У статті розглянуто рівень вивчення в сучасному мовознавстві семантичних опозицій ‘правда’–
‘неправда’, ‘внутрішній’–‘зовнішній’, ‘свій’–‘чужий’, ’чоловік’–‘жінка’, ‘правий’ – ‘лівий’ та ін.
Проаналізовано особливості вираження семантичної опозиції ‘там’–‘тут’ в українській мові.
Ключові слова: семантична опозиція, семантичні відтінки, мовець, суб’єкт дії.

Згідно із сучасними лінгвістичними уявленнями, акт мовлення з його центром людиною-мовцем є
конструктивним ядром всієї системи мови. Мовець визначає ситуацію мовлення, оцінює реалії і є основним
© Пилипак В.П., 2006 ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 14

40
елементом в системі мовлення. Це дозволяє дослідникам говорити про антропоцентризм мови; відповідно,
теорії, що спираються на нього, вважають антропоцентричними. Так, Ю.С.Степанов виділяє 3 головні
координати акту мовлення: ‘я’–‘тут’–‘тепер’, які розвиваючись шляхом метафоричного перенесення утворюють
3 класи граматичних значень і категорій (‘я’ – категорії дієслівної особи і категорія числа; ‘тут’ – категорія
відмінка; ‘тепер’ – категорія дієслівного часу) [Степанов 1975, с. 136]. Основи антропоцентричної теорії, на
думку Ю.С.Степанова, простежуються вже у Л.В.Щерби, Е.Бенвеніста, Є.Куриловича [Степанов 1973, с. 351-
352].
Мовець, усвідомлюючи себе як індивідуальність, не завжди рахуючись з оточуючим світом, починає по-
своєму оцінювати те, що відбувається навколо: засуджувати, протистояти, боротися. Він починає
протиставляти своє чужому, власну думку іншим позиціям і т.д. В свідомості людини-мовця з’являються
опозиційні мисленнєві категорії, бінарні пари, які, на думку дослідників [Новиков 1973; Суковатая 1998], є
одним з принципів мислення і формування картини світу. Л.О.Новіков бачить в антонімічних протиставленнях
природну особливість людського розуму [Новиков 1973, с. 13]. Ціннісне бачення людиною оточуючого світу
породжує опозиційні оцінки ‘погано’–‘добре’, ‘корисно’–‘шкідливо’ [Осипов 1982, с. 92]. Такого ж висновку
раніше дійшли В.В.Іванов та В.М.Топоров, досліджуючи основні семантичні протиставлення на прикладі
праслов’янських текстів. Вони зазначили, що принцип семантичних опозицій вкорінений в особливостях
архаїчного мислення. За часів античності посилилась тенденція розглядати ментальні полярності, з’явились
двоїчні класифікації, зокрема такі двочлени, як ‘це’–‘те’, ‘подібне’–‘відмінне’, ‘праве’–‘ліве’, ‘чоловіче’–
‘жіноче’, ‘спокій’–‘рух’, ‘світло’–‘темрява’, ‘гарне’–‘погане’ та інші [Иванов, Топоров 1974, с. 304-305].
Мислення людини нерозривне з її мовою і мовленням, тому мисленнєві опозиційні категорії присутні в
багатьох одиницях різних мовних рівнів. Їх помітили і почали вивчати в лінгвістиці. У мовознавстві звертали
увагу переважно на лексичні опозиції, тобто явище антонімії в лексиці (солодкий – гіркий, день – ніч, плакати –
сміятися) або фразеології (старий світ – новий світ, розв’язувати язик – скувати язик) [Миллер 1990]. Теорію
опозицій в лінгвістиці пов’язують з поняттями “протилежність”, “заперечення”. Так, М.С.Трубецькой під
опозицією розумів протиставлення, що передбачає разом з ознаками, які дозволяють відрізнити один член
опозиції від іншого, спільні для них властивості [ЛЭС 2002, с. 348]. Після М.С.Трубецького теорію опозицій
розробляли О.В.Ісаченко, О.В.Ісаєв, Л.О.Новіков, Дж.Лайонз, які виділили різні типи опозицій (привативні,
ступеневі, рівнозначні опозиції; контрарну, векторну, контрадикторну, конверсивну протилежності) [Миллер
1990, с. 14-15].
Ідея опозицій використовується і в межах фразеології, але поверхово, як протиставлення позначуваних
фразеологічною одиницею найближчих понять: “У широких антонімічних відношеннях перебувають
синонімічні ряди фразеологізмів, що дають якісні, просторові й часові характеристики предметів і явищ,
зокрема на позначення понять: “добрий”–“лихий”, “розумний”–“дурний”, “далеко”–“близько”: останню
сорочку віддасть – останню сорочку з батька здере, мудра голова – куряча голова, не близький світ – рукою
сягнути” [СУЛМ 1973, с. 435]. Виділяються також тематичні опозиції ‘розум’–‘дурість’, ‘радість’–‘горе’,
‘правда’–‘брехня’ і протилежні образи ‘верх’ –‘низ’, ‘світло’–‘темрява’, ‘вогонь’–‘вода’ [Ляшенко 1997, с. 2-7].
Серед опрацьованих нами досліджень, присвячених розгляду опозицій, є роботи не тільки мовознавчого,
але й культурологічного, філософського, літературознавчого характеру. Цей факт підтверджує наявність
глибинних мисленнєвих опозицій, продуктивність опозиційного аналізу у виявленні першооснов у багатьох
сферах людської діяльності. Сучасна лінгвістична наука, спостерігаючи способи організації мовного матеріалу,
виділила кілька універсальних опозицій, що відображають найважливіші аспекти життя людини: ‘внутрішній’–
‘зовнішній’, ‘свій’–‘чужий’, ‘чоловік’–‘жінка’, ‘близько’–‘далеко’ та інші. Тим не менш, досліджень з вивчення
семантичних опозицій бракує, особливо в українському мовознавстві, тому висвітлення напрацьованого з цього
питання є корисним і актуальним з огляду на подальші розвідки.
Серед універсальних опозицій виділяється лексико-семантична опозиція ‘там’–‘тут’, яка, на нашу думку,
є досить широкою за змістом і яка може в деяких випадках поглинати більш вузькі семантичні двочлени ‘свій’–
‘чужий’, ‘життя’–‘смерть’, ‘внутрішнє’–‘зовнішнє’ та інші. Попри очевидність цього про наявність в семантиці
мовних одиниць лексико-семантичної опозиції ‘там’–‘тут’ майже не згадується.
Враховуючи все вищесказане, мету даної статті можна визначити як розгляд виявлених в мовознавстві
універсальних семантичних опозицій і встановлення серед них місця лексико-семантичної опозиції ‘там’ –
‘тут’.
Серед досліджень семантичних опозицій найбільш грунтовними, з огляду на обсяг опрацьованого
матеріалу і глибину аналізу в обраних аспектах, зокрема, етнокультурному, лінгвогеографічному та частково
прагматичному, є дослідження В.В.Іванова, В.М.Топорова та М.І.Толстого [Иванов, Топоров 1965; Иванов,
Топоров 1974; Славянские древности 1995; Толстой 1997].
В монографії В.В.Іванова та В.М.Топорова “Слов’янські мовні моделюючі семіотичні системи” [Иванов,
Топоров 1965] представлена класифікація семантичних опозицій за головним принципом “позитивне –
негативне” по відношенню до людини та колективу. Цей головний принцип реалізується у більш конкретних
протиставленнях, які об’єднуються в окремі групи: 1) найбільш загальні і абстрактні характеристики, не
локалізовані в просторовому, часовому і соціальному планах (‘щастя’–‘нещастя’, ‘життя’–‘смерть’, ‘правий–
‘лівий’); 2) характеристики, повязані з просторовими відношеннями (‘правий’–‘лівий’, ‘верх’–‘низ’, ‘південь’– Розділ І. ТЕОРІЯ МОВИ

