У статті розглянуто проблему продукування поради в сучасній англійській мові. Когнітивний аспект
дозволяє виявити особливості надання мовцем поради та послідування слухачем рекомендованій дії.
Ключові слова: мовець, слухач, порада, когнітивні особливості.

У процесі мовленнєвої комунікації від мовця до слухача не просто передаються якісь готові одиниці,
мовленнєві структури із готовим семантичним змістом, процес передачі інформації завжди супроводжується
когнітивними процесами, які лежать в основі мовного спілкування [Конрад 1985: 351]. Адже спілкування як
спільна мовленнєва діяльність передбачає процес взаємної інтерпретації співрозмовниками висловлювань один
одного з метою визначення їхнього когнітивного змісту. Когнітивна теорія вживання мови відкриває доступ до
процесів, які забезпечують продукування, розуміння, запам’ятовування та інші види когнітивного опрацювання
висловлювання, а також пояснює, як проходить планування, відтворення, розуміння мовленнєвих актів [Дейк
1989]. Відтак, визначення основних характеристик висловлювань поради, які є об’єктом нашого дослідження, у
мовленні неможливе без компонентів, що формують когнітивний аспект висловлень.
Висловлювання поради у сучасній англійській мові неодноразово привертали увагу лінгвістів. Так,
досліджувалась прагматична варіативність поради [Шеловських 1996], підлягали аналізу структурно-
семантичні особливості висловлень із концептом „порада” [Бондарєва 2005], оцінка у мовленнєвому акті
поради була предметом дослідження Р. В. Нікіфорової [Нікіфорова 1989]. Однак недостатню увагу було
приділено вивченню когнітивних особливостей продукування висловлень поради, що і обумовлює актуальність
нашої статті.
Метою дослідження є ідентифікація смислового комплексу, який обумовлює породження висловлювання
поради.
Досягнення мети планується за рахунок розв’язання таких завдань: встановлення когнітивних умов
конструювання висловлювання поради, що пов’язані із особливостями розуміння її слухачем, та процесу
продукування спонукання мовцем з позиції когнітивних засад.
Надаючи пораду, мовець прагне за допомогою вибору відповідних вербальних і невербальних засобів
привернути увагу свого партнера по комунікативній інтеракції, змусити його себе слухати, досягти не лише
розуміння, але й виконання адресатом спонукуваної дії. Адресат, сприймаючи висловлювання, спроможний
спрогнозувати подальший зміст та проаналізувати задум адресанта. У мовця, аби він міг надати пораду, має
конструюватися ментальне уявлення про те, у яку ситуацію потрапив адресат. Тому реферована стаття на
даному етапі передбачає розгляд особливостей отримання інформації адресантом про ситуацію, яка склалася
навколо адресата, що в результаті каузує надання першим поради своєму співрозмовникові.
Ілюстративний матеріал засвідчив про існування наступних джерел отримання адресантом інформації
про свого співрозмовника:
1) вербальна інформація, отримана власне від адресата:
а) пряме (питання), прямий запит поради;
б) непрямий запит (адресат непрямо розповідає про те, що з ним сталося);
2) поведінка адресата:
а) у момент (розмови) надання поради (співвідноситься із теперішнім часом);
б) поведінка адресата із позиції минулого часу.
