Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

КОНЦЕПТУАЛЬНА Й МОВНА КАРТИНИ СВІТУ ЯК ПОХІДНІ ЕТНІЧНИХ МЕНТАЛІТЕТІВ – Наталія Венжинович

Стаття присвячена опису особливостей, що проявляються у взаємозв’язку й взаємозалежності
етнічних менталітетів та концептуальних і мовних картин світу. Подається визначення кожного із
наведених термінів. Авторка наголошує на тому, що концептуальна картина світу є первинною порівняно з
мовною. Однак саме остання реалізує й вербалізує етнокультурну модель світу, зберігає її та передає з
покоління в покоління. На думку авторки, мова не фіксує все одночасно, вона виявляє здатність описувати все
своїми власними засобами. Робиться висновок про те, що одне й те саме поняття, один і той самий фрагмент
реальності має різноманітні способи актуалізації за допомогою слів у різних мовах. Такий підхід до вивчення
мовних об’єктів і явищ є перспективним у сучасній лінгвістиці.
Ключові слова: концепт, концептуалізація, концептуальна (мовна) картина світу, менталітет.

Мета статті – описати в загальних рисах взаємозалежність між етнічним менталітетом і концептуальною
та мовною картинами світу. Менталітет – спосіб, тип мислення, склад розуму, що проявляється в
пізнавальному, емоційному, вольовому процесах і характері поведінки людини. Саме менталітет залишається
тією стійкою структурою індивідуальної та групової (колективної) свідомості, з допомогою якої індивіди не
піддаються новаціям і одночасно пристосовуються до умов і вимог, що постійно змінюються. У менталітеті
закладений глибинний рівень структури, на якому усвідомлене поєднується з неусвідомленим і який слугує
основою стійкості системи смислів і уявлень, що вкорінилися у свідомості та поведінці багатьох поколінь
[Єрасов 1996, с.20].
Етнічний менталітет як обов’язкова характеристика складу розуму і стилю мислення має безпосередній
зв’язок як із ментальною сферою, так і культурою. Інакше кажучи, менталітет – культурно і колективно
зумовлений стиль мислення, який значною мірою визначається усталеними історико-економічними та
релігійними традиціями. Показовим є той безперечний факт, що етнічний (національний) менталітет
обов’язково проявляється стосовно всіх життєво важливих явищ: будова зовнішнього і внутрішнього світу,
мова, свій та чужий, знання, пам’ять, інтелект, освіта, наука, простір, час і т.ін.; зокрема, таке найважливіше
експеріенціальне й операціональне поняття, як перешкода [Рябцева 2005, с.196]. Менталітету індивіда або
групи властиві декілька функцій: персоналізація, інтеграція, експресія, імпресія, уніфікація. Факти переконливо
засвідчують неможливість установлення певної абсолютної моделі або певного спільного типу менталітету,
оскільки він завжди прив’язаний до конкретного середовища, субкультури, окремої групи його носіїв. Тому
можливе вивчення лише присутніх у «цілісній структурі різних ментальних моделей або ментальностей»
[Козловский 1977, с. 32].
У сучасному розумінні «Менталітет – спосіб мислення, спільна духовна налаштованість людини, групи»
[ФЭС, с.263]. Уживання цього терміна в англійській філософії датується ще ХУІІ століттям. Поряд із ним у
науковий обіг увійшов і термін «ментальність» як зросійщений варіант німецького Mentalitдt («менталітет»).
Останні за часом виходу у світ словники іншомовних слів намагаються розвести поняття, що передаються
термінами «менталітет» і «ментальність». Так, наприклад, у словнику, датованому 2001 роком, знаходимо таке
визначення цих двох термінів: «Менталітет від лат.mens («спосіб вираження думки») – склад розуму, спосіб
світосприйняття. Ментальність лат. mentalis («розумовий») – інтелектуальний світ людини [СИС 2001, с.312].
У поняття «ментальність» укладається те, що глибше від мислення, норм поведінки, сфери почуттів.
Ментальність не структурована і являє собою певну схильність, внутрішню готовність людини діяти певним
чином, це своєрідна сфера можливого для людини, сфера автоматичних форм свідомості й поведінки.
