Період (гр. регіосіоз — обертання, круговерть) — риторична
фігура, в якій цілісна, завершена думка подається в
ускладненому простому, багаточленному складному реченні або кількох
реченнях, що структурно й інтонаційно поділяються на дві
частини — члени періоду. Перший член {протазис — підвищення)
характеризується нагромадженням інформації, поступовим
підвищенням голосу до найвищої точки. Його ще називають
попередником. Потім настає виразна пауза, якою звертається
увага на зміст наступного члена періоду. Другий член періоду
{апозис — зниження, або наступник) завершує думку різким
362
спадом інтонації і поступовим зниженням тону голосу до рівня
початку мовлення. В такий спосіб утворюється ніби замкнене
інтонаційне коло періоду. Наприклад:
Фантазіє! Ти сило чарівна,
Що збудувала світ в порожньому просторі,
Вложила почуття в байдужий промінь зорі,
Збудила мертвих з вічного їх сна,
Мету вказала буйній хвилі в морі, — //
До тебе обертаюсь я сумна:
Скажи мені, фантазіє дивна,
Як помогти в безмежнім людськім горі.
(Леся Українка)
Період з двох членів називають двочленним, а період з трьох
членів — тричленним. Кожний член періоду може мати кілька
колон (менших частин — на один-два віршових рядки).
У стилістиці період вважається фігурою високого,
піднесеного, урочистого стилю, опоетизованого мовлення. Він
належить до найдавніших фігур античної риторики. Великим
майстром періодів був давньогрецький ритор і оратор Горгій, тому
період у риториці називають горгієвською фігурою. Місткий
за змістом, вишуканий за формою і самобутній інтонаційно,
період поширився у публіцистиці, поезії, художній прозі.
/ вийшов я на гори, як Хорив,
Поглянув на Дніпра важке свічадо,
Братам далеким поклонився радо,
Бо Київ разом з ними я творив.
Світила осінь. Берег златогрив
Дививсь у воду, як русяве чадо
Князів моїх. О таємнича Ладо,
Скажи//чиє життя я повторив?
(Д. Павличко)
Характерним для періоду є те, що його члени (їх ще можна
назвати засновком і висновком) майже завжди за кількістю
конструкцій, що входять до них, різні, але зміст їх та інтонація
створюють враження єдності і рівноваги цих частин. Фінал періоду
називається клаузулою і замикає кільце періоду.
Нагромадження інформації в протазисі (частіше) і в апозисі (рідше)
досягається повторами і паралелізмами синтаксичних конструкцій, тому
період має свою змістову, структурно-синтаксичну і
ритмомелодійну архітектоніку. Для періоду важливого значення
набуває саме звучання тексту, бо виникла ця фігура у Давній Греції
в епоху культури живого карбованого слова, яка потребувала
гармонії думки, змісту, граматичної будови, ритму і мелодії
363
звучання, тому період частіше використовується у поезії і
свідчить про майстерність автора. Наприклад:
Якби знав я чари, що спиняють хмари,
Що два серця можуть ізвести до пари,
Що ламають пута, де душа закута,
Що в поживу ними зміниться отрута!//
То тебе би, мила, обдала їх сила,
Всі би в твоїм серці іскри погасила,
Всі думки й бажання за одним ударом.
Лиш одна любов би вибухла пожаром,
Обняла б достоту всю твою істоту,
Мислі б всі пожерла, всю твою турботу, — //
Тільки мій там образ і ясніє й гріє…
Фантастичні думи! Фантастичні мрії!
(Іван Франко)
Коли весна рожева прилетить
І землю всю вбере і заквітчає,
Коли зелений гай ласкаво зашумить
І стоголосо заспіває,
Коли весні зрадіє світ увесь
І заблищить в щасливій долі,
І ти одна в квітках і травах, в полі десь,
Серед весни, краси і волі
Не зможеш більше серце зупинить,
Що в грудях буде битись, мов шалене,
І скрикнеш,//— знай, не долетить
Уже твій скрик тоді до мене.
(О. Олесь)
У прозовий текст період вносить ритмомелодійні риси
віршової мови і тим самим додає їй тої якості, про яку писав ще Аріс-
тотель: форма прозового тексту не має бути ані зритмізованою,
ані позбавленою ритму. Зритмізована форма видається
слухачеві штучною й водночас він очікує її; проза має бути
ритмічною до певної міри. Наприклад:
Далека красо моя! Щасливий я,//що народився на твоєму
березі, що пив у незабутні роки твою м ‘яку, веселу, сиву воду,
ходив босий по твоїх казкових висипах, слухав рибальських розмов
на твоїх човнах і казання старих про давнину, що лічив у тобі
зорі на перекинутому небі, що й досі, дивлячись часом униз, не
втратив щастя бачити оті зорі навіть у буденних калюжах на
життєвих шляхах (О. Довженко).
