Розглянуто питання утворення паралельних форм минулого часу українських дієслів з суфіксами -ну- і
-0-. Зроблено спробу пошуку формального критерію виділення дієслів, які мають паралелізм форм минулого
часу. Визначено семантичний і акцентуаційний критерії відбору таких дієслів.
Ключові слова: дієслово, дієслівна парадигма, минулий час, паралельні форми минулого часу.
Граматики української мови, монографії, наукові розвідки подають різноаспектний опис дієслова: і в
зв’язку з історією мови, і стосовно структурних та функціональних його особливостей, і стосовно акцентуації.
Дана робота має на меті запропонувати ще один спосіб опису дієслівної парадигми – формальний опис,
здійснений для Граматичного словника української мови. Ми аналізуємо графемний запис словоформи, це
зумовлено специфікою роботи: граматичний словник укладається за допомогою комп’ютера і подає картину
словозміни слів української мови для користувачів, фахівців і нефахівців. Питання теоретичної граматики, які
стосуються форми слова, такі, як питання про основу дієслова, особливості дієслівних основ і флексій,
словозміну дієслів, класифікацію дієслів і наголос, вирішуються для графемного варіанта дієслівної
словоформи. Отже, аналіз дієслівної словоформи орієнтований на комп’ютерне укладання словника, на це
орієнтовані і методи дослідження та опису дієслівної парадигми. Тому опис дещо відрізняється від
© Романюк Ю.В., 2007 Розділ ІІ. Актуальні проблеми морфології
189
традиційного, зокрема, всі форми дієслова виводяться від однієї основи – основи інфінітива (реєстрової одиниці
словника). У словниковій статті подані всі зміни при дієвідмінюванні: зміни в основі інфінітива, особові і
часові флексії, закінчення наказового способу, схема наголошення, яка охоплює типи пересувань наголосу для
кожної словоформи. Таким чином, словник є динамічним – для кожної словоформи є свої правила: як утворити
її з форми інфінітива.
Укладання Граматичного словника передбачає детальну і повну класифікацію дієслів, докладний
формальний опис способів творення всіх особових і часових форм та форм способу від вихідної, із зазначенням
всіх змін в основі, зокрема і акцентуаційних. Так ми маємо можливість сформулювати певні правила
(закономірності) і виявити певні невідповідності цим правилам. Таким проблемним питанням, зокрема, є
утворення паралельних форм минулого часу.
Реєстр дієслів для комп’ютерного Граматичного словника української мови складає приблизно 40 тис.
одиниць, абсолютна більшість яких має регулярну словозміну. Ми маємо на увазі не тільки репрезентативні і
регулярні дієслова з флексіями –у (-ю), -еш (-єш), -уть (-ють) чи –у (-ю), -иш (-їш), -ать (-ять) (беру-береш-
беруть, ховаю-ховаєш-ховають чи строчу-строчиш-строчать, люблю-любиш-люблять), але й атематичні
дієслова (дати, їсти, повісти) і різновідмінювані [Вихованець 2004, с. 278] (смикати – смикаю і смичу, дихати
– дихаю і дишу), тому що й атематичні, і різновідмінювані дієслова описані в граматиках і зафіксовані в
словниках, і в межах своєї парадигми регулярні. Дієслова, парадигми яких мають лише окремі паралельні
форми (наказового способу: накресли і накресль, закінчи і закінч; і минулого часу: змокнути – змок і змокнув,
стихнути – стих і стихнув) не можна вважати регулярними, тому що в граматиках немає опису, зокрема
формального, закономірностей творення таких форм: чому одні дієслова мають паралельні форми, а інші ні?
Наприклад, змокнути – змок і змокнув, але тюкнути – тюкнув і крикнути – крикнув? Немає також
послідовності у словниках у поданні паралельних чи однозначних форм минулого часу для таких дієслів, пор.:
в’янути, -ну, -неш, нак. (не) в’янь і зав’янути, -ну, -неш, мин. -яв, -яла і -янув, -янула, нак. -янь [Орфографічний
словник 1999]. Таким чином, постає питання повної і конкретної парадигми дієслівної словоформи, входження
в повну парадигму певних дієслів опозиції «суфіксальна-безсуфіксна форма минулого часу», а з нього випливає
питання відновлення такої опозиції, відновлення повної парадигми дієслівної словоформи.
