У статті розглядаються питання внутрішньокатегорійних транспозиційних змін іменників singularia
tantum, причини виникнення цього мовного явища. Подається розгорнута класифікація лексико-семанитчних
груп іменників, які підлягають транспозиційним змінам. З’ясовується питання взаємодії та взаємозалежності
граматичного та семантичного контекстів з точки зору вимог літературної норми. На прикладі іменників
singularia tantum показується, що визначення мовної норми залежить насамперед від доцільності вживання
тієї чи іншої словоформи та функціонально-стилістичних завдань.
Ключові слова: транспозиція, іменники singularia tantum, внутрішньокатегорійна транспозиція, мовна
норма, контекст, ядерне значення, периферійне значення.

Питання щодо мовних змін, рушійних сил, які їх спричиняють, налагодження міжкатегорійних контактів,
внутрішніх функціональних перетворень на різних рівнях мови, зокрема в граматиці, залишається відкритим,
оскільки «мова змінюється, … вона не є чимось готовим, а безперервно створюється в процесі мовної
діяльності» [Цит. за Туманян 1999, с.87]. Водночас і мовлення – це не просто «процес відтворення мови, не
повторення вже існуючих смислів, а постійне творення їх» [Русанівський 1988, с.16].
Оскільки мова є суспільним явищем – результатом колективної творчості і, разом з тим, набутком
окремого її носія, вона виступає прикладом діалектичної єдності двох тенденцій, які врівноважують одна одну.
З одного боку, простежується тенденція до канонічності, незмінності внутрішньої форми мови та форм її
одиниць, з другого – прагнення звільнитися від мотивованості, спрямування на реалізацію нових граматичних
виявів у нових контекстах.
Саме транспозиція як проміжне явище між усталеними, канонічними формами і новими, звільненими,
більш гнучкими у своїх функціональних та семантичних виявах дозволяє мовленню збагачуватися,
розширювати внутрішньосистемні зв’язки.
Граматичні одиниці є складовими системи мови й нерозривно пов’язані з функціональними категоріями,
одиницями інших лінгвальних площин, залежать від контексту, мовленнєвої ситуації, і в той же час впливають
на них і навіть моделюють.
Транспозиційні процеси, що становлять собою «… будь-яке переносне вживання мовної форми»
[Вихованець 1997, с.57], свідчать про постійний розвиток мови, адже статичність синхронного зрізу мови є
відносною, оскільки «в синхронії створюються передумови для діахронних перетворень, динаміка діахронних
процесів перехідності позначається в синхронії» [Бабайцева 1988, c.4].
Граматична категорія числа іменних частин мови «відтворює кількісні співвідношення предметів і явищ
навколишньої дійсності і належить до категорій із семантичною домінантою» [Безпояско 1993, с.72]. Саме тому
транспозиційні процеси, які відбуваються в межах цієї граматичної категорії, стосуються більше семантико-
стилістичних модифікацій: І тільки ми, подряпані Сізіфи, тябричим вгору камінь-рюкзаки (Л.Костенко); Уже
зоря золоторога, де полинами зацвіло, кладе на огненні пороги своє сивіюче крило (В.Сосюра ).
Дослідники відзначають «відхилення від типових морфологічних характеристик» [Вихованець 2004,
с.97] при доборі множинних відповідників до іменників singularia tantum. Такі випадки сприймаються як
одиничні, ситуативні, оскільки цим типам іменників не властиві кількісно-числові значення, крім того,
категорія множини у цьому випадку «має несловозмінний… характер» [Безпояско 1995, с.13]. Флексія виконує
«морфолого-дериваційну функцію» [там само], оскільки водночас утворює корелятивну форму граматичної
категорії числа, при цьому певною мірою модифікується лексичне значення слів, вони втрачають відтінок
конкретизації і сприймаються узагальнено, як ряд, сукупність подібних явищ, речовин тощо.