41
‘північ’, ‘схід’–‘захід’, ‘море’–‘суша’); 3) характеристики, що відображають час, колір чи стихії (‘день’–‘ніч’,
‘весна’–‘зима’, ‘сонце’–‘місяць’, ‘білий’–‘чорний’, ‘земля’–‘вода’); 4) характеристики соціальних відносин в
широкому смислі (‘свій’–‘чужий’, ‘близький’–‘далекий’, ‘дім’–‘ліс’, ‘чоловічий’–‘жіночий’) [Иванов, Топоров
1965, с. 64-65]. Хоча представлена система семантичних протиставлень є досить детальною, в ній бракує
лексико-семантичної опозиції ‘там’ – ‘тут’. Її зміст, як здається, міститься в таких опозиціях В.В.Іванова,
В.М.Топорова, як ‘життя’–‘смерть’, ‘суша’–‘море’, ‘земля’–‘вода’, ‘дім’–‘ліс’. Крім того, слід зауважити, що
опозиції зазначеними авторами розглядаються переважно на культурно-побутовому матеріалі (міфи, вірування,
обряди, ритуали) і менше на мовному.
Наступна монографія цих же авторів [Иванов, Топоров 1974] присвячена реконструкції
праслов’янсткого тексту та виявленню набору основних семантичних опозицій, які визначають його структуру.
При цьому виявлення цих “бінарних опозицій” (визначення В.В.Іванова, В.В.Топорова) не є основним в роботі,
а здійснюється принагідно до характеристики того чи іншого ритуалу або міфологічного персонажу. В роботі
описуються такі опозиції: ‘верх’ – ‘низ’ (протиставлення Перуна як володаря блискавки, повязаного з верхом,
Велесу як покровителю домашніх тварин, повязаному з низом, носить бінарний характер) [Иванов, Топоров
1974, с. 66]; ‘життя’–‘смерть’, ‘свій’–‘чужий’, ‘білий’–‘чорний’, ‘правий’–‘лівий’. Остання опозиція
проаналізована на найбільшому обсязі матеріалу як слов’янського культурного світу, так і неслов’янського
(африканського, американського). Говориться про універсальність зв’язку (притаманність багатьом культурам)
опозиції ‘правий’–‘лівий’ з опозицією ‘чоловічий’–‘жіночий’ (наприклад, під час весільного обряду праву
сторону голови нареченої заплітає в косу наречений, а ліву – сваха; у деяких африканських племен жінку після
смерті ховають зліва від чоловіка; дім ділять на ліву жіночу і праву чоловічу частини) [Иванов, Топоров 1974,
с. 267-269].
Докладно описані семантичні опозиції в редагованому М.І.Толстим словнику “Славянские древности”.
Грунтовне дослідження семантичних опозицій в мовно-культурному просторі слов’ян представлене такими
прикладами: ‘біле’–‘чорне’ (білий світ – наш, “цей” світ протистоїть “тому”, не білому світу; водночас білий
траур характерний для багатьох слов’янських народів); ‘верх’–‘низ’ як одна з основних семантичних опозицій в
слов’янській картині світу наділена символічними ознаками ‘хороший’, ‘щедрий’, ‘життєдайний’ та ‘поганий’,
‘бідний’, ‘смертельний’; ‘схід’–‘захід’ з ознаками ‘добрий’–‘поганий’ (таке співвідношення визначає смислову
символіку сходу як праведності, святості, справедливості, початку, а заходу як нечистоти, неправедності, : за
уявленням росіян, схід – це мешкання Бога, захід – сатани, тому на схід треба звертатись з молитвою). Крім
того, виявлені нашарування змісту однієї опозиції на зміст іншої: “звязок опозиції ‘верх’–‘низ’ з опозицією
‘чоловічий’–‘жіночий’ виявляється, наприклад, в сербському віруванні про те, що ячмінь на верхньому повіку
віщує народження хлопчика, а на нижньому – дівчинки” [Славянские древности 1995, с.151, 345-346, 445]. Під
час розгляду певних ритуалів автор виділяє допоміжні семантичні опозиції: ‘перший’–‘останній’, ‘веселощі’–
‘сум’, ‘життя’–‘смерть’, ‘весілля’–‘похорон’. В цій роботі представлене дослідження ряду опозицій, статус яких
визначається як семантичний, на рівні вірувань, ритуалів, побуту слов’ян. Цікаво, що в уявленні про білий світ і
потойбічний світ прослідковується зв’язок з більш глибинною семантичною опозицією ‘там’–‘тут’ (білий світ –
‘тут, де я зараз’, потойбічний світ – ‘там, далеко, де мене ще немає’).
Дослідженням понять ‘правий’–‘лівий’ обмежується розгляд універсальних опозицій у книзі
М.І.Толстого “Слов’янська лексикологія і семасіологія” [Толстой 1997]. Дослідник пише про домінування
аксіологічної ознаки у протиставлених значеннях: “Зв’язок понять і уявлень про правий і лівий бік (про праву і
ліву руку і т.д.) з поняттям і уявленням про позитивний і негативний момент (‘правду’–‘кривду’, ‘добро’–‘зло’,
‘прямоту’–‘кривизну’, ‘везіння’–‘невезіння’, ‘легкість’–‘важкість’ і т.д.) випливає з глибокої давнини” [Толстой
1997, с.144]. Відповідно, в переважній більшості досліджуваних автором діалектів значення ‘правий’
виражають семеми ‘добрий’, ‘гарний’, ‘справжній’, а значення ‘лівий’ – семеми ‘поганий’, ‘бідний’, що
підтверджується багатьма прикладами. Про протиставлення ‘правий’–‘лівий’ як семантичну опозицію не
говориться, хоча це випливає із змісту роботи. М.І.Толстой члени опозиції ‘правий’–‘лівий’ визначає то як
поняття, то як семеми.
Серед пізніших розробок проблеми універсальних семантичних опозицій виділяються дослідження
В.М.Малич, І.Лейвен-Турновцової, В.А.Суковатої, Г.М.Яворської, М.Х.Їєвлевої, О.В.Рахіліної та інших.
М.В.Малич [Малич 2002] досліджує концепти ‘правда’–‘неправда’ в українській літературній мові в
семантико-стилістичному аспекті. Автор приходить до висновку, що основнми семами аналізованої опозиції є
‘справедливість’, ‘правильність’, ‘дійсність’, ‘реальність’, ‘вигаданість’, ‘недійсність’, ‘уявність’, ‘хибність’,
‘шахрайство’, ‘обман’, ‘несправедливість’. Семантика концептів ‘правда’–‘неправда’ повязана з соціально-
етичною сферою, є ситуативно залежною, укоріненою в свідомості людини через ціннісні категорії
справедливості і правильності [Малич 2002, с. 18]. Статус лексем правда – неправда дослідниця визначає як
поняття, слова опозиції, що вивчаються з позиції реалізації значення у мові; концепти, що концентровано
виражають ментальні особливості людини в українській культурі.
Ірина ван Лейвен-Турновцова наголошує на чітко вираженому оціночному характері опозиції ‘криве’–
‘пряме’ і тому включає до неї опозиції ‘погане’–‘добре’[Лейвен-Турновцова 1999, с. 361-375].
Опозиції ‘свій’–‘чужий’ присвячені дослідження В.А.Суковатої [Суковатая 1997] та Г.М.Яворської
[Яворская 1999]. Перша аналізує дану дихотомію в рамках культурно-мовної картини світу, наводячи багато ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 14

