Справді художні твори з плином часу не старіють, не втра¬чають своєї здатності захоплювати читача емоційною силою образного слова, динамікою розвитку сюжету, напругою думки, в якій пульсує дух зображуваного часу. До таких творів нале¬жить і роман Сави Божка «В степах», який вперше був опублі¬кований у 1930 році.
До написання роману С. Божко приступив, маючи вже ве¬ликий життєвий і художній досвід.
Виходець з селянського середовища (народився 24 квітня 1901 р. в с. Ганівці на Донеччині), Сава Захарович Божко ще підлітком пізнав тягар сільської праці: пас громадську худобу, допомагав батькам по господарству. Вчився в сільській школі, потім у Павлоградській учительській семінарії, а згодом, у 1928 році, закінчив Комуністичний університет ім. Артема в Харкові. У 1920 році майбутній письменник вступив до лав Ко¬муністичної партії. До 1932 року працював переважно на журна¬лістській роботі. Деякий час викладав політекономію та історію у Херсонському сільськогосподарському інституті та заочному ін¬ституті масової партосвіти. З 1938 по 1942 рік працював у м. Ухта (Комі АРСР). В післявоєнні роки співробітничав у херсонській газеті «Наддніпрянська правда».
З 1922 по 1932 рік С. Божко перебував у спілці селянських письменників «Плуг», потім у Всеукраїнській спілці пролетар¬ських письменників (ВУСПП), а з 1934 року він — член Спілки письменників України. Почав друкуватися в 1921 році (вірш «Плуг і молот»), а 1922 року публікує перші свої прозові твори — оповідання «Козаччина» і «Хмельниччина».
Активний учасник літературного процесу, один з організато¬рів і провідних письменників «Плугу» С. Божко своїми худож¬німи творами і літературно-критичними виступами сприяв роз¬витку молодої української радянської літератури, утверджен¬ню естетики соціалістичного реалізму.
Більшість творів Сави Божка (такі, як «Козаччина», «Хмель-ниччина», «Над колискою Запоріжжя», «Українська Шампань») на сьогодні зберігають лише історико-літературне значення. Перші оповідання і повісті про минуле застаріли передусім ав¬торською концепцією козацького руху, висвітленням історичних постатей Байди Вишневецького, Богдана Хмельницького та ін. Застаріли з огляду на сучасний рівень історичної науки. А на
З

чис іх появи ці твори були новим словом в історико-художній белетристиці, досить вдалими спробами змалювання героїчного минулого та класових оцінок діяльності його видатних діячів. На цю особливість ранньої • прози письменника неодноразово вказувала тогочасна критика.
Осібно стоїть повість «Українська Шампань». Це художньо- публіцистичний твір про розвиток виноградарства в пониззі Дніпра від початку XIX століття до 1929 року, про боротьбу трудящих проти засилля орендаторів-колоністів (швейцарців, французів, німців) та місцевих поміщиків і куркулів.
Досвід творчої праці над оповіданнями, повістями про мину¬ле, над історичними джерелами та їхнім художнім втіленням придався письменнику під час написання роману «В степах», який посів помітне місце в історії української радянської літе¬ратури, особливо в розвитку епічної прози, жанру роману-епо- пеї. На роман «В степах» у 20—30-х роках з’явилося близько двадцяти позитивних рецензій і статей в республіканській пресі (газетах «Комуніст», «Літературна газета», «За культурну рево¬люцію», журналах «Червоний шлях», «Життя й революція», «Плуг», «Молодняк» та ін.).
Соціально-побутовий за своїм змістом і жанровими озна¬ками роман «В степах» більшою мірою, ніж інші твори такого типу, сюжетом, образами пов’язаний з конкретними історични¬ми подіями, діяльністю конкретних історичних осіб. Це давало підставу критикам 20—30-х років визначати твір як історико- художній, а його автора вважати першим творцем історичного роману в українській літературі.
Роман був задуманий як епопея про шляхи трудящих Укра¬їни до Великого Жовтня. На жаль, цей задум письменником не був повністю реалізований. Твір на сьогодні існує в двох части¬нах— «Чабанський вік» і «Сполохи» (у свій час друкувалися окремо), але, незважаючи на незавершеність, справляє вражен¬ня цілісного художнього полотна і цілком задовольняє естетичні вимоги сучасного читача.