Відтак, отримана інформація вербальним чином безпосередньо від адресата через запитання/прохання
останнього надати йому компетентну пораду знаходить відображення у психіці адресанта. Із почутого питання
адресант виокремлює ту систему інформації, яка допомагає йому ідентифікувати події, що склалися навколо
співрозмовника. Важливим є те, що відображення світу у психіці суб’єкта завжди опосередковане внутрішніми
та зовнішніми процесами діяльності. Діяльність, як основа взаємодії між суб’єктом і об’єктом, пояснює різні
відображення в психіці різних індивідумів одного і того ж самого об’єкта, стану, якості і т.п., тому що вони
відображаються у свідомості з того боку, з якого вони мають значення для його діяльності [Левицький 1999:
115]. Отже, вже на даному етапі отримана інформація асоціюється із тими знаннями, які стали відомі адресанту
раніше. Тому при прямому запиті адресатом надати йому пораду адресант вирізняє із його концептуальної
картини світу інформацію, релевантну для вирішення існуючої проблеми, яка виникла на даний момент у
співрозмовника. Окрім того, поставлене питання адресата прямо вказує на потребу надання поради. Схожа
ситуація спостерігається у випадку, коли адресат висловлювання описує події, які сталися з ним і які каузують
потребу у пораді, про що в силу різних обставин адресат не може прямо сказати адресантові. Відтак, адресант
отримує необхідні дані інформації для вираження висловлювання поради, тобто йдеться про вичленовування
концептуальних знань, співвіднесених із існуючою проблемою.
© Наумук О.В., 2007 ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 15

64
Джерелом отримання інформації про необхідність надання адресантом поради своєму співрозмовникові
може слугувати в окремих випадках власне поведінка адресата, щодо якої існує вірогідність розгляду із позицій
минулого і теперішнього часів. За умови перспективи минулого часу поведінка адресата розглядається як така,
наслідки якої викликали або ж створили певний концепт у картині світу адресанта, котрий має безпосередню
паралель із тою ситуацією, яка асоціюється з нагальною потребою надання поради.
З іншого боку, вчинки адресата із перспективи теперішнього часу трактуються як неадекватна поведінка
співрозмовника під час безпосередньої інтеракції, що викликала у свідомості суб’єкта висловлювання
необхідність (надання поради) вираження спонукання.
Отже, концептуалізація всієї ситуації спілкування ґрунтується не на обов’язковому контакті із
співрозмовником, але й мовець може отримати інформацію про ситуацію або усвідомити, чи то змоделювати її
на основі знань, які зберігаються у його пам’яті, а, крім того, і відтворити в результаті весь хід справ
[Левицький 1999: 116].
Наприклад:
Elinor looked at him with greater astonishment than ever. She began to think that be must be in liquor; the
strangeness of such a visit, and of such manners, seemed no otherwise intelligible; and with this impression she
immediately rose, saying, “Mr. Willoughby, I advise you at present to return to Combe. I am not at leisure to remain
with you longer. Whatever your business may be with me, will it be better recollected and explained tomorrow.”
“I understand you,” he replied, with an expressive smile, and a voice perfectly calm; “yes, I am very drunk. A
pint of porter with my cold beef at Marlborough was enough to overset me.”
[Austin1950: 580]
У даному прикладі мовець став свідком неадекватної поведінки слухача у результаті сп’яніння
останнього. І аби не сталось чогось непередбачуваного, адресат вдається до поради, у якій висловлює думку,
що слухачеві краще повернутися додому. Тобто мовець не просто конструює уявлення на основі візуальних
даних (поведінки адресата), а, швидше, інтерпретує вчинки співрозмовника. Очевидним стає те, що, розуміючи
реальні події та мовленнєві явища, людина спроможна сконструювати ментальне уявлення, особливо нею
осмислене, лише за умови, що вона володіє більш загальними знаннями про такі події. І для того, щоб
інтерпретувати поведінку людини, як такої, що знаходиться у нетверезому стані, потрібно мати більш загальні
знання. Звідси випливає, що мовець може інтерпретувати вчинки адресата у світлі минулого досвіду, для якого
були характерні аналогічні події, і який може обумовити формування більш загальних знань. Адресат, як
бачимо, у свою чергу слідує наданій йому пораді, конструюючи уявлення на основі вербальних даних, і
приходить до висновку, що причиною такої поради стало саме його сп’яніння.