42
цікавих прикладів її виявлення і випадків переосмислення. Автор, аналізуючи семантичну опозицію ‘свій’–
‘чужий’, відзначає її антропологічну природу та первинність: “… логічна операція, що спрямована на
визначення простору ‘я’–‘не я’, тобто ‘свій’ (‘мій’) – ‘чужий’ (‘інший’), є однією з перших, які людина здатна
здійснити ще в раньому дитинстві” [Суковатая 1997, с. 62].
Г.М.Яворська, розглядаючи етноцентричні стереотипи і повязану з ними семантичну опозицію ‘свій’–
‘чужий’, зазначає, що в мовній картині світу відображаються не стільки зовнішні ознаки чужих народів, скільки
уявлення про себе, тобто етноцентричні стереотипи, зафіксовані в семантиці відповідних лексем. Так,
дослідниця пише, що в українській мові моторний, швидкий, меткий асоціюються переважно з образом
роботящої, чепурної, симпатичної дівчини-українки: …вона не яка-небудь пустовійка, дівчина роботяща,
моторна, чепурна (О. Гончар) [Яворская 1999, с. 310]. Таким чином, опозиція ‘свій’ – ‘чужий’ автором статті
визначається як стереотипна, така , що виявляється в семантиці лексем відповідно до уявлень народу.
Порівнюючи ці два дослідження, можна сказати, що в них визначаються різні статуси опозиції ‘свій’ – ‘чужий’;
крім того, розгляд проведено на різних рівнях, етнокультурному та лексичному відповідно.
Опозиція ‘чоловік’–‘жінка’ (‘чоловічий’–‘жіночий’) висвітлюється в роботах М.Х.Ієвлевої, А.Емірової
[Иевлева 2001; Эмирова 2005]. В статті М.Х.Ієвлевої дана опозиція аналізується з точки зору виявлення її
семантики в тавтологічних конструкціях типу Жінка є жінка або Жінка не була б жінкою. Досліджуючи
опозицію ‘чоловік’–‘жінка’ на матеріалі сучасних джерел (тексти з газет та телепрограм), автор робить
висновок, що зараз спостерігається тенденція до зміни стереотипів про жінку як виключно слабку особу,
підпорядковану чоловікові, в бік уявлення про неї як рівноправну самодостатню особистость [Иевлева 2001, с.
268-269]. Між тим М.Х.Ієвлева розглядає не так опозицію ‘чоловік’ – ‘жінка’ в цілому, як один з її елементів
(жінка), визначаючи статус опозиції як концептуальної, лексичної. А.Емірова природу семантичної опозиції
‘чоловік’–‘жінка’ визначає як онтологічну, звертаючи увагу на гендерну маркованість фразеологізмів
російської мови в плані змісту та мотивів вживання мовцем. В статті фразеологічні одиниці класифікуються за
наявністю в їх семантиці елементів ‘чоловік’ чи ‘жінка’ або двох одночасно. Наприклад, гусь лапчатый, шут
гороховый, волочиться за каждой юбкой (прихований зміст ‘чоловік’) – вешаться на шею, наставлять рога,
драная кошка (семантика ‘жінка’) – голубая кровь, слепая курица, дырявая голова [Эмирова 2005, с. 166-167].
Автор намагається проаналізувати опозицію ‘чоловік’–‘жінка’ на рівні фразеологічних одиниць в лексичному і
прагматичному аспектах.
Аналізуючи контекстуальну семантику слів конец, край та вживання з ними прийменників, О.В.Рахіліна
виявляє антропоцентричну опозицію ‘всередині’-‘зовні’ (‘внутрішній’ – ‘зовнішній’): Бригадир проводников
находился в самом конце поезда,так что Девяткину пришлось пройти весь состав насквозь (мовець мислить
себе в середині потягу, що є простором, межу якого важко уявити) – В конце (*на конце) поезда был зачем-то
прицеплен еще один паровоз, но уже без машиниста (потяг наче не є простором і розглядається зовні)
[Рахилина 2000, с. 250]. Автор не досліджує спеціально опозицію ‘внутрішній’ – ‘зовнішній’ і не визначає її
сатус, бо це не є метою даної статті, але хід думок автора і наведений мовний матеріал свідчать про її
присутність.
Цікавими є намагання виявити опозиції на рівні художнього тексту, зокрема в романі А.Платонова
“Счастливая Москва”. М.Дмитровська вказує на протиставлення в творі сфери (шара) та прямої лінії, або руху
по колу та прямолінійного руху як замкнутості, обмеженості людини і безкінечного, гармонійного життєвого
шляху в майбутнє [Дмитровская 1999, с. 423]. Проте це не є семантичні опозиції в чистому вигляді, а, скоріше,
своєрідні зашифровані в тексті твору символи, які за своїм змістом є протилежними.
Проаналізовані роботи, присвячені виявленню і дослідженню семантичних опозицій, засвідчують інтерес
науковців до вивчення опозиційних глибинних змістів. Водночас ці роботи є спорадичними, часто
одноаспектними, такими, що грунтуються переважно на культурологічному, а не мовному матеріалі. На жаль, в
більшості робіт ми не знайшли згадки про таку антропоцентричну опозицію, як ‘там’–‘тут’, попри її
очевидність.
Вивчення семантики мовних одиниць і прагматичних аспектів їх вживання, як показано вище, є однією з
провідних тенденцій сучасних мовознавчих досліджень. Для сучасного мовознавства характерне вивчення
мовних явищ та їх функціонування у зв’язку з виявленням людського чинника в мові, суб’єктивної позиції
мовця. Одним з чинників вияву в мові людини, мовця, суб’єкта в лінгвістиці вважається “егоцентризм”
[Кацнельсон 2001, с. 105; Кошкарёва 1998, с. 216], “суб’єктивність”, “антропоцентризм” [Забуранна 2003, с.1].
Значення витворюється через оцінювання, судження про актанти ситуації, що передбачає, крім об’єктів,
обовязкову наявність суб’єкта, який сприймає певні відношення. У значенні суб’єкт виступає як організатор,
який осмислює ситуацію, її ознаки й властивості в оцінному й пізнавальному плані, формуючи перспективу як
певну просторово-часову позицію щодо об’єкта, події. Дослідження антропоцентричних якостей значення
передбачає аналіз останнього як інтерпретації, зумовленої прагматичними потребами мовця.
Таким чином, будь-яке висловлення будується мовцем у відповідності з власним “я”. При цьому він
орієнтується на своє положення в просторі (‘тут’–‘там’), часі (‘зараз’–‘тоді’, ‘давно’–‘тепер’–‘потім’), на свой
статус в суспільстві, серед оточення (‘я’-‘інші’), щодо стосунків власності (‘своє’, ‘моє’–‘чуже’). Суб’єкт
мовлення опозиціонує себе щодо навколишньої дійсності, протиставляє свою позицію, оцінку іншим. Це
обумовлює егоцентризм висловлювання, а разом з тим наявність в мові, в семантиці мовних одиниць і Розділ І. ТЕОРІЯ МОВИ

