| Речення, наповнюючись суб’єктивними смислами, трансформуєтьс у висловлення і виступає одиницею мовленнєвої комунікації. Успіх комунікації забезпечується й уможливлюється наявністю певної спільності знаків, при цьому спільність не слід розуміти і витлумачувати спрощено, оскільки притаманна базовим елементам валентність (за іншою термінологією валентність розглядається як множинність певних слот у слова (див.: [Красньїх 1997, с. 129-132]) формує різні |
| РОЗДІЛ VI. Просте речення. Гоаматична основа простого речення 4Ь9 |
| конфігурації. Неадекватність таких конфігурацій та їх відтворення можуть спричинити неадекватність сприйняття і зумовити порушення закономірностей мовленнєвої комунікації. Слід пам’ятати, що до основних категорій конфігурації базових компонентів належать морфологічно опосередкована граматична категорія валентності дієслова, що є одиницею проміжного і міжрівневого типу, та категорія відмінка іменника, що виступає аргументною категорією, тоді як рід — це «приаргу- ментна категорія», оскільки її основним завданням виступає додаткова характеристика (характеризація) актантів-аргументів (саме тому Ш. Баллі влучно кваліфікував рід іменника як актуалізувальну категорію, хоча призначенням роду в його граматичній іпостасі є класифіку- вальна функція). Подібну функцію виконують форми граматичного числа іменників. Цим зумовлюється визначення вершинних категорій відмінка іменника та морфологічно опосередкованої граматичної категорії валентності дієслова як базових реченнєвотвірного предикативного зв’язку, основною синтаксичною формою вияву якого є координація: До Лохвіщі з усіх українських усюд посходилась-придибала нищенська братія не лише на раду, як їм, переслідуваним поліцією, далі жити- пробувати, ай на обряд благословення-висвячення учня панотця з Га- понівки Івана Кравченка, по-вуличному Касьяна (Слово Просвіти. — 1997. — Ч. 10. — С. 14л: Ви нас захистили. Ви стали за правди горою. Ви мужньо ішли по мінованих трасах війни, — Батьки наші славні! Планету, врятовану в бою, Із ваших долонь, як святиню, приймають сини (Б. Олійник) та ін.
Граматично і семантично структуруючись, реченнєве предикатне ядро характеризується об’єктивними і суб’єктивними величинами, що відповідно репрезентуються об’єктивною і суб’єктивною модальністю. Визначальні параметри мовленнєвої комунікації ґрунтуються на закономірностях відтворюваності реченнєвих компонентів, пов’язаних з особливостями їх системності та співвіднесених з основними шляхами і тенденціями трансформації та модифікації. Відтворюваність реченнєвих компонентів, що підлягають різноманітним рівнорядним і нерівно- рядним конфігураціям, виступає похідною наявності глибинних блоків, які реалізуються у мовній пам’яті людини. При цьому видається мотивованим їх розгляд як одного з концептуальних компонентів індивідуального когнітивного простору як певним чином структурованої сукупності знань та уявлень, що притаманні кожній людині, кожній мовній особистості (пор.: [Красных 1997, с. 128-143]). До індивідуального когнітивного простору входять колективні когнітивні простори (структурована система знань та уявлень тих соціумів, до яких входить мовна особистість) і когнітивна база (принаймні її ядерні компоненти) того національно-лінгво-культурного співтовариства, до складу якого та чи інша особистість належить. Остання постає відповідним чином структурованою сукупністю знань та уявлень, але на рівні національно-лінгво-культурного співтовариства. Визначально ядерними елементами когнітивної бази виступають «культурні феномени» (за Г. О. Уфімцевою), «прецедентні феномени» |
| 470 |
| Спитака |
| (за В. В. Красних). Когнітивні простори та когнітивна база витворюється когнітивними структурами, які слід витлумачувати як змістовну форму кодування, збереження та відтворення інформації, водночас вони є ґрунтом декодування інформації. Саме завдяки когнітивним структурам відбувається аналіз і синтез у мовленнєвій комунікації. Такі структури охоплюють дані не тільки про реальний навколишній світ, але й знання мови і знання про мову, її закони та закономірності сполучуваності, ітеративності сем як структурувальні величини мовленнєвої комунікації. Поза всяким сумнівом, когнітивний простір щодо когні- тивної бази є мінімалізованим, тому ядро його можна констатувати у національно-мовних, національно-детермінованих і соціумно-окресле- них моделях та ін.
