У статті розглянуто ситуативно одновалентні дієслівні предикати. Проаналізовано їхні семантичні й
семантико-синтаксичні особливості, з’ясовано причини та умови абсолютивного вживання багатовалентних
дієслів як одномісних предикатів в українській мові.
Ключові слова: валентність, предикат, ситуативно одновалентний дієслівний предикат, суб’єкт.

У сучасній українській граматиці вагомого значення набуло вивчення предикатів як реченнєвотвірних
компонентів, їхнього валентного потенціалу, семантико-граматичних і функціональних параметрів. Наукові
засади, що стосуються проблем предикатної системи, знайшли своє теоретичне обґрунтування в мовознавчих
студіях І.Р. Вихованця, К.Г. Городенської, А.П. Загнітка, Н.Л. Іваницької, М.В. Мірченка, К.Ф. Шульжука й ін.
У сфері предикатних компонентів одновалентні дієслівні предикати вирізняються численністю й
семантичною різноманітністю. Українські граматисти ґрунтовно не досліджували ці предикати, проте останнім
часом звертали увагу на загальну семантику одновалентних дієслів [Вихованець 2004, с.270], диференціювали
їх на групи [Масицька 1998, с.64], характеризували значення одновалентних дієслівних предикатів [Вихованець
1993, с.128; Мірченко 2001, с.115] та абсолютивних дієслів, які виступають спеціалізованими морфологічними
засобами вираження таких предикатів [Іваницька 2004].
Одновалентні дієслівні предикати, „позбавлені правобічної позиційності” [Мірченко 2001, с.115],
реалізують свій реченнєвотвірний потенціал, прогнозуючи лише лівобічну позицію суб’єкта й породжуючи
двокомпонентні елементарні речення: Горять свічі (Б. Антоненко-Давидович); Танули сніги (В. Канівець);
Зеленіла сіножать (Б. Харчук); Ластівка щебече (В. Сосюра); Боліла щока (А. Дімаров); Марина мовчала
(Б. Грінченко); Данько насупився (О. Гончар). Семантико-синтаксичну структуру речень із такими предикатами
можуть поширювати валентно непов’язані компоненти, що інформативно доповнюють основний зміст
висловлювання: Тремтить окрилене плече під тягарем сліпої ночі (Є. Маланюк); На розжареній до
малинового кольору грубці кипить, сердито брязкаючи кришкою, чайник (В. Канівець).
На реалізацію реченнєвотвірних можливостей дієслівних предикатів впливають різні фактори.
А.П. Загнітко зауважує: „Предикатне членування речення прогнозується валентним потенціалом дієслова, який
на рівні речення може зазнавати значних видозмін, що зумовлюється відповідними ситуативно-прагматичними
і комунікативними завданнями” [Загнітко 1996, с.344]. Так, наприклад, дієслівний предикат мовлення говорити
прогнозує три валентні позиції (суб’єкта, об’єкта, адресата): Художник говорив нам про виставку і є
тривалентним або лише одну (позицію суб’єкта): Говорила тітка (В.Підмогильний) і є ситуативно
одновалентним.
Мета статті – з’ясувати семантичні й семантико-синтаксичні особливості ситуативно одновалентних
дієслівних предикатів, проаналізувати причини й умови абсолютивного вживання багатовалентних дієслів як
одномісних предикатів в українській мові.
Деякі дво-, три-, чотиривалентні дієслова здатні вживатися абсолютивно – тільки із суб’єктом – і
„ставати ніби ситуативно одновалентними” [Кибардина, 1975, с.210]. У лінгвістичній літературі порушували
питання про „абсолютивне (абсолютне) використання перехідних дієслів”, „безоб’єктне вживання перехідних
дієслів”, „обов’язковість/факультативність об’єкта”, „абсолютивацію дієслівної лексики”, які є суміжними з
проблемою абсолютивного використання багатовалентних дієслів у функції ситуативно одновалентних
предикатів [Аринштейн 1979; Гулыга, 1967, с.70; Іваницька 2001; Іванович 2003; Кидардина 1975; Ковалева
1970]. В українській мові таке явище стосується дієслів типу читати, писати, співати, варити, пекти, пити,
© Каленич В.М., 2007 Розділ ІІІ. Теоретичні питання синтаксису

253
шити тощо, які Н.Л. Іваницька інтерпретує як „слова відносно релятивної семантики”: в одних випадках вони
реалізують семантику самостійно, поза синтаксичним оточенням, мають ознаки слів абсолютивної семантики і
є самодостатніми для утворення окремих синтаксичних компонентів (На дозвіллі хлопець малює), а в інших –
вимагають обов’язкового поширення їх залежними словоформами й виявляють ознаки слів релятивної
семантики (Хлопець малює картину) [Іваницька 1986, с.33].