43
висловлювань таких глибинних семантичних опозитивних категорій, як ‘я’–‘ти’, ‘інший’, ‘тут’–‘там’, які є
показниками оцінки мовцем всіх явищ і об’єктів дійсності відносно своєї особи, протиставлення себе оточенню.
Згадана лексико-семантична опозиція ‘там’–‘тут’ є, на нашу думку, найбільш ємною, абстрактною,
поширеною, первинною, бо інші опозиції (наприклад, ‘свій’–‘чужий’, ‘близько’–‘далеко’, ‘внутрішній’–
‘зовнішній’, ‘тепер’–‘потім’) є похідними від неї. В мовознавстві неодноразово говорилося про первинність
просторової семантики щодо часової. “Характерною ознакою природної мови є локалізм – тенденція на
початковому етапі існування людської мови виражати в термінах місця і простору будь-які відношення, які в
подальшому можуть розвинутися в більш тонкі розбіжності граматичних категорій, таких, як відмінок, час,
спосіб і т. д.” [Кравченко 1996].
Про наявність в мові глибинних семантичних смислів, таких, як ‘там’–‘тут’, ‘я’–‘ти’ у мовознавчих
дослідженнях згадується рідко. Так, С.Д.Кацнельсон наголошує, що в значенні вказівних займенників міститься
вказівка на ступінь віддаленості предмета від мовця: этот – близький = біля мене, тот – далекий = біля тебе;
крім того, зазначається, що ідея часу виводиться з ідеї простору, тому здесь легко переходить в теперь, а там –
в раньше или позднее [Кацнельсон 2001, с. 105]. М.О. Луценко, аналізуючи семантику і вживання родового та
знахідного відмінків, доходить висновку, що: 1) родовий відмінок виражає семантику “не тут”-локалізації (про
минулі або майбутні календарні числа в російській мові говорять: третьего мая, пятого сентября); 2) в складі
наказових висловлювань, що спонукать до споживання чогось, родовий відмінок можливий лише з дієсловом
доконаного виду, який містить відтінок відсилки до майбутнього (выпей чаю, поешь чего-нибудь); 3) родовий
відмінок закономірно вживається у висловлюваннях-знаках прощання (удачи, спокойной ночи, всего хорошего).
На противагу родовому знахідний відмінок вживається: 1) з актуальним теперішнім часом (пью чай), 2) у
висловленнях про наявне календарне число ( сегодня пятое мая) [Луценко 2001, с. 43]. Таким чином, у
випадках вживання даної пари відмінків виражається лексико-семантична опозиція ‘там’-‘тут’, яка виявляє
глибиний зміст граматичної категорії, зумовлений суб’єктивною позицією мовця.
Слід зазначити, що вже як лексична одиниця займенникове слово там є цікавим в плані вираження
найрізноманітніших відтінків змісту1. Не менш цікавим нам видається вираження лексико-семантичної опозиції
‘там’–‘тут’ на різних рівнях української мови (лексичному, морфологічному, фразеологічному) та на
сюжетному рівні художнього твору.
На лексичному рівні семантична опозиція ‘там’–‘тут’ очевидна в контекстах з деякими неозначенними
займенниками та прислівниками або, за більш широкою класифікацією [Сидоренко 1990], займенниковими
словами, в першу чергу обставинними прономінативами десь, кудись, а також іноді субстантивними (щось,
хто-небудь) та ад’єктивними (якийсь, який-небудь) прономінативами.
Наприклад, контексти з неозначено-просторовим прономінативом десь можуть містити такі семантичні
відтінки даної лексеми в значенні статичного місця дії. Значення якогось невизначеного місця, невідомого
мовцю, виявляє десь у сполученні з дієсловами звукової семантики. При цьому мовлянин сприймає факт
об’єктивної дійсності через породжені ними звукові ефекти, тобто підкреслюється неприсутність мовця.
Місцезнаходження мовця і локалізація реалій, що відображаються у висловлюванні, не співпадають.Десь в
цьому випадку виражає семантичну опозицію ‘там’–‘тут’: Десь тихо жаби кумкали з болота (Л.Костенко); То,
може, десь періщать якихось тварин, скажімо, дресують собак, і вони скавулять непритомно десь збоку за
герметично закритими дверима (І.Багряний. Сад гетсиманський).
В описових висловлюваннях десь може виражати пасивну позицію мовця щодо описуваної ситуації,
тобто він не є діячем, а лише констатує, спостерігає. В таких контекстах позицію мовлянина-недіяча можна
окреслити як ‘я тут ні при чому’ (відтінок відстороненості підкреслюється семантикою ‘там’): Десь в морі
зламаються дужі; / Чекають на березі вірні, / А чайка над бурею тужить. / Крила лама непокірні
(М.Нагнибіда).
Значення ‘не тут’, ‘там’ прислівник десь виражає в контекстах типу: Але я ненавиділа наших провінційних
людей і завжди тоскувала за тим незнаним, що загубилось десь у далеких краях (М.Хвильовий); Десь острів є,
що осіяв Шекспір, де Дікенс усміхався крізь тумани (М.Рильський). В таких контекстах відчувається відтінок
ностальгії: для мовця, фактично позбавленого бажаного, воно – недосяжне (‘там’), але водночас діяч не
відсторонений від ситуації, переживає і думками наближає її до себе (‘тут’). Опозиція ‘там’–‘тут’ виявляється
на рівні вираження семантики прагнення недосяжного далекого і бажаного.
В інших висловлюваннях десь виступає засобом вираження імперцептивності, тобто непевності
констатації фактів мовцем. Наприклад, Кота вона проклинала щодня по два-три рази так, що він був якось
захворів і згодом десь іздох у тютюні (О.Довженко. Зачарована Десна); Гроза проходила десь поруч. Була то
блискавка, то грім (Л.Костенко). Мовець не впевнений в точності визначення місця, де відбувається дія.
Невпевненість, відтінок припущення відбивають ‘там’- семантику.
Специфічний відтінок виражає десь в окремій групі контекстів, а саме ‘не тут’, ‘не біля мене’. Він
зумовлений статусом мовця: неможливість вплинути на ситуацію, неможливість навіть бути присутнім. Таке
вживання десь з відтінком відстороненості мовця створює враження смутку, туги, розпачу. Мовець знову

1 Дослідження семантики і функціональної специфіки прономінатива там як найбільш поширеної лексеми з групи
прономінативів типу тут, сюди, туди і под. на прикладі текстів художньої літератури див. у [Пилипак 2004а]. ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 14

44
вступає в конфлікт з реаліями. Семантична опозиція ‘там’–‘тут’ в даному випадку зумовлюється
невідповідністю реального (‘тут’) бажаному (‘там’): Десь там квітнеш вишневим цвітом, десь зітхаєш в
веснянім чаду (Є.Маланюк); За гратами пломеніло небо, десь сонце мечами розганяло темряву, розганяло нічні
примари й всі жахи, тоненькими рисками золота обводило ряботиння хмарок (І.Багряний. Сад гетсиманський).
Найпоширенішим серед неозначених темпоральних займенникових прислівників є прислівник колись,
який реалізує декілька специфічних відтінків семантики неозначеного часу. Значення ‘у якийсь певний час у
минулому’ прислівник колись виражає, якщо він позначає давноминулий, “втрачений” для мовця період часу.
Для мовця ця втрата асоціюється з семантикою ‘там’ опозиції ‘там’–‘тут’. Відповідно при цьому виявляється
відтінок смутку, туги. Умовою виявлення цієї семантики є сполучення неозначеного прислівника колись з
дієсловами минулого часу доконаного чи недоконаного виду: Де колись стояла повітка, там тепер давні
вербові кілки стали товстими здоровими вербами (І.Нечуй-Левицький. Микола Джеря); І враз розлога память
нешвидка / До уст підносить пересохле зілля, / Із тих лугів, де ми колись цвіли / І перемиті квіти вибирали
(В.Стус); То ж були колись роси які та води, та болота, що довго стояли! (О.Довженко. Зачарована Десна).
Іноді значення невизначеного точно часу в минулому набуває нейтрального емоційного відтінку, і
прономінатив колись вживається в значенні ‘давно’. Спираючись на теорію С.Д.Кацнельсона про те, що ідея
часу виводиться з ідеї простору [Кацнельсон 2001, с.105], легко виявити в таких контекстах первинну
просторову семантику ‘там’, яка породжує часову ‘давно’, ‘в минулому’, ‘задовго до мене (мовця)’: Так і мій
покійний панотець, їздячи колись із прощальником по городах, натрапив на такі очі, що й товариство йому
стало зовсім не миле (П.Куліш. Чорна рада).
Колись може не акцентувати увагу на певному, хоча й неозначеному, відрізку часу, а підтримувати
авторитетність зазначеної у висловлюванні думки: ‘це було колись’, ‘давно’ – значить ‘варте уваги’. При цьому
мовець давній постулат (‘там’) і для себе вважає важливим, слушним, цим самим наближаючи його до своїх
потреб (‘тут’). Елементи семантичної опозиції ‘там’ – ‘тут’ урівнюються: Колись казали мудреці старі –
перепочинь, втомившись, на горі і озирнися аж на перевалі, а далі йдуть вже тільки витривалі! (Л. Костенко);
Оноре де Бальзак колись сказав, що властивість почувати себе всюди, як у себе вдома, притаманна лише
королям, повіям і злодіям (В.Гайворонський).
Ад’єктивний прономінатив якийсь може виражати оцінку, ставлення мовця до того, про що йдеться у
висловляванні. Це може бути його основною функцією. Наприклад, нерідко реалізується відтінок зверхності,
презирства: Якийсь ландскнехт повіз як сувенір, / Або продав якомусь там барону / Твою любов, твій
безіменний твір (Л.Костенко); І повторюю – смішний і жалюгідний романтик, з якоюсь ідеєю фікс. Я тебе
зразу розкусив (І.Багряний. Сад гетсиманський). Ці відтінки породжують враження відстороненості,
несприйняття мовцем фактів, тобто елемент глибинного змісту ‘там’ превалює над ‘тут’, а точніше перекриває
його.
Показавши на прикладі лише деяких неозначених прономінативів їх семантичну різноманітність,
контекстуальну своєрідність вживання, ми виявили семантичну опозицію ‘там’–‘тут’, яка породжує низку
похідних семантичних відтінків, в залежноті від прагматичних мотивів мовця.
В українській мові є випадки, коли і елемент ‘там’, і елемент ‘тут’ лексико-семантичної опозиції ‘там’–
‘тут’ виражаються однією формою слова або однокорінними словами, але конкретизуються в залежності від
контексту. Порівняйте: … А дівчина / При самій дорозі / Недалеко коло мене / Плоскінь вибирала (Т.Шевченко);
У друзі вибирай не того, хто любязний з тобою, хто з тобою погоджується, а суворого порадника, який
користь для тебе шукає й противиться твоїм необдуманим словам (Давня українська література. Послання
Володимира Мономаха дітям) і Вибрався ж він на празник святого Дмитрія, помолившись Богу (Галицько-
Волинський літопис). В двох перших реченнях слово вибирати вживається в значенні ‘собі’, ‘тут’ (в напрямі до
себе) щодо субєкта дії, не мовця і, навпаки, для мовця семантика цього слова містить зміст ‘не я’, ‘там’, а в
третьому виражає ‘туди’, що синонімічно елементу опозиції ‘там’.
– А бодай ці Западинці були запались, ніж мала я в їх їхати! – лаялась Кайдашиха, витягаючи сіно з-за
пазухи, висмикуючи його з голови… (І.Нечуй-Левицький. Кайдашева сім’я) та Лаврінові слова запали Карпові в
душу (Там же). В цій парі речень семантична опозиція ‘там’–‘тут’ виражається лексемою западати: в першому
випадку мовець цим словом виражає побажання із семантикою відсилання ‘від себе’; тому воно містить
елемент опозиції ‘там’, а в другому – у словосполученні слова запали в душу западати виражає зміст ‘мені’,
‘тут’, підкреслюючи небайдужість суб’єкта дії.
Парубкові спадає на думку знайти “найомщика” – людину, яка за гроші відслужила би за Василя
(Г.Квітка-Основяненко. Маруся) і Міріади дрібних крапель, мов вмерлі надії, що звелись занадто високо,
спадають додолу і пливуть, змішані з землею, брудними потоками (М.Коцюбинський. Fata morgana). Стійке
словосполученя спадати на думку передбачає наявність об’єкта дії ‘кому’ (в наведеному реченні парубкові).
Відносно валентно зумовленого об’єкта дії спадати на думку виражає семантику ‘тут’, ‘мені’.
Словосполучення спадати додолу без контексту містить значення ‘там’, проте з контексту зрозуміло, що
мовець-суб’єкт дії знаходиться внизу, на землі, тобто в даній ситуації щодо мовця виражається семантика ‘до
мене’, ‘сюди’, яка синонімічна ‘тут’. Спостерігаємо протиставлення сем ‘там’ і ‘тут’, позаконтекстуального і
контекстуального значень лексеми спадати. Розділ І. ТЕОРІЯ МОВИ