Поряд із національно-детермінованими, мінімізованими інваріантами сприйняття у когнітивному просторі вміщуються власне-індиві- дуальні та соціумні інваріанти, водночас значущим виступає знання самого прецедентного тексту, самої прецедентно! ситуації та комплекс знань про них. Подібне можна констатувати, на думку В. В. Красних, і щодо прецедентного імені, оскільки до когнітивної бази входить саме ім’я, а також набір його диференційних ознак та атрибутів. До індивідуального когнітивного простору входять, окрім перелічених, додаткові дані, що не виступають обов’язковими для всіх носіїв мови і не можуть кваліфікуватися як передбачувані та національно-обов’язкові. Таким чином когнітивний простір є «певним чином структурованою сукупністю усіх знань та уявлень, притаманних конкретній мовній особистості» [Красных 1997, с. 131], що подібно до когнітивної бази постає «відкритим» простором, тобто величиною, що у своїй структурі здатна до змін: один елемент замінюється іншим, аналогічним за природою і функціями, пор. соціумно-культурно-мовне сприйняття форм чоловічого роду іменників на позначення професії, звання, посади і витворення з-поміж них трьох функцій в українській мові (генералі- зувальна, семантико-номінативна і семантико-синтаксична: Учитель — фахівець творчий, невсипущий, — має стати реформатором (Літературна Україна. — 1986. — 21 серпня); Нині батько відомий на Україні майстер-екстер’єр. син працює під його началом у бригаді колгоспу «1 7 вересня» на Івано-Франківщині (М. Влад); Не раз перемагали на районних і обласних змаганнях підземний електрослюсар Віктор Гук, гірничий інженер Іван Корнюхін… вуглезбагачивач Тетяна Нох- ріна (Молодь України. — 1986. — 16 лютого)) й англійській мові, де навіть у лексемі-назві жінки збережено суто чоловічий компонент (man (чоловік) —> utoman (жінка)), саме тому феміністичний рух зумовив появу слова Ьизіпеиз-и>отап, аналога якому в українській мові на сьогодні не зафіксовано (можливо, це бізнесмен-жінка або ділова жінка); в українській мові наявне слово людство, хоча зовсім немає синоніма, аналогічного тапкіпй, слова — назви націй і національностей не вміщують подібно до англійської кореня чоловік, мужчина — man. Усе це підтверджує корелятивність когнітивного простору з національно-мов- ною базою. |
| РОЗДІЛ VI. Просте речення. Гоаматична основа простого речення 471 |
| «Одиниці збереження» інформації взаємодіють одна з одною, витворюючи ментально-лінгвальний комплекс, який виявляється в різних напрямах, у тому числі в асоціативно-вербальній сітці (пор. у чомусь подібні міркування А. Вежбицької щодо наявності стійких національ- но-мовних, мовленнєво-когнітивних глибинних блоків). Асоціації повното мірою окреслюють контури багатоступеневого сприйняття об’єктивної дійсності, дозволяють виявити окремі особливості мовної картини світу, оскільки, на думку Лейбніца, мова постає «найкращим відображенням людської думки » (ОоШгіесІ ‘Шіпеїт ЬеіЬпіг. Ке\у еззауз оп пжіег8<;апс1іп£; цит. за [Вежбицкая 1996, с. 291, 325 ідалі]). Встановлення таких блоків уможливлює з’ясування регулярності / нерегулярності прецедентних і стереотипних феноменів (національно-ментально- асоціативне сприйняття солдата загалом і солдата-фашиста, солдата- воїна Радянської Армії, солдата-воїна сучасної Української Армії, ставлення до тих чи інших компонентів одягу — форми кожного типу солдата). Водночас асоціації уможливлюють встановлення універсальних прецедентних феноменів, що виходять за межі національно-когнітив- но-лінгвальної бази і становлять компонент конфесійного чи навіть загальнолюдського простору. Підтвердженням цього виступають істини, пов’язані з Біблією, усвідомленням часто Бога як віртуальної сутності у вихідній парадигмі «Бог, Людина, Слово», у силу чого не можна «із системи, нехай вона світоглядна або наукова, — стверджує В. С. Юрченко, — виключати віртуальну сутність, хоча вона й не має безпосереднього матеріального субстрате і прямої репрезентації» [Юрченко 1992, с. 116]; (див. також нашу рецензію: [Загнітко 19926, с. 309-316]).
