж яких вважають предикати дії і стану, додаючи інколи предикати процесу (У. Чейф). Щоправда, коло предикатів намагаються окреслити через |
| 466 |
| Синтаксис |
| вичерпну кількість логічних суджень типу дія, стан, процес, кількість, якість, місце (І. Р. Вихованець), відомі й інші класифікації, основу яких становлять семантичні диференціації різного рівня.
Суб’єктивна площина семантико-синтаксичного ярусу реченнєвої структури пов’язана з категорією модальності, що окреслює зображуване явище щодо реальності / ірреальності, ствердження / заперечення, і категорією предикативності. У межах останньої спостерігається актуалізація дейктичних значень часу, особи, що прив’язують повідомлюване до моменту мовлення. Суб’єктивний, план реченнєвої структури взаємодіє з комунікативно визначальними компонентами категорії настанови, у межах якої диференціюються значення інтенціональності, що охоплює семантику повідомлення (констатація, гіпотеза), питання, спонукання, гіпотетичності: Хлопець певно (хіба, запевне, можливо, очевидно, мабуть) приїхав/прибув/прийшов; пор. співвідношення в межах гіпотетичності семантики певності/непевності/правдоподібності: Микола мав давно приїхати/Хіба можна не приїжджати сю- ди/Правдоподібно, дівчина його кохала; постулативності (деонтич- ності): Завжди треба допомагати людям похилого віку. Остання семантика характеризується спеціальними засобами вираження й охоплює такі різновиди: заборона (Мені не можна йти до театру), дозвіл (Мені можна йти до театру), залежність, обов’язковість (Треба вчасно відвідувати хвору людину). Семантико-синтаксичний рівень реченнєвої структури пов’язаний зі структурою граматичної морфологічно опосередкованої категорії валентності, через призму якої розглядають здебільшого реченнєву структуру [Вихованець 1993] (пор.: [Загнітко 1996; Загнітко 1996а]). Сюди ж спрямована основна семантика категорійних форм відмінка іменника, які у лінгвістиці здебільшого й кваліфікують як семанти ко-синтаксичні, що характеризуються значенням тільки у синтаксичні структурі. Комунікативно орієнтаційними постають морфологічні категор; часу, особи дієслова, а комунікативно актуалізаційними є категорії род; і почасти числа іменників (пор. кваліфікацію Ш. Баллі числівників я особливих актуалізаторів числової семантики субстанційних комп нентів). Остання характеризується особливим спектром перетину семантикою збірності, сукупності, речовинності, що суттєво розшир: ють її класифікаційну площину, водночас простежується звуженн, відповідної площини категорії роду, що підтверджує фундаментальн; тезу про видозміну класифікаційної семантики, але не її елімінаці Синтаксичні категорії своєю семантикою та особливостями вир ження пов’язані зі специфікою синтаксичних одиниць, їх внутрі ньорядним структуруванням. Нерівнорядність синтаксичних одиниц зумовлює, з одного боку, наявність спільних площин вияву кате горі ної семантики (підрядність, сурядність та ін.), з другого боку, принц; нову відмінність не тільки виявів категорійної семантики, але й н явність самих категорій (пор. категорію предикативності як визн чальну категорію реченнєвої структури тощо). |
| РОЗДІЛ VI. Просте речення. Гоаматична основа простого речення 467 |
| Основу сучасної науково-прагматичної парадигми становлять теорія номінації, теорія референції, теорія комунікативних актів. Звідси похідним виступає розгляд усіх синтаксичних категорій через їх призму, з урахуванням значущості категорійної семантики у кожному нимірі та вияву власної категорійної семантики номінативного, ре- ференційного та власне-комунікативного типу. Уже самі складники градуальної номінативно-прагматичної парадигми відображають напрями й особливості посилення / нейтралізації тих чи інших катего- рійно-синтаксичних форм. Теорія номінації забезпечує розгляд суб- станційних компонентів реченнєвої структури та встановлення їх рольового статусу, рівень співвідношення із внутрішньореченнєвим ек- ііистенційним компонентом. У силу ієрархічної вершинності носіїв екзистенційної семантики на глибинному семантико-синтаксичному рівні визначальними постають лівобічні інтенції предикатів із відпо- нідними семантичними обмеженнями на заповнення. Щодо участі морфологічних категорій у внутрішньореченнєвому структуруванні, то нершинними постають зовнішньомовні функції категорійно-морфо- логічних форм, що забезпечують таксонімічну конверсію елементів (заміна особових форм неособовими й адекватна зміна оточення) і модифікацію валентних потенціалів дієслова (пор. суб’єктно-об’єктні параметри, з якими пов’язані значення стану, каузативності, кон- вереивності тощо). Мовна номінація передбачає не тільки «збирання світу у слово» (Г.-Г. Гадамер), але й рольову специфікацію сіамих номінативних одиниць, що здатні виконувати у мовленнєвотвірному процесі суворо визначені функції.