Транспозиція іменників singularia tantum до класу іменників з корелятивними формами числа зумовлена
ідейно-змістовими потребами висловлювання. Форма множини таких іменників не протиставляється повною
мірою формі однини, як в іменниках із двочленною парадигмою. Так, наприклад, для одиниць лексико-
граматичної групи із матеріально-речовинним значенням не характерною є форма категорія множини, оскільки
ці іменники «не викликають у нас уявлення про який-небудь предмет, що має відповідну форму або певні
межі» [Есперсен 1958, с.229]; їх номінант не підлягає облікові й поділу на окремі об’єкти, хоча він піддається
виміру, і в мові це оформлюється допоміжними лексичними засобами: Дівчина витягла відро води коромислом,
вхопила другим кінцем коромисла друге відро, жваво й проворно кинула коромисло на плече й пішла на
згористий берег між рідкими вишнями (І.Нечуй – Левицький); Од повітки не зосталося й сліду, тільки
розкидані шматки глини, пір’я(Ю.Яновський); Чотириста тонн пилюки щодоби – тобто тонни й тонни
чистого заліза у вигляді бурих отих димів! (О.Гончар).
Природа транспозиції складна, це явище характеризується певним порушенням узвичаєних граматичних,
семантичних та стилістичних норм. Проте вона має системний характер, про що свідчить той факт, що у
© Назаренко І.О., 2007 Розділ ІІ. Актуальні проблеми морфології

165
випадках транспозиції окремих граматичних категорій простежується чітка закономірність, групи транспозитів
підлягають лексико-семантичній та граматичній класифікації.
Зокрема, об’єднуються у великі групи іменники з речовинним значенням, абстрактні іменники, власні
назви.
Отже, іменники-сингулятиви, вжиті у формі множини, утворюють такі групи:
1) назви окремих видів, сортів:
а) рослин, плодово-ягідних, зернових культур: В Будинку металургів Нечуйвітер не одному недужому
допоміг, знає, де які трави та корінці знайти… (О.Гончар); У ячменів, що їх вирощують в Україні, вона
[екстрактивність] коливається від 74 до 81%… (Харчова і переробна промисловість, 2006 №2, 16);
б) харчових продуктів, які становлять собою однорідну масу (переважно рідини або сипучі):
Жиророзчинні [барвники] використовують для забарвлення маргаринів, спредів, майонезів, соусів на жировій
основі (Харчова і переробна промисловість, 2006, №6, 6); Дехто вважає, приміром, що білки тваринного
походження у м’ясі, яйцях, молоці пожив інші від рослинних, тобто тих, які містяться в хлібі, крупах тощо
(О.Навроцька);
в) хімічних речовин, сполук, матеріалів, корисних копалин: …азбест, азбестові руди… – це група
волокнистих силікатних матеріалів, що мають здатність розщеплюватися на якнайтонші гнучкі волокна
(Харчова і переробна промисловість, 2005, №6, 29); У виробництві лактулози каталізатори можна умовно
поділити на три групи: сильно лужні, слабколужні й амфотерні, характерні представники яких – гідроксиди,
сульфіти, борати (Харчова і переробна промисловість, 2005, №6, 23); Тут [у токсикологічній лабораторії]
контролюємо молоко на вміст у ньому залишків пестицидів, солей важких металів тощо (Харчова і
переробна промисловість, 2006, №6, 7);
ґ) ґрунтів: Це урочище славне, де глини такі кольорові, – на сплюндрованих землях, де вже не живуть
гончарі (Л.Костенко);
д) продуктів згоряння: Було неймовірністю, що наперекір цьому несамовитому шалові смерті раптом
з’являється із надр небуття, вдирається в ці вибухи, гуркоти й чади маленький пагінчик життя (О.Гончар);
Дими зблизька аж душать Єльку, важко стеляться від заводу, тепер їй хочеться швидше звідси; старий,
проте, не спішить, вовтузиться біля бакена спокійно, а тоді ще й стане давати димам оцінку: білий – то ще
нічого, та й чорний, що клуб’ям валить, теж не найгірший; найстрашніший жовто-бурий отой, аж червоний
(О.Гончар);
е) природних та штучних барвників: Жиророзчинні форми його (Аннато) використовують для
забарвлення масла, маргарину та інших високо жирних продуктів, витісняючи натуральні каротини й