Одним із визначальних компонентів індивідуального когнітивного простору виступає мовленнєва спроможність індивіда, що базується на усвідомленні ним системно значущих сутностей мови, класифікаційних параметрів предикатів тощо. З погляду логіки у мові існує три загадкових слова: і, є, немає. Якщо враховувати і відштовхуватись від багатозначності слова є як зв’язки і як регулярного вираження значення існує, то можна цілком справедливо стверджувати, що ці три слова становлять основу всієї класичної логіки висловлень і предикатів. Відтворюваність ґрунтується на типологічних закономірностях предикатів та їх рольових актантів, прогнозованих семантичною структурою предиката. У базових компонентах смислу дані про рольові статуси у мовленнєвій комунікації спостерігаються як дві системи взаємопов’язаних граматичних правил, що суттєво різняться між собою. З одного боку, це система правил кодування мовленнєвої одиниці, система упорядкування смислів з усіма необхідними експлікаціями та допустимими імплікаціями. Ономасіологічний аспект мовленнєвої комунікації виступає складником когнітивного простору, який охоплює базові / небазові фрейм-структури типу ялина -* Новий рік, новий, новорічна, до Нового року, свято, відпочинок, зимова, зима, у снігу / під снігом, засніжена, ліс, заєць / зайчик; муки -» Христос, Бог, Господь, в ім’я людства, хрест; Голгофа —» святий, достойник, речник, Шевченко, Гамлет, Сизіф, Тантал, Чорнобильська атомна електро |
| 472 |
| Синтакси |
| станція (визначення фрейм-структур здійснюється на основі аналіз реакцій-відповідей студентів-філологів (число анкетованих 28), щ виконується на основі описаної методики в [Русский 1994,1996] та ви явлення національно-когнітивно-лінгвальних базових/небазови опозицій). З другого боку, семасіологічна комунікативна граматик слухача передбачає наявність особливої системи правил декодуванн мовленнєвого витвору в напрямі від почуттєво сприйнятих звучань д переданих та імплікованих смислів, тобто за формулою: «мовлення мовна система/мовна норма — позамовний зміст». У площині коду вання/декодування повинні бути реалізовані характерні для комуні кації закономірності накладання фрейм-структур, адекватності преце дентних феноменів, пор. особливості сприйняття співвідношення/не співвідношення евфемізму та іронії, напрями евфеміністичної заміни уперше офіційно внесені Департаментом праці (СІЛА) у визначник про фесій 1977 р., з метою уникнення дискримінації за статтю та віком назвах професій: Ліпіпл гоот аШпЛапі замість Ьиз Ьоу; сНіїа’геп’з іиіо замість §ооетезз, гераігег замість гераігтап та ін.
Морфологія предикативного ядра речення окреслюється зовнішньо мовними функціями категорій відмінка іменника та морфологічн опосередкованої граматичної категорії валентності дієслова. Водноча морфологія речення окреслюється національно-когнітивними інтенці ями, тобто когнітивною базою, що охоплює не особисті знання та уяв лення індивідів про ті чи інші «культурні реалії», але виступає націо нально детермінованим сприйняттям останніх. Саме в силу цього гра матичні структури і граматичні одиниці уміщують національно не повторний зміст, включений у систему національно мовних пріори тетів (пор. тривалу дискусію у 20-30-ті рр. XX ст. в українському мово знавстві щодо нормативності / ненормативності пасивних конструкцій регулярності словотвірних моделей віддієслівних іменників (С. Смере чинський стверджував, що девербативи типу поливання, змагання, пе ренесення, виштовхування порушують евфоніку української мови принципово руйнують її споконвічну мелодику і не відповідають на ціонально-мовному мисленню), заперечення правомірності вжитку фор” орудного предикативного як конкурентно спроможних у предикатив ному реченнєвотвірному зв’язку). Послідовне розмежування окремим лінгвістами чотирьох рівнів (ярусів) реченнєвої структури (денотатив ного, комунікативного, семантичного і формально-граматичного аб власне-синтаксичного) орієнтоване на встановлення відносно вичерп них лінгво-когнітивних параметрів предикативного ядра, пор. твер дження О. В. Падучевої про наявність у генітивної конструкції в запе речному реченні семантичного інваріанта, що здійснюється на підстав встановлення відповідних груп дієслів-предикатів типу предикатіл сприйняття, страху тощо, при цьому зауважується, що «здатність мат генітивний суб’єкт притаманна не дієслову, а його пасивній формі.. Експерієнт у таких слів не може бути підметом, як у вихідних діате зах дієслів… а змушений тулитися на задвірках відмінкової рамки» [Падучева 1997, с. 104-105]. Водночас похідність генітивного суб’єкта |
| РОзділ VI. Просте речення. Гоаматична основа простого речення |
| такого типу моделях ні в якому разі не повинна стати ґрунтом обліга- торного його визначення як похідного, оскільки в цілому ряді випадків може виявляти експансію щодо генітивного суб’єкта називний суб’єкта, пор.: Робота не виконана і Роботи не виконано; Домовленість не досягнута і Помовленості не досягнуто. У наведених реченнях номінатив репрезентує синкретичний вияв семантики (об’єкт + суб’єкт), що засвідчує вторинний його вияв, як і функціональний статус самої конструкції.