Н.Б. Іваницька розглядає перехід релятивних дієслів в абсолютивні як процес абсолютивації дієслівної
лексики, найголовнішою причиною якої „є власне семантична структуралізація релятивного дієслова та його
обов’язкових поширювачів, а також синтаксична позиція дієслова в реченні” [Іваницька 2001, с.61].
Аналіз літератури і спостереження над фактичним матеріалом засвідчують, що найпоказовішими в цьому
плані є перехідні дієслова, які можуть вживатися без об’єктів. Послаблення зв’язків з об’єктом зумовлює
«нейтралізацію перехідності» й «абсолютивне вживання перехідних дієслів» [Іванович 2003, с.264, 266]: Учень
читає роман – Учень читає; Мати шиє сукню – Мати шиє; Чоловік косить траву – Чоловік косить.
М. Іванович констатує: „При абсолютивному вживанні перехідних дієслів увага зосереджується на самій дії,
яка таким чином осмислюється як загальна, коротко- або довготривала характеристика суб’єкта” [Іванович
2003, с.266].
Здатність предикатів не актуалізувати інформацію про об’єкти чи локалізатори, „поглинання дієсловом
об’єктної або обставинної позиції” Т.Б. Алісова потрактовує як явище „семантичної трансформації відносних
предикатів в абсолютні з дифузним об’єктом чи обставиною” [Алисова 1971, с.67]. Незаповнення правобічних
позицій при таких дієслівних предикатах не позбавляє реченнєвої конструкції змістової завершеності, а іноді
впливає на їх значеннєву спрямованість. О.І. Москальська звертає увагу на те, що „валентність багатозначного
дієслова може змінюватися від значення до значення і може сама слугувати лакмусовим папірцем при
дослідженні смислової структури відповідного дієслова” [Москальская 1974, с.26].
Ситуативну одновалентність дієслівних предикатів зумовлює абсолютивне використання
багатовалентних дієслів, пов’язане з узагальненням дії, яку виражає предикат, актуалізацією процесуальності
дії, видозміною семантики предиката, семантичним стягненням значення предиката й одного чи кількох
аргументів.
Неодновалентні дієслова, які вживаються абсолютивно, носять узагальнений характер і можуть
позначати стан суб’єкта або його потенційні можливості: Юрко не розмовляв до трьох років (Б. Харчук);
Весною Вася почав таки добре ходити, хоч нога була скоцюрблена в коліні (І. Вільде); Я думаю й слухаю
заразом (І. Нечуй-Левицький). Наприклад, дієслово мріяти має значення „створювати в уяві образ когось,
чогось” або „думати про здійснення чого-небудь бажаного; прагнути в думках до чогось” і прогнозує дві
валентні позиції – суб’єкта й об’єкта: Дівчина мріє про майбутнє (щастя, коханого, подарунок тощо). Проте
внаслідок узагальнення змісту дієслова мріяти в реченні І Оксана мріяла (М. Хвильовий) предикат є
ситуативно одновалентним і позначає психічний стан суб’єкта – „поринати в мрії”.
Локативні предикати стану, репрезентовані дієсловами лежати, сидіти, стояти, потенційно
двовалентні та прогнозують правобічні позиції: Бабуся лежить на печі; Кіт сидів на дереві; Жінки стояли
біля лікарні. Відсутність локативних компонентів фокусує увагу на станові суб’єкта – „бути в певному
положенні”: лежати – „перебувати в горизонтальному положенні”; сидіти – „перебувати в положенні, при
якому тулуб розміщується вертикально, спираючись на що-небудь сідницями”; стояти – „бути на ногах у
вертикальному положенні, не рухаючись з місця”, що спричиняє до ситуативної одновалентності дієслівних
предикатів: – Юко! – покликала Людмила. – Ти знов лежиш? (П. Загребельний); Воли стояли, похиливши
голови (І. Нечуй-Левицький); Сидимо ми… (Остап Вишня); Володько не стоїть, не сидить. Він бігає,
стрибає… (У. Самчук); Циганчуки стояли мовчки (Є. Гуцало).
