У статті йдеться про семантичний і морфологічний аспекти прийменників взагалі та прийменникової
еквівалентності зокрема.
Ключові слова: прийменник, семантика, прийменниковий еквівалент.

Дослідження продовжує ряд публікацій, спрямованих на вивчення статусу, структури, морфології
вираження прийменникових еквівалентів, якe передувалo, напевне, найскладнішому й водночас найцікавішому
щодо тенденцій розвитку, неоднозначності наукових визначень рoздiлу з питань вивчeння семантичних
властивостeй досліджуваних одиниць. У своїх попередніх розвідках ми вже частково торкалися порушеної
проблеми, оскільки, розглядаючи статус прийменникових еквівалентів як лексико-граматичного класу слів, не
можна було оминути й таку, без перебільшення, визначальну властивість прийменникових еквівалентів, як:
1) семантичні можливості; 2) семантичні групи; 3) кількість таких груп; 4) взаємозалежність і вплив відмінків
на семантику прийменникових еквівалентів; 5) зв’язок між лексичним, морфосинтаксичним, дейктичним і
семантичним значеннями; 6) семантична однозначність / багатозначність та ряд інших питань, пов’язаних із
дослідженням новоутворених прийменникових синтетичних / аналітичних форм, різних за структурою,
морфологією і функцією, – прийменникових еквівалентів. Вважаємо доцільним ще раз нагадати визначення
прийменникового еквівалента з тим розрахунком, щоб краще і точніше уявляти повну картину досліджуваних
лінгвістичних явищ. Отже, під прийменниковим еквівалентом слід розуміти таку частину мови, коли вона
частково втрачає власне лексичне значення, притаманні граматичні категорії, зокрема роду, числа тощо,
передає семантику відношень між різними синтаксичними одиницями, тобто обслуговує повнозначні частини
мови, а також у тому випадку, коли прийменникову конструкцію можна замінити без зміни значення всього
виразу. Факти свідчать, що чим новіший прийменниковий еквівалент, чим більша його довжина, тим менше
коло його семантичних груп, оскільки кожен із компонентів аналітичної прийменникової конструкції уточнює
зміст загалом, внаслідок чого звужуються його семантичні можливості. Усе це дозволяє стверджувати, що
структура прийменникових еквівалентів тісно пов’язана з їхнім значенням, морфологією, семантичною
багатозначністю, особливостями функціонування.
Незважаючи на наявність значної кількості досліджень з теорії прийменникових конструкцій, вивченню
семантичної організації первинних прийменників і частково похідних, за винятком прийменникових
еквівалентів, в українському мовознавстві присвячeна лише невелика кількість праць, якi стосуються винятково
семантики службових слів загалом. Зазначені чинники й стали поштовхом до перегляду семантичних
можливостей прийменникових конструкцій.
Мета нашої роботи полягає у вивченні семантики прийменникових еквівалентів сучасної української
мови.
Досягнення поставленої мети здійснюється шляхом розв’язання таких завдань: 1) розкрити поняття
«семантика» прийменникового еквівалента; 2) окреслити семантичні групи прийменникових еквівалентів,
розкрити їхній зміст; 3) простежити взаємозалежність відмінків і прийменникових еквівалентів.
Наше дослідження спирається на фактичний матеріал Словника українських прийменників, власні
спостереження й вивчення різних стилів сучасної української літературної мови, де прийменникові одиниці
репрезентовані в достатній кількості для обґрунтування наукових висновків, враховано також матеріали
Міжнародного проекту з питань вивчення прийменникової системи слов’янських мов, що охоплює активну
співпрацю науковців України, Білорусі, Росії, Польщі. Найтісніше в цьому напрямку співпрацюють кафедра
української мови ДонНУ під керівництвом проф. А.П.Загнітка, науково-пошукова група російських
мовознавців проф. М.В.Всеволодової та лінгвісти з Білорусі на чолі з проф. М.Й.Конюшкевич (м. Гродно). На
сьогодні вже визначені основні позиції словникового опису прийменників, проте існує низка суперечностей, на
розв’язання яких і спрямована діяльність науковців. Основні положення проекту постійно висвітлюються в
наукових публікаціях, матеріалах лінгвістичних конференцій, пробних зошитах (словниках) сучасних
прийменників, обговорюються на семінарах, круглих столах [Всеволодова 2002; Всеволодова 2003;
Всеволодова 2003а; Загнітко 2004; Конюшкевич 2005; Конюшкевич 2006; Ляхур 2005; Українські прийменники
2003].