45
Цікавими є приклади, коли дієслово містить глибинний зміст ‘там’, але в різних контекстах
конкретизується, утворюючи похідну опозицію ‘вгору’–‘вниз’. Наприклад: – Злізайте з печі та підемо десь у
гості (В.Стефаник. Новина) та Як уздрів його (вовка – В.П.) чоловік, зліз на дерево і сидить (Усна народна
творчість). Хоча в обох випадках дієслово-присудок передбачає значення ‘там’, в першому виражений напрям
дії – ‘вниз’, що підкреслений прийменником з, а в другому – спрямованість ‘вгору’ виражається прийменником
на.
Порівняйте ще: І плаче, плаче Ярославна / В Путивлі, на валу на брамі, / Святеє сонечко зійшло…
(Т.Шевченко. Плач Ярославни); Ішов чоловік до міста, і тільки зійшов на місток, як звідти виліз бандит з
пістолетом і відібрав у нього гроші (Усна народна творчість) та … Се до бою / Чоловійтво зі звіром стає, / Се
поборює воля неволю, / Царство боже на землю зійде (І. Франко); І справді сталось, як казали: / Вода зійшла –
колеса стали (Л.Глібов. Мірошник). В перших двох прикладах дієслово зійти виражає семантику ‘туди’ =
‘там’–‘вгору’; у двох наступних – семантику ‘туди’ = ‘там’–‘вниз’.
– Еге! – крикнула ворона на весь рот і впустила рака в море (Усна народна творчість) і Як стемніло, піп
у віконце стук-стук. Жінка впустила його до хати (Усна народна творчість). Семантика лексеми впустити в
словосполученні впустила в море очевидно передбачає глибший зміст ‘туди’, що дорівнює ‘там’, тобто
проявляється напрям ‘від субєкта дії’ (в даному випадку ‘від ворони’). Натомість впустила до хати засвідчує
значення ‘в напрямку до суб’єкта дії’, тобто жінки; більш широко це значення окреслюється як ‘сюди’, ‘до
мене’ = ‘тут’ (щодо суб’єкта-немовця).
Ці випадки свідчать про семемоутворюючу здатність лексико-семантичної опозиції ‘там’–‘тут’,
можливість конкретизуватися безпосередньо в контексті мовлення.
Виявлені випадки, коли вся семантична опозиція ‘там’–‘тут’ міститься в глибинній семантичній
структурі висловлення. Мовець трактує факти відповідно до свого безпосереднього положення в просторі або
настрою (прихильність / неприхильність), або знань про обєкт (знання / незнання). В глибинній структурі
висловлювання наявні два елементи ‘там’ і ‘тут’, які утворюють опозиційний зміст. Наприклад:
(1) Ох, і був же у мене собака! Не собака – лев (Усна народна творчість); А кіт (що то за кіт був) ходе
та мед збирає, в бабині горшки зливає (Усна народна творчість). Виразниками опозиції ‘там’–‘тут’ є дієслово
бути в формі минулого часу, яке вказує, що факт відносно мовця далеко в минулому, ‘там’, та лексема у мене
(виражає значення ‘тут’ з відтінком жалю, захоплення), і то, що відповідає семантиці ‘тут’.
(2) Так оце та правда?! Оце вона!!! – скрикнула не своїм голосом – і несамовито залилась божевільним
сміхом (Панас Мирний. Хіба ревуть воли, як ясла повні); Виступає ; обок його / Цариця небога, / Мов опеньок
засушений, / Тонка, довгонога… Так оце-то та богиня. / Лишенько з тобою (Т.Шевченко.Сон). В даному
випадку словосполучення оце та і оце-то та виражають глибинний зміст ‘там’–‘тут’. Вказівний займенник
оце, підсилений часткою то (= тут), виражає семантику ‘тут’ (мовець відкриває для себе той чи інший об’єкт чи
факт, його специфіку; він стає для нього зрозумілий і через те ближчий); вказівний займенник той, та відсилає
до змісту ‘туди’, ‘там’, тобто мовець цією лексемою виражає зміст ‘та, яка була лише в уяві, була незнайома’.
При цьому у цих висловлюваннях простежується відтінок контрасту між позитивним очікуванням мовця щодо
об’єкту і тим, що є насправді.
(3) [Хома]: У тебе тільки й на думці, що ті вечорниці. О, вже мені та Мотовилиха (Т.Шевченко. Назар
Стодоля). Словосполучення вже мені та виражає семантику опозиції ‘там’–‘тут’ змістом своїх складових
елементів: мені виявляє семантику ‘тут’ з відтінком зацікавленості, небайдужості; та – ‘там’, ‘яка зараз не
поряд мене’ з негативними відтінками обурення, зневаги; значення ‘там’ підсилюється часовим
прономінативом вже.
(4) – Ото каша! – промовив Микола. – І в Вербівці бідував, а такого добра не їв. Чи й сам пан жид їсть
таку кашу? (І.Нечуй-Левицький. Микола Джеря); Ото дурний! А ще битий! / На квиток повірив / Москалеві.
От і читай, / І йми ти їм віри (Т.Шевченко). В даних висловлюваннях спостерігаємо невідповідність між
теперішнім актуальним часом, коли дія відбувається у сам момент мовлення, та формою вжитого вказівного
займенника: ото замість оце. Внаслідок цього виникає лексико-семантична опозиція ‘там’-‘тут’. Подія
відбувається безпосередньо під час мовлення (семантика ‘тут’), в той час, як лексема пердбачає семантику
‘там’. Вживання мовцем саме цієї лексеми, яка відсилає до дистантної семантики ‘там’, очевидно, зумовлене
бажанням мовця, в першому випадку, надати більшого значення об’єкту, похвалити його, а в другому –
бажанням відсторонитися від неправильних, на думку мовця, дій суб’єкта.
(5) – Навіщо ти, Мотре, ховаєш починки в свою скриню? – спитала Кайдашаха. – На те, що треба; не
буду ж я їх їсти,– одрубала Мотря. – А може, й поїж: хто тебе знає, – сказала Кайдашиха (І.Нечуй-
Левицький. Кайдашева сім’я). Одного вечора старий Джеря прийшов з панського току та й звалився: в його
нічого не боліло, але уся його сила хто його зна, де й ділась (І.Нечуй-Левицький. Микола Джеря). Виділене
словосполучення хто тебе (його) знає в своєму змісті має глибинну семантику ‘там’, адже вживається, якщо
мовець або суб’єкт дії-мовець чогось не знає, не поінформований з приводу того, про що йдеться у
висловлюванні. Водночас зі змісту першого уривка стає зрозуміло, що об’єкт (Мотря) знаходиться поряд, живе
разом з мовцем (Кайдашихою). Але зміст ‘тут’ теж присутній. На душевному рівні Мотря і Кайдашиха далекі і
не розуміють одна одну. Виникає зміст ‘там’, що підсилюється ідіомою хто тебе знає. Лексико-семантична
опозиція ‘там’–‘тут’ виявляється в цьому випадку і на лексичному, і на сюжетному рівнях. ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 14