Серед закономірностей творення дієслівних форм граматисти подають таку: форми минулого часу
утворюються від основи інфінітива [Булаховський 1977, Вихованець 2004, Жовтобрюх 1972, Тараненко 2003],
але у дієслів з повною основою (тягнути) історично не було основи на -ну- (форма тягти давніша), суфікс -н-
в теперішньому часі зберігається пізніше у варіанті -ну- і в інфінітиві. Це питання розглянуте, наприклад, в
Історії української мови (Морфологія) [Бевзенко 1978, c. 239]. У праці хронологічно давнішими названі
дієслова саме з давнім суфіксом -ну-, -не- в теперішньому часі (тяти, почати), а дієслова з -ну- в інфінітиві
(пригнути, стрибнути) – історично пізнішими, у яких, за припущенням авторів, суфікс теперішнього часу
зберігся в минулому. Тоді тенденцію збереження суфікса теперішнього часу у формах минулого можна вважати
такою, що діяла постійно (див. далі про зафіксовані у сучасних словниках паралельні форми від дієслів без
-ну-). В будь-якому разі, можна було би припустити, що і в минулому часі він повинен зберігатися, як
залишковий елемент історичної основи і паралельно з ним повинен вживатися нульовий – від усіченої основи.
Форми минулого часу від усіченої основи творяться за аналогією до інших дієслів з нульовим тематичним
суфіксом (бігти). Розглянемо тепер дієслова з неусіченою основою (хрипнути – хрип/хрипнув, хрипни; бліднути
– блід/бліднув, блідни). Серед 2,5 тис. дієслів на -ну- приблизно 300 тих, паралельні форми минулого часу яких
зафіксовані в словниках (звикнути, шерхнути, брезкнути і т.д.). Але ці форми не зазначені послідовно для всіх
дієслів (наприклад, з коренем -сох-) і це становить проблему і для лінгвістів, і для нелінгвістів: якщо дієслово
має паралельні форми, то чи можна вважати всі спільнокореневі дієслова такими, що теж мають паралелізм
форм минулого часу? Ми дотримуємося формального підходу до опису дієслівних парадигм і прагнемо до
уніфікації форм у межах флективного набору, тому хотілося би припустити, що так, спільнокореневі дієслова
мають той самий паралелізм форм минулого часу, і це фіксується в словниках для деяких дієслів, про які ми
скажемо далі.
Стосовно закономірностей утворення паралельних форм минулого часу у дієслів на -ну-, то вивести чітке
правило важко. Найчастіше граматики не дають пояснення існування паралельних форм, тільки констатують
факт [Безпояско 1980, Булаховський 1977, Вихованець 2004, Жовтобрюх 1972]. Але, наприклад, у підручнику
«Курс сучасної української мови» М. А. Жовтобрюха і Б. М. Кулика [Жовтобрюх 1972], є спроба цю
закономірність встановити як певну залежність від наголосу: «ненаголошений суфікс -ну- інфінітивної основи в
минулому часі може зникати … від більшості таких основ можливі паралельні форми …, коли наголос падає на
суфікс -ну-, то у всіх формах минулого часу цей суфікс зберігається» [Жовтобрюх 1972, c. 337].
У всіх граматиках вказується, що форми минулого часу утворюються від основи інфінітива, тобто всі
дієслова на -ну- формально повинні мати цей суфікс у всіх формах минулого часу. Можемо припустити, що
безсуфіксні форми минулого часу мають тільки ті дієслова, у яких є «двійник» – дієслово з тим самим коренем і
усіченою основою: тягнути – тягти, сягнути – сягти, одягнути – одягти і т.д. На користь такої думки
можемо навести приклади дієслів, зафіксованих у Орфографічному словнику української мови:
заклякнути/заклякти, зшерхнути/зашерхти, меркнути/меркти, мокнути/мокти, і названі вище. Можемо
додати до цих пар іще приклади, серед яких дієслово з нульовим тематичним суфіксом зафіксоване в ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 15
190
11-томному Тлумачному словнику сучасної української мови: закоцюбнути/закоцюбти [СУМ 1970-1980, Т. 3,
c. 162], пропахнути/пропахти [СУМ 1970-1980, Т. 8, c. 251], загрузнути/загрузти [СУМ 1970-1980, Т. 3, c. 96].