Семантична еволюція прийменників постає і в межах загальномовної тенденції переосмислення
усталених форм під впливом зміни статусу прийменника, появи значної кількості нових прийменникових
одиниць – прийменникових еквівалентів, внутрішньої семантики відмінка, лексичних значень інших
компонентів сполук слів: іменника, або займенника – з одного боку, дієслова (чи іншого предиката) – з іншого.
Функціональна ж еволюція пов’язана з поступовою синтаксичною спеціалізацією, лексичною вибірковістю,
здатністю сполучатися з іншими словами, тобто пов’язана з еволюцією семантики форми.
© Кущ Н.В., 2007 Розділ ІІ. Актуальні проблеми морфології

151
В.М.Русанівський констатує, що слід розмежовувати чотири основних розуміння терміна «семантика»:
1) план змісту в мові, що складається зі значень мовних одиниць різних рівнів (морфем, слів, граматичних форм
слів, стійких лексичних і фразеологічних словосполучень (до речі, це стосується і прийменникових
еквівалентів), синтаксичних словосполучень і конструкцій, речень та ширших елементів тексту) і категорій;
2) значення мовної одиниці; 3) розділ мовознавства, що вивчає план змісту в мові, значення мовних одиниць;
семасіологія; 4) у семіотиці – один з основних аспектів знака (відношення знака до позначуваного об’єкта, на
відміну від синтактики і прагматики) і, відповідно, один з основних розділів семіотики як науки.
За семантичними можливостями лексеми об’єднуються в семантичні поля. А семантичними полями слід
вважати певні сукупності одиниць мови (насамперед лексичні одиниці), або певні відношення, визначені на
класах мовних одиниць [Русанівський, Широков 2002, с.21-24].
Більшість прийменникових еквівалентів багатозначні. Ця багатозначність (як і інших частин мови) зникає
завдяки контексту. Отже, під час реалізації значення прийменникових сполук велику роль відіграє саме
контекст, у якому виявляється значення прийменникового еквівалента. Розвиток семантики прийменникових
еквівалентів здійснюється в межах прийменниково-іменникових та дієслівних сполук. Шлях еволюції
прийменниково-іменникової конструкції чи окремо прислівника, дієслова в напрямі до прийменникового
еквівалента здійснюється не ізольовано від семантичного і функціонального розвитку одиниць мови. Як
зазначив М.М.Покровський, слова, подібні або протилежні за значенням, асоціюються одне з одним і проходять
приблизно однаковий або паралельний шлях розвитку, у такий спосіб реалізується в семантичній системі мови
принцип семасіологічної асоціації. Як результат – службові слова, зокрема прийменникові еквіваленти,
допомагають реалізувати відношення між повнозначними словами – компонентами словосполучення. Іноді
основний смисл виразу міститься саме у службовому слові. Цінність похідних прийменників, прийменникових
еквівалентів, якраз і полягає в різноманітності семантики, пов’язаної з лексичним значенням вихідного
повнозначного компонента, що й дає можливість прийменниковому еквіваленту передавати найтонші відтінки
за допомогою вiдмiнкiв.
Комплекс значень конкретного відмінка є досить широким і здатним передавати найрізноманітніші
відношення. Водночас слід врахувати, що подібні прийменники –прийменникові еквіваленти, складають один з
найважливіших пластів комплексу одиниць, які передають логіку і семантику всього речення. Прийменникові
еквіваленти мають певну обмежену систему значень, так звану семантичну парадигму, яка складається з
«найближчого контексту» – слова, від якого походить прийменниковий еквівалент, і віддаленішого значення –
слів, які прийменниковий еквівалент оформлює в синтаксично завершене ціле. Первинний семантичний
компонент у результаті взаємодії з іншими словами словосполучення – іменниками, дієсловами, прислівниками
зумовлює появу нового значення, тісно пов’язаного з попереднім, і відповідно, появу нової синтаксичної
функції – у складі прийменниково-іменникового комплексу. Прийменниковий еквівалент, вступаючи у зв’язок з
іншими компонентами контексту, підпорядковується законам утворення словосполучення. Семантичні ж
обмеження валентності прийменникових еквівалентів зумовлені законами семантичної співвіднесеності.
