Загнітко Анатолій Панасович - Теоретична граматика сучасної української мови. Морфологія. Синтаксис.

Розділ IX. СИНТАКСИС УСКЛАДНЕНОГО РЕЧЕННЯ 1. ПОНЯТТЯ ПРО СИНТАКСИЧНЕ УСКЛАДНЕННЯ ПРОСТОГО РЕЧЕННЯ

Ускладнене речення не є самостійною синтаксичною одиницею. За структурою воно виступає простим реченням, протиставленим складно­му як одиниця монопредикативна одиниці поліпредикативній. Сам ха­рактер ускладнення може бути різноманітним, тому поняття «усклад­нене речення » об’єднує неоднорідні синтаксичні побудови.

«Як явище реального мовлення, синтаксичне ускладнення струк­тури простого речення — це сфера мовленнєвої свідомості носіїв мови і сфера вияву всіх можливих реченнєвих мовних моделей — у тексті, дискурсі, у їх дистрибутивній взаємозалежності, обумовленості, що відображає різні й інформативно спричинені способи розгортання дум­ки» [Кадомцева 1992, с. 7] (пор.: [Кадомцева 1988, с. 29-33]).

Непоодинокими постають спроби віднайти місце тим чи іншим ускладненим структурам у загальній системі речення. При цьому тради­ційна граматика виходила з того, що речення з однорідними членами, відокремленими компонентами, вставними і вставленими елементами генетично споріднені зі складними і тому їх слід розглядати саме як наслідок еволюції загальної структури складного речення. Так, М. І. Греч та Ф. І. Буслаєв речення з однорідними членами називали «злитими». Поза всяким сумнівом, центр ускладнених речень посідають речення з відокремленими членами. Периферійними ж у системі ускладнених ре­

 

Розділ IX. Синтаксис ускладненого речення

 

541

 

чень виступають речення із вставними і вставленими конструкціями та звертаннями. Крайнім виявом периферії простого ускладненого речен­ня є речення з однорідними присудками.

Ускладнення пов’язують перш за все з напівпредикативністю — особ­ливим синтаксичним значенням, що виступає близьким до предикатив­ного. Одні лінгвісти до ускладнювальних компонентів відносять тільки відокремлені звороти, другі додають до них ще й однорідні члени, треті зараховують до ускладнювачів відокремлені звороти, однорідні члени речення, вставні слова і словосполучення, звертання, мотивуючи це комплексом навчальних завдань. З погляду загального семантичного ускладнення вставні слова і словосполуки не входять до ускладнювачів, оскільки вони виступають носіями тільки суб’єктивної семантики, хоча такий висновок є надто поверховим, тому що легко провести аналогію а окремими різновидами складнопідрядного речення, де головна части­на виступає носієм суб’єктивної семантики, пор.: Я вважаю, ця думка цілком слушна тощо. Тому з погляду ускладнення семантичного просто­ру реченнєвої структури в плані репрезентації об’єктивного смислу ре­чення з вставними компонентами по суті не становлять предмета за­цікавлення, але якщо брати обидва різновиди ускладнення у їх ціліс­ності, то слід визнати дотичність таких структур до загальної типології ускладнення простого речення. Окремо перебувають речення зі вставле­ними компонентами, оскільки останні не взаємодіють з реченням і ста­новлять наче окрему площину. Але їх формальне входження в речен- нєву структуру уможливлює розгляд речень зі вставленими компонен­тами з-поміж загальних типів ускладнених простих речень.

 .

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.