Концентрація дієслівної семантики на самій дії зумовлює абстрагування від об’єктів і визначає
ситуативну одновалентність дієслівних предикатів у реченнях: А Ярина то клене, то просить, то замовкне,
подивиться і знов заголосить (Т. Шевченко); Северин Вакулович ходив, нюхав, прислухався, придивлявся
(І. Сенченко); Творити хочу я, карамба! Тесать, рубати, будувать (М. Рильський). Актуалізація
процесуальності дії предиката спричиняє до нівеляції правобічних позицій.
Ознака процесуальності дії та її узагальнений характер властиві ситуативно одновалентним дієслівним
предикатам мовлення. Валентний потенціал дієслівних предикатів мовлення, як правило, окреслюють три
залежні позиції: суб’єкта, об’єкта й адресата мовлення. Невираження правобічних позицій акцентує увагу на
мовленнєвому процесі поза орієнтацією на адресата і без вказівки на зміст мовлення: Але Дмитро хотів далі
говорити (А. Чайковський); Він не говорив, а клекотів, задихаючись від власних слів (І. Цюпа); А тепер він
почав кричати (Б. Лепкий); Розмовляють батьки, розмовляють сини (М. Сингаївський), тому предикати є
ситуативно одновалентними. У реченні Лазаревський не сперечався (З. Тулуб) увага концентрується на самому
процесі дії, вираженій предикатом не сперечався, безвідносно до об’єктів, на які б вона була спрямована. В
інших уживаннях дієслово обов’язково вимагає керованих іменних форм, які займають правобічні позиції:
сперечатися (з ким? про що?) із сусідкою про межу.
Ситуативну одновалентність спостерігаємо серед предикатів руху, які реалізують значення
процесуальності переміщення і не актуалізують просторові орієнтири руху. Дієслова йти, бігти, їхати, мчати ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 15

254
у ролі предикатів цілеспрямованого руху здебільшого прогнозують позиції не тільки для суб’єкта, а й для
компонентів, що визначають вихідний і кінцевий пункти руху й шлях руху та засіб пересування (для дієслова
їхати): Чоловік ішов від магазину до аптеки; Діти біжать зі школи до річки через стадіон; Ми їхали в село
автобусом. Проте їхнє абсолютивне вживання зумовлює обмеження валентної рамки однією позицією –
позицією суб’єкта, і вказує на процес руху: Он йде Маланка (М. Коцюбинський); Біжить коник
(М. Хвильовий); Жінка не йшла, а бігла (О. Чорногуз); І їдуть всі мовчки (Б. Грінченко); Мчить авто
(О. Гончар) або результат: За вікном почувся шум машини. Приїхав Роман Гарасимович (О. Донченко).
Ситуативно одновалентні дієслівні предикати актуалізують певні лексико-семантичні варіанти дієслів.
Зміна лексичного значення дієслова впливає на зміну його валентного оточення. Наприклад, дієслово писати,
потенційно чотиривалентне (Син пише записку батькові олівцем), може виконувати функцію двовалентного
предиката (Учень пише твір) або одновалентного (Він пише, тобто Він письменник). Абсолютивне вживання
дієслів типу малювати, шити, співати, командувати, танцювати тощо вказує на реалізацію предикатом
значення „займатися чим-небудь постійно, професійно”: Мати шиє (працює швачкою); Ольга співає (вона
співачка); – Он бачиш, старший? То офіцер. Він командує (У. Самчук) (пор.: Він командує = Він командир
(виконує обов’язки командира)). У деяких випадках предикати, виражені такими дієсловами, без об’єктів
репрезентують дію як актуальний процес (суб’єкт виконує певні дії у цей момент, а не робить щось інше):
Хлопці співали (І. Багряний); Гаптує дівчина й ридає – Чи то ж шиття! (П. Тичина); Студійці нерішуче
почали малювати (Б. Антоненко-Давидович).