синтетичний каротин (Харчова і переробна промисловість, 2006, №6, 29); За хімічною структурою карамельні
барвники належать до меланінів – групи гетерополімерних колоїдних пігментів складної будови (Харчова і
переробна промисловість, 2006, №6, 30); Мідні компоненти хлорофілів та хлорофілінів (Е 141) виготовляють
у розчинній формі… (Харчова і переробна промисловість, 2006, №6, 29);
є) будівельних матеріалів та виробів із них: Еволюція органічних термопластичних в’яжучих для
кольорових дорожніх бетонів включає декілька характерних етапів, на яких використовували: бітуми для
асфальтобетонів з великим вмістом червоного пігменту; пластифіковані інде-кумаронові смоли; окислені
талові пеки… (Автошляховик, 2006, №03, 31); Пластики холодного твердіння на основі DEGAROUTE® є
реакційними смолами без розчинника… (Автошляховик, 2006, №02, 47); Все вище шлях важкий… внизу гудуть
бетони… золото – синім сном душа палахкотить… (В.Сосюра);
2) назви матеріально-речовинних об’єктів, які виступають показником просторового поняття:
а) лексеми на позначення атмосферних явищ: У горах, серед каменю й снігів, де слід людини око бачить
рідко, малюється на синім небі чітко мисливська хатка – притулок орлів (М.Рильський);
б) назви природного або штучного покриву верхнього шару Землі: Скоро півпланети закуємо в панцир
асфальтів, поховавши під ними плодючі ґрунти… (О.Гончар); Тісні двори, запечені в асфальти, і вільний шлях,
закутий в магістраль (Л.Костенко);
в) назви великих за площею насаджень рослин: Черкнула блискавка по зелах, аж полягли вони всі
(Л.Костенко); Виповзали вовки із гущавин (Л.Костенко); За селом високо в небі, над молодими пшеницями,
кружляла гайвороняча зграя: то розтягалась у довгу чорну смужку, то знову зливалася в кім’ях, нагадуючи
дикий бджолиний рій (Гр.Тютюнник); …руна зелено-сріблисті, червоні – при самій землі, гай у синичому
свисті, покопані картоплі (М.Рильський);
г) лексеми на позначення загальних просторових понять: Сьогодні на морі безоднів немає, і все в золотім
тумані (В.Сосюра); коруючи в простори – мощі чи моці в шлеї, – уривками ранку – над степом, над возом, над
мозком окрилює лоскіт – вертаються з поля рої (І.Андрусяк); Він [звір – довіра] любить тиху паморозь
дистанцій (Л.Костенко); Щоденні старти кіномарафону несли на грудях фініші стрічок. (Л.Костенко);
3) назви великих мас, сукупностей або кількості в широкому розумінні, що може надавати словам
узагальнювального значення:
а) матеріальних речей як ознаки багатства, забезпеченості: Богдан Хмельницький, хуторянець,
домодержавець, власник дібр (Л.Костенко); ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 15

166
б) назви великої кількості атмосферних явищ: Так невже ж під багряним сонцем – благодатні дощі
океанські – ці дощі, отруєні стронцієм, засвистять, як стріли поганські?! (Л.Костенко); Після смерті Ягорихи
ніхто цієї хати не чепурив, стояла дощами оббита, бо хоч Катратий ніякого діла не цурався, а вважав, що
братися самому білити хату незручно, жіноча це, мовляв, робота (О.Гончар); На білу гречку впали роси, веселі
бджоли одгули, замовкло поле стоголосе в обіймах золотої мли (М.Рильський);
в) назви хімічних речовин, металів, корисних копалин тощо: Ваші все це, ваші вдосконалення, так само
як і води з кислотами, що від них риба в Дніпрі одразу пузом догори… (О.Гончар); Я йому гукаю, щоб тікав, а
догукнути не можу: наче горло мені забили доломіти та магнезити… (О.Гончар);
г) тканин: Не зовсім зотліли їхні малинові хоругви, блищать шаблі під склом, жевріють оксамити,
навіть козацький човен уцілів, величезний, із суцільного дуба, тільки почорнів наскрізь, став як
антрацитовий… (О.Гончар); …в давнину козак, ідучи в похід, обіцяв дівчині привезти стільки шовків та
стрічок, щоб, як розпустити, вистачило їх від шпиля собору до самої землі… (О.Гончар);
ґ) назви харчових продуктів: Чули ми вже про «сучасний момент», акції, банки, зарплату… Хай нам