У зв’язку з цим необхідно чітко розмежовувати лексичне й смислове значення прийменникових
еквівалентів. Під лексичним значенням слід розуміти таке значення прийменникового еквівалента, яке він
виражає незалежно від оточення – контексту. Смислове ж значення відображає ті відношення, які
прийменниковий еквівалент допомагає «здійснити» членам словосполучення. Безумовно, семантика
прийменникових еквівалентів зумовлена їхнім лексичним значенням, морфологічними класами повнозначних
компонентів, що входять до складу прийменникового еквівалента.
Детальніше зупинимося на лексико-граматичній природі прийменникових еквівалентів, що загалом є
основою визначення їхнього смислу. На думку окремих мовознавців, лексичне значення збігається зі смислом,
семантикою: «Лексичне значення прийменника – це властивість виражати змістові відношення (семантичні)
між словами, тобто передавати різні відношенні об’єктивної дійсності» [СУМ Пономарів 1997, с. 205]. З чим ми
не можемо погодитися, особливо коли мова йде про прийменникові еквіваленти. Лексичне значення меншою
мірою залежить від найближчого оточення порівняно з первинними прийменниками, наявність лексичного
значення у яких, зрозуміло, заперечувати не можна, але воно залежить від інших членів словосполучення –
контексту, тобто значення іменника / займенника та дієслова. Лексичне значення прийменникового еквівалента
– це індивідуальне вторинне значення, що є результатом семантичних зсувів повнозначних компонентів
прийменникового еквівалента. Це своєрідна полісемія, зразок лексичної багатозначності, системи своєрідних
лексико-семантичних варіантів слова, протиставлених чітко визначеним місцем у семантичній системі, а також
на рівні синтаксису.
У такий спосіб, значення прийменникового еквівалента є багаторівневою системою. І тут слід сказати
про дейктичне значення службових слів, яке полягає, за О.О.Потебнею, у здійсненні вказівної функції –
зазначення розташування об’єктів у просторі, відношення між суб’єктами чи ознаками. Тобто дейктичне
значення прийменникових еквівалентів полягає у вираженні обставинних просторових (як правило, локативні
загалом виступають первинними в прийменниковій системі, оскільки пов’язані з первісними орієнтаціями
людини), об’єктних та означальних семантичних груп. Різниця між дейктичним значенням і смислом полягає в
тому, що дейктичність прийменникових еквівалентів стоїть на межі їхнього лексичного значення і семантики.
Це дещо проміжне між ними. Як зазначалося вище, лексичне пов’язано з морфологією, початковою ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 15

152
частиномовною приналежністю прийменникового еквівалента і не залежить від синтаксичних умов. Семантика
виявляється в контексті. Дейктичне ж значення прийменникових еквівалентів вказує на орієнтовні семантичні
(саме семантичні, а не лексичні) відношення поза контекстом. Отже, дейктичне значення прийменникових
еквівалентів – це здатність прийменникового еквівалента до вираження тих чи інших семантичних відношень.
А ось власне-семантичні відношення у своїх обставинних, означальних (атрибутивних), об’єктних виявах
визначаються виключно в межах контексту.
Семантичні відношення прийменникових еквівалентів тісно пов’язані з лексичним значенням
утворюваних службових слів (їхнім походженням), морфосинтаксичними властивостями, відповідно –
семантичними можливостями: поєднанням з первинними непохідними прийменниками, які, у свою чергу,
вимагають певного відмінка, що послідовно призводить до закріплення тієї чи іншої повнозначної словоформи
за певним первинним прийменником і відмінком і служить базою для утворення системи прийменникових
еквівалентів. Щодо синтетичних прийменникових еквівалентів, більшість з яких мають прислівникове
походження або ж іменникове (де іменник пройшов стадію прислівника), рідше – прикметникове, то вибір
відмінкової форми залежить виключно від частиномовної приналежності вихідного слова, його
морфосинтаксичних можливостей.