Деталізуючи свій задум, Сава Божко писав, що в своїй епо¬пеї він мав на меті показати «…руйнацію феодального села, фор¬мування перших загонів пролетаріату (гірничопромислового на шахтах та сільськогосподарського по економіях), зріст його класової свідомості, зростання та роботу політичних партій, со¬ціал-демократії зокрема. Як завершення цього процесу я в кінці подав революцію 1905 р. в одному з донбасівських кутків. Оце е головне настановлення мого роману…» ‘. Така соціально-істо-.
1 Сава Божко. Вступне слово. До літературних судів над моїм романом «В степах».— Плуг, 1930, № 3, с. 78.
4

рична панорама роману, в сюжетному розгортанні якої С. Божко пиявив глибоке розуміння відтворюваних подій і життєвих явищ.
Зображення господарського і соціального розвитку російсько¬го суспільства кінця XIX — початку XX століття, його рушій¬них сил входило в творчі настанови письменника. Та головне своє завдання С. Божко вбачав в тому, щоб «певні відомості- факти» втілити в «художню, живу — образну форму», «живо подати», «одухотворити» науковий та статистичний матеріал в певних персонажах, героях роману»’. На цьому шляху в письменника було багато труднощів, пов’язаних із станом того-часної історичної науки (відсутність чітких оцінок народництва, його зв’язків з соціал-демократією тощо), недостатнім досвідом української літератури в зображенні історичного минулого, су¬перечливістю естетичної думки, особливо в розв’язанні пробле¬ми позитивного героя. В процесі написання роману ці труднощі автором були успішно подолані.
Роман починається поетичним описом степу з його безмеж¬ними просторами, отарами овець і чабарнями, круторогими во¬лами і чумацькими шляхами… А закінчується сумними карти¬нами поразки революції 1905 року в Донбасі — придушено страйки і повстання, заарештовують страйкарів і революціоне¬рів, на територію шахтарського краю вступають каральні цар¬ські війська. \
Від часу скасування кріпацтва і до подій революції 1905 року в Донбасі пролягло кілька десятиліть. У відповідності з істо¬ричною правдою письменник наповнює ці десятиліття реаль¬ним змістом, відтворюючи життя Донбасу, тогочасного суспіль¬ства у всій його складності й суперечностях, у боротьбі різних економічних і політичних сил. В зримих картинах у романі по¬казано, як на очах людей перетворюється, змінюється незайма¬ний, покритий тирсою чабанський степ, як на його просторах владно утверджується капіталістична форма господарювання.
Автор роману концентрує свою увагу на подіях, що відбува¬ються в одному з степових кутків Донецького краю. Місцеві землевласники відмовляються від вівчарства і переходять до землеробства, розпродують своїм та іноземним хижакам щедру і багату донецьку землю. На ній нові хазяї закладають шахти і сільськогосподарські економії. З усіх кінців Росії і України дорогами і бездоріжжям йдуть та йдуть заробітчани, які по¬повнюють лави робітничого класу. В його середовищі знаходять
1 Сава Божко. Вступне слово. До літературних судів над моїм романом «В степах».— Плуг, 1930, № 3, с. 80.
5

благодатний грунт ідеї «іскрівської» соціал-демократії, ідеї бо¬ротьби за революційне перетворення суспільства. Зростає полі¬тична свідомість робітників, збагачуються форми їхньої бо¬ротьби — від економічних вимог до політичних страйків. Скла¬даються нові взаємини між робітниками і бідним селянством, яке під впливом революційних подій стає їх надійним союзни¬ком. Важкі умови життя і праці, нещадна експлуатація робіт¬ників на шахтах і заробітчан по економіях, дохідливе слово політичної агітації соціал-демократів пробуджують класову сві-домість трудівників, згуртовують їх у грізну силу, яка і визна¬чила народний характер першої російської революції.
Всю складність і суперечливість тогочасного життя, еволю¬цію суспільної свідомості, наростання і зміцнення народних революційних сил письменник подає в яскравих картинах, об¬разах, художніх деталях. Зображення автором життя таке ху¬дожньо точне і достовірне, зриме і пластичне, що читач неначе бачить перед собою безмежний степ, кошари, шахти, економії, стає свідком тяжкої виснажливої праці шахтарів і заробітчан, відкриває для себе розмаїття характерів трудівників, постатей їхніх відвертих і прихованих ворогів в особі підприємців, по¬міщиків, управителів, куркулів, попів, жандармів, таємних агентів царської охранки, провокаторів та інших представни¬ків і прислужників капіталу.
