| Простий дієслівний присудок передбачає поєднання основного і граматичного значення в одному компоненті. Засобом реалізації простого дієслівного присудка виступає відмінювана дієслівна форма: Мою ходу ніхто не спинить (Є. Летюк). Особливої уваги потребує ускладнення простого дієслівного присудка, яке відбувається внаслідок використання різноманітних синтаксичних елементів: часток, повторів та ін. [Кулик 1965, с. 12-45].
Різновидами простого присудка виступають: а) особово-дієслівний; б) інфінітивний; в) нульовий; г) вигуковий. їх виділення і диференціація ґрунтуються на морфологічному вираженні та їх формальній репрезентації. Найпоширенішим в українській мові виступає особово- дієслівний простий присудок: Тільки сонце на просторі ллє палючий промінь свій (Б. Грінченко); А ми будем тую правду сіяти в народі (П. Куліш); Нехай ще раз усміхнеться серие на чужині (Т. Шевченко); Туман клибочиться в синіх ярах (Л. Костенко); Хай розвіває по долині осінній вітер листя знов (В. Сосюра). Особливої уваги потребує нульовий присудок, показником якого завжди виступає в реченні обставина місця, виражена відповідним прислівником або іменниково-прийменниковою конструкцією (у науковій літературі такого типу конструкції часто іменують аналітичними синтаксичними прислівниками), пор.: Спереду невеликий старосвітський полковницький будинок, соломою вкритий. На стрісі мох і навіть кущик жита. Праворич комора дерев’яна, рублена. Між коморою та будиночком ворота і хвіртка. Біля воріт дві тополі (0. Довженко). Речення з нульовим присудком виступають варіантними виявами речень із ненульовим присудком, наприклад: Діти біля лісу // Діти граються біля лісу. У мовленнєвому плані такі речення кваліфікуються як еліпсовані речення-висловлення. Інфінітивний присудок у сучасній українській літературній мові мало репрезентований, він поширений здебільшого у конструкціях розмовного типу: А ми тікати (А. Яна). Емоційно насиченими постають похідні утворення типу спатоньки, їстоньки, які окреслюють своєю семантикою пестливість, ласкавість: А ми їстоньки, питоньки (3 усн. мовл.). Емоційно маркованим постає вигуковий присудок, що реалізується елементами типу бух, скік, геп, гуп: Аж двері рип у хату із сіней (Л. Глібов); А мати бих йому в ноги (А. Яніта). Простий дієслівний присудок може ускладнюватися: 1) частками було, давай, бувало: Чекають бувало і день, і два, і |
| РОЗДІЛ VI. Просте речення. Граматична основа простого речення 485 |
| три; І що було Наум не забажа … Настя і достане (Г. Квітка-Основ’я- ненко);
2) повтором або синонімічною заміною дієслівної форми, що створює враження тривалої або посиленої дії: Співала, співала пташечка, та й затихла (О. Стороженко); 3) додаванням ще одного дієслова в препозиції у тих самих формах, що надає присудку значення раптовості або підготовки до дії: Піду скажу йому все, що хочу; Пішла б і втопилася (Т. Шевченко). Інколи такий присудок визначають як паралельний (М. У. Каранська) на підставі паралелізму форм. Очевидно, така кваліфікація може бути визнана правомірною, але коректнішим постає тлумачення подібних утворень як модифікацій простого присудка в усно-розмовній практиці. Простий присудок може бути виражений описовим дієслівно-імен- ним зворотом: робити посадку, надавати наснаги, віддавати перевагу, справляти враження, виявляти довіру, чинити опір, стати в пригоді, виявити турботу, мати потребу, зазнавати щастя, набути поширення, упадати в розпуку; Ворог чинив дедалі упертіший опір (О. Гончар). Такий присудок слід кваліфікувати як функціонально еквівалентний простому присудку, вираженому особово-дієслівною формою. Для окреслення повноти дії може використовуватися орудний тавтологічний, що посилює семантичне навантаження дієслова, його статус у реченнєвій структурі: Валом валять парубки в хату (К. Гордієнко). Простий дієслівний присудок інколи ускладнюється також порівняльними частками типу як, мов, ніби, наче, немовби: Коли як вискочать з двору дві собаки (І. Нечуй-Левицький); Галя мов не чула (Панас Мирний). |