утворить новий Дезесент пишну з лікерів сонату! (М.Рильський); Кав’яр, паштети, ажур, голизна, пестощі,
жарти, шартрези… (М.Рильський);
д) назви наукових дисциплін, галузей:
Йдеш так до правди, до суті життя, обплетений кілометрами філософій, райдугами симфоній і
місячних інтегралів (І.Драч); Рина. Це він тобі памороки ногами та антропологіями забив… (М.Куліш);
4) групи лексем, що вказують на повторюваність або тривалість окремих дій, процесів, явищ, станів (в
тому числі й духовного та етичного характеру) і, як наслідок, їх всеохопність, наповнення ними життя:
а) назви явищ природи: Після високого синього літа небо осені обвалюється на степи важкою мрякою,
туманами, і нема вдалині твого ясного собору, нема й далини, маленьким стає світ (О.Гончар); Санько знімає
картуз і стоїть так, утупившись очима в рушники, якими перев’язано хрести: злиняли обидва на весняних
дощах, пожалобились на сонці, і вітерець їх не ворушить (Гр.Тютюнник);
б) назви дій, процесів: Там, за рікою, за ракетними мевами, за космодромами злетів і гордих падінь в
неспокою, пахнуть смутки, і ночі грандіозні, з деревами, там, за рікою… (А.Малишко); Безладно торохтить
по бруку день бездумний, де порох голубий та цокоти копит… (В.Сосюра); Як побралася з Іваном, тобі тільки
й зазнала Вірунька людського щастя після тяжких літ, після років недоїдань, трудоднів копійчаних,
сирітства… (О.Гончар);
в) назви різних проявів почуттів, психічні стани: Вечірнє, сонце, дякую за всіх, котрі нічим не осквернили
душу. За те, що завтра жде своїх натхнень (Л.Костенко); Не ламайте меблі, не впадайте в транси
(Л.Костенко); І дні, яким нема відради, і виноградні теплі дні, де тихо сплять старі досади, зіщулившись на
самім дні (І.Драч);
г) назви фізичних станів: Мельхіорове літо, день ясний, а не мій, від цензурного Літ’а, від міських анемій
(Л.Костенко); Безпорадні агонії злості, злість гармонії не порве! (В.Симоненко);
ґ) номени, що вказують на особливості морально-етичних взаємин між людьми: І стою я в тісному крузі
між наклепів, образ і зрад (В.Симоненко); Зганьблено її [Єльку], і за це мусить ще сама розплачуватись,
стільки довелось зазнати принижень, випити кривд… (О.Гончар);
5) власні назви, які виступають у ролі алегоричних і метафоричних порівнянь, узагальнень:
а) загальні антропоніми: Наталки шепотіли до Катрусь: – Він, може, має в городі котрусь?
(Л.Костенко); Десь подруги твої, Земфіри й Маріули, вечірній сизий брук спідницями метуть (Л.Костенко);
б) імена відомих культурних, громадських, історичних діячів: І на полі в нас не з обжинками, будем далі
трощити камінь, щоб росло воно Українками, і Тарасами, і Франками (А.Малишко); …барикади совісті –
проти берій (Л.Костенко); Ті, що піднімали дзвони на здвіниці, оті наші Бетховени степові, вони знали, що
робили… (О.Гончар);
в) міфоніми: Життя страшна корида. На сотню Мінотаврів – один тореадор (Л.Костенко); Усі
держави з поглядом Горгон (Л.Костенко); Колись вони щезнуть, всі скрині всіх Пандор (Л.Костенко);
г) теоніми: Підтоптані пари такі непаристі, як Януси дивляться в різні боки (Л.Костенко);
ґ) імена літературних або казкових персонажів: Загострювався ніс восковий [Гоголя], чорніли кола круг
орбіт, – а плюшкіни і хлестакови сквернили поцейбічний світ (М.Рильський); За болотами причаїлись Охи
(Л.Костенко); Кучеряві, як папуасики, ми, Телесики, ми, Івасики, сидимо на тих крилах, як чортенята
болотяні, а посередині Микола (Л.Костенко);
д) топоніми: За Богуславами і Трипіллями, за обелісками, в землю вкипілими, силою пружаться, гнуться
луками понад традиціями і розлуками, понад трагедіями і війнами перснями щастя сяють подвійними
(А.Малишко); Коли ж віднімуть у людей і мову, коли в сибірах закатурплять їх, душа Богдана в розпачі німому
нестиме неспокутуваний гріх (Л.Костенко);
е) власні назви на позначення групи осіб, об’єднаних родинними зв’язками:
– Та це ж ті каторжні Балаші! Хіба ж ви їх не знаєте? – кричала Мотря до людей.