А.П. Загнітко підкреслює: „Редукція однієї з позицій зумовлює семантичне перетворення самого
предиката, трансформуючи його з лексеми активної дії в лексему зі значенням „здатність до дії”, пор.: Хлопець
добре співає пісню – Хлопець добре співає”[Загнітко 2001, с.94]. Дієсловам у ролі ситуативно одновалентних
дієслівних предикатів властива сема „уміння виконувати дію”, яку інколи експлікує модальний модифікатор
уміти: – А я вмію співати (Остап Вишня); Мотря вміє пошити! (І. Сенченко); – Не треба шамана! – крикнула
Анка. – Він не вміє лікувати (М. Трублаїні); «Ни, а тобі нащо тих паперів? Адже ти навіть читати не
вмієш!» (І. Франко); Дівка аби шити, варити та прати вміла (У. Самчук). Досить часто такі одновалентні
дієслівні предикати сполучаються з компонентами якісної характеристики дії, яка є постійною ознакою
суб’єкта: Якось по сьомому годочку – Малий вже добре майстрував, Одпочиваючи в куточку (Т. Шевченко);
Добре він умів розповідати (О. Донченко); – Як чудово ви вмієте готувати! (І. Нечуй-Левицький); Співають
хлопці басами (Л. Костенко).
Дієслова лікувати, читати, шити, варити, прати, розповідати, співати й ін. зберігають правобічні
валентні позиції й реалізують у певній мовленнєвій ситуації за комунікативної потреби. Так, дієслово варити у
значенні „готувати їжу, страви” за умови конкретизації назв останніх функціонує як двовалентний дієслівний
предикат: – Моя стара кожного дня два чавуни борщу варить і дві макітри пирогів пече (Г. Тютюнник).
Дієслово розповідати позначає „повідомляти усно щось про кого-, що-небудь; передавати словами бачене,
пережите і т. ін.”, актуалізуючи позиції суб’єкта, об’єкта (змісту повідомлення) й адресата, виконує роль
тривалентного предиката: Замфір розповів жінці про вечірні пригоди (М. Коцюбинський).
Окремий випадок становлять ситуативно одновалентні дієслівні предикати, які утворилися внаслідок
„семантичного стягнення” [Шмелев 1973, с.180]. Процес семантичного стягнення характеризується
об’єднанням у рамках одної дієслівної лексеми значення предиката й одного чи кількох аргументів на основі їх
семантичної сумісності. При цьому значення аргумента стає елементом значення (семою) дієслівного
предиката. Так, регулярне вживання дієслова готувати з тематичною групою іменників, що позначають їжу,
спричинило до вираження дієсловом значення „варити, приготовляти їжу; куховарити” і без експлікації такого
об’єкта дії: готувати їжу – готувати (синонімом є дієслово варити): Дочка смачно готує. Проте у випадках,
коли конкретизація об’єкта суттєва, правобічну позицію при двовалентному предикатові готувати заповнює
назва відповідного об’єкта, напр.: А ви не вмієте готувати шашлики? – ласкаво спитав Князь Карналя
(П. Загребельний); Домна Данилівна саме обід готувала (А. Дімаров).
Семантика деяких дієслів містить указівку на конкретні об’єкти, що уможливлює семантичне стягнення і
визначає ситуативну одновалентність дієслівних предикатів. Наприклад, значення дієслова кивати – „нахиляти
голову на знак вітання, згоди тощо”: – Пристаєте на наші умови? – спитав Карналь Анастасію. Вона мовчки
кивнула головою (П. Загребельний). Правобічна позиція, яку займає іменник головою, є семантично
передбачуваною й надлишковою, що призводить до семантичного стягнення словосполучення кивати головою і
ситуативної одновалентності дієслівного предиката кивати: Ляля кивнула (О. Гончар); – Хочеш води? Михайло
тільки кивнув (А. Дімаров); Тітка Густя тільки покивала ствердно (Є. Гуцало). В останньому реченні
придієслівний компонент ствердно конкретизує значення предиката – „нахиляти голову на знак згоди”.
Потенційно можливий правобічний поширювач головою як елемент значення містить семантична структура
дієслова кивати, що уможливлює його нівеляцію.