Причому у [СУМ 1970-1980] подані подвійні форми для обох дієслів загрузнути/загрузти (загруз/загрузнув) і
непаралельні для обох дієслів закоцюбнути/закоцюбти (закоцюб, -ла, -ло, -ли). Так само непаралельні, одиничні
форми подано у [3, Т. 3, с. 150] для дієслів заклякнути/заклякти (закляк, -ла, -ло, -ли). Але Орфоепічний
словник української мови [Орфоепічний словник 2001-2003, Т. 1, c. 497] подає для цих самих дієслів
(заклякнути/заклякти) подвійні форми: закляк/заклякнув, заклякла/заклякнула, заклякло/заклякнуло,
заклякли/заклякнули. На заперечення думки про те, що тільки дієслова-двійники з -ну- і -0- суфіксами можуть
мати паралельні форми наказового способу наведемо інші приклади: тиснути – тис/тиснув, дохнути –
дох/дохнув, але не *тисти і не *дохти, хоча гіпотетично такі форми можливі, якщо міркувати за тією ж
логікою, запропонованою в граматиках (утворення форм минулого часу від основи інфінітива). Ми не
звертаємося до семантичних ознак слів при описі, але для інтерпретації можемо використати деякі семантичні
ознаки, особливо тому, що автори розвідок чи підручників використовували в основному цей критерій. У
[Жовтобрюх 1972] говориться про те, що дієслова із семантикою однократної дії не мають паралельних форм
(наприклад, крикнути, тьохнути, блиснути і т.д.). Тобто, можна припустити, що дієслова з іншою семантикою,
скажімо, закінченої чи незакінченої дії, можуть мати паралельні форми минулого часу. Наведемо приклади на
підтвердження цього: заклякнути-закляк/заклякнув, загуснути-загус/загуснув, зависнути – завис/зависнув. Але,
звертаючись до попередньої гіпотези, ми повинні були б визнати, що дієслова загуснути і зависнути не мають
паралельних форм, бо слова *загусти і *зависти не зафіксовані в словнику [Орфографічний словник 1999,
Орфоепічний словник 2001-2003], їх не існує. Проте ми можемо визнати, що *загусти і *зависти можна
розглядати як потенційні і як релевантні, такі, що виправдовують існування подвійних форм у загуснути і
зависнути. Тобто, дієслова закінченої дії, доконаного виду на -ну- можуть мати подвійні форми минулого часу.
Чи всі? Вибрати з реєстру слова за двома ознаками (суфікс -ну- і доконаний вид) буде, на жаль, недостатньо – з
майже 2,3 тис. дієслів доконаного виду на -ну- тільки приблизно 200 мають паралельні форми. Всі інші, як
виявилося – слова з семантикою однократної дії. Тут без семантичного критерію обійтись неможливо. Можна
було би припустити, що дієслово, у якому ненаголошене -ну- стоїть після приголосного, має паралельні форми.
Але це не так, такі дієслова як крикнути і тьохнути ілюструють неправильність припущення. Тобто, можемо
підсумувати, що дієслова з семантикою закінченої неоднократної дії з ненаголошеним -ну- мають паралельні
форми минулого часу. Тоді треба визнати існування у таких дієслів потенційних релевантних форм з усіченою
основою *загусти, *зависти, *засмагти. Те саме стосується дієслів зі значенням незакінченої неоднократної
дії: таких слів в реєстрі всього 95 і з них 50 з паралельними формами: (холонути, линути, липнути, киснути,
дохнути, тиснути і т.д.). Щоб обґрунтувати існування паралельних форм у цих дієслів, треба визнати
існування потенційних форм, таких як *дохти, *тисти.
Повертаючись до безсуфіксних (з усіченою основою) дієслів, які мають -н- (-ну-) в особових формах
теперішнього часу, можемо сказати, що всі вони повинні б мати паралельні форми минулого часу. Ми
виходимо з прагнення уніфікувати дієслівне формотворення: таким чином ми можемо встановити певну
закономірність в утворенні паралельних форм минулого часу дієслів і з усіченими, і з повними основами. Тоді
зазначені в орфографічному та орфоепічному словнику форми закляк і заклякнув від заклякти – свідчення дії
закону аналогії і виняток з правила, одного з найбільш загальних правил, яке постулюється в усіх граматиках:
утворення форм минулого часу від основи інфінітива (тягти – тяг, тягла, тягнути – тяг/тягнув,
тягла/тягнула). І таким чином, ми подаємо у Граматичному словнику зазначені у різних словниках подвійні
форми для дієслів з усіченою основою: загрузти (загруз/загрузнув, загрузла/загрузнула, загрузло/загрузнуло,
загрузли/загрузнули), заклякти (закляк/заклякнув, заклякла/заклякнула, заклякло/заклякнуло,
заклякли/заклякнули).