– Та це ж ті іродові Довбиші! Хіба ж ви їх не знаєте? – репетувала баба Кайдашиха (І.Нечуй-
Левицький); Розділ ІІ. Актуальні проблеми морфології

167
є) назви однойменних осіб: Той дід був простого роду. Він був мужицького роду. Йому рушник вишивали
дві Ганьки і п’ять Варвар (Л.Костенко); Лесик, Толя, два Володі сумували на колоді (В.Симоненко);
ж) астроніми та космоніми: І небо теплотою глибиніє, і радість наливається в серця – сміються,
бігають, пустують, мріють малесенькі замурзані сонця (В.Симоненко ); Я чую, як біжать секунди, я бачу
космоси в траві, в твоїх очах заграви бунту (В.Сосюра); Од вечірнього, од синього снігу здається місто з
електричними місяцями голубим і гнідим (В.Сосюра);
з) назви свят, дійств як метафорична паралель з життєвими обставинами : Так зате хоч одне: перетлілі
мої канати в не мої Великодні не сіпає жоден дзвонар (Л.Костенко); Зелені коси русальних великоднів верби
порозвішували на сонці (Л.Костенко); Я, що прийшла у світ не для корид, що не люблю юрби і телекамер
(Л.Костенко);
и) назви історичних подій, які стали загальними: Минають фронди і жиронди, минає славне і гучне
(Л.Костенко);
6) абстрактні іменники, що позначають різні величини, одиниці вимірювання, «характеризують різні
прояви ознак» [Вихованець 2004, c.97]: ВОЛЬТ – одиниця різниці електричних потенціалів, напруги та
електрорушійної сили в Міжнародній системі одиниць (Словник іншомовних слів); ЦЕРЕЗИН… – очищений
озокерит; схожий на віск, розтоплюється в інтервалі температур 68-72° С (Словник іншомовних слів).
Отже, іменники singularia tantum можуть набувати множинних форм, підлягаючи закону аналогії,
оскільки «асоціюються за змістом подібно до корелятивних форм назв рахованих предметів» [Безпояско 1995,
с. 16], до того ж слово «зазнає зовнішнього вирівнювального тиску» [Соссюр 1977, с.107], оскільки для
більшості іменників української мови властива двочленна парадигма числа. Але множина таких іменників не є
корелятивною формою однини – у процесі зміни грамеми числа слова модифікується його основне лексичне
значення, що, у свою чергу, призводить до «лексикалізації граматичної форми, бо з’явилася… нова
предметність, хоч і споріднена» [Безпояско 1995, с.15 – 16], при цьому закінчення виконує функцію
словотворчого афікса [Безпояско 1993, с.83].
Таке порушення «відповідності між граматичною формою та граматичним значенням, коли у структурі
однієї граматичної одиниці поєднані два змістових показники» [там само], призводить до іррадіації валентності
лексеми, крім того, у більшості іменників розгляданого типу утворюється ціла низка додаткових семантичних і
стилістичних значень, що впливає на розширення контекстного ареалу лексеми: Самі ж знаєте, неокласиком
бути – силу треба терпіння. Читай Горація, Вергілія, Овідія та інших Гомерів (Остап Вишня); Гей, ти, сонце,
мудрий господарю, ти, небесний золотий шихварю, – ти в’яли червону конюшину, напувай медами запашними,
прикривай гарячими руками од дощів, од лютої негоди (М.Рильський).
«Закріпленість сем тільки за однією категорією умовна» [Русанівський 1988, с. 30]. Особливість
граматичної системи української мови, як і багатьох інших мов, полягає в тому, що в категорійні значення
грамем закладено як іманентні (вони, власне, і становлять ядро граматичних значень), так і потенційні якості,
які виявляються у відповідному контексті. Реалізація можливих десигнатів у мовленні сприяє формуванню
десигнатів нових, які для тієї чи іншої лексеми є вторинними, що у свою чергу породжує нові потенційні
граматичні значення, які можуть перетворитися на іманентні. У такому взаємозв’язку і взаємопереході потенцій
та реалізацій здійснюється як відтворення іманентних функцій мовних одиниць, так і їх розвиток, що
призводить до утворення розгалуженої мережі «спеціалізованих, напівспеціалізованих, неспеціалізованих
форм, з одного боку, та ядерних, напівпериферійних, периферійних морфологічних форм – з другого» [Загнітко
1991, с.8]. Про «потенціоновані значення» [Адмони 1975, с.39], які є узагальненими і «нашаровуються на
лексичне значення» йдеться у дослідженнях В.Г.Адмоні [там само].