За відношеннями між першим і другим періодами
розрізняють кілька їх видів. Період завершальний:
Отак лежиш у полі, серед сивого полину, в задушливому теплі,
лежиш серед оісовто-білого ромашкового мерехтіння, на самі-
364
сінькому дні чебрецевої хвилі, що прокочується по тобі хмільним
потоком,//— і крутиться голова (Є. Гуцало).
Період означальний:
Хто біг крізь тьму в атаку,
Кого не міг спинить гармат охриплий крик,
Хто бачив на снігу крові багряні маки,//—
Той брат мені навік.
(В. Сосюра)
Період може включати кільцевий повтор, що формує рамку
строфи чи тексту. Такий період називають кільцевим:
Речі прості і чисті люблю я:
Серце для друзів відкрите,
Розум до інших увалений,
Працю, що світ звеселяс,
Потиск руки мозолястої,
Сині світанки над водами,
Шум у лісі зелений і шум золотий,
Спів солов “їний і пісню людську,
Скромну шипшину і горду троянду,
Мужність і вірність,
Народ і народи//—
Я люблю.
(М. Рильський)
Період часовий виражає часові відношення між засновком і
висновком.
Після довгого літнього дня, коли сонце сідає, а розпечена земля
поволі скидає з себе золоті шати, коли на бліде, втомлене днем
небо з’являються крадькома несміливі зорі, в останньому промінні
сонця справляє грища мушва, а дивно м ‘яке, злото-рожеве повітря
приймає віддаль бузкові тони і робить простори ще ширшими і ще
глибшими,// — Маланка з Гафійкою волочать курною дорогою
утому тіла й приємне почуття закінченого дня (М.
Коцюбинський).
Період предикатний:
Знай, Батьківщина —//церіка, що серед поля, поза селом, геп
попід лісом, тихо плине, це в саді нашому дерева, зілля, квіти, це
на ланах пшениця золотокоса, це той, що віє з піль пахучий
теплий вітер, це на левадах скошена трава в покосах, це наші всі
пісні і молитви щоденні, це рідна мова — скарб, якого ти не
згубиш, це небо синє вдень, а серед ночі темне, це, моя Олю, все, що
ти так щиро любиш (Б.-І. Антонич).
Період причинний:
її [стерню] ще не витіпала негода, не зчорнила бита дощами
земля, а тому вона аж світиться, але сміється,//— / добрий од
неї йде дух, хлібний, дух достиглого збіжжя (Є. Гуцало).
365
Період протиставний:
Нехай ботаніки розв ‘язують питання
Про різнобарвний лист у пору опадання,
Про ці розливи фарб, про пишну цю красу,//—
Я в серці з юних літ до скону пронесу
Це листя трепетне на полі голубому,
Ці барви пушкінські, цю урочисту втому,
Це горде золото, що падас у прах,
Ці прожилки тонкі на кленових листах,
На листі дубовім ці лінії різьблені,
Цю суміш смішливу найяскравіших плям,
Цю смерть, увінчану таким оісивим життям!
(М. Рильський)
Період пояспювальпо-порівняльний:
Слово — це діамант: //то сяє й сміється, то обернеться
мутною сльозою, то виблискує яскраво-гиівпо або ласкаво, спокійні-
ше з добротою, то спалахне, мов зірка провідна, яка народжує
надії, мрії, сподівання, або веселкою заграє і так бадьоро
запалає, неначе вабить, і кличе, і навіть надихає (Г. Косинка).
Період умовний:
Коли в бою спиню свою ходу і на промерзлу землю упаду, мов
для обіймів розпростерши руки, коли на дальніх пагорбах мене
вогка земля навіки поглине//— як знак любові, відданості й злу-
ки, у віщім сні, моїм останнім сні, на серці похололому нетлінно
лежатиме неспаленим в огні шматок землі твоєї, Україно!
(Л. Первомайський).
Нехай у грудях ти чудове серце маєш
І серце те усіх звабля,
Бо всіх до нього ти ласкаво пригортаєш,
Та коли ти Вкраїни не кохаєш,//—
Ти не моя!
(М. Вороний)
Період пояснювальний. Наприклад:
Золотоковці кували хитромудрі вериги-чепи, які прикрасять
груди князям чи воєводам, чеканили на тонких стінках ковшів і
чаш зображення птиць, риб і звірів, одні викопували з чистого
золота гарні ковчеоісці, які потім прикрашалися різнобарвною
емаллю, другі виводили тонкі візерунки на срібних релікваріях, ще треті
ламали голову над жіночими прикрасами: сережками-колтами,
наруччями, гребенями,//— / кожен намагався створити щось таке,
чого ще ніхто не творив і не бачив, коленому хотілося бодай на
недовгий час опинитися у вільному світі краси, викликаному
власною уявою, відчути себе неподільним володарем, паном, вільним у
всьому, бо справжню волю дає тільки роблена тобою робота, яку
здатен виконати один ти у цілому світі (П. Загребельний).