Письменник обирає своєрідну — новелістичну — побудову ро¬ману, в якій кожна новела, маючи самостійне значення, вносить свою частку в розгортання епічного сюжету. Не випадково дру¬ковані в пресі уривки з твору сприймалися читачами як само¬стійні оповідання («Шубін бавиться», «Рогачівка товаризується» та ін.).
У всій своїй складності перед автором роману «В степах» по¬стала проблема позитивного героя, людини праці, а в широкому розумінні — проблема характеру людей різних соціальних ста¬нів, віку і професій.
В період, коли писався твір (1925—1929 роки), в радянській літературі точилася напружена боротьба різних творчих груп і угруповань, різних ідейно-художніх тенденцій навколо про¬блеми позитивного героя, художнього освоєння нової дійсності і героїчного минулого. С. Божко залишився глухим і до теорії ♦ живої людини», і рецептів «ідеального героя», і приписів щодо обов’язкового змалювання «діалектики душі» суперечливих на¬тур. Використовуючи досвід класики (І. Нечуй-Левицький, М. Гоголь, П. Мирний, М. Коцюбинський), російської і україн¬ської радянської літератури (М. Горький, А. Головко), С. Божко прагнув до повнокровного, всебічного зображення людини, її
6

духовного світу, помислів, переживань, соціальних здобутків. І на цьому шляху одержав не одну перемогу, сприяючи збага¬ченню радянської літератури, утвердженню її естетичних прин¬ципів.
Головний герой епопеї «В степах» — трудовий народ: селяни, робітники, революціонери-підпільники, які в процесі праці і боротьби духовно зростають, мужніють, стають свідомими бор¬цями проти визиску і насильства.
Серед багатьох позитивних героїв твору особливо запам’я¬товуються колоритні постаті шахтарів Сидорова, Зав’ялова, Квітченка, китайця Го, строкових і постійних працівників пан¬ської економії Супоні, Свирида і Оииська, пташниці Марини, куховарки Катерини, селян Миколи Байди, Михайла Козолупа, представників трудової, революційної інтелігенції Дмитренка, Арсона, Василевської. Усі вони, незважаючи на незавершеність епопеї, виступають як яскраві людські характери, з різною мі¬рою художньої типізації й індивідуалізації.
Одним з головних героїв роману є штейгер Кирило Руденко, революціонер, послідовний соціал-демократ іскрівець. Звичай¬ний сільський хлопець з села Зачепилівки, з нахилом до сти¬хійного бунтарства, він згодом тікає на шахти, дістає технічну освіту і стає досвідченим фахівцем гірничної справи.
Кирило Руденко показаний автором у невпинному духовно¬му і політичному зростанні. Кмітливий від природи, добросо¬вісний у ставленні до роботи, справедливий і чесний як людина, він спершу не розумів «механіки» класових взаємин, хоч спів¬чував шахтарям, які жили у великій нужді і слали «прокльони каторжній підземній праці». Вже тоді Кирила особливо непри¬ємно вражала нездатність «оцих здорових та могутніх велетнів, що перевертають кам’яні шари, захистити один одного». Розду¬ми над долею трудівника привели його до лав соціал-демокра- тичної партії.
З великим тактом і умінням Кирило захищає шахтарів пе¬ред хазяями і здирниками-підрядчиками (сутичка з Цапком). Та головне своє завдання герой вбачає не в боротьбі за дрібні економічні вигоди для шахтарів, а в підвищенні їхньої полі¬тичної свідомості, в подоланні роз’єднаності, що існувала в ро¬бітничому середовищі («півтижня під землею, півтижня натом- лено сплять, а прийде неділя — одні до церкви, а більшість до шинку»).
Для розкриття духовного світу Кирила Руденка письменник вдало користується внутрішніми монологами (роздуми про до¬лю робітничого Донбасу, шахтарські страйки), спогадами (так подано дитинство героя).