Отже, виникає проблема виявлення первинних і вторинних граматичних значень, їх валентності та
здатності до розвитку й розширення контекстуального ареалу. «Генетично первинними у мові виступають
граматичні значення, що узгоджуються із завданням мовленнєвої комунікації і підпорядковані реалізації
ситуативно-прагматичних настанов» [Загнітко 1991, с.8]. Відповідно, вторинними є ті значення, які не
узгоджуються із традиційними законами моделювання мовленнєвої ситуації і тим самим розширюють межі
свого функціонування, надаючи висловлюванню не тільки гнучкості, але й семантичної повноти й стилістичної
виразності (звичайно, поки оказіональне вживання певної граматичної форми не перетворилося на
загальноприйняте). Отже, будь-яка грамема має основне, категорійне (за І. Вихованцем, кардинальне
[Вихованець 1988]) значення, яке під впливом контексту може видозмінюватися й набувати переносного
значення, а воно, у свою чергу, призводити до граматичної багатозначності. Крім того, зміни в граматичній
тканині слова можуть призводити до семантичних перетворень. Наприклад, речовинні іменники, вжиті в
множині, вказують не на кількісну множинність, а на об’єм або різноманітність сортів (води, олії, кислоти);
середній рід, використаний для позначення особи чоловічої або жіночої статі, надає відтінку недорослості (що
може передавати позитивне ставлення або навпаки – зневажливе): Боже ж, який розумний у тебе хлопець,
Одарко! Пошли, господи, щоб воно й надалі таким росло (Гр.Тютюнник); Я його вчу як старший, як належить,
а воно чхає на мене, – заводиться гладун. – Ну й молодь пішла (Л.Письменна).
Ядро кожного лексико-граматичного класу становлять взаємоузгоджені між собою семантичні,
морфологічні та синтаксичні значення Першооснову ядра складають, насамперед семантичні показники, на які
нашаровуються морфологічні та синтаксичні функції слова. Ядро класу є носієм узагальненого граматичного ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 15

168
значення, яке узгоджується з його лексичним значенням і «визначає первинні формально-синтаксичні і
семантико-синтаксичні функції та закріплені за синтаксичними функціями морфологічні показники»
[Вихованець 1988, с. 19]. Таким чином, ідеться про певні типи контекстів, особливі функціонально-семантичні
поля, релевантні для реалізації окремих граматичних класів, форм, значень.
Проте питання щодо впливів та взаємозалежності змістового та граматичного контекстів залишається
дискусійним. Наприклад, А.М. Ломов розглядає контекст не як можливий модифікатор граматичних значень, а
як їх повноправний «партнер», який разом із ними визначає комунікативно-інформаційне поле повідомлення
[Ломов 1977]. М.Хомський наголошує: «Коли ми говоримо про граматику, що вона породжує речення з певним
структурним описом… маємо на увазі, що граматика приписує реченню його структурний опис» [Хомський
1972, с. 67]. О.В. Бондарко стверджує, що «граматично значущими можуть бути як граматичні, так і лексичні
елементи контексту» [Бондарко 1983, с.104].
Відповідно, постає питання мовної норми, оскільки перехідність як лінгвальне явище передбачає
«порушення узвичаєного вживання» [СУЛМ 1974, c.276] граматичних категорій, що пов’язано із заміщенням
однієї грамеми (грамем) іншою (іншими), зміною «функцій граматичної форми» [Николина 1988, с.116],
доцільністю використання прийому транспозиції в мовленні, стилістичною і контекстуальною мотивованістю
вказаного типу висловлювання.
«Граматична норма – це таке утворення і вживання форм і категорій, яке, по-перше, послідовно
відтворюється в колективній мовній практиці носіїв літературного мовлення… і, по-друге, виявляє тенденцію
до живої взаємодії з іншими ланками системи» [Шведова 1966, с.12 – 13]. Будь-яка мовна одиниця або
мовленнєве явище підлягає таким критеріям оцінки з точки зору нормативності: типовість, поширеність,
вживаність, відтворюваність, стійкість, обов’язковість, доцільність, звичність, авторитетність джерела,
системність тощо [Шведова 1966, Артюшков 1988].