Денотативна структура речення ґрунтується на відповідній типовій ситуації і формується предикатом та зумовленими ним аргументами (почасти і сирконстантами: Хлопець уже чекав годину; Сьогодні школярі пройшли два кілометри та ін.). Аргументні компоненти (конфігурацій) співвідносяться з семантичним типом предиката і детермінуються в значній частині ним: нереститися —>риба; кувати -* зозуля; тьохкати —> соловейко; підпадьомкати —» перепел; каркати —> ворона тощо. Водночас семантичний тип предиката зумовлює регулярність / нерегулярність синтаксично зумовленої правобічної позиції та її конкретне наповнення: Уже в ранньому дитинстві Тарас Шевченко багато читав книжок; Дівчина не звертала ні на кого уваги і продовжувала вишивати рушник; Сьогодні Якимові орати землю було великою радістю, бо він знав, що це вже його земля і ніхто не посміє забрати й в нього; знав, що він. може передати цю землю в спадок своїм дітям, а ті своєю чергою своїм, від усього цього серие клекотало, хотілося кричати, щоб люди відчили його піднесення (У. Самчук). На підставі денотативної структури речення-висловлення ряд лінгвістів встановлює номінативну модель останнього (А. М. Ломов), особливістю якої виступає вказівка на те, що щось існує. Подібно до денотативної структури речення (див. ширше [Всеволодова 1997, с. 53- 66]) у номінативній моделі слід розмежовувати перемінний субстан- ційний компонент та константний екзистенційний компонент. Перший компонент уміщує відправлення до інтенційного феномена, що введений у сферу розгляду та мовного висвітлення. Окреслення і номінація такого феномена здійснюється засобом наявних у мові типових змістових схем, придатних для номінації множинності абстрактно-рівних явищ, об’єднаних за тією чи іншою ознакою мовного плану. Вони є одним із ядерних компонентів індивідуального когнітивного простору. Субстанційний компонент уможливлює варіативність мовленнєвої інтерпретації зображуваної ситуації: Дош дошить уже давно і Дошить уже давно; Вітер на вулиці дуже сильний і На вулиці дуже вітряно та ін. Екзистенційний компонент становить «душу речення», окреслює зображувану ситуацію, відмежовує її від інших і водночас забезпечує встановлення існування / неіснування чогось. І це відображення конкретного виміру ситуації, за концептуальними даними теорії «лінгвістичної відносності» Сепіра—Уорфа, ґрунтується на різному баченні світу людьми — через призму своєї рідної мови, тобто сприйняття навколишнього світу детермінується в першу чергу мовними нормами націо |
| 474 |
| Синтаксис |
| нального співтовариства, до якого належить певна мовна особистість. Екзистенційний компонент пов’язаний з особливостями національно- когнітивного виміру, він співвідноситься з когнітивною базою і корелює з культурними цінностями співтовариства. Е. Сепір зауважував, що «мова не існує … поза культурою, тобто поза соціально успадкованою сукупністю практичних навичок та ідей, які характеризують наш спосіб життя», і водночас «мова і шаблони нашого мислення нерозривно між собою переплетені… Внутрішній зміст всіх мов той самий — інтуїтивне знання досвіду. Тільки зовнішня форма різноманітна до безмежності» [Сепир 1993, с. 185,193]. Зовнішня форма виступає надзвичайно розмаїтою в різних культурах, водночас вона постає вельми стереотипною для кожної конкретної культури, хоча і в межах останньої вона не є статичною, а належить до постійно змінюваних величин і таких, що підлягають поступовій інтерпретації, пор. твердження Ю. С. Степанова, який, посилаючись на погляди X. К. Уленбека, констатує, що спочатку в номінативно-акузативних мовах лівобічно зумовлену синтаксичну позицію суб’єкта могли заповнювати тільки імена — назви активних витворювачів дії [Степанов 1989, с. 18-26]. Унаслідок різноманітних процесів (здебільшого метафоризації) відбулося розширення потенційних можливостей заповнювати лівобічну позицію суб’єкта, крайнім виявом чого можна вважати здатність абстрактних іменників бути псевдосуб’єктами, оскільки за ними стоять «ідеї складних модусів» [Клобуков 1986, с. 60-61]. Тут надзвичайно суттєвим виступає розв’язання проблеми рівня «денотатності» абстрактного іменника. За номіналістською