Включений у семантику предиката об’єкт буває двох видів: спеціалізований та узагальнений [Іваницька,
2001, с.62]. Спеціалізованим об’єктом є конкретний предмет (чи клас однорідних предметів), який виступає
єдино можливим об’єктним придієслівним поширювачем. Так, дієслово орати реалізує значення „обробляти
землю плугом, сохою” й містить вказівку на об’єкт дії – землю і знаряддя – плуг, соха. За комунікативної Розділ ІІІ. Теоретичні питання синтаксису

255
потреби конкретизації об’єкта чи знаряддя дії правобічні позиції заповнюють їхні назви: Тит орав город (поле,
ниву) трактором (кіньми, плугом). У реченні Тит орав (У. Самчук) абсолютивне вживання дієслова орав
зумовлене взаємодією однотипних сем предиката й іменника з об’єктним значенням, назва знаряддя є
неактуальною. Н.Я. Дзюбишина слушно зауважує: „Чим вужче коло можливих семантичних конкретизаторів,
тим менш обов’язкове їх називання. Залежний компонент настільки чітко усвідомлюється мовцями і так легко
відновлюється в їх пам’яті, що значення дієслова наближається до автосемантичного” [Дзюбишина 1979, с.11].
Це стосується ситуативно одновалентних дієслівних предикатів у реченнях Микола молотив поруч з батьком
(І. Нечуй-Левицький); Олена пряла (Г. Тютюнник); Христина тіпала (Б. Харчук), де дієслова у функції
предикатів позначають: молотити – „вибивати зерно з колосся, волоття, стручків і т. ін.”, прясти – „скручуючи
волокна, коноплі, льону і т.ін., робити безперервну тонку нитку, пряжу”, тіпати – „очищати волокно конопель,
льону і т. ін від костриці, вибиваючи на терниці та витріпуючи”. Висока прогнозованість об’єктів при таких
предикатах (молотити колосся, прясти пряжу, тіпати волокно) уможливлює їхню відсутність.
Узагальненим об’єктом є такий, що об’єднує широке коло різних предметів без їхньої конкретизації:
жати – жито, пшеницю, ячмінь; косити – траву, бур’ян, ячмінь; полоти – моркву, цибулю, картоплю тощо.
Включення такого об’єкта у семантику предиката відбувається внаслідок спрямованості дії не на конкретний
предмет, а на однорідні предмети: Жне Харитя, але якось недобре йде робота (М. Коцюбинський); – А я за що
ціле літо орав, сіяв, косив, до клуні возив? (У. Самчук); Він косить, вона снопи в’яже (І. Цюпа); Ганка
зігнулася, поле (Є. Гуцало). Так, у реченні Молодиці пекли, смажили, варили та знов смажили (І. Нечуй-
Левицький) ситуативно одновалентні дієслівні предикати пекли, смажили, варили містять у своїй семантичній
структурі вказівку на клас предметів, які можуть займати об’єктні позиції. Цим класом є різні види продуктів
для приготування страв. Однак у наведеному прикладі актуальними є не конкретні продукти, а процес
приготування страв.
Одним із випадків ситуативної одновалентності дієслівних предикатів є безоб’єктне функціонування
дієслова курити як результат семантичного стягнення словосполучення курити тютюн: – Ти справді куриш?
(Б. Антоненко-Давидович); Знову я почав курити (В. Дрозд); Левко не курив (Б. Харчук). Заміщення позиції
об’єкта при потенційно двовалентному предикатові курити можливе назвою тютюнового виробу або знаряддя
для куріння: Чоловік курить цигарку (сигару, люльку).
У ролі ситуативно одновалентних дієслівних предикатів дієслово пити реалізує різні значення. Первинне
значення дієслова пити – „ковтати яку-небудь рідину для вгамування спраги” – може виражати як сполучення з
об’єктом – назвою рідини, придатної для пиття: Дмитрик п’є сік; Іван сидів і пив пиво (І. Франко); так і без
нього: Він хотів пити. А тут була вода (Ю. Мушкетик); – Ой, тітко, я не хочу їсти! Пити дуже хочу
(Б. Грінченко). Незаповнення позиції об’єкта пов’язане з його неактуальністю, а ситуативно одновалентний
дієслівний предикат, який переважно є семантично модифікованим модальним компонентом хотіти, вказує на
бажання вгамувати спрагу. Інше значення дієслова пити – „вживати спиртне; проводити час за питтям горілки,
вина” також регламентує ситуативну одновалентність дієслівних предикатів: – Ви пийте і
закушуйте…(В. Канівець); За столом біля поганенької лампи хлопці, мужики п’ють, співають (І. Сенченко).
