Визначальними чинниками теоретичного тлумачення головних і другорядних членів речення виступають: 1) структурно-семантичний і фор мально-граматичний напрями розгляду синтаксичних одиниць; 2) ка тегорійний статус членів речення; 3) їх багатоаспектність, тому глибо ке і всебічне їх вивчення передбачає врахування всіх аспектів члену вання речення; 4) структурні і семантичні ознаки, найсуттєвішим з-поміж яких виступають семантичні, оскільки немає і не може бут беззмістовної форми; 5) урахування не тільки значення відношень пев ного члена речення з іншими, але і його власне лексико-граматичн значення; 6) встановлення типологічних питань при кваліфікації члені речення (див.: [Чеснокова 1978; Чеснокова 1981]); 7) констатація яви перехідності, що витворюють різноманітні напрями «синкретизму» (див.: [Бабайцева 1983]).
У реченнєвій структурі слід розмежовувати обов’язкові і факультативні члени речення. Поділ членів речення на головні та другорядні основному є адекватним їх структурному та семантичному призначенню в реченні. Структурна роль членів речення визначається: 1) їх участю у вираженні компонентів думки (суб’єктно-предикатна структура); 2) їх роллю у блоці слів, що витворює багатослівний член речення. З погляду першого критерію структурно обов’язковими є витворю- |
РОЗДІЛ VII. Структура простого речення. |
499 |
вачі структурної схеми речення. їх кількість і специфіка зумовлюється структурою думки, що знаходить реалізацію в реченні. Головні позиції у двоскадному реченні займають підмет і присудок (незалежно від їх ішраження), в односкладному реченні посідає головний член речення і другорядний член, якщо він детермінований структурою думки. Отже, головні члени речення у структурному аспекті завжди належать до обов’язкових.
Обов’язковість / факультативність другорядних членів речення у структурному напрямі визначається самим тлумаченням структурної схеми речення. Так, поєднання структурного і семантичного аспектів виходить із змістової і комунікативної достатності реченнєвої структури поза контекстом, що призводить до значного збільшення необхідних другорядних членів речення, оскільки можна обґрунтувати значну кількість другорядних членів речення як обов’язкових, навіть за умови їхньої комунікативної надлишковості. Очевидно, провідним чинником визначення обов’язковості / факультативності другорядних членів речення повинен виступати принцип їх участі в суб’єктно-пре- дикатній структурі речення. Тому обов’язковими постають такі члени речення, які уміщують суб’єктний компонент у своїй семантиці й об’єктний за умови семантичної недостатності дієслова-предиката типу накрив —> землю. В односкладних реченнях виступає структурно обов’язковим непрямий додаток у формі давального відмінка (суб’єктний датив – давальний суб’єкта): Мені не ходилось; Йоми не стоялось; непрямий додаток в орудному відмінку (суб’єктний інструменталь): Вітром затягнуло дерево на узлісся; непрямий додаток у формі родового відмінка іменника (родовий суб’єкта – суб’єктний генетив): Батька немає; деякі обставини місця, вживані при позначенні стану середовища або обстановки: У будинках краще стало; Скрізь капало. Усе це засвідчує, що головні та другорядні члени постають як категорія ре- ченнєвого рівня. Семантичний статус членів речення визначається значущістю інформації, яку вміщує той чи інший член речення в семантичній структурі речення. Семантична обов’язковість / факультативність члена речення може розглядатися у власне-мовному і мовленнєвому аспекті. Ядро мовної семантики членів речення утворюють логіко-граматичні поняття, у силу чого мовна семантика посилює позиції структурно обов’язкових членів речення і водночас зумовлює ці позиції, знаходить через них власне вираження. Інформативна семантика охоплює всі реченнєві компоненти — і структурно обов’язкові і структурно факультативні, оскільки інформативний план співвідноситься з пропозицією та ситуативно-прагма- тичними завданнями мовленнєвої комунікації. Усвідомлення обов’язковості / факультативності членів речення у структурному та смисловому аспектах розкриває механізм побудови речення, хід формування думки, її рух та процес втілення, мовного оформлення та мовленнєвого вираження, пор.: Сніг іде. Перший сніг іде. Він — такий незвичайний, він — перший вісник зими. |
500 |
Синтаксис |
Перехід ознаки до предикативно актуалізованої посилює її смислову вагу, оскільки вона підтримується структурною важливістю позиції присудка. |