Як бачимо, минулий досвід людини формується на основі щойно отриманої інформації, яка при існуючій
необхідності виокремлюється як один із засобів і умов виконання процесу мислення. Отже, минулий досвід є
інформаційною базою мислення, котра існує у пам’яті людини, адже людська пам’ять вважається когнітивною
здібністю утримувати у мозку інформацію про світ і про самого себе, зберігати накопичений досвід і знання у
вигляді когнітивних і ментальних репрезентацій як певних структур представлення знань і оцінок,
упорядковувати весь цей масив знань, щоб полегшити доступ до нього [Кубрякова 1997: 114]. Згідно з
О.С. Кубряковою [Кубрякова 1991: 96], збереження певних концептів концептуальної системи є своєрідним
устроєм, який фіксує людський досвід, вже відкладений при створенні уявлень і понять, є внутрішній лексикон.
Варто зазначити, що лексикон – це швидше „процес”, а не “склад” у пам’яті людини, що співвідносить
концепти і поняття з мовними знаками, і крім того відрізняє семантичні уявлення для окремих сутностей і
відношень між ними. Це тим самим підкреслює динамічний рухливий характер лексикону [Кубрякова 1986].
Отримуючи деяку нову інформацію, людина конструює уявлення про неї, і в такий спосіб поповнює свою
свідомість, розвиваючи мислення, і відповідно вдосконалює свою мовну і комунікативну компетенцію.
Уявлення про невідому раніше із власної практики ситуацію, в якій опинився адресат, може бути помилковим.
Але, якщо дана ситуація цікава для мовця як помічника у вирішенні існуючих проблем (чи то проблеми), то
виникають обставини, які дають можливість мовцеві вступати в контакт і на практиці перевірити правильність
свого судження. Результатом цього процесу можуть бути внесені корективи у концептуальну структуру
свідомості мовцем. Особливо це стає відчутним завдяки аргументативній частині поради.
Наприклад:
In ten minutes the doctor came briskly out. “Your man,” he said promptly, “is as sound as a new dollar. His lungs
are better than mine. Respiration, temperature, and pulse normal. Chest expansion four inches. Not a sign of weakness
anywhere. Of course I didn’t examine for the bacillus, but it isn’t there. You can put my name to the diagnosis. Even
cigarettes and a vilely close room haven’t hurt him. Coughs, does he? Well, you tell him it isn’t necessary. You asked if
there is anything we could do for him. Well, I advise you to set him digging postholes or breaking mustangs. There’s our
team ready. Good day, sir.” And like a puff of wholesome, blustery wind the doctor was off. Raidler reached out and
plucked a leaf from a mesquite bush by the railing, and began chewing it thoughtfully.
[O. Henry 1992:87]
Перш ніж надати пораду, мовець у наведеному прикладі осмислює інформацію, необхідну для винесення
остаточного діагнозу стану здоров’я пацієнта, про якого йдеться, залучаючись більш вузькою спеціалізацією
своїх професійних знань, що у підсумованому вигляді, як бачимо, знаходить свою вербальну реалізацію. У Розділ І. ТЕОРІЯ МОВИ

65
даному випадку власне характеристика діагнозу хворого є аргументацією поради, яка надається. Поділяючи
точку зору із А.Д. Бєловою [Бєлова 1997: 10] щодо суті когнітивної властивості аргументації, ми вважаємо, що
у наведеному прикладі аргументація спричинила зміну структури знань не тільки слухача, але й самого мовця.
Так, стає зрозумілим, що адресат до моменту, коли він почув винесений лікарем діагноз, був переконаний у
тому, що пацієнт перебуває у дуже тяжкому стані, про що і засвідчує ремарка автора: “Raidler reached out and
plucked a leaf from a mesquite bush by the railing, and began chewing it thoughtfully”. Вочевидь, почуте викликало
у адресата здивування і спонукало його задуматися над існуючим станом речей. Вербалізуючи своє ментальне
уявлення про стан здоров’я, мовець це робить не тільки як лікар, але й як проста людина: адже очевидною є
експлікація його внутрішньої когнітивної інформації – власне його ставлення до винесеного діагнозу, яке
носить прагматичний відтінок заздрості “His lungs are better than mine”. Тому то і висловлювання поради тут
носить відчутний іронічний характер. Таким чином, аргументація, будучи сукупністю процедур над моделями
світу обох інтерактантів даної ситуації, обумовила між ними перерозподіл наборів знань на основі внутрішньої
когнітивної інформації. Відтак, адресат і мовець відкривають для себе цілком нову інформацію, причому
перший – за рахунок почутої вербальної інформації від співрозмовника, а другий – завдяки своїм судженням
виявляє, що його стан здоров’я значно гірший, аніж у пацієнта, який знаходиться у нього на лікуванні.