У плані референції суттєвими виступають напрями індивідуалізації самої номінації, тобто закономірності «введення» речення у мовленнєвий і немовленнєвий контекст. Референтної характеристики набувають слова тільки у межах таких контекстів, а поза ними залишаються лише потенційно можливим матеріалом (пор. погляд на особливості вияву національно-специфічного компонента у лексичному значенні слова). Вершинними у референтному аспекті постають категорійні форми суб’єктивної модальності. Теорія мовленнєвих актів спрямована на вияв та аналіз принципів І правил, які регулюють мовленнєву поведінку комунікантів. Тому такими неспівмірними постають мовленнєві дії на окреслення: 1) вер- диктивності; 2) екзерситивності; 3) комісивності; 4) бехабітивності; 4)експозитивності (за Дж. Остином), оскільки вони спрямовані на відповідну поведінку комунікантів, її запрограмування. У цьому руслі визначальними постають комунікативно актуалізаційні категорійні форми (настанова тощо) і комунікативно прагматикальні категорійні форми. Відштовхуючись від поняття синтаксичної моделі речення та напрямів її модифікації і враховуючи поняття парадигми речення (пор. співвідношення парадигми речення зі структурою мовленнєвого акту), Л. Пісарек, описуючи перформативну парадигму речєння-висловлен- ия, виходить із того, що перформативна парадигма — це сукупність іігрформативних форм речення, об’єднаних на основі інваріантного зна |
| Синтаксис |
| чення перформативного акту. Слід враховувати особливості експлікації / імплікації категорійної семантики (пор. бехабітиви охоплюють три різновиди парадигм: 1) власне-бехабітивну; 2) імпліцитно- бехабітивну і 3) констативно-бехабітивну). Подібний погляд на особливості перформативних висловлень та їх різноманітні типи парадигм розвиває В. В. Богданов, водночас непоодинокими виступають твердження про особливе функціонально-семантичне поле речення, що охоплює нерівнорядні вияви різних компонентів парадигм речень. Категорійна семантика настанови, наприклад, може бути виражена і спеціальними засобами (відповідними обов’язковими формантами), і контекстом, і ситуативно тощо.
Синтаксична модель речення може підлягати різним модифікаціям: модальним, фазовим, суб’єктно-об’єктним, суб’єктно-предикатним та іншим, що загалом витворюють синтаксичне поле речення. У межах цього поля одні синтаксичні категорії, їх категорійна семантика набувають актуалізації, інші ж втрачають свою силу, а ще інші стають виразниками (маються на увазі категорійні форми) інших функціональних вимірів (пор. особливості модифікації простого/ускладне- ного/складеного виміру: можу працювати, мушу працювати і прошу вибачити/насправді прошу вибачити/щонайсердечніше прошу виба чити/може мимоволі все то трапилося, тому щонайсердечніше про шу вибачити). Не слід забувати також і наявність синкретичних типів (носіїв амальгамності, дифузності значень) категорійної семантики (пор кваліфікацію безсполучникових складних речень із недиференційова ним синтаксичним зв’язком; розгляд складнопідрядних речень з опор но-стрижневим компонетом — віддієслівним іменником типу думка прагнення, мрія; словосполучень типу будинок біля моря, дорога ліво руч тощо). Ієрархія синтаксичних категорій, напрями їх взаємодії з різнома нітними площинами активності (взаємоперетин, взаємовплив, взаємс залежність, взаємовияв, власне-взаємодія) відображають нерівно- рядність синтаксичних одиниць та багато площинність взаємостосунків між останніми. Значущими також постають дериваційні і трансформаційні переходи між ними, при яких категорійна семантика зазнає суттєвої видозміни і внутрішнього перетворення (пор. внутрішньоре- ченнєву структуру конструкцій типу Я за нову педагогіку; Я проти таких фільмів). |