У статті звертається увага на здатність описових дієслівно-іменникових словосполучень, які по-
різному кваліфікуються у сучасному мовознавстві, виступати як фразеологічні одиниці. Питання про названі
поєднання дискусійне, що вказує на неузгодженість позицій у визначенні відмінностей фразеологізмів і
розглядуваних сполук, воно також пов’язано з визначенням статусу описового словосполучення, тому
розкриття зазначених проблем знайшло відбиття у даній статті.
Ключові слова: описове словосполучення, фразеологічне сполучення.

Дієслівно-іменникові поєднання типу дати пораду, тобто ‘порадити‘, зробити зауваження, тобто
‘зауважити ‘, в сучасному українському мовознавстві визначаються двома термінами – описове
словосполучення і фразеологічне сполучення. На такі сполуки першим звернув увагу Ф.І.Буслаєв [1959:509],
який вказував на те, що поєднання думать думу – ‘думать’, держать речь – ‘говорить’ розкладають назву дії
на дієслово та ім’я, а також можуть співвідноситися з окремими дієсловами, передаючи той самий зміст, що й
одиничне дієслово, додаючи нового відтінку до значення. Учений назвав їх описовими висловами.
Активно вживані сполучення в останнє півстоліття привернули увагу дослідників своєрідністю будови і
функціонування. З’явився ряд робіт, присвячених дослідженню цих словосполучень на матеріалі
російської мови. Деякі аспекти в їх розгляді знайшли відбиття у працях В.М.Дерибас, Н.С.Дмітрієвої,
О.М.Кожина, В.А.Козьменко, П.О.Леканта, А.П.Мордвілка, В.В.Розанової, В.М.Філіппової. Останнім часом
проблема розглядуваного словосполучення все більше привертає увагу українських учених
(Н.О.Бойченко, Л.Корнєва, І.М.Прокопенко).
Однак у визначенні граматичної і семантичної природи сполук дієслова й іменника вчені не
висловлюють одностайної думки. Їх називають: фразеологічними зворотами (А.П.Мордвілко), описовими
зворотами (В.П.Жуков, П.О.Лекант), субстантивними описами (Н.С.Дмітрієва), дієслівними лексикалізованими
словосполученнями (О.А.Іваннікова), дієслівними сталими словосполученнями (А.І.Мамалига, О.М.Пазяк),
стійкими дієслівними сполуками (Н.О.Бойченко), сталими словосполученнями нефразеологічного характеру
(Л.Корнєва), перифразами (Л.В.Шубіна). Незважаючи на використання різних термінів для позначення тієї ж
самої одиниці, розуміння її сутності зводиться до того, що одні дослідники вбачають у названих сполученнях
фразеологізми (В.М.Дерибас, Н.С.Дмітрієва, М.Н.Захарова, В.А.Козьменко, А.П.Мордвілко, В.М.Філіппова,
Д.М.Шмєльов, Л.В.Шубіна), інші визнають їх сполуками, що посідають проміжне місце між вільними
словосполученнями і фразеологічними одиницями (В.О.Горпинич, О.М.Кожин, А.І.Мамалига, О.М.Пазяк,
М.М.Прокопович, В.А.Силукова).
Своєрідну позицію займає П.О.Лекант, який сполучення такого типу розглядає як особливу синтаксичну
категорію, яка не має відношення ні до словосполучень, ні до фразеологізмів, ні до складених членів речення
[Лекант 1967].
Те, що окремі дослідники кваліфікують їх як перифрази, не порушує того, що, за переконанням одних,
аналізовані сполуки визнаються фразеологізмами, на думку інших – синтаксичними сполученнями. Річ у тому,
що перифрастичні сполуки сприймаються як фразеологізми. Таке розуміння іде від Ш.Баллі [1961:94], який
аналізовані поєднання назвав перифразами простих дієслів і виділив в окремий фразеологічний тип, що
знаходиться на перехідній ланці між фразеологічною групою (сполучення, в яких окремі слова зберігають
відносну самостійність) та фразеологічною єдністю (сполучення, в яких спостерігається повна зв’язаність
компонентів).
У цих потрактуваннях проблема досліджуваних одиниць загострена прагненням визначити їхнє місце за
межами фразеології і словосполучення. Такі погляди заслуговують на увагу тим, що спонукають до
поглибленого проникнення в сутність названих сполук.
З’являються дослідження, які ставлять завдання розрізнити справжні фразеологізми й дієслівно-
іменникові словосполучення на основі наявності в них не тільки спільного, а й відмінного (П.О.Лекант,
В.В.Розанова). Їх, проте, можна вважати лише першими кроками в обстоюванні розрізнень справжніх
фразеологізмів і дієслівно-іменникових сполук. Суперечливість окремих тверджень, розбіжність у розумінні
використовуваних термінів, що неадекватно передають мовне явище, неврахування функцій аналізованих
сполук актуалізують вивчення схожого і відмінного у власне фразеологізмах і мовних одиницях, які правомірно
іменувати описовими словосполученнями. Завдання статті полягає у визначенні відмінностей між
фразеологічними сполуками та описовими словосполученнями.
Неузгодженість поглядів на описове дієслівно-іменникове словосполучення можна пояснити тим, що
серед ознак, характерних для фразеологічних одиниць, є такі, які належать і розглядуваним поєднанням. Це
© Карпенко Н. О., 2007 ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 15

258
зумовлює складність розмежування досліджуваних одиниць і спричинює їхнє ототожнення. Такими ознаками є:
1) стійкість, 2) відтворюваність, 3) еквівалентність слову за значенням і синтаксичною функцією, 4) втрата
самостійного лексичного значення слів. Довести їх розмежування чи ототожнення можна лише на основі
встановлення того, чи властиві ці риси не тільки фразеологізмам, а й дієслівно-іменниковим сполукам. Вдамося
до зіставлення.
1. Виділювана науковцями стійкість як характерна ознака фразеологічної одиниці визначається по-
різному. Її розуміють як відтворюваність фразеологічної одиниці (М.М.Шанський), кваліфікують як
повторюваність (Н.М.Амосова), під стійкістю вбачають обмеженість у сполучуваності слів і розглядають її як
передбачуваність компонентів (І.О.Мельчук), стійкість убачають у лексичній неподільності (О.А.Іваннікова), її
пов’язують з ідіоматичністю, вважаючи, що ідіоматичність – це змістова нерозкладність взагалі, а стійкість – це