Вживання його з групою іменників, що позначають „спиртні напої”, призвело до семантичного стягнення
словосполучення і спричинило нашарування нового відтінку значення – „зловживати спиртними напоями; бути
п’яницею, пиячити”: – Він хоч не п’є? (А. Дімаров); По-перше, випивав не тільки Омелько, але і Явдоха
(В. Шевчук); …Знають усі, що Матвій ані не п’є, ані не курить (У. Самчук); – А невже ж ви п’єте? – Щоби
впиватися, то ні. Але й за обшивку не виллю (Б. Лепкий).
Ситуативну одновалентність дієслівних предикатів, які вказують на певні властивості суб’єктів,
переважно не-осіб, спостерігаємо у структурах типу Пташки співають; Бджоли жалять; Собака
кусає / кусається тощо. Так, предикат співати у сполученні з назвами співочих і деяких інших птахів
узагальнює конкретні значення „щебетати, свистіти, кукурікати і т. ін”: Соловей співає, Перепілка співає,
Півень співає. Дієслово кусати у функції ситуативно одновалентного дієслівного предиката реалізує значення
„мати звичку (схильність) ранити, устромляючи зуби, захоплюючи клювом і т. ін.; ранити жалом або хоботком
(про комах)” і вказує на таку властивість тварин, птахів, комах: Чи вуж кріпко кусає? (У. Самчук); Тут навіть
комарі не кусали (А. Дімаров). Об’єкт, на який би переходила дія предиката, не конкретизується, тому
правобічна позиція не заміщена і предикати функціонують абсолютивно.
За нашими спостереженнями, відсутність об’єкта може бути вмотивована не тільки семантикою дієслова,
але й семантикою його суб’єкта, який детермінує значення ситуативно одновалентного дієслівного предиката.
У реченнях А мед зціляє (П. Воронько); Гра виснажує (В. Дрозд); Та зачинені вікна справді дратують
(М. Коцюбинський); Добре слово лікує, помагає (Є. Гуцало) лексеми в позиції суб’єкта визначають
семантичний зміст предикатів: мед зціляє – мед має цілющі властивості позбавляти хвороби, недуги; гра
виснажує – гра призводить до виснаження організму; зачинені вікна дратують – зачинені вікна викликають
певні роздратування в тих, хто на них дивиться; добре слово лікує, помагає – добре слово сприяє покращенню
психоемоційного стану осіб. Властивості таких суб’єктів не спрямовані на конкретні об’єкти, тому останні не
мають лексичного вираження, що обумовлює ситуативну одновалентність дієслівних предикатів зціляє,
виснажує, дратують, лікує, помагає. ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 15

256
Іноді семантика суб’єкта часто є єдиним критерієм розмежування значення самого дієслівного
предиката. Наприклад, предикат, виражений дієсловом пекти, у сполученні з назвою особи в суб’єктній позиції
позначає – „готувати їжу, нагріваючи, прокалюючи на вогні або на жару (у печі, в духовці і т.ін.)” і прогнозує
позицію об’єкта: Мати пече пироги (печиво, торт). Ця дієслівна лексема може виконувати функцію
одновалентного дієслівного предиката в поєднанні з різними іменниками, реалізуючи значення – „надмірно
гріти, палати”: Сонце пече; „викликати відчуття, схожі на ті, що виникають від дії вогню, жару”: Мороз пече;
„викликати різкий, сильний біль”: Рана пече; „викликати гострі смакові відчуття”: Перець пече.
Отже, ситуативну одновалентність дієслівних предикатів зумовлює абсолютивне вживання
неодновалентних дієслів, що засвідчує актуалізацію значення предикатів, абстрагування від обов’язкових
компонентів у правобічних позиціях і залежить від семантики дієслівних предикатів, мовленнєвої ситуації.
Семантичні зрушення в структурі таких предикатів визначають їхню внутрішню самодостатність, здатність
утворювати повноцінні в змістовому й граматичному плані речення. Ситуативно одновалентні дієслівні
предикати виражають узагальнене значення дії, специфічне значення – здатності до певної дії чи професійної
діяльності, підкреслюють процесуальність дії, вказують на характерні властивості суб’єктів.