Типовість лінгвістичного факту випливає насамперед із системності, відтворюваності, стійкості,
вживаності. Ці складові утворюють особливе функціонально-семантичне поле, в якому реалізується будь-яка
значуща мовна одиниця. Крім того, «окремі функції транспозиції граматичних форм піддаються типізації на
рівні частин мови» [Николина 1988, с.123], і це є закріпленим у літературній традиції.
Спираючись на думку Е. Косеріу [Косериу 1963] про те, що система об’єднує функціональні, основні,
суттєві значення, а норма виступає як носій варіантів, можна стверджувати, що транспозиція є явищем
нормативним. «Якщо систему мови розглядати як щось дане й незмінне, то норма як її корелят виступає
константним, прийнятим, але таким, що піддається коливанням, варіюванню і змінам» [Костомаров, Леонтьев
1966, с. 9]. Складовими системи є основні, ядерні значення, норма – це сукупність периферійних значень. Крім
того, факт норми може мати функціональне значення [Косериу 1963, с.176] – бути показником певного
функціонального стилю, надавати емоційно-експресивного відтінку повідомленню.
Проте варто зазначити, що транспозиція полягає не в будь-якій суперечливості змісту граматичної форми
й контексту, а в «розходженні, вміщеному в певну систему і регламентованому правилами транспозиції
граматичних форм певної мови» [Бондарко 1983, с.112], тобто в контекстуально, логічно й стилістично
вмотивованому використанні однієї граматичної форми замість іншої. Спираючись на твердження
О.В. Бондарка [Бондарко 1971], слід зауважити, що разом з категорійною граматичною семантикою,
вираженою відповідними формами, існує ще й некатегорійна семантика, яка визначається не однозначною
формою, а контекстуальною ситуацією вживання.
Не можна не враховувати того факту, що системні явища «на морфологічному рівні мови представлені
менше, адже морфологічні варіанти – це в плані змісту взаємопротиставлені видові семи стосовно родового,
категоріального і семантичного інваріанта, а в плані вираження – дублетні морфеми і граматичні
словосполучення» [Русанівський 1988, с. 45]. Але будь-яка мовна одиниця (показує практика вивчення історії
розвитку мови), в тому числі і морфологічні форми, їх варіанти, транспозиційні утворення можуть набувати
більшого або меншого поширення: «більш поширені розцінюються як нормативні, стилістично нейтральні,
менш поширені – як стилістично марковані» [Бондарко 1971, с.45].
Що стосується критерію нормативності «авторитетність джерела», то транспозиція – загальнопоширене
явище не тільки в живому розмовному мовленні, але й у науковій та художній літературі, часто виступає
стилетворчим засобом в арсеналі окремих авторів (Ліни Костенко, Івана Драча, Василя Симоненка, Максима
Рильського та інших).
Поняття нормативність/ненормативність не обмежуються визначенням «правильно/неправильно».
Йдеться про цілу низку лінгвальних характеристик з точки зору узгодженості чи неузгодженості з вимогами
літературної норми, яка передбачає різний ступінь нормативності, використання того чи іншого мовного знака
в певних функціонально-стилістичних умовах, адже «там, де немає можливості вибору, немає і проблеми
норми» [цит. за Граудина 1980, с.4].
Транспозиція дедалі частіше розглядається як повноправний факт мовлення, а не «відхилення» від його
системи й норми. Про це свідчить не тільки загальнопоширеність і звичність перехідних граматичних процесів,
але й їх кодифікація у лексикографічних працях. Численні транспозити вже не сприймаються мовцями як
оказіональні, оскільки набули статусу узуальності (наприклад, назви сортів, видів, групи однойменних осіб,
явища природи; терміни на позначення речовин, одиниць вимірювання тощо). Розділ ІІ. Актуальні проблеми морфології

169
Транспозиція виявляє системний характер мови, її багатовимірність, рухомість, крім того, з’єднує мовні
факти в цілісну систему, відображаючи взаємозв’язок і взаємодію між ними. Вживання іменників-сингулятивів
у множині має поширений і системний характер, що засвідчують писемні джерела різних жанрово-стильових
типів. Висока частотність вживання окремих тематичних груп та лексем дозволяє зробити висновок про
залучення транспозитів до активного шару мовлення, втрату ними оказіональності, можливі переосмислення
кількісних характеристик для розгляданих номенів на діахронічному рівні.

Література
Адмони 1975: Адмони В.Г. Статус обобщенного грамматического значения в системе языка // Вопросы
языкознания. – 1975. – № 1. – С. 39-54.