7

Після придушення першого політичного страйку на шахті виїмку 1005 року Кирило був заарештований, але залишився незламним, впевненим в кінцевій перемозі революційної
справи.
Життєва доля Кирила Руденка тісно зв’язана з підпільною діяльністю революціонера іскрівця лікаря Соколова, який ке¬рує старанно законспірованими соціал-демократичними осеред¬ками на шахті, в економії і в навколишніх селах. Здійснюючи велику копітку роботу по згуртуванню і вихованню шахтарів, він разом з Руденком одночасно дбає про поєднання їхньої бо¬ротьби з виступами заробітчан економії, селянської бідноти. З цією метою Соколов поширює серед трудящих підпільну лі¬тературу, листівки, читає лекції на медичні теми, в яких уміло, дохідливо пропагує революційні ідеї. Добре обізнаний з історією революційного руху в Донбасі, С. Божко з документальною точністю і художньою достовірністю показує легальні і неле¬гальні форми роботи в масах низових соціал-демократичних організацій, їх уміння спрямувати зусилля прогресивних, ре¬волюційних сил на боротьбу проти спільного ворога — царизму. Так під керівництвом Соколова Кость Смердинський і Люба Рудан організують страйк трудівників економії.
Зображуючи Соколова (як і Кирила Руденка), автор роману наголошує на дуже важливій рисі мужніх революціонерів — їхній високій моральності, людяності, що виявляються в усьо¬му — у ставленні до трудівників, однодумців по підпіллю, до жінки — друга і помічника в роботі. І цим так би мовити «олюд¬ненням» своїх героїв письменник показує високий гуманізм революційної боротьби, яка має благородну мету визволення трудящих з-під гніту і експлуатації.
Своєрідне місце в романі посідає образ економки Уляни Шматько. Звичайна сільська дівчина, а потім дружина чабана Сапрона, Уляна згодом покинула свого чоловіка і стала покоїв¬кою пана Генріха Наймана, управителя економії графа Шабо- тинського.
В перші роки перебування в маєтку її вражають тяжкі умо¬ви життя заробітчан, здирства панських посіпак. Інколи вона навіть захищає покривджених, як це показано в епізоді випла¬ти заробітчанам грошей. Та згодом Уляна стає коханкою пана, переймається його інтересами і все далі відходить від простих людей, принижує і ображає їх. Коли куховарка пожалілася Уляні, що заробітчан годують неякісним хлібом, вона погордли¬во відповіла: «Невеликі пани, трясця їх не візьме!» і вийшла з кухні «з високо піднесеною головою».

Письменник уникає прямолінійності, соціального схематиз¬му в змалюванні Уляни. Не у всьому вона «звірюка», як каже про неї одна з героїнь твору — Люба Рудан. У романі вона по¬казана розумною, дотепною жінкою, яка швидко опанувала грамотою, навчилася читати і рахувати, вправно вести госпо¬дарські справи панського двору. Уляна читає спеціальну літе¬ратуру про птахівництво і тваринництво, домагається різкого підвищення надоїв молока. Та найбільше місця письменник відводить змалюванню її внутрішнього світу — вся вона в мріях про жіноче щастя, майбутню долю свого сина. У романі май¬стерно окреслена психологія красивої, здорової жінки, яка не зазнала щастя-долі з нелюбом Сапроном і не знайшла його з коханим Генріхом Найманом. З гіркотою Уляна думає: «Еко¬номка— не жінка». Вона у постійній тривозі, щасливі хвилини приходять і відходять, а душевний неспокій залишається з нею. Піднесення і почуття радості у героїні часто змінюється пригніченим настроєм. І тоді ми співчуваємо їй як жінці і ма-тері. Вродлива собою, Уляна часто буває красива і душею — в мріях своїх жіночих, в милуванні мінливими фарбами рідного степу, у взаєминах з лагідною пташницею Мариною (любила дивитися в її ласкаві очі і слухати заспокійливу мову).
Як розгорталася б доля Уляни в наступних частинах епо¬пеї, невідомо, але в романі «В степах» образ героїні життєвий, наділений великою силою художнього узагальнення.
У творі широко представлений ворожий народові табір. Всі ці титуловані і нетитуловані поміщики, промисловці, куркулі і попи, купці і шинкарі, прикажчики і підрядчики, чорносотен¬ці і жандарми — люди з своїми окремими долями і вдачами, а разом уособлюють огидну систему царизму, що створює не¬стерпні умови життя трудящих.
