Перший позначає ознаку предмета, яка одночасно вказує на обста­вини, при яких спостерігається ця ознака: На фронт Микола пішов ще хлопием (Я. Мельник), тобто хлопцем = коли був ще хлопцем. Атрибутивно-об’єктний дуплексив «позначає ознаку предмета, яка од­ночасно є об’єктом дії і виявляється у предмета тільки в результаті цієї дії» [Чеснокова 1973, с. 73]. Цей тип дуплексива, на думку Л. Д. Чесно- кової, спостерігається при дієсловах типу працювати, служити, офор­мити, оформитися, зарахувати, влаштувати, влаштуватися, зро­бити, зробитися, вважати, вважатися та ін., наприклад: Марія офор­милася секретарем. Тут словоформа секретарем позначає атрибутив- но-предикативну ознаку предмета і є одночасно об’єктом дії. Такий погляд має повне право на існування, але часто виникають труднощі в розмежуванні обох типів дуплексивів у силу недостатньої мотивова- ності їх відмінностей.

В україністиці значного поширення набула точка зору І. Р. Ви­хованця, який кваліфікує дуплексиви як компоненти речення, що пе­ребувають у подвійних синтаксичних зв’язках, і на формально-гра- матичному рівні витлумачуються як подвійні присудки. «Подвійний присудок необхідно відрізняти від тотожних у зовнішньому плані еле­ментів іменного складеного присудка у конструкціях з дієсловом сто­яти і прикметником, пор.: Люди стояли похмурі й сумні (Я. Ваш); Ліс стояв мовчазний… (М. Чабанівський); Осінь стояла червоно-багря- на, палаюча, суха (О. Гончар). Диференціація формально-синтаксич- ної структури поданих речень проходить по лінії семантичної природи іменника-підмета. Якщо іменник-підмет називає особу, то він по­єднується подвійним синтаксичним зв’язком з елементами подвійного присудка — дієсловом стояти і предикативним прикметником. І на­впаки — коли позицію підмета займають назви неживих предметів, то сполука «дієслово стояти + прикметник» з формально-синтаксич- ного боку не членується, тобто є аналітичною формою, іменним скла­деним присудком із трансформованим у зв’язку дієсловом стояти.

Відмінність між двома вказаними типами синтаксичних конструкцій виявляє трансформація розчленування, пор.: Люди стояли похмурі <— Люди стояли + Люди були похмурі і Осінь стояла суха <— Осінь була суха» [Вихованець 1992, с. 90].

Зв’язок у конструкціях типу прибіг схвильований, стояли похму­рими інколи називають тяжінням, звертаючи увагу на тяжіння атри­бутивного компонента до іменника-підмета.

Кваліфікація його як подвійного синтаксичного зв’язку повністю розкриває статус таких компонентів у семантико-синтаксичній струк­турі речення.