Одним з найважливіших є питання про основні та додаткові значення прийменникових еквівалентів. На
думку деяких мовознавців, теоретично можна припустити три варіанти семантики прийменникових
еквівалентів: 1) прийменниковому еквіваленту притаманна чітка семантика, а значить прийменникова
конструкція буде передавати чітко визначене відношення: з метою отримання високих результатів…
(семантика мети). Це ті випадки, коли семантика прийменникового еквівалента збігається з його лексичним
значенням. Особливості лексичного значення відіграють винятково важливу роль і зумовлюють семантичний
розвиток прийменникового еквівалента. 2) прийменниковому еквіваленту притаманна чітка семантика, але
прийменникова конструкція в межах певного словосполучення, речення набуває нового (додаткового) відтінку:
під час бесіди пролунав дзвінок (часові відношення), під час війни місто було зруйноване (часові відношення
ускладнюються причиновими); 3) прийменниковий еквівалент (це є скоріше винятком) здатний обслуговувати
різні семантичні відношення, проте, на відміну від первинних, їхня кількість зводиться до двох, максимум
трьох значень: У штампі може бути 2-5 рівчаків, причому штампувальні рівчаки розміщують ближче до
осьової лінії штампа, а заготівельні – по краях (Г.Прейс) (відношення способу дії); Живецький підкрутив гніт і
підсунув ближче до ліхтарні клишоногий столик, на якому писар вдень реєструє відвідувачів (Р.Андріяшик)
(локативні відношення); Ближче до ранку пройшов дощ (часові відношення).
Перш ніж говорити про додаткові відтінки прийменникових еквівалентів, слід визначити їхні основні
семантичні групи взагалі. На нашу думку, до основних семантичних груп слід віднести обставинні, об’єктні,
означальні. Найбільшу групу складають обставинні прийменникові еквіваленти, які, у свою чергу, за
найтоншими семантичними відтінками поділяються на ряд підгруп: просторові, часові, цільові, порівняльні,
міри і ступеня, способу дії, причинові, наслідку, умови, допусту.
У мінімальному контексті щодо відмінків прийменникові еквіваленти виражають здебільшого обставинні
значення, причому прийменниковий еквівалент співпрацює в більшості випадків лише з одним відмінком. Така
специфіка зумовлена його походженням та функціонально-стилістичним призначенням. Під контекстом ми
розуміємо комплекс лексичних, лексико-морфологічних та синтаксичних умов, які актуалізують конкретне
значення певного відмінка. На думку І.Р.Вихованця, основний критерій для визначення місця і функцій
прийменника – семантичний, він зумовлює синтаксичний, який є базовим для морфологічного [Вихованець
1980]. Відмінкова форма поза контекстом позбавлена змісту, оскільки виражає відношення, для здійснення
яких необхідна наявність двох членів. Граматична ж форма завжди реалізується на конкретному лексичному
матеріалі й не існує поза ним.
Щодо семантики прийменникових еквівалентів слід зазначити, що найдавнішими серед обставинних є
просторові. Часові та інші семантичні відношення почали оформлятися пізніше. Асоціативні зв’язки дозволили
використовувати первісні локативні прийменники в темпоральних, порівняльних, цільових тощо конструкціях,
що можемо спостерігати і на прикладі прийменникових еквівалентів, які, власне, виникають у зв’язку з
мовними потребами у вираженні нових семантичних відношень. На ранніх етапах розвитку мови
функціональна роль відмінків зводиться до вираження конкретних просторових відношень. З часом у міру
розвитку й ускладнення форм мислення, шляхом метафоризації початкової просторової семантики,
виробляються все нові й нові значення – часові, причинові, цільові і т. ін. Спочатку відбувається перенос
значення прийменника із простору в час як сферу найближчу до простору, а це вже і є поштовхом до
полісемантизації прийменників, до розвитку в них інших віддалених значень.