Письменник правдиво показав, як поряд з аграрним капіта¬лізмом (граф Шаботинський, Генріх Найман) зростає промис¬ловий (Густав Найман), як на фоні загального зубожіння селян¬ства багатіє сільська буржуазія — різні там свиненки, киселі, пигулі.
Творчою удачею автора можна вважати образ попа Калі- страта Смердинського. Своєю огидністю (як і прізвищем) він нагадує образ негідника Смердякова із роману «Брати Кара- мазови» Ф. Достоєвського. Офіцер царської армії і водночас провокатор серед революційних народників у недалекому ми¬нулому, змінивши своє прізвище, Смердинський з’являється в селі Рогачівка на Донбасі в ролі дячка, а згодом — попа. Ху¬дожньо точними мазками автор малює образ цього «двулико- го Януса», на людях — священика, а потайки — агента царської

охранки. «Двуликість» і визначає його поведінку. Запобігливий перед впливовими, багатими парафіянами (саме від них ідуть Щедрі «подаянія»), він одночасно на багатьох із них строчить доноси до таємної поліції. Або: підбуривши сільських п’яничок, незадодолених Найманом, підпалити економію, Смердинський. в ту Ж мить пише записку, в якій попереджає управителя про
небезпеку.
Характер Смердинського особливо яскраво виявляється в ма¬нері говорити, в його мові — улесливо-єлейній в стосунках з парафіянами, офіційно-канцелярській в доносах, урочисто-па¬тетичній в проповідях і грубій, навіть брутальній у взаєминах з ДРУЖИНОЮ, дітьми.
Серед образів ворогів народу найповніше окреслені постаті братів-капіталісті в — німців Генріха і Густава Наймані в. При всіх відмінностях їхніх вдач, життєвих шляхів і навіть «діла» Генріх і Густав проходять спільну еволюцію.
Перебуваючи ще на батьківщині в Німеччині, вони симпати¬зували прогресивним рухам, а Густав в студентські роки навіть членом соціал-демократичної партії. На Україні брати пев- нии час (може з тактичних міркувань) поводяться як ліберали. Генріх, наприклад, стає на захист заробітчан, покривджених панськими посіпаками при виплаті грошей, а Густав задоволь¬няє вимоги страйкуючих шахтарів.
Та під час революції 1905 року вони скидають маски лібе¬ралів і з задоволенням користуються послугами козаків і жан- дармів-карателів для придушення заворушень в економії і на шахті.
Аналіз образної системи роману «В степах» дає підставу го¬ворити про ідейно-художню концепцію письменника, яка ви¬являється передусім в поетизації трудового народу як рушій¬ної сили історії, в утвердженні глибоко народного характеру першої російської революції. Образи робітників, селян, пред¬ставників прогресивної, трудової інтелігенції автор змальовує з незмінною симпатією і любов’ю. І це зближує роман з кра-щими творами класичної («Хіба ревуть воли, як ясла повні?» Панаса Мирного, «Фата-моргана» М. Коцюбинського) 1 радян¬ської літератури («Бур’ян» А. Головка, «Голубі ешелони» П. Пан- ча). В ідейно-художню концепцію С. Божка органічно входить неприйняття гнобительського світу, хижацької моралі, усві¬домлення неминучої приреченості капіталізму. Об’єктивно-реа¬лістичне змалювання негативних персонажів у романі нерідко поєднується з сатиричним викриттям ворогів народу.
Зображуючи важливі суспільні події, людей, які беруть у них участь, письменник прагне бути історично точним і досто¬
10

вірним, узгоджуючи художній домисел з правдою факту. Бага¬тий особистий життєвий досвід автора втілюється у художньо¬му творі в органічному сплаві з його знанням наукової і ху¬дожньої літератури про Донбас, умов життя і праці шахтарів, революційної боротьби пролетаріату. У статті «До літературних судів над моїм романом «В степах» серед прочитаних книг С. Божко називає, зокрема, твори В. І. Леніна «Розвиток капі¬талізму в Росії», О. Кауфмана «Аграрне питання в Росії», М. Карпова «Селянський рух у революції 1905 р. в докумен¬тах», І. Фоміна «Історія гірничої промисловості Півдня Росії», роботи Л. Лібермана «У вугільному царстві» і «Чорне золото», «Протоколи з’їздів гірничопромисловців Півдня Росії», підруч¬ники з гірничої справи та ін.