46
Лексико-семантична опозиція ‘там’–‘тут’ виявлена нами і на фразеологічному рівні української мови.
Характер її вираження залежить від прагматичних мотивів мовця, особливостей актантів ситуації,
взаємовідношення мовця і суб’єкта дії, а також від зміни семантики фразеологічної одиниці в контексті і поза
ним.
За особливостями вираження семантичної опозиції ‘там’–‘тут’ у фразеологічних одиницях української
мови ми виділяємо кілька лексико-семантичних груп останніх:
(1) фразеологізми-антоніми, в яких елементи опозиції ‘тут’–‘там’ виражаються на формальному рівні
фразем: наявність в їх складі протилежних лексем від – в, той – цей, ваш – наш та інших. Наприклад: від усієї
душі – ‘щиро, глибоко, сердечно, відверто’ і в душі – ‘приховано, нишком, не виявляючи зовні своїх почуттів’;
той світ – ‘потойбічне загробне життя’ – цей світ – ‘земне життя’; ваш брат – ‘ти, ви і подібні до вас’ – наш
брат – 1) ‘ми, я і подібні до нас, до мене’; 2) ‘близька думками, переконаннями людина, однодумець’;
3) ‘такий, як ми’. При цьому і самі лексичні значення є антонімічними у даних пар фразеологізмів: елемент
‘там’ пов’язаний з відтінками ‘в напрямку від мене’, ‘далеке’, ‘невідоме’, ‘не схоже на мене’, а член опозиції
‘тут’ породжує додаткові відтінки ‘зрозуміле лише мені’, ‘моє’, ‘потаємне’, ‘близьке’ щодо мовця. Вводячи
подібні одиниці в контекст, помічаємо, що, якщо мовець і суб’єкт дії співпадають, то характер вираження
опозиції не змінюється: – Я від душі люблю сього пройдисвіта, – каже гетьман Шрамові стиха (П.Куліш.
Чорна рада). При неспівпадінні постатей мовця-спостерігача і учасника ситуації позаконтекстуально виражений
член опозиції ‘тут’ переходить у ‘там’, тому що мовець тепер протиставляє себе тим актантам ситуації, про
яких говорить: – … Думаєш порадити, помогти, а кому ті поради потрібні. Кожен живе своїм розумом, на
чужий не зважає (Є.Гуцало). В даному висловлюванні своїм розумом означає ‘не так, як я раджу’, ‘не по-
моєму’, а чужий (розум) – ‘мій’, ‘по-моєму’. Спостерігається взаємозаміщення членів опозиції ‘там’↔’тут’.
(2) Цікавою є група багатозначних фразеологізмів, два значення яких протилежні одне одному з точки
зору вираження більш глибинної семантики ‘там’ – ‘тут’. Для фразеологізма морочити голову характерні
значення: 1) ‘розмірковувати, роздумувати над чим-небудь, намагаючись розібратися в чомусь, зрозуміти
щось’: Я не став морочити голову цією явною маячнею чи недотепним жартом (І.Кулик), – тут маємо
імпліцитно виражену сему ‘собі’, що вказує на вираження члена опозиції ‘тут’; 2) ‘дурити, обманювати когось,
хитрувати’: Нам один морочив голову цілий рік, доки розкусили, що він і в коногони не годиться (П.Панч), – тут
маємо значення – ‘іншим’, ‘не собі’.
(3) В групі фразеологічних одиниць з вираженим членом опозиції ‘тут’ виокремлюється частина таких,
що містять лексеми, об’єднані семою ‘стосується мене’ (мовця), свій, своя, собі, собою: мати свій розум,
вигодувати гадюку біля свого серця, жити тільки собою, записати на свій рахунок, жити на свою руку,
записати собі на лобі. Глибинну семантику ‘тут’ цих фразеологізмів підкеслюють відповідно відтінки
‘незалежно від інших’, ‘небайдуже’, ‘окремо від інших’, ‘близький мені’, ‘моє власне досягнення’,
‘самостійно’, ‘запам’ятовування’: – Дай мені грошей, я собі потрафлю жити на свою руку, – сказав Готліб, не
зважаючи на її чуття (І.Франко). На семантику ‘тут’ нашаровується семантика ‘там’, якщо у висловлюванні
розмежовуються мовець і учасник ситуації: – Скажи: “Я їй цього не забуду!” Хай вона це запише на лобі!..
(Панас Мирний); – Ось так, товаришу комісаре, можеш записати на свій рахунок перший похід, – обернувся
до мене Олександр Васильович (В. Логвиненко).
Фразеологізми тримати в кулаку, держати в кишені, держати коло пояса, брати в руки, не випускати з
рук, маючи незначні розбіжності в лексичному значенні, об’єднані семою ‘підкорення’, ‘владарювання’ мовця
чи суб’єкта дії над кимось і потребують прямого додатка (кого, що). Семантика ‘тут’ обумовлена домінуванням
мовця, суб’єкта у висловлюванні: – Ми, земці, підкопну шантрапу давили і будемо давити. Дозвольте нам
узяти в руки хоч поганеньке кермо (О.Ковінька).
(4) Багато в українській фразеології одиниць на позначення чогось далекого, недосяжного для мовця
через те, що воно в минулому або в майбутньому: згадала баба дівера, як баба дівкою була, багато води
спливло, а також фразеологізмів просторової віддаленості від мовця чи учасника дії: куди Макар телят не
ганяв, на відшибі, куди ворон кісток не заносить, як з-під землі, як на кінці світу, аж на край світу, у далекий
світ, які є семантики ‘там’- локалізації.
До цієї ж групи відносимо сполуки, що є відсиланнями з відтінком ‘бажання (мовця) позбутися чогось
неприємного’, прокляттями, спрямованими на певний об’єкт. Тому в їхній семантиці чітко виявляється елемент
‘там’-спрямованості, ‘туди’, ‘від мене’. Наприклад, хай йому абищо, до бісового батька, будь ти проклятий,
бодай би він скис, на тобі!, до біса. Як правило, контексти з цими зворотами є розмовномовними, несуть
негативне емоційне забарвлення і мовець виступає не спостерігачем, а учасником ситуації. Позаконтекстна і
контекстна семантика ‘там’ цих одиниць збігається: Та хай йому абищо! Добре, що не в одній хаті живемо
(М.Коцюбинський); – Та пустіть її до біса, – крикнув затурканий писар. Молодицю пустили (Марко Вовчок).
5) За нашими спостереженнями, не менш поширені фразеологічні одиниці п’ятої групи з вираженням
обох протилежних значень ‘там’–‘тут’ з можливим домінуванням одного з них (‘там’→’тут’, ‘тут’→’там’) або
“рівноправним” їх виявом (‘тут’↔’там’). По-перше, це звороти, лексичне наповнення яких свідчить про
наявність семантики ‘там’, ‘туди’, ‘в напрямі від мене’, а основне лексичне значення містить сему ‘тут’,
‘необхідне мені’, ‘те, що відбувається зі мною’: хоч із шкури вилізь – ‘обов’язково дістань будь-якими засобами;
візьми, де хочеш’ (вилізь – семантика ‘там’, ‘туди’-напрямку; дістань, візьми – семантика ‘тут’, ‘сюди’- Розділ І. ТЕОРІЯ МОВИ