Прийменникові еквіваленти вживаються переважно з формами одного відмінка в конструкціях різної
семантики. За їхньої допомоги виражаються різноманітні відношення. Крім цього, семантичні відношення ще
знаходяться під впливом морфології вираження головного компонента прийменникового еквівалента. Так,
прийменникові еквіваленти, утворені від прислівників, виражають переважно обставинні відношення – вверх,
вгору до, віддалік від, вниз до, вперед, врівень з, заввишки більш(е),збоку на, навздогін тощо, іменникове
походження зумовлює об’єктні смислові відношення, відприкметникові, віддієприкметникові – означальні.
Проте найбільша кількість прийменникових еквівалентів усе ж передає обставинні смислові відношення. Це Розділ ІІ. Актуальні проблеми морфології

153
стосується і відсубстантивних прийменникових еквівалентів, які на шляху переходу в прийменниковий
еквівалент пройшли стадію прислівника або ж у своїй первинній повнозначній функції зазвичай виконували
обставинну функцію – методом, шляхом, в інтервалі, в основі, в (у) середовищі, при температурі, у хвилини та
ін. Об’єктні відношення визначаються рідше, ніж обставинні. Це саме стосується й атрибутивних семантичних
відношень. Під об’єктними відношеннями розуміють такі відношення між дією або станом, що називаються у
слові, і тим предметом, на який спрямована дія або з яким пов’язаний стан [Маркарова 1984, с.89]. Атрибутивні
семантичні відношення прийменникових еквівалентів вказують на різні ознаки предмета між цим предметом і
дієсловом.
Прийменникові еквіваленти для вираження певних семантичних відношень вимагають, щоб іменник,
підпорядкований прийменниковому еквіваленту, був уживаний у певній відмінковій формі. На цій підставі
прийменникові еквіваленти поділяються на такі, які обов’язково вимагають одного відмінка або двох-трьох
відмінків. Останнє зустрічається значно рідше.
Семантично навантаженими слід вважати категорії числа і відмінка іменника. Саме відмінок впливає на
тип семантико-синтаксичної структури речення загалом, тоді як інші морфологічні категорії іменника не
впливають на тип синтаксичної конструкції. Жодна інша граматична категорія іменника не може зрівнятися з
відмінками ні за обсягом семантичних функцій, ні за роллю в семантико- і формально-синтаксичній структурах
речення, ні за послідовністю морфологічного вираження, ні за відображуваним у відмінках характером
синтаксичних зв’язків іменника з іншою центральною частиною мови – дієсловом. Категорія відмінка –
семантична категорія. Семантичний зміст відмінка відображає відношення між предметами і явищами
позамовної дійсності. Семантика категорії відмінка вказує на різні відношення. Кожен відмінок має первинну і
вторинну індивідуальну семантико-синтаксичну відмінкову функцію, що можна сказати і про семантику
прийменникових еквівалентів, яка знаходиться під впливом відмінкових значень. Отже, своєрідність
прийменникових еквівалентів, як і прийменників взагалі, як службових слів полягає в тому, що вони виявляють
свої значення разом з певною відмінковою формою. Оскільки значення відмінків є не що інше, як значення
різного роду відношень, то прийменникові еквіваленти є не лише засобом диференціації семантики відмінків,
але й уточнювачами їхніх семантичних функцій, показниками граматичних відношень, що встановлюються між
відмінковою формою й іншими словами у словосполученні (об’єктних, атрибутивних, обставинних).