Необхідність подати всі словоформи до кожної реєстрової одиниці в Граматичному словнику словозміни
ставить перед укладачами проблему нормалізації (чи кодифікації) дієслівних форм (в першу чергу минулого
часу і наказового способу), спонукає до вирішення цієї проблеми. Ми не можемо подати потенційні
(гіпотетичні, домислювані) форми, тому що це перенаситить інформацією словник, але намагаємося охопити
всі випадки, коли «неочевидно, яка з можливостей, наданих системою словозміни для утворення потенційної
форми, є найбільш природною» [Зализняк 1977, с.7]. Тобто, ми узагальнюємо ці два випадки утворення
паралельних форм минулого часу, і стверджуємо, що у дієслів з семантикою неоднократної дії, з
ненаголошеним суфіксом -ну- і з нульовим суфіксом (з -н- в формах теперішнього часу) можливе існування
паралельних форм минулого часу (з -ну- і з -0-). Таким чином, ми цілком згоджуємося з тим, що суфікс -ну-
«зникає» у дієслів зі значенням неоднократної дії, як і з тим, що суфікс -ну- може зникати тільки якщо він
ненаголошений [Жовтобрюх 1972].
Ми не змогли знайти суто формального критерію визначення і відбору таких дієслів, нам довелося
звертатися до дієслівної семантики. Без звертання до семантики ми не зможемо подати важливі граматичні
особливості дієслівної словозміни. Але семантичні ознаки можна задати, приписати слову так само, як і
формально-граматичні. Лінгвіст приписує семантичні ознаки вручну, але потім на них можна спиратися при
комп’ютерному аналізі. Це означає, що для пояснення закономірностей утворення паралельних форм минулого
часу всі дієслова на -ну- і однокореневі безсуфіксні з -н- в теперішньому часі потребують спеціального Розділ ІІ. Актуальні проблеми морфології
191
маркування, спеціальної позначки: «неоднократна дія» в комп’ютерному Граматичному словнику української
мови.
Література
Алексієнко 1998: Алексієнко Л. А., Козленко І. В. Граматичний словник українських дієслів. Т. 1 (А-О).
– К.: Київський університет, 1998.
Бевзенко 1978: Бевзенко С. П., Грищенко А. П., Лукінова Т. Б. та інш. Історія української мови.
Морфологія. – К.: Наукова думка, 1978.
Безпояско 1980: Безпояско О. К., Городенська К. Г., Русанівський В. М. Граматика української мови.
Морфологія. – К.: Наук. думка, 1980.
Булаховський 1977: Булаховський Л. А. Вибр. праці в п’яти томах. Українська мова. – К.: Наук. думка,
1977. – Т. 2.
Вихованець 2004: Вихованець І., Городенська К. Теоретична морфологія української мови. – К.:
Пульсари, 2004.
Жовтобрюх 1972: Жовтобрюх М. А., Кулик Б. М. Курс сучасної української літературної мови. – К.:
Вища школа. – Ч. І. Вид. Четверте. – 1972.
Зализняк 1977: Зализняк А. А. Грамматический словарь русского языка. Словоизменение. – М.: Русский
язык, 1977.
Орфографічний словник 1999: Орфографічний словник української мови. – К.: Довіра, 1999.
Орфоепічний словник 2001-2003: Орфоепічний словник української мови. У двох томах. – К.: Довіра,
2001 – 2003.
СУМ 1970-1980: Словник української мови. В 11-ти тт. – К.: Наукова думка, 1970 – 1980.
Тараненко 2003: Тараненко О. О. Словозміна української мови. – Nyiregyhaza, 2003.
The paper deals with the question of creation of past tense parallel forms with -ну- and -0-. An attempt was
made to find the formal criterion to qualify the verbs with past tense parallelism. The semantic and accentuational
criteria of defining such verbs are determined.
Keywords: verb, verb paradigm, past tense, past tense parallel forms.
Надійшла до редакції 26 вересня 2006 року.