Факти історії С. Божко майстерно вплітає в художню тка¬нину твору, в авторські описи, в роздуми, монологи персона¬жів, діалоги дійових осіб. Прикладом може бути опис заробіт¬чан, що так нагадує епізод з повісті М. Коцюбинського «Фата- моргана»: «Тільки протряхне земля і на полі жайворонок за¬дзвенить, по шляхах від вузлових <жанцій у степи сунуть заробітчани. Ідуть парами, невеличкими гуртками і великими ватагами. Місять босими, посинілими від холоду ногами ще не нагріту весняним сонцем землю. Жене їх з далекої півночі, з убогого заходу недоля та злидні. Дехто наймається «по звич¬ці», декого віддають у найми всією громадою за невиплачені по¬датки, а дехто йде з дому, бо зайві руки у своєму господарстві. А всі вони вкупі на весну збираються по пристанях великих річок, по таких вокзалах, як Лозова, Знам’янка, Новоукраїнка, Бірзула, по станицях Донщини та Кубані, по таких селах, як от Барвінкове, Каховка та інші. Це — ринки продажу-найму за-робітчанської сили».
Інколи в розповідь вводяться відомі документи того часу (царський маніфест 1905 р., прокламація одного з комітетів со- ціал-демократичної партії тощо), що «не так уже зле», як за¬уважив у свій час один з критиків роману. Справді-бо, доку¬мент у таких випадках, відбиваючи час, відіграє вже художню роль, викликаючи певні емоції, роздуми, асоціації у читача.
В художній тканині роману важливу ідейно-мистецьку функ¬цію несуть пейзажі, картини побуту, праці шахтарів, заробіт¬чан, селян, характеризуючи обставини життя героїв твору, їх настрої, зміни у виробничому житті Донбасу тощо.
Через всю епопею проходить образ мінливого, різноликого степу. Письменник добре знає природу свого краю і любить її змальовувати, знає ще змалку, коли був «пастухом біля худо¬би». Тому картини природи у нього такі правдиві, змістовні,

мальовничі. Безмежний степ, покритий ковилою й іншими тра¬вами, з появою землеробства і вугільної промисловості швидко змінює своє обличчя… Новітні плуги крають його дорідну ці¬лину, на його просторах закладаються все нові і нові шахти. Земляний порох і вугільний пил покриває чисту зелень, а за¬пах трав зливається з запахом хлібних злаків. Підносяться над степом шахтні капри і естакади, стальними зміями простяга¬ються небачені тут залізниці. Змінюється господарське життя краю, змінюється і степ.
Роман багатий на численні описи праці — селянської, заро-бітчанської, шахтарської. В зображенні праці в умовах гноби¬тельського суспільства С. Божко йде в руслі кращих традицій класичної і радянської літератури. Змальовуючи підневільний труд шахтаря і заробітчанина, селянина-хлібороба, автор бачить і відображає в колоритних жанрових картинах відчуття геро¬ями радості творення, радості від результатів своєї праці. Лю¬бить свою спеціальність штейгер Кирило Руденко, йому при¬ємно усвідомлювати, що він «перший пішов під землю добу¬вати вугілля», що «за його участю на колись панській дикій цілині… виросла копальня». З радістю селяни Микола Байда і Михайло Чалда прокладають перші борозни на орендованій у пана цілині, вбираючи в себе «пахощі вогкого чорнозему». З піднесеним настроєм працюють на молотарці Конон Гнатович Супоня та його товариші: «І знають же всі заробітчани — стро¬кові й поденні,— що панське молотять, і з цієї безконечної зли¬ви зерна, що ллється та ллється з машини-молотарки, ні міш¬ка ніхто не одержить. А чогось усім приємно, як оця дорідна золота пшениця наповнює лантух за лантухом».