Позначувані прийменниковими еквівалентами семантичні відношення залежать від морфології
вираження вихідного слова прийменникової конструкції, вибір відмінка зумовлений значною мірою
значеннями первинного прийменника, що входить до їхнього складу. Так, наприклад, до обставинних способу
дії, що вживаються з родовим відмінком, належить ряд прийменникових еквівалентів, як синтетичних, так і
аналітичних: автономно від, аналогічно до, без допомоги, ближче до, боком до, вздовж (уздовж), верх,
відносно, відповідно до, в (у) напрямі, в (у) напрямку, в (у) напрямку впоперек, в об’ємі, в об’ємі більш(е) (а)ніж,
водночас, впоперек (упоперек), в (у) результаті, в (у) стан, з додаванням, з допомогою, з (із) застосуванням, з
метою, за допомогою, залежно від, за межі, за методом, за принципом, за способом, за рахунок, ліворуч від,
методом, на відміну від, у вигляді, одночасно більш(е) та інші. Це лише невеликий перелік прийменникових
еквівалентів способу дії. Найяскравіше семантичні відношення обставинні способу дії відображає
прийменниковий еквівалент, лексичне значення якого містить вказівку на спосіб, у який відбувається дія, – за
способом. Інші прийменникові еквіваленти на позначення смислових відношень способу дії містять віддалені
лексичні значення, які мають здатність до вираження семантичних відношень способу дії лише епізодично,
саме в службовій функції – функції прийменникового еквівалента.
Уживання з родовим відмінком прийменникових еквівалентів різного семантичного спрямування,
зокрема і способу дії, зумовлене використанням чітко визначеного кола простих непохідних прийменників чи
так званих допоміжних слів (більше / менше, вище / нижче тощо, вжитих у певному відмінку). Так, наприклад,
обставинні темпоральні аналітичні прийменникові еквіваленти, що вживаються з родовим відмінком, містять у
своєму складі певний набір первинних прийменників, які, власне, і визначають уживання саме родового
відмінка, – в (у), до, на, під: в (у) добу, в (у) момент, в (у) період, в (у) ході, до моменту, на знак, на початку, під
кінець, під час. Оскільки прості непохідні прийменники мають здатність до вираження як різноманітних
семантичних відношень, так і залучення тих чи інших відмінків (що загалом і послужило меті оновлення старої
прийменникової системи за рахунок нових службових слів – прийменникових еквівалентів), то їхнє уживання
(додавання до основного, лексично значимого слова прийменникового еквівалента) диктує відмінок керованого
(залежного) слова у конструкціях з прийменниковими еквівалентами.
Прийменникові еквіваленти, що вказують на місце перебування якогось предмета, поєднуються з
місцевим відмінком; прийменникові еквіваленти, що означають рух, скерований на певний предмет, – із
знахідним відмінком; сумісність, супровідність – з орудним відмінком; віддалення, відокремлення, джерело
руху – з родовим відмінком. Відповідно й коло використовуваних первинних прийменників при творенні
аналітичних прийменникових еквівалентів у кожного відмінка чітко визначене. Однак навіть використання
одного прийменникового еквівалента на позначення кількох семантичних груп передбачає його уживання лише
з одним відмінком: ближче до ранку, ближче до ліхтарні, ближче до столика – для розрізнення семантичних
відтінків вживається один родовий відмінок. Отже, прийменниковим еквівалентам притаманна чітка
орієнтованість на один відмінок, що свідчить про їхню відмінкову однозначність, на відміну від первинних ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 15

154
прийменників. Така кваліфікація ніякою мірою не суперечить тезі про смислову багатозначність
прийменникових еквівалентів.
Різноманітність семантики похідних прийменників – прийменникових еквівалентів – дозволяє передавати
найтонші відтінки думки, що підвищує цінність таких одиниць і сприяє появі нових прийменникових
еквівалентів. Аналітичні форми прийменникових еквівалентів якісно і кількісно ускладнюються, стають ємно
значущішими i семантично різноманітнішими. Появу прийменникових еквівалентів можна розглядати як
ознаку розвитку нових «аналітичних елементів» на позначення найтонших семантичних відтінків у
граматичному ладі мови [Алієва 1998, с. 11].
Безумовно, реалізовану в цьому дослідженні спробу систематизації семантичних відношень, що
виражають прийменникові еквіваленти, опис їхніх семантичних функцій не можна вважати вичерпними,
оскільки перехід повнозначних частин мови в прийменникові еквіваленти, закріплення в них вже відомих
семантичних властивостей і розвиток нових – активний і безперервний процес у сучасній українській мові.