47
напрямку, ‘до себе’); щастя ще десь завалялося – ‘у кого-небудь несподівана радість, непередбачений успіх у
чому-небудь’ (ще десь виражає семантику ‘там’, ‘не біля мене’, а в глибинній семантиці лексичного значення
міститься вказівка на виникнення чогось приємного для мовця – ‘тут’, ‘мені’): Невже наше щастячко ще десь
завалялося, і я скоро обійму тебе, обцілую синочка свого (В.Логвиненко).
По-друге, до цієї групи входять фразеологізми з прямопротилежним характером відображення
семантики ‘там’–‘тут’: сама фразема містить сему ‘тут’, ‘собі’, тоді як її семантика виявляє спрямування від
мовця, ‘там’. Наприклад, брати слово – ‘виступати на зборах, засіданні’, близький світ – ‘дуже далеко’,
братися в ноги – ‘швидко тікати, бігти, іти геть’: [Чирва:] Улучив? Тепер тікати! (Озирається й береться в
ноги) (І.Микитенко);– Не думала брати сьогодні слова, – схвильовано почала Вутанька. – І не брала б, якби не
оцей, що зараз тут виступив (О.Гончар).
Семантика обох членів семантичної опозиції ‘там’ – ‘тут’ виявлена в фразеологізмах типу на дні душі
(серця) –‘в глибині почуттів’, замкнутися в собі – ‘заглибитися у власні думки, переживання’, давати собі звіт
– ‘розуміти, усвідомлювати що-небудь’: Десь на дні мого серця заплела дивну казку любов (П.Тичина). В
семантиці цих одиниць мовець має на увазі себе – значить наявна сема ‘тут’, а переносність, образність лексем
на дні, глибина почуттів зумовлює сему ‘там’.2
На рівні сюжету художнього твору ми досліджували семантичну опозицію ‘там’–‘тут’ на матеріалі
українських літературних казок, як класиків, так і сучасних письменників.
Семантична опозиція ‘там’–‘тут’ може виражатися в сюжеті художнього твору в наступних випадках.
1) Під час окреслення автором місця і часу, де і коли відбувається казкова подія. Як правило, це далека,
незнана місцевість і прадавні часи, тобто наявний семантичний елемент опозиції ‘там’, ‘далеко від нас’ (від
оповідача і слухачів). Цим привноситься таємничість і камерність оповіді, налаштованість на цікаві, незнані
досі відкриття. Наприклад: “Там, де багато гір і долин, де ростуть ліси густі, непроходимі…” (С.Васильченко.
Левень); “Не в нашій стороні, не за нашої памяті й не за памяті наших дідів та бабів, давно-давно…” (Панас
Мирний. Казка про правду і кривду).
2) Непоодиноким є використання авторами-казкарями мотивів, які містять семантичну опозицію ‘там’–
‘тут’. По-перше, це мотив виряджання сина батьком в далеку небезпечну дорогу, подорож. Проаналізувавши
семантику цього мотиву, можна зробити висновок, що з семантичним елементом ‘тут’ співвідноситься факт
синівства і батьківства. Виникає семантичний ланцюг ‘син’–‘свій’–‘рідний’–‘тут’. Сам факт виряджання,
відправлення, спровадження асоціюється з семантикою ‘туди’, ‘там’ (‘далеко’–‘небезпечно’–‘там’). Наприклад,
в казці С.Васильченка “Левень” батько відсилає лінивого сина з дому з думкою, що він через свою лінь і
непристосованість до життя загине десь на чужині і більше не буде тягарем для своїх старих батьків. В іншій
казці батько-півень відправляє свого нахабного, самовпевненого сина-курча в світ, бо той дошкуляє всьому
пташиному товариству (П.Куліш. Півпівника. Гішпанська дітська казка). В казці І.Нечуя-Левицького “Два
брати” син не виправдовує сподівань батька: “Йди собі кудись на службу, бо мені ніяково тебе і в хаті
держати”. У всіх цих варіантах виникає протиріччя між родинними стосунками (‘тут’, ‘рідний’) і
вимушеністю спровадити рідну людину світ за очі (‘туди’, ‘там’).
По-друге, в казках про мачуху і нерідну дочку поширений мотив переосмислення концепту рідний дім
(‘тут’), який стає ворожим і нерідним за присутності чужої жінки (‘там’). В казці Є.Гребінки “Мачуха і
панночка” відбувається взаємозаміна понять ‘дім’ і ‘ліс’. Дім стає уособленням смерті для панночки, адже
мачуха хоче її отруїти. Ліс, що традиційно в фольклорних творах містить семантику небезпеки, страху, тобто
глибинний зміст ‘там’, [Иванов, Топоров 1965, с. 75], стає близьким дівчині, її порятунком, тобто асоціюється з
концептом ‘життя’. У відповідності до цього мотиву утворюються такі семантичні ланцюги: ‘дім’–‘смерть’–
‘там’ і ‘ліс’–‘життя’–‘тут’. Рідний дім стає немилим і для героїні казки Б.Лепкого “Про лиху мачуху, сирітку
Катрусю, чорну кицьку, дванадцять розбійників і про князенка з казки”. В іншій казкі Б.Лепкого засніжений ліс
(‘там’) стає ріднішим і затишнішим для Ксені, ніж рідний дім, де володарює мачуха (‘там’). Бачимо, що і в
даному випадку значення концептів ‘дім’ – ‘ліс’ протилежно переосмислюється. Стосовно суб’єкта подій ‘дім’
став виразником семантики ‘там’, а ‘ліс’ – семантики ‘тут’. Психологічний стан героїні передається в такому
уривку: “… На серці стало легко-легко, / А все погане так далеко, / А добре все так близько дуже, / А все, що
кривдило байдуже” (Б.Лепкий. Казка про Ксеню і дванадцять місяців). Мотив незатишного рідного дому
простежується і сучасній казці Ю.Збанацького “Казка про братика та сестричку”. Птахи почали кидати давно
обжиті рідні гнізда, що для них асоціюються з семантикою ‘тут’, через пустощі дітей, які ці гнізда розорювали.
Рідне (‘тут’) стало неприємним, далеким, чужим (‘там’).
По-третє, в літературних казках досить поширений мотив бажання чогось кращого, незадоволення тим,
що маєш. Коротко смисл цього мотиву виражений у відомому прислів’ї “Гарно там, де нас немає”. Прикладом
такої моралі є самовпевнене курча, що ідеалізує навколишній світ і вважає своє рідне подвіря і “родичів”
нікчемними, “дурною сільською біднотою” (П.Куліш. Півпівника). Таким чином, своя, рідна домівка, що
зазвичай представляє семантичний елемент ‘тут’, стає для нього далекою в духовному плані і починає
асоціюватися з семантикою ‘там’. Мрійливе рожеве дерево просить вітер понести його хоч на край світу, тільки

2 Докладніше про вираження лексико-семантичної опозиції ‘там’ – ‘тут’ на фразеологічному рівні української мови
див. [Пилипак 2004б]. ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 14