концепцією, вони позбавляються денотативності, водночас Лейбніц зауважував, що «справедливість… так само міститься у діях, як прямота і кривизна у русі, незалежно від того, звертають на неї увагу чи ні». Цю думку значно розвинув Б. Рассел, наголошуючи, що «передбачення, що простір і час наявні тільки в моєму розумі, мене душило: я любив зоряне небо навіть більше, ніж моральний закон, і Кантові погляди, за якими виходило, що моя любов тільки суб’єктивна функція, були для мене нестерпними» [Рассел 1995, с. 17], У силу цього Ч. Морріс поряд із терміном «денотат» обґрунтував термін «десигнат», що охоплює рід об’єкта або певний клас об’єктів. У абстрактного іменника наявний денотат, але він є реальним сприйняттям знака, зміст якого є сигніфікативним. Останнє притаманне в першу чергу предикату-присудку. Таким чином, морфологія предикативного ядра речення ускладнюється і постає дво- сигніфікативною: Краса дівчини просто приголомшила Явтуха (Г. Тютюнник); Хоробрість козаків не могла не захоплювати кожного, хто побував поряд з ними в бою (М. Старицький) тощо.
Відзосередження ознаки та набуття нею граматичної самостійності і відносної незалежності в реченні можна мислити у горизонтальній площині — як її відрив від компонента праворуч (для прикметника) і від компонента ліворуч (для дієслова); пор. думку М. О. Луценка про особливість керування, в окремих випадках якого чітко простежується службова функція «головного» слова: хранить молчание —» молчать; гово |
| РОЗДІЛ VI. Просте речення. Гоаматична основа простого речення 475 |
| рить глу пости —> глупить [Луценко 1997, с. 7]. У цьому разі похідне ім’я зберігає активну вільну валентність на заміщення суб’єктної (а для де- вербативів — і об’єктної) позиції, яка забезпечує йому конкретний референтний вжиток. Видається цілком мотивованим твердження про «службову функцію» головного слова при керуванні лише в тому випадку, коли позицію залежного заповнює абстрактний елемент.
Формальний аспект предикативного ядра безпосередньо корелює з національно-мовним простором і детермінований актуалізованими нормами і тенденціями кодифікації, у силу цього спостерігається регулярна співвіднесеність підметової позиції з називним відмінком. Тому такими суттєвими виступають місце-позиція в структурі речення, частиномовна належність лексем, здатних регулярно перебувати в тій чи іншій синтаксичній позиції, та морфологічні форми, у яких ці частини мови можуть її заповнювати (визначення всіх кваліфікаційних ознак членів речення (семантичних і формально-граматичних) здійснюється на цих трьох вихідних (базових) критеріях, пор. праці В. В. Бабайцевої, В. А. Бєлошапкової, І. Р. Вихованця, М. В. Всево- лодової, І. І. Слинька та ін.). Не слід забувати про те, що статус при- слівної позиції детермінований наявністю спільних сем, на яких ґрунтується семантичне узгодження, і пам’ятати про смислову цілісність сполучення слів (ігнорування цього принципу ґрунтовно прокоментовано Н. Хомським). Абстрактні іменники в силу своєї сигніфікатив- ності окреслюють системну позицію при них залежних компонентів. На формально-граматичному рівні витримуються всі чинні закони зв’язку ієрархічно вершинних компонентів речення, а в межах односкладного речення головний член речення характеризується цілим рядом семантично узгоджених ознак із залежними компонентами. Так чи інакше, але саме предикативне ядро співвіднесене з модальними параметрами, і саме кореляція/детермінація предикативним ядром компонентів реченнєвої структури уможливлює встановлення ступенів переведення членів речення на ієрархічно нижчу/ієрархічно вищу сходинку: Студенти розкопують курган —> Студенти здійснюють розкопування кургану тощо. Семантичний рівень предикативного ядра втілює суб’єктивну уяву автором структури повідомлюваного факту адресату. Семантичний рівень — це площина, яка об’єднує всі три рівні й уможливлює інтерпретацію висвітлюваних фактів у різних вимірах комунікативних ситуативно-прагматичних завдань. Філософсько-лінгвальні параметри предикативного ядра співвіднесені таким чином із когнітивною базою і становлять один із визначальних компонентів когнітивного індивідуального простору. |