Література
Алієва 1998: Алієва В.М. Семантика та особливості функціонування відіменних прийменників у
російській мові: Автореф. … канд. філол. наук. – Дніпропетровськ, 1998. – 15 с.
Вихованець 1980: Вихованець І.Р. Прийменникова система української мови. – К.: Наукова думка, 1980. –
288 с.
Всеволодова 2002: Всеволодова М.В. Предлог как грамматическая категория: проблемы дефиниции,
типология, морфологические и синтаксические характеристики // Лінгвістичні студії: Вип. 9 / Укл.: А.Загнітко
(наук. ред.) та ін. – Донецьк: ДонНУ, 2002. – С. 8-15.
Всеволодова 2003: Всеволодова М.В., Клобуков Е.В., Кукушкина О.В., Поликарпов А.А. К основаниям
функционально-коммуникативной грамматики русского предлога // Українські прийменники: Синхронія і
діахронія: пробний зошит / За ред. проф. А.П. Загнітка. – Донецьк: ДонНУ, 2003. – С. 82-129.
Всеволодова 2003а: Всеволодова М.В. Предлог: поле и категория (аспект функционально-
коммуникативной грамматики) // Лінгвістичні студії: Вип. 11 / Укл. А.Загнітко (наук. ред.) та ін. – Донецьк:
ДонНУ, 2003. – С. 33-38.
Загнітко 2004: Загнітко А., Данилюк І., Ситар Г. Українські прийменники: інвентар і структура //
Лінгвістичні студії: Вип. 12 / Укл. А.Загнітко (наук. ред.) та ін. – Донецьк: ДонНУ, 2004. – С. 41-47.
Іваненко 1987: Іваненко З.І. Семантична структура прийменникових конструкцій // Мовознавство. – 1987.
– № 3. – С.13-22.
Конюшкевич 2005: Конюшкевич М. О механизме опредложивания знаменательной лексики //
Лінгвістичні студії: Вип. 13 / Укл. А.Загнітко (наук. ред.) та ін. – Донецьк: ДонНУ, 2005. – С.65-70.
Конюшкевич 2006: Конюшкевич М. Предлог как синтаксемообразующий формант и структура
синтаксемы // Лінгвістичні студії: Вип. 14 / Укл. А.Загнітко (наук. ред.) та ін. – Донецьк: ДонНУ, 2006. – С. 73-
79.
Лучик 2001: Лучик А.А. Семантика прислівникових еквівалентів слова української і російської мов. – К.:
Довіра, 2001. – 218 с.
Ляхур 2005: Ляхур Ч. Перспективы лексикографического описания предложной системы славянских
языков (на материале польского языка) // Лінгвістичні студії: Вип. 13 / Укл. А.Загнітко (наук. ред.) та ін. –
Донецьк: ДонНУ, 2005. – С.78-80.
Маркарова 1984: Маркарова Т. Глагольно-именные сочетания с предлогом о // Русский язык в школе. –
1984. – № 2. – С. 87-88.
Павлов 1982: Павлов В.В. Контекстуальна синонімія як вид семантичної еквівалентності // Мовознавство.
– 1982. – № 4. – С. 62-65.
Русанівський, Широков 2002: Русанівський В.М., Широков В.А. Інформаційно-лінгвістичні основи
сучасної тлумачної лексикографії // Мовознавство. – 2002. – № 6. – С. 7-48.
Семчинський, Бережан 1975: Семчинський С., Бережан С. Семантична еквівалентність лексичних
одиниць // Мовознавство. – 1975. – № 2. – С. 83-88.
СУМ Пономарів 1997: Сучасна українська мова: Підручник / За ред. О.Д. Пономарева. – К.: Либідь, 1997.
– 400 с.
Українські прийменники 2003: Українські прийменники: Синхронія й діахронія: пробний зошит / За ред.
проф. А.П.Загнітка. – Донецьк: ДонНУ, 2003. – 162 с.

The article tells about semantic and morphological aspects of preposition and prepositional equivalence.
Keywords: preposition, semantics, prepositional equivalents.
Надійшла до редакції 7 вересня 2006 року.