Ускладненим із семантико-синтаксичного погляду є таке речення, у структурі якого наявні певні типи синтаксичних відношень. Ці відно­шення при всій їх різноманітності зводяться до двох основних типів:

1) додаткова предикативність, 2) внутрішньорядні відношення. Отже, ускладнення обов’язково характеризується формально-синтаксичним виявом і являє собою граматичне явище.

У сучасній українській мові наявні декілька семантико-синтаксич- них моделей ускладнення: 1) речення з відокремленими членами (або напівпредикативними конструкціями): Як учитель і вихователь я праг­нув до того, щоб перекласти в юні серця моральні цінності, створені і завойовані людством протягом багатьох століть… (В. Сухомлин- ський); Доба наша, підіймаючись на висоти духовної напруги, іншими очима бачить теж Україну, ніж це бачили кількадесят літ тому (О. Ольжич); Поезія Сосюри, довірлива, шира. безхмарна, справді була співом душі і душі відкритої, людяної, дивовижно тонкої і ніжної у своїх почуваннях (О. Гончар); 2) речення з однорідними членами: Наші поети співали про Ігоря. Галайди. Вишенського. Крути та взагалі України — а тамті про Трою, французьку революцію. Англію, які ще й на сьогодні більш відомі, ніж ми (О. Ольжич); Здригаюся і залишаю форум. Де гурт сенаторів, пурпурів тог рвучи, Готовий ворогові вине­сти ключі. Віддати місто на ганьбу і сором (О. Ольжич); Кажуть, люди жили табунами, Спали покотом в млі печер, Піливались при зорях ночами, На крутих узбережжях озер (В. Симоненко); 3) речення із звертаннями, що не перебувають у позиції підмета: Де зараз ви, кати мого народи? (В. Симоненко); Милий друже, як тяжко зносив я Той абсурд, що й тобі ось несу: Ні за що, ні про що полюбив я, А одну полюбив за красу (О. Ольжич); 4) речення із вставними словами або конструкціями: Не стану вам наводити відгуки про Стефаника його сучасників, — цитат ви ще наслухаєтесь у ці дні, — хоча, власне. думка про нього давно вже склалася одностайна (О. Гончар); Назагал треба ствердити, що звучність літератури стоїть у прямому відно­шенні до сили державної нації, але ця, здавалось би. наша трагедія, не мусить нас так сильно боліти, бо що торкається творчої сили, літе­ратурної активності та пристрасного переживання національних змагів, то в цьому наша література не має вже такої великої причи­ни завидувати… (О. Ольжич); 5) речення з опосередкованими друго­рядними членами: Отут в роздоллі, біля гаю. Хороші дні пливуть мої (М. Стельмах) (див. також: [Вихованець 1992, с. 35-37]).

11           іж в елементарному.

Просте речення характеризується елементарною формальною струк­турою тільки за умови наявності в ньому предикативного зв’язку, де- термінантних поширювачів предикативного ядра та прислівних по­ширювачів, функції яких визначаються у складі словосполучення, і дуплексивів. Формально елементарне речення може бути перетворе­ним на предикативне ядро: Хлопець читає нову книжку » Хлопець читає. Ускладнене речення на відміну від формально елементарного речення не може бути зведеним до головних членів: у ньому наявні відносно самостійні синтаксичні позиції, які займають слова або цілісні групи слів. Поширення в ускладненому реченні відбувається за іншим принципом, ніж в елементарній структурі: поширювач безпосередньо включається в речення, пор.: По узбіччю, поритім від злив. Кілька хмурих ялиць поп’ялось (О. Ольжич). Відокремлене означення поритім від злив співвідноситься із загальним змістом речення і його функція визначається безпосередньо в реченні. Таке речення не може бути згор­нутим тільки до головних членів речення, оскільки поритім від злив являє собою окрему, самостійну пропозицію, пор.: Лиш тобою, муд­рою. дано Цьому життю пінитись та іскритися, Кінцевосте, незрівня- не вино! (О. Ольжич); Ніч кричала мені, розтерзана. Оперезана гро­мом навхрест (В. Симоненко); / небезпечно це бажання дляти, збира­ючи благочестивим рихом знайомі губи, очі, підборіддя, аби інкрусту­вати білу тінь (В. Стус).

Семантико-синтаксичні відношення в семантично елементарному реченні охоплюють предикативні, прислівні, що репрезентують себе через словосполучення. Наявність у реченнєвій структурі детермінант – них, подвійних (дуплексивних) та опосередкованих семантико-синтак- сичних відношень сигналізує про семантичну неелементарність речен­ня. У формально та семантично неелементарному реченні наявні по­ряд із названими також відношення напівпредикативності, синтак­сичної еквівалентності, приєднувальності та ін.

В організації формально елементарного простого речення використо­вуються форми слів (аналітичні і синтетичні), порядок слів, інтонація, а в організації формально ускладненого простого речення використову­ються також власне-синтаксичні засоби: сполучники, частки та інші слова службової функції (займенники, вставно-модальні слова). Спо­лучник завжди є показником ускладненого речення і сполучникам на­лежить головна роль в ускладненні простого речення. Одним із основ­них засобів ускладнення формально елементарного речення виступає зворот, кваліфікацію якого можна здійснювати за семантичним при­значенням (порівняльний, цільовий), або за його синтаксичним відно­шенням (приєднувальний, уточнювальний, напівпредикативний та ін.).