Артюшков 1988: Артюшков И.В. Норма и явление переходности в синтаксисе (На материале неполных и
прерванных предложений) // Явления переходности в грамматическом строе современного русского языка.
Межвузовский сборник научных трудов. – М., 1988. – С.58-64.
Бабайцева 1988: Бабайцева В.В. Явления переходности в грамматическом строе русского языка и
методика их изучения // Явления переходности в грамматическом строе современного русского языка.
Межвузовский сборник научных трудов. – М., 1988. – С.3-13.
Безпояско 1993: Безпояско О.К., Городенська К.Г., Русанівський В.М. Граматика української мови:
Морфологія. – К.: Либідь, 1993. – 336 с.
Безпояско 1995: Безпояско О.К. Зони перехідності в граматичній категорії числа іменника //
Мовознавство. – 1995. – № 2-3. – С. 12 – 16.
Бондарко 1971: Бондарко А.В. Вид и время русского глагола (значение и употребление): Пособие для
студентов. – М.: Просвещение, 1971. – 239 с.
Бондарко 1983: Бондарко А.В. Принципы функциональной грамматики и вопросы аспектологии. – Л.:
Наука, 1983. – 207с.
Вихованець 2004: Вихованець І.Р., Городенська К.Г. Теоретична морфологія української мови. – К.:
Пульсари, 2004. – 398 с.
Вихованець 1997: Вихованець І.Р. Різновиди транспозиції // Актуальні проблеми граматики: Зб. наук. пр.
– Кіровоград: КДПУ ім. В. Винниченка, 1997. – С. 57 – 60.
Вихованець 1988: Вихованець І.Р.Частини мови в семантико-граматичному аспекті. – К.: Наук. думка,
1988. – 256 с.
Граудина 1980: Граудина Л.К. Вопросы нормализации русского языка. Грамматика и варианты. – М.:
Наука, 1980. – 288 с.
Есперсен 1958: Есперсен О. Философия грамматики. – М.: Изд-во иностр. лит., 1958. – 404с.
Загнітко 1991: Загнітко А.П. Основи еволюції граматичних категорій // Мовознавство. – 1991. – № 5. –
С.7-14.
Косериу 1963: Косериу Э. Синхрония, диахрония и история // Новое в лингвистике. – Вып. ІІІ. – М.,
1963. – С.143-347.
Костомаров, Леонтьев 1966: Костомаров В.Г., Леонтьев А.А. Некоторые теоретические вопросы
культуры речи // Вопросы языкознания. – 1966. – № 5. – С. 7-12.
Ломов 1977: Ломов А.М. Очерки по русской аспектологии. – Воронеж, 1977. – 117 с.
Николина 1988: Николина Н.А. Экспрессивные возможности транспозиции в художественной речи //
Явления переходности в грамматическом строе современного русского языка. Межвузовский сборник научных
трудов. – М., 1988. – С.116-131.
Русанівський 1988: Русанівський В.М. Структура лексичної і граматичної семантики. – К.: Наук. думка,
1988. – 236 с.
Соссюр 1977: Соссюр Ф. де. Труды по языкознанию. – М.: Прогресс. – 1977. – 695 с.
СУЛМ 1974: Сучасна українська літературна мова: Стилістика. – К.: Наук. думка, 1974. – 498с.
Туманян 1999: Туманян Э.Г. О природе языковых изменений // Вопросы языкознания. – 1999. – № 3. –
С. 86-97.
Хомський 1972: Хомский Н. Аспекты теории синтаксиса. – М.: Изд-во МГУ, 1972. – 217 с.
Шведова 1966: Шведова Н.Ю. Активные процессы в современном русском синтаксисе. – М., 1966. –
377 с.
In the article the author analyses issues of intercatigorical transpositional changes of nouns of singularia
tantum, reasons of origin of this linguistic phenomenon. The classification of lexical and semantic groups of nouns
which are the subject to the transpositional changes is given. The issue of interaction and interdependence of
grammatical and semantic contexts is analised from the point of view of the requirements of the literary norm. On the
example of nouns of singularia tantum it is shown that determination of the linguistic norm depends above all things on
the expedience of the use of the word and functionally-stylistic tasks .
Keywords: transposition, nouns of singularia tantum, intercatigorical transposition, linguistic norm, context,
nuclear meaning peripheral meaning.
Надійшла до редакції 29 вересня 2006 року.