Не менш важливе значення в обробці інформації, що реферує до надання поради, відіграє ментальний
простір суб’єкта висловлювання. Ментальний простір є областю, котра використовується для об’єднання того
чи іншого різновиду інформації, тобто він акумулює інформацію у процесі обробки висловлювання поради.
Ментальні простори передбачають відносно замкнуту зовнішню структуру, засновану на інтуїції індивідума.
Наголосимо на тому, що структура ментальних просторів детермінована їх функцією у процесі комунікації.
Однією із властивостей вищезгаданих просторів є розширення за рахунок метафоричних та метонімічних
переносів, які засновані на єдиному образі. Йдеться про те, що відбувається накладання певних ментальних
просторів на основі визначеної узагальненості: так, висловлювання поради одночасно займає місце у
ментальному просторі як нейтральне спонукання і як категоричне спонукання. Виокремлення ментальних
просторів (чи то полів) переслідує мету категоризації явищ реальної дійсності. Категорії – це своєрідні
концептуальні об’єкти, які створюють певну структуру, в основі якої лежить нерівність її компонентів, і в
центрі якої розміщуються ті об’єкти, що найбільш асоціюються з прототипом. Так, для носіїв англійської мови
прототипом категорії „порада” є некатегоричне спонукання [Дрінко 2005]. Процес категоризації дозволяє також
пояснити існування різноманіття прагматичних модифікацій поради. Категоризація, будучи в центрі
когнітивної лінгвістики, є ментальним процесом, продуктами якого є концепти. Як правило, концепти є
контекстно незалежні і пов’язані із конкретною ситуацією, контекстом, когнітивною моделлю, культурною
моделлю [Левицький 1999: 122]. Відтак, концепт “поради” у різних ситуаціях набуває різних когнітивних
характеристик, що дає можливість стверджувати про функціонування прагматичних модифікацій. Варто
підкреслити, що головними для категоризації є знання мовця про світ на основі попереднього досвіду, а також
знання про мову.
А.Е. Левицький [Левицький 1999: 216] наголошує, що використання мови слід більше ототожнювати із
широкою можливістю інтерпретувати комунікативну поведінку інших людей. Для розуміння значення
отриманого запиту про потребу в пораді адресант повинен об’єднати свої лінгвістичні та екстралінгвістичні
знання, явну і фонову інформацію, що і допоможе йому вдало висловити спонукувану дію своєму
співрозмовникові. Зважаючи на те, що процес комунікації передбачає актуалізацію у свідомості інтерактантів
великого об’єму інформації, необхідної для номінації того чи іншого спонукання, це обумовлює вилучення
власне інформації не з лінійної послідовності одиниць, а із пам’яті індивіда. Важливим для суб’єкта
висловлювання є вибір правильного мовного засобу для експлікації своєї ідеї. Мається на увазі, що на даному
етапі перед мовцем постає завдання не тільки правильного вибору лексичних засобів вираження його думки і
наміру, але й пошук релевантної синтаксичної структури. Вагомості набирає також той факт, що вибір
обумовлюється значною мірою ситуативними нюансами спілкування. Слушним є зауваження А.Е. Левицького
[Левицький 1999]: ігнорування вищеназваних умов засвідчує про недостатню комунікативну компетенцію
мовця. В той час від адресата очікується, щоб він мав ясне уявлення про його попередню діяльність, а також
відповідав за свої знання, бажання, відношення, емоції. Так, у разі надання йому поради він повинен
усвідомлювати, що це висловлювання не суперечить його способу поведінки, ця допомога, в крайньому
випадку, частково направлена на ту ж ціль, до якої прагне він сам. Інакше кажучи, той, хто висловлює пораду,
повинен володіти інформацією не тільки про „світ” або про соціальну структуру як частину світу, але й про
адресата як про партнера по комунікації. А адресат повинен порівняти за своїм власним знанням про себе те,
що пропонує про нього мовець. Важливим є також і те, що інтерактанти, інтерпретуючи отримані дані,
активують і використовують внутрішню когнітивну інформацію. Тобто вагомими стають за даних умов
переконання, думка, установки щодо послідування пораді, а також мотивація, намір того, хто надає пораду.