Ментальність сприймають сьогодні як «саморозуміння групи», як сукупність образів і уявлень, якими
керуються. Це орієнтації, які стали неусвідомленими, й основи для відчуття, мислення та поведінки. Інакше
кажучи, ментальність – спосіб повсякденного відтворення, збереження звичного способу життя й діяльності і є
не психічним станом, а соціокультурним феноменом, оскільки всі його елементи дані як символи, коди
культури, предметні речові форми (як результат опредмечування) і напрацьованих способів діяльності, тобто
типових форм практичної поведінки в соціокультурному полі. До форм ментальності належать схеми
поведінки, характерні для тієї чи іншої спільноти, «колективні уявлення», інтелектуальні звички (реакції), що
проявляються в інтерпретаційній оцінці й освоєнні навколишнього світу. Ментальність проявляється у всьому,
про що думає людина, що і як оцінює в житті, як співвідносить побут і буття. Ментальність – «манера відчувати
й думати, властива людям певної соціальної системи в конкретний період їхньої історії» [Гуревич 1984, с.37].
© Венжинович Н.Ф., 2005 Розділ І. ТЕОРІЯ МОВИ

9
Без урахування етнічної ментальності неможливо адекватно уявити собі історію народу. Першими це
відчули спеціалісти з історії середніх віків, які дійшли висновку про те, що думки середньовічних людей були
налаштовані інакше, і що без поняття ментальності дослідникам не обійтися. Історія ментальностей – це
різновид соціальної історії, предмет якої – аналіз поведінки, цінних орієнтацій, особливостей побуту, моралі,
звичаїв, форм житла, моди і т.ін. Вона передбачає: 1) інтерес до колективних психологічних настанов;
2) інтерес до невисловленого й неусвідомленого; 3) інтерес до стійких форм мислення – до метафор, категорій,
символіки [История 1996, с.56]. Мета історії – вивчити три типи феноменів: 1) інтереси; 2) категорії;
3) метафори. Історики, які вивчають середньовічну ментальність, аналізують світогляд середньовічної людини,
ту картину світу, яку вона створила у процесі своєї соціально-культурної практики. «Історик мимоволі
змушений бути водночас і істориком ментальностей, і картин світу, закладених у свідомості людей, що
складають це суспільство» [Гуревич 1999, с.536].
Сьогодні дуже часто ментальність одного народу вивчається дослідниками, що представляють інший
етнос, а, отже, людьми з іншою ментальністю [Вежбицкая 1997]. Таке вивчення вилилося у диференціацію
таких трьох різновидів ментальності: 1) «західний» дедуктивно-пізнавальний різновид, який намагається у
вигляді понять і суджень відображати навколишню дійсність, переслідуючи практичну мету; 2) «східний»
різновид, орієнтований на інтуїтивне мислення, яке значною мірою спрямоване на споглядання, духовне
самовдосконалення, розвиток внутрішнього світу, що частіше використовує не поняття, а смислообрази й міфи;
3) ментальність «традиційного суспільства», орієнтована на предметне вирішення життєвих ситуацій і
конкретних проблем, що стоять перед етнокультурною спільнотою [Белык 1998, с.135]. У межах цих різновидів
ментальності можна говорити про етнічну ментальність, яка розмежовує народи й визначає їхню «національну
фізіономію» як те спільне, що народжується з природних даних та соціально зумовлених компонентів і
розкриває уявлення людини про світ. Ментальність, крім того, яскраво проявляється як фактор, що впливає на
вибір людей у перехідні періоди їхнього розвитку і як феномен розкриття механізму самодетермінації
історичного суб’єкта в умовах вибору. При цьому вчені мають на увазі, що культура, мова й форми спілкування
існують поза ментальністю, але водночас беруть участь у її формуванні.
З ментальністю тісно пов’язана ідея картини (інколи моделі) світу. Гіпотеза Сепіра-Уорфа про те, що в
мові знаходить відображення «наївна» модель (картина) світу є загальноприйнятною сьогодні. «Картина світу»,
на відміну від світогляду, – сукупність світоглядних знань про світ, що народжується потребою людини в
наочному уявленні про нього. За останній час сформувалася думка про те, що картина світу – синтетичне
панорамне уявлення про конкретну дійсність і про місце кожної конкретної людини в ній. Звідси й виділяють
чуттєво-просторову, духовно-культурну й метафізичну, фізичну, біологічну й філософську картини світу [ФЭС,
с.201]. Виявляється, що, окрім них, можуть також бути: мовна картина світу, фольклорна картина світу, етнічна
картина світу і т.ін.