Література
Алисова 1971: Алисова Т.Б. Очерки синтаксиса современного итальянского языка (Семантическая и
грамматическая структура простого предложения). – М.: Изд-во МГУ, 1971. – 294с.
Аринштейн 1979: Аринштейн В.М. Опыт семантико-синтаксической интерпретации абсолютного
употребления переходных глаголов в современном английском языке // Теория и методы семасиологических
исследований. – Л.: ЛГПИ им. А.И. Герцена, 1979. – С.3-17.
Вихованець 1993: Вихованець І.Р. Граматика української мови. Синтаксис. – К.: Либідь, 1993. – 368с.
Вихованець 2004: Вихованець І.Р., Городенська К.Г. Теоретична морфологія української мови:
Академічна граматика української мови. – К.: Унів. вид-во „Пульсари”, 2004. – 400с.
Гулыга 1967: Гулыга Е.В. Автосемантия и синсемантия как признаки смысловой структуры слова// Науч.
докл. высш шк. Филолог. науки. – 1967. – №2. – С. 62-72.
Дзюбишина 1979: Дзюбишина Н.Я. Роль автосематичних і синсемантичних дієслів у реченні//
Організація тексту (Граматика і стилістика). – К.: Наук. думка, 1979. – С. 5-13.
Загнітко 1996: Загнітко А.П. Теоретична граматика української мови. Морфологія: Монографія. –
Донецьк: ДонДУ, 1996. – 437с.
Загнітко 2001: Загнітко А.П. Теоретична граматика української мови. Синтаксис. – Донецьк: ДонНУ,
2001. – 662с.
Іваницька 2001: Іваницька Н.Б. Семантико-синтаксичні умови абсолютивації дієслівної лексики //
Проблеми граматики і лексикології української мови. Зб. наук. праць НПУ ім. М.П. Драгоманова / Відп. ред.
М.Я. Плющ. – К.: НПУ, 2001. – С. 59-65.
Іваницька 1986: Іваницька Н.Л. Двоскладне речення в українській мові. – К.: Вища шк., 1986. – 167с.
Іваницька 2004: Іваницька Н.Л., Іваницька Н.Б. Типологія предикатів, виражених дієсловами
абсолютивної семантики // Функціонально-комунікативні аспекти граматики і тексту. – Донецьк: ДонНУ, 2004.
– С. 44-51.
Іванович 2003: Іванович М. Умови нейтралізації перехідності в українській та сербській мовах //
Матеріали V Міжнародної асоціації україністів. Мовознавство: Зб. наук. ст. – Чернівці: Рута, 2003. – С. 264-267.
Кибардина 1975: Кибардина С.М. Соотношение содержательной и функциональной валентности и
абсолютное употребление многовалентных глаголов// Лингвистические исследования. 1975. Вопр. строя
индоевроп. языков. – М., ч.I., 1975. – С. 210-219.
Ковалева 1970: Ковалева Л.М. О так называемом абсолютивном употреблении переходных глаголов в
современном английском языке// Проблемы англ. филологии. – Вып.2. – Иркутск, 1970. – С.110-117.
Масицька 1998: Масицька Т.Є. Граматична структура дієслівної валентності. – Луцьк: Ред.-вид. відділ
Волин. держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 1998. – 208с.
Мірченко 2001: Мірченко М.В. Структура синтаксичних категорій. – Луцьк: Ред.-вид. відділ Волин.
держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 2001. – 340с.
Москальская 1974: Москальская О.И. Проблемы системного описания синтаксиса (на материале
немецкого языка). – М.: Высш. шк., 1974. – 156с.
Шмелев 1973: Шмелев Д.Н. Проблемы семантического анализа лексики. – М.: Наука, 1973. – 280с.
Шульжук К.Ф. Синтаксис української мови. – К.: Видавничий центр „Академія”, 2004. – 408с.

Situational one-valency verbal predicates are considered in the article. Their semantic and semantic-syntactic
peculiarities are analyzed. The reasons and conditions of absolute use of poly-valency verbs as one-valency predicates
in the Ukrainian language are described in the article.
Keywords: valence, predicate, situational one-valency verbal predicate, subject.
Надійшла до редакції 15 вересня 2006 року.