48
б далі від рідного лісу (Ю.Ярмиш. Летюче дерево), а яблунька-кисличка, для якої птахи повинні принести з
теплих країв прищепи з солодкими плодами, більше всього бажала б вирости в тих далеких краях і бути
пишною ябнунею (О.Іваненко. Кисличка). Ці випадки дозволяють утворити cемантичні ланцюжки : ‘далекі
краї’ – ‘там’ – ‘бажане’ (солодкі яблука) – ‘добре’ і ‘тут – ‘немає бажного’ – ‘погано’. Кінець “Казки” І.Липи
про Максима – дужого велетня є своєрідним висновком, ідеєю всіх представлених варіантів. Треба служити
своєю силою і талантом рідній землі, Батьківщині, яка і обдарувала тебе ними; не слухати, що десь є “кращі
краї і багатші міста”. На глибинному семантичному рівні ця ідея виражається: ‘тут’, на своїй землі краще, ніж
‘там’, в чужих краях.
По-четверте, в деяких досліджуваних казках нами виявлено мотив страху перед невідомим, далеким, що
відповідає семантичному елементу ‘там’. Сміливі зухвальці Заєць і Білка в своєму лісі нікого не боялись і не
слухались. Через те, що ліс є рідний, він асоціюється у них з семантикою ‘тут’. Боялися ж вони лише страшного
птаха з сусіднього лісу, який є для героїв символом страшного невідомого, тому містить семантику ‘там’
(Н.Забіла. Казка про білочку і зайчика, веселих пустунів). Мотив страху як виразник семантики ‘там’ присутній
і в казці В.Нестайка “Пригоди їжачка Колька Колючки та його вірного друга і однокласника зайчика Косі
Вуханя”: “Гарні були хлопці, але боягузи страшенні. Боялися блискавки і боялися грому. Боялися вітру і боялися
дощу”.
3) Вираження семантики протиставлення ‘там’–‘тут’ спостерігаємо і на рівні характеристики персонажів
казок. Неговіркий, але добрий і працьовитий син видається батькам неласкавим (“не поклониться, не подякує”),
стає для них далеким, незрозумілим, чужим (‘там’). Натомість улесливий, хитрий, але лінивий другий син
спочатку зазнає прихильності і любові батьків, яка виражає глибинний семантичний зміст ‘тут’ (І. Нечуй-
Левицький. Два брати). Таким чином, виникає протиставлення персонажів і, як наслідок, семантична опозиція
‘там’–‘тут’.
Незвичним зачином, знайомством читачів з героїнею починається казка Є. Гребінки “Мачуха і паночка”.
Через багатоступеневі порівняння краси панночки з білим лебедем, зіронькою у вечірньому небі, що
асоціюються з семантикою ‘там’, панночка уявляється близькою і земною (‘тут’), але ще кращою за те далеке і
прекрасне.
Досліджуючи лексико-семантичну опозицію ‘там’–‘тут’ на лексичному, фразеологічному, сюжетному
рівнях, ми спробували показати її не останнє місце серед вже більш-менш вивчених в сучасній науці опозицій
‘чоловік’–‘жінка’, ‘свій’–‘чужий’, ‘внутрішнє’–‘зовнішнє’ та інших. Були виявлені чинники, які впливають на
вираження опозиції ‘там’–‘тут’ безпосередньо в мовному акті (прагматичні мотиви мовця, локалізація в
просторі мовця або субєкта дії, контекстуальне / неконтекстуальне значення мовної одиниці), а також визначені
різноманітні семантичні відтінки значення мовних одиниць, породжені наявністю в їх глибинному змісті
семантичної опозиції ‘там’–‘тут’ або її переосмисленням. Тим не менш, в сучасному мовознавстві, особливо
українському, є потреба більш активно вивчати глибинні семантичні процеси в мові.

Література
Дмитровская 1999: Дмитровская М. А. Противопоставление кругового и прямолинейного движения у
Платонова А. // Логический анализ языка. Языки динамического мира. – Дубна, 1999. – С. 423.
Забуранна 2003: Забуранна О.В. Антропоцентризм фразеологічної семантики (на матеріалі
фразеологічних одиниць української, перської, японської мов зі значенням відносного часу): Автореф. дис. …
канд. філол. наук. – К., 2003. – 16 с.
Иванов, Топоров 1974: Иванов В.В., Топоров В.Н. Исследования в области славянских древностей.
Лексический и фразеологический вопросы реконструкции текстов. – М.: Наука, 1974. – 334 с.
Иванов, Топоров 1965: Иванов В.В., Топоров В.Н. Славянские языковые моделирующие системы.
(Древний период). – М.: Наука, 1965. – 245 с.
Иевлева 2001: Иевлева М.Х. Концептуальная оппозиция мужчина-женщина в тавтологических
конструкциях // Исследования по семантике: Межвуз. науч. сб. – Уфа: Башк. гос. ун-т, 2001. – 360с.
Кацнельсон 2001: Кацнельсон С.Д. Категории языка и мышления: Из научного наследия. – М.: Наука,
2001. – 864 с.
Кошкарёва 1998: Кошкарёва Л.С. Особенности процесса отображения категории пространства в языке //
Вісник Донецького університету. – Серія Б. Гуманітарні науки. – 1998. – №2. – С. 210-218.
Кравченко 1996: Кравченко А.В. Когнитивные структуры пространства и времени в естественном языке
// Изв. РАН. – Серия литературы и языка. – Т. 55 – №3. – 1996. – С.3-23.
Лейвен-Турновцова 1999: Лейвен-Турновцова Йирина. Динамическое и статическое на фоне
противопоставления иррационального и рационального // Логический анализ языка. Языки динамического
мира. – Дубна, 1999. – С.361-375.
Лингвистический энциклопедический словарь / Гл. ред. Ярцева В.Н. – М.: Большая российская
энциклопедия, 2002. – 709 с.
Луценко 2001: Луценко Н.А. К вопросу о семантике родительного падежа // Лінгвістичні сиулії: Зб. наук.
праць. Вип. 7. – Донецьк: ДонНУ, 2001. – С. 41-51. Розділ І. ТЕОРІЯ МОВИ

49
Ляшенко 1997: Ляшенко Н.С. Внутрішня форма фразеологічних одиниць: онтологічний і
культурологічний аспекти: Автореф. дис. … канд. філол. наук. – К., 1997. – 24 с.
Малич 2002: Малич М.В. Концепти правда/неправда в українській літературній мові: семантико-
ститістичний аспект: Дис. … канд. філол. наук: 10.02.01 / Одеській нац. ун-т ім. І.І.Мечникова. – Одеса, 2002. –
210 с.
Миллер 1990: Миллер Е.Н. Природа лексической и фразеологической антонимии. – Саратов: Изд-во
Саратовского ун-та, 1990. – 210 с.
Новиков 1973: Новиков Л.А. Антонимия в русском языке. Семантический анализ противоположности в
лексике. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1973. – 290 с.
Осипов 1989: Осипов А.И. Пространство и время как категории мировоззрения и регуляторы
практической деятельности. – Минск: Наука и техника, 1989. – 220 с.
Пилипак 2004а: Пилипак В. Семантика і вживання прономінатива там в українській мові // Лінгвістичні
студії: Випуск 12. – Донецьк: ДонНУ, 2004. – С.127-133.
Пилипак 2004б: Пилипак В. Вираження лексико-семантичної опозиції ‘там’ – ‘тут’ у фразеологізмах
української мови // Лінгвістика: Зб. наук. праць. – Луганськ: Альма-матер, 2004. –№1 (2). – С.153-160
Рахилина 2000: Рахилина Е.В. “Без конца и без края” // Исследования по семантике предлогов: Сб. ст. –
М.: Русские словари, 2000. – 430 с.
Сидоренко 1990: Сидоренко Е.Н. Очерки по теории местоимений современного русского языка. – К.,
Одесса: Лыбидь, 1990. – 146 с.
Славянские древности. Этнолингвистический словарь в 5 тт. / Под ред. Н.И. Толстого. Т. 1: А-Г. – М.:
Междунар отношения, 1995 – 562 с.
Степанов 1975: Степанов Ю.С. Основы общего языкознания. – М.: Просвещение, 1975. – 273 с.
Степанов 1973: Степанов Ю.С. Семиотическая структура языка (три функции и три формальных
аппарата языка) // Изв. АН СССР. – Серия литературы и языка. – Т.12 – №4. – 1973. – С. 340-355.
Суковатая 1997: Суковатая В.А. Концептуально-моделирующие оппозиции в культурно-языковой
картине мира: Дис. … канд. филос. наук: 09. 00. 04. / Харьк. гос. ун-т. – Харьков, 1997. – 179 с
СУЛМ 1973: Сучасна українська літературна мова. Лексика і фразеологія / За заг. ред. І.К. Білодіда. – К.:
Наук. думка, 1973. – 438 с.
Толстой 1997: Толстой Н.И. Славянская лексикология и семантика. – Т. 1. – М.: Языки русской
культуры, 1997. – 590с.
Эмирова 2005: Эмирова А. Оппозиция «мужчина – женщина» в русской фразеологии // Грани слова.
Сборник научних статей к 65-летию проф. В.М. Мокиенко. – М.: ООО “ЭЛПИС”, 2005. – с. 165-169.
Яворская 1999: Яворская Г.М. Образ человека в движении. (К описанию этноцентрических стереотипов)
// Логический анализ языка. Языки динамического мира. – Дубна, 1999. – С. 304-311.

This article is devote to the observation of the oppositions ‘truth’-‘not truth’, ‘right’-‘left’, ‘my-‘somebody
else’s’, ‘man’-‘woman’ and others. The author of the paper more detale analyse semanthic and use of the opposition
‘there’-‘here’.
Keywords: opposition, elements of the opposition, semantic shade, speaker.
Надійшла до редакції 1 вересня 2005 року.