Поняття «ментальність» і «картина світу» розмежовуються за ступенем усвідомленості: «картина
світу» – усвідомлене уявлення, а «ментальність» свідомістю не рефлексується. Однак часто про своєрідність
менталітету судять, виходячи зі специфіки картин світу. Останні структуровані категоріальними та
класифікаційними схемами, які повинні вивчатися історією ментальності. Ще М.Фуко вважав, що в людини є
«мережа» уявлень – скелет картини світу [Фуко 1996, с.7]. Сума або перетин різних «мереж» дають
ментальність. Картина світу – як мозаїка, вона складається з концептів і зв’язків між ними, тому її часто
називають концептуальною картиною світу.
Концепт – це глобальна мисленнєва одиниця, яка є квантом знання [Попова 1999]. Концепти ідеальні й
кодуються у свідомості одиницями універсального предметного коду, в основі яких лежать індивідуальні
чуттєві образи, що формуються на базі особистого чуттєвого досвіду людини. Образи конкретні, однак вони
можуть абстрагуватися і з чуттєвого перетворюються в образ мисленнєвий. Багато концептів зберігають свою
чуттєву природу, напр.: кислий, солодкий, терпкий, ручка, стіл і т.ін.
За змістом концепти поділяються на:
1) зображення (мисленнєва картинка) – яблуко, груша, червоний, спека, холод і т.ін.;
2) схема – концепт представлений певною узагальненою просторово-графічною або контурною схемою:
схематичний образ людини, дерева і т.ін.;
3) поняття – концепт, який складається з найзагальніших, суттєвих ознак предмета або явища,
результат із раціонального відображення й осмислення, наприклад, квадрат – прямокутник із рівними
сторонами;
4) фрейм – багатокомпонентний концепт, який розглядається в цілісності його складових частин,
об’ємне уявлення, певна сукупність: магазин, стадіон, лікарня і т.ін.;
5) сценарій – послідовність епізодів у часі: відвідання ресторану, поїздка в інше місто, бійка, екскурсія
і т.ін.;
6) гештальт – комплексна, цілісна функціональна структура, що впорядковує різноманітність окремих
явищ у свідомості: школа, любов, ненависть і т.ін.
Концептуальні ознаки виявляються через семантику мови. Значення слів, фразеосполучень, схем речень,
текстів слугують джерелом знань про зміст тих чи інших концептів. Концепти репрезентуються словами, однак
уся сукупність мовленнєвих засобів не дає повної картини концепту. Слово своїм значенням у мові репрезентує ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 14

10
лише частину концепту, звідси й виникає необхідність синонімії слова, потреба в текстах, які сукупно
розкривають вміст концепту.
Можливі випадки, коли є концепт, однак лексема для його вербалізації відсутня. Такий випадок
називається лакуною, наприклад, в українській мові є слово молодята, але немає старята. Є також ілогізми –
відсутність лексем і семем при наявності концепту, зумовленої відсутністю потреби у предметі, наприклад, в
українській мові є лексема буряковод, але відсутня – банановод.
Етнічна спільнота піддає образ певній стандартизації, внаслідок чого концепти стають
загальнонаціональними, груповими або особистісними. Сукупність концептів у колективній свідомості етносу
отримала назву «концептосфера». Концептосфері притаманна етнічна специфіка, що проявляється у сукупності
категоризованих, оброблених, стандартизованих концептів у свідомості народу. Головне в концепті – це
багатовимірність і дискретна цілісність смислу, який, однак, існує в безперервному культурно-історичному
просторі й тому схильний до культурної (й культурогенної!) трансляції з однієї предметної галузі в іншу.
У культурних концептах виділяються щонайменше три сторони: образ, поняття й цінність. Образна
складова культурного концепту корелює з перцептивною й когнітивною сторонами концепту як
психолінгвістичного феномена, а понятійна складова є виходом на мовне втілення явища, що розглядається (у
цьому плані понятійну сторону концепту можна було б назвати фактуальною) [Карасик 2001, с.78]. Ціннісний
підхід до вивчення й опису концептів ураховує важливість афективної сторони концепту у
психолінгвістичному розумінні цього явища. Зупинимося на докладнішому викладі кожної з них.