Примітною стильовою особливістю роману «В степах» є по¬єднання епосу й лірики, епічної розповіді з гумористичними засобами зображення. В ліричному ключі автор подає описи степу, образи заробітчан Ониськи Грицай, Микити Будяка та ін. Перебуваючи на заробітках, Ониська проникливо і ніжно згадує рідне село і не може навіть уявити поза ним свого жит¬тя: «Боже, мій боже,— примовляла, дивлячись в далечінь Онись¬ка.— Та цілий вік не бачити села, сусідів, рідних і близьких людей… Це ж така мука: нікуди піти, нема з ким порадитись.— І Ониська дивилася у широкий світ синіми очима».
Розповідь в романі пересипана перлами справжнього на¬родного гумору. Запам’ятовуються, приміром, гумористичні кар¬тини ярмарку в Рогачівці, храмового свята, образи «сестричок», п’ятірки сільських жіночок, улюбленим заняттям яких було готування громадських обідів з будь-якого приводу.
12

В художню тканину твору майстерно вплетений фольклор¬ний матеріал (пісні, частівки, обрядова поезія, прислів’я, при¬казки, повір’я тощо), який, маючи самостійне значення, своє¬рідно орнаментує розповідь, відбиває думки, настрої, пережи¬вання персонажів.
Захоплюючий сюжет, що розкриває маловідомі сторінки під¬готовки і проведення революції 1905 року на Україні, повно¬цінні художні образи людей різних шарів і прошарків тогочас¬ного суспільства, яскраві картини життя й побуту шахтарів, заробітчан, їхнього духовного зростання в боротьбі за світле майбутнє і, нарешті, стильова різноманітність, багатство мов¬ної палітри — всі ці ознаки справжньої художності визначають небуденність роману «В степах» і вигідно виділяють його в потоці тогочасної прози.
Один з критиків ще на початку 30-х років писав про ро¬ман: «Більшість типів і ситуацій, поданих автором у різних планах — економічні колізії, соціальні процеси, соціально-побу¬тові картини, індивідуальні історії — художньо розроблені авто¬ром досить глибоко і, самі по собі являючи цікаві й влучні художні картини, сприяють тому, що роман, недивлячись на свій великий розмір, що є, здається, рекордним у всій нашій літе¬ратурі, читається досить легко й залишає цільне художнє вра¬ження й тому матиме безперечний успіх у читача».
Справді художній твір не старіє. З висоти пройденого часу ще виразніше проглядаються його художні якості, місце в історії літератури. І тепер, через півстоліття після першого ви¬ходу роману «В степах», ми висловлюємо надію на успіх ново¬го видання твору серед наших читачів.
Опублікувавши епопею «В степах», Сава Божко приступив до роботи над романом «До моря», який закінчив у 1936 році. Твір не був опублікований. Не друкувались і уривки з нього. Рукопис роману не зберігся. Про зміст нового роману С. Бож¬ка читачі дізналися із статті письменника «До моря», опублі¬кованої в «Літературній газеті» 24 липня 1936 року. В ній, зокре¬ма, писалося: «Свій новий роман «До моря» я писав протягом п’яти років. Доба, яку я в ньому змальовую, одна з найчорні- ших в історії народів колишньої царської Росії, а саме — реак-ція Миколи І. Хронологічно самі події охоплюють лише один рік. Але в розповідях-спогадах героїв роман відбиває колоніза¬торсько-кріпацьку політику російського, польського та україн¬ського панства кінця XVIII — початку XIX сторіччя».
Письменник, як бачимо, темою свого твору обрав досить складний, малодосліджений період вітчизняної історії і зробив спробу його художнього зображення.
13

Працюючи на ниві журналістики в Харкові, Кам’янці-По- дільському, Херсоні, Ухті, Донецьку, Сава Божко систематично виступав у пресі з публіцистичними і літературно-критичними статтями. Та, на жаль, ця грань його творчості і на сьогодні залишається ще не вивченою.
Сава Захарович Божко (помер 27 квітня 1947 року в місті Донецьку) залишив після себе велику літературну спадщину, та не все в ній однаково цінне і значне. З прозових творів ви¬пробування часом витримав лише його роман «В степах». Прин¬ципи типізації й індивідуалізації в зображенні життєвих явищ і людських доль, втілені С. Божком у романі, виявилися есте¬тично плідними і перспективними. Вони великою мірою сприя¬ли збагаченню і дальшому розвитку української історико-ху- дожньої прози 30-х років.
А. КОВТУНЕНКО