Наприклад:
“But, my dear sister, can I be happy, even supposing the best, in accepting a man whose sisters and friends are
all wishing him to marry elsewhere?” ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 15

66
“You must decide for yourself,” said Elizabeth, “and if, upon mature deliberation, you find that the misery of
disobliging his two sisters is more than equivalent to the happiness of being his wife, I advise you by all means to refuse
him.”
“How can you talk so?” said Jane faintly smiling, “You must know that though I should be exceedingly grieved
at their disapprobation, I could not hesitate.”
“I did not think you would; and that being the case, I cannot consider your situation with much compassion.”
[Austin1950:101]
У вищенаведеному прикладі мовець радить адресату не виходити заміж за чоловіка, про якого йдеться. У
такій пораді прослідковується упереджене ставлення адресата до нерозважливого вибору слухача. Мовець
конструює ментальне уявлення про можливий нещасливий шлюб адресата, що породжене крізь призму
загальних його знань про такі вчинки у подібних ситуаціях. Окрім того, мовець залучається внутрішньою
когнітивною інформацією – своїм упередженням, яке експлікується наступним чином: “I cannot consider your
situation with much compassion.” Адресат конструює уявлення на основі вербалізованої інформації про те, що
йому радять, від того, кого він так кохає. Отже, розуміння ним поради відбувається оперативно (on-line) [Дейк
1989: 157], тобто паралельно з опрацюванням отриманих даних. У даному прикладі відбувається протистояння
двох опозиційних елементів внутрішньої когнітивної інформації – переконань співрозмовників, що і спричиняє
знічення адресата.
Варто звернути увагу на те, що надання поради відбувається не в ілюзованих ситуаціях, а в межах більш
складних та соціальних контекстів. Мається на увазі, що мовець конструює інформацію про взаємозв’язок
подій та ситуацій, тобто він володіє трьома видами даних: інформацією про самі події, про контекст та про
внутрішню когнітивну інформацію. Вся інформація в об’єднаному вигляді дозволяє мовцеві скоріше і краще
сформулювати ментальне уявлення про обставини, які склалися навколо адресата. Отже, для мовця важливими
є не тільки та інформація, яка стала безпосередньо йому відома від адресата, а також загальні знання, що
базуються на власному досвіді (і в момент внутрішнього обґрунтування висловлювання поради співвідносяться
із обставинами слухача, шукаючи подібні випадки) та внутрішній когнітивній інформації: переконання, думки,
які реферують до подібних ситуацій, а також мотивація, намір та особливі завдання, пов’язанні із наданням
висловлювання поради. Тобто, продукуючи спонукувану дію, мовець залучається не тільки зовнішньою, але й
внутрішньою інформацією. Крім того, адресант враховує можливість свого співрозмовника інтерпретувати на
когнітивному рівні надану йому пораду з метою її подальшого послідування. Таким чином, для мовця процес
надання поради проходить з позиції когнітивного аспекту наступні етапи:
1) систематизація отриманої вербальної або невербальної інформації;
2) зіставлення даної інформації зі своїми знаннями;
3) пошук у системі знань мовця найкращої альтернативи щодо вирішення питання адресата;
4) залучення мовцем інформації із власного досвіду, а також його переконань та намірів.
Описаний процес продукування висловлювання поради має місце перед власне процесом його вербальної
експлікації під час перебігу комунікації. Отримуючи повідомлення про спонукувану дію, адресат зіставляє його
зі своїми знаннями та досвідом і у такий спосіб інтерпретує його зміст.
Отже, з когнітивних засад процес надання та виконання поради адресатом доволі складний і
детермінується загальними знаннями інтерактантів, внутрішньою когнітивною інформацією, інформацією
комунікантів один про одного як співрозмовників по інтеракції та соціальним контекстом. Продукуючи пораду,
мовець систематизує отриману вербальну або невербальну інформацію, зіставляє дану інформацію зі своїми
знаннями, здійснює пошук у своїй системі знань найкращої альтернативи щодо вирішення питання адресата,
залучає інформацію із власного досвіду, а також своїх переконань та намірів.
Здійснений у роботі аналіз когнітивних особливостей висловлювань поради відкриває перспективи
подальших досліджень концептуального поля поради.

Література
Бєлова 1997: Белова А.Д. Лингвистические аспекты аргументации. – К.: Киевский университет
им. Т.Шевченко, 1997. – 312 с.
Бондарєва 2005: Бондарєва Н.О. Структурно-семантичні і комунікативно-прагматичні особливості
висловлювань із концептом „порада”: Дис. … канд. філол. наук: 10. 02. 01. – К., 2005. – 203с. Дейк 1986:
Дейк Т.А., ван. Язык. Познание. Коммуникация: Пер. с англ. – М.: Прогресс, 1989. – 312 с.
Дрінко 2005: Дрінко Г.Г. Спонукальні конструкції в англійській та українській мовах: Автореф. дис…
канд. філол. наук: 10.02.17 / Донецький національний ун-т. — Донецьк, 2005. — 19 с.
Конрад 1985: Конрад Р. Вопросительные предложения как косвенные речевые акты // Новое в
зарубежной лингвистике. – М.: Прогресс. – 1985. – Вып. XVI: Лингвистическая прагматика. – С. 349-383.
Кубрякова 1997: Кубрякова Е.С., Демьянков В.З., Панкрац Ю.Г., Лузина Л.Г. Краткий словарь
когнитивных терминов. – М.: МГУ, 1997. – 245с.
Кубрякова 1991: Кубрякова Е.С. Модели порождения речи и главные особенности речемыслительного
процесса // Человеческий фактор в языке. Язык и порождение речи. – М.: Наука, 1991. – С. 82-140.
Кубрякова 1986: Кубрякова Е.С. Номинативный аспект речевой деятельности. – М.: Наука, 1986. – 158с. Розділ І. ТЕОРІЯ МОВИ

67
Левицкий 1999: Левицкий А. Э. Функциональные изменения в системе номинативных единиц
современного английского языка: Дис. … д-ра филол. наук: 10.02.04 / Киевский гос. лингвистический ун-т. —
К., 1999. — 396 л.
Нікіфорова 1989: Никифорова Р.В. Оценка в речевых актах совета // Высказывание и дискурс в
прагмалингвистическом аспекте: Сб. научн. тр. – К.: КГПИИЯ, 1989. – С.70-72.
Шеловських 1996: Шеловских Т.И. Речевой акт совета: факторы прагматической вариативности
интенционального содержания // Современные прагмалингвистические исследования романских, германских и
русского языков. – Воронеж: Воронежск. гос. ун-т. – 1996. – С.164-170.
Austin 1950: Austin J. Pride and Prejudice. Sense and Sensibility – New York: The Modern Library. – 1950. –
632 p.
O. Henry 1992: O. Henry. Heart of the West. – New York: Penguin Books, 1992. – 125 p.

The present paper is focused on the problem of producing advice in modern English. The process of giving a
piece of advice by the speaker and following the recommended action by the addressee is revealed due to the cognitive
approach.
Keywords: speaker, addressee, advice, cognitive peculiarities.
Надійшла до редакції 27 вересня 2006 року.