Предметно-образний зміст концепту зводиться до цілісного узагальненого сліду в пам’яті, пов’язаного з
певним предметом, явищем, подією, якістю. Стосовно конкретних предметів зазвичай говорять про семантичні
прототипи [Rosh 1975]. Наприклад, прототипом поняття «фрукт» для багатьох носіїв української культури є
яблуко. Прототипні образи займають серединне місце між загальними поняттями і їхніми конкретними
репрезентаціями. Можна уявити собі яблуко, не важко уявити фрукт, проте видова специфіка того чи іншого
сорту яблук для багатьох комунікантів залишається нерелевантною, якщо мова не йде про різновиди цих
фруктів.
Що стосується явищ і подій, які розгортаються у часі, предметно-образним їхнім змістом є певна
узагальнена ситуація, пов’язана з цими явищами і подіями. Наприклад, образом екзамену є ситуація офіційного
з’ясування знань, отриманих тими, хто навчається. При цьому ми уявляємо собі екзаменатора і того, кого
екзаменують, їх розділяє стіл, на якому лежать екзаменаційні білети, екзаменатор задає запитання, на які
отримує або не отримує відповіді, визначає рівень знань і оцінює його за умовною шкалою, прийнятою в тій чи
іншій країні. Повнота уявлення предметно-образної сторони концепту залежить від життєвого досвіду людини,
і, якщо хто-небудь хоч раз у житті складав екзамен, він може достатньо повно охарактеризувати екзаменаційну
ситуацію. Концепт у цьому розумінні є згустком життєвого досвіду, зафіксованого у пам’яті людини. Звідси
випливає, що концепт – це інформація, яку пережили.
Понятійна сторона концепту – це мовна фіксація концепту, його позначення, опис, структура ознак,
дефініція, зіставні характеристики цього концепту стосовно того чи іншого ряду концептів, які ніколи не є
ізольованими, їхня найважливіша якість – голографічна багатовимірна вбудованість у систему нашого досвіду.
Тут є місце і поняттю «поняття», яке тягне за собою систему таких логічних термінів, як судження й умовивід;
у цьому розумінні термін «поняття» є згустком раціональної частини концепту, тобто того змісту, який включає
тільки суттєві характеристики об’єкта, що є предметом раціонального мислення, а не переживання.
Ціннісна сторона концепту – важливість цього психічного утворення як для індивідууму, так і для
колективу. Вона є визначальною для того, щоб концепт можна було виділити. Сукупність концептів, що
розглядаються під кутом зору цінностей, утворює ціннісну картину світу. У цьому складному ментальному
утворенні виділяються найсуттєвіші для певної культури смисли, ціннісні домінанти, сукупність яких і утворює
певний тип культури, що підтримується і зберігається в мові [Карасик 1996, с.5]. Різниця між культурами
полягає у значущих нюансах, які виділяються при порівнянні великих концептуальних об’єднань
(концептосфер). Множинні характеристики дадуть тут вагоміші підстави для висновків про специфіку
менталітету того чи іншого народу. Концепт спирається на «лінгвокультурологічне поле» – ієрархічну систему
одиниць, що мають спільне значення й відображають у собі систему відповідних понять культури [Воробьёв
1997, с.60]. Так, наприклад, етнічна зумовленість концептів wolność у польській, libertas у латинській, freedom у
англійській, свобода – в українській виявляється у різній якості їхнього смислового наповнення і у специфіці
валентної співвіднесеності, особливо в межах міжкультурного спілкування та перекладацької діяльності
[Помірко 2003, с.15].
Концепти тісно пов’язані в пам’яті людей з конкретними ситуаціями, і ці ситуації підводяться під
сценарій, що отримує відповідну назву, наприклад, милосердя; попередження про небезпеку; пожертвування;
допомога інвалідам, знаходження загубленої дитини; догляд, коли присутність спричиняє страждання, і
багато інших [Жданова 1991, с.58]. Завдання лінгвокультурології, за словами В.А.Маслової, полягає в тому,
щоб виразити культурну значущість мовної одиниці, тобто культурні знання на основі співвіднесення
прототипної ситуації фразеологізму або іншої мовної одиниці з кодами культури, відомими носію мови або
встановленими за допомогою спеціального аналізу [Маслова 1997, с.10-11]. Концепт наділений певною
пам’яттю, вибірково втілюється не тільки в певних мовних одиницях, але і в когнітивних моделях упродовж Розділ І. ТЕОРІЯ МОВИ

11
тривалого періоду розвитку мови [Балашова 1998, с.197]. Це дає підставу для тверджень про те, що культурний
концепт у мовній свідомості представлений як багатовимірна мережа значень, що виражаються лексичними,
фразеологічними, пареміологічними одиницями, прецедентними текстами, етикетними формулами, а також
тактиками мовленнєвої поведінки, які відображають повторювані фрагменти соціального життя.
Опис концептів – це спеціальні дослідницькі процедури тлумачення значення його назви та найближчих
позначень. Наприклад: 1) дефінування; 2) контекстуальний аналіз; 3) етимологічний аналіз; 4) пареміологічний
аналіз; 5) інтерв’ювання. При цьому особливо підкреслимо, що концепти реалізуються перш за все за
допомогою лексем, що є носіями мовної картини світу. Остання розглядається нами як підсистема, яка включає
і компоненти концептуальної картини світу, з якими співвідносяться мовні знаки, тобто вона начебто
«вмонтована» в неї. Ось чому в сучасній лінгвістичній літературі прийнято вважати, що мовна картина світу
відображає реальність через культурну (концептуальну) картину світу.
Ідея існування національно-специфічних мовних картин світу зародилася в німецькій філології кінця
ХУІІ – початку ХІХст. (Міхаеліс, Гердер, Гумбольдт). Йдеться, по-перше, про те, що мова як ідеальна,
об’єктивно існуюча структура підпорядковує собі та організовує сприйняття світу його носіями. По-друге, про
те, що мова – система чистих значень – утворює власний світ, начебто наклеєний на світ дійсний» [Антипов
1989, с.75]. Через картину світу ментальність пов’язана з культурою. Наївна картина світу носіїв тієї чи іншої
мови відображається структурою смислів слів і визначається культурною ментальністю епохи, місцем людини
в соціальному просторі, його самоідентифікацією як «Я» і як «Ми» [Фрумкина 1999, с.8]. Уважають, що
основною одиницею ментальності є концепт певної культури, який реалізується в межах словесного знака
зокрема і мови в цілому, та у змістових формах як образ, як поняття і як символ [Никитина 1999]. Загалом
питання про співвідношення культурної (понятійної, концептуальної) і мовної картини світу надзвичайно
складне і багатопланове. Його суть зводиться до відмінностей у відображенні дійсності у мові та культурі.
З цього приводу висловлюються твердження про те, що концептуальна й мовна картини світу
співвідносяться одна з одною, як ціле з частиною. При цьому зазначається, що мовна картина світу – це частина
культурної (концептуальної) картини, хоча й найбільш суттєва. Водночас мовна картина бідніша від
культурної, оскільки в утворенні останньої беруть участь поряд із мовними, й інші види розумової діяльності, а
також у зв’язку з тим, що знак завжди неточний і ґрунтується на будь-якій одній ознаці [Человеческий фактор
1988, с.107]. Ми, однак, поділяємо думку тих учених, які вважають, що правильніше говорити не про
співвідношення частина – ціле, мова – частина культури, а про взаємопроникнення, взаємозв’язок і взаємодію
на тій підставі, що мова є частиною культури, але і культура є тільки частиною мови. Звідси випливає, що
мовна картина світу не повністю поглинута культурною, якщо під останньою розуміти образ світу,
відображений у свідомості людини, тобто світогляд людини, що сформувався внаслідок його фізичного досвіду
й духовної діяльності. Отже, культурна й мовна картини світу тісно взаємопов’язані, знаходяться у стані
безперервної взаємодії та беруть свій початок від реальної картини світу, а вірніше, просто від реального світу,
що оточує людину. Саме мовна семантика відкриває шлях зі світу власне мови у світ реальності. Ця ланка в
ланцюгу між двома світами супроводжується культурними уявленнями про предмети і явища культурного
світу, властиві певному мовленнєвому колективу в цілому та індивідуальному носію мови зокрема. А оскільки
шлях від позамовної реальності до поняття й далі до словесного вираження неоднаковий у різних народів, що
зумовлено відмінностями історії та способу їхнього життя, специфікою розвитку суспільної свідомості,
відповідно й відмінна мовна картина у різних народів. Це проявляється у принципах категоризації дійсності, що
матеріалізується у лексиці та граматиці кожної мови.
Загальновідомо, що національно-культурна картина світу первинна стосовно мовної. Вона повніша,
багатша і більш глибинна, ніж відповідна мовна. Однак саме мова реалізує й вербалізує етнічну культурну
картину світу, зберігає її та передає з покоління в покоління. Мова фіксує далеко не все, що є в етнічному
баченні світу, але здатна описати все. Найбільш наочною ілюстрацією може слугувати слово як основна
одиниця мови. За допомогою слова не тільки здійснюється назва предмета або явища, певного фрагмента
навколишнього світу, але й відбувається проходження цієї назви через свідомість людини і у процесі
відображення нею специфічних рис, притаманних тій чи іншій суспільній свідомості, зумовленій культурою
народу. Слово можна образно порівняти зі шматками мозаїки, які в різних мовах складаються в різні картини.
Ці картини будуть розрізнятися, наприклад, своїми кольорами: там, де українська мова змушує своїх носіїв
бачити два кольори: синій і голубий, англієць бачить один – blue, дивлячись на один і той самий шматок
спектра. І навпаки, там, де англомовна дитина розрізняє два предмети: hand і arm, – україномовна бачить тільки
один – руку.
З наведених прикладів стає очевидним той факт, що одне й те ж поняття, один і той самий фрагмент
дійсності має різні форми словесного вираження у різних мовах – більш або менш повні. Слова різних мов, що
позначають одне й те ж поняття, можуть різнитися семантичною ємністю й охоплювати різні сфери
навколишнього світу. Шматочки мозаїки, що репрезентують картину світу, можуть різнитися за розмірами в
різних мовах залежно від обсягу поняття в голові людини. Способи й форми відображення, як і формування
понять, зумовлені у свою чергу специфікою соціокультурних і природних особливостей життя певної мовної
спільноти. Розбіжності в мисленні проявляються у відчутті надлишковості або недостатності способів
вираження одного й того ж поняття порівняно з рідною мовою. Тому проблема міжмовних відповідників ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 14

12
заслуговує на глибокий та різнобічний аналіз. Надзвичайно важко знайти слова в різних мовах, які виражають
одне й те ж поняття і не відрізняються одне від одного емоційно-експресивною, стильовою або яким-небудь
іншим типом константної повнозначної інформації. Явна відмінність лінгвістичної, власне мовної інформації,
різна лексико-фразеологічна сполучуваність, зовсім різні соціолінгвістичні конотації, зумовлені культурою,
звичаями, традиціями різних мовних спільнот не можуть не впливати на семантику і вживання слова.
Лінгвістичні спостереження зі всією переконливістю показують, що у кожного слова своя лексико-
семантична і фразеологічна сполучуваність. Вона етнічно маркована в тому розумінні, що властива тільки
конкретному слову в конкретній мові. Ось чому вивчення мов повинно ґрунтуватися не стільки на засвоєнні
окремих слів із їхніми значеннями, скільки в притаманних їм природніх найбільш стійких словосполученнях.
Такими словосполученнями можуть у перспективі виступати і фразеологічні одиниці з характерною для них
концептуалізацією дійсності в різних мовах.

Література
Антипов 1998: Антипов Г.А., Донских О.А., Марковина И.Ю., Сорокин Ю.А. Текст как явление
культуры. – Новосибирск, 1989. – 287с.
Балашова 1998: Балашова Л.В. Метафора в диахронии (на материале русского языка XI-XX веков). –
Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 1998. – 216с.
Белык 1998: Белык А.А. Культурология. Антропологические теории культур. – М.: РГГУ, 1998. – 316с.
Вежбицкая 1997: Вежбицкая А. Язык. Культура. Познание. – М.: Русские словари, 1997. – 441с.
Воробьев 1997: Воробьев В.В. Лингвокультурология (теория и методы): Монография. – М.: Изд-во
Рос.ун-та дружбы народов, 1997. – 331с.
Гуревич 1984: Гуревич А.Я. Этнология и история в современной французской мендиевистике //
Советская этнография, 1984. – №5. – С.28-53.
Гуревич 1999: Гуревич А.Я. Избранные труды. – Т.2. – Средневековый мир. – М.: СПБ, 1999. – 346 с.
Ерасов 1996: Ерасов Б.С. Социальная культурология. – М.: Флинта, Наука, 1996. – 184с.
Жданова 1991: Жданова Л.А., Ревзина О.Г. «Культурное слово» милосердие // Логический анализ языка.
Культурные концепты. – М.: Наука, 1991. – С.56-61.
История 1996: История ментальностей, историческая антропология, зарубежные исследования в обзорах
и рефератах. – М.: Наука, 1996. – 328с.
Карасик 1996: Карасик В.И. Культурные доминанты в языке // Языковая личность: культурные
концепты. Сб.науч.тр. – Волгоград: – Архангельск: Перемена, 1996. – С.3-16.
Карасик 2001: Карасик В.И., Слышкин Г.Г. Лингвокультурный концепт как единица исследования //
Методологические проблемы когнитивной лингвистики. – Воронеж: ВГУ, 2001. – С.75-80.
Козловский 1997: Козловский В.В.Понятие ментальности в социологической перспективе // Социология
и социальная антропология / Межвузовский сборник к 60-летию со дня рождения проф.А.О.Бароноева. – СПб.:
Алетейа, 1977. – С.32-43.
Маслова 1997: Маслова В.А. Введение в лингвокультурологию: Учебное пособие. – М.: Наследие, 1997.
– 208с.
Никитина 1999: Никитина С.Е. Культурно-языковая картина мира в тезаурусном описании (на материале
фольклорных и научных текстов). Диссертация в виде научного доклада на соискание ученой степени доктора
филологических наук: 10.02.19. – М., 1999. – 115с.
Помірко 2003: Помірко Р.С. Когнітивна семантика в концепції Анни Вежбицької // Вісник Львівського
університету. Серія іноземні мови. – Вип.11, 2003. – С.8-18.
Попова 1999: Попова З.Д., Стернин И.А. Понятие «концепт» в лингвистических исследованиях. –
Воронеж: ВГУ, 1999. – 186с.
Рябцева 2005: Рябцева Н.К. Язык и естественный интеллект. – М.: Academia, 2005. – 639c.
СИС – Словарь иностранных слов. – Ростов н/Д, 2001. – 589с.
Фрумкина 1999: Фрумкина Р.М. Культурологическая семантика в ракурсе эпистемологии // Известия
АН. Серия литературы и языка, 1999. – Т.58. – №1. – С.3-10.
Фуко 1996: Фуко М. Археология знания (Пер.с фр.). – Киев, 1996. – 418с.
ФЭС – Философский энциклопедический словарь. – М., 1998. – 638с.
Человеческий фактор 1998: Человеческий фактор в языке (Отв. ред. Е.С.Кубрякова). – М., 1988. – 289с.
Rosh 1975: Rosh E. Cognitive Representation of Semantic Categories // Journal of Experimental Psychology
№ 104, 1975. – P.192-233.

The article focuses on the description of peculiarities, emerging from the interconnection and interdependence of
ethnic mentalities and conceptual as well as language models. The definition of each of the terms is given. The author
stresses the fact that conceptual world model is primary in comparison with language model. But it is the latter that
realizes and verbalizes an ethnical cultural world model, retains it and transfers from generation to generation.
According to the author’s opinion, a language does not fix everything at once, but it is capable of describing everything
in its own way. A conclusion is made that one and the same notion, one and the same fragment of reality has different Розділ І. ТЕОРІЯ МОВИ

13
forms of wording in different languages, which may be more or less full. This direction of learning is supposed to be
very promising in modern linguistics.
Key words: concept, conceptualization, conceptual (language) world model, mentality.
Надійшла до редакції 1 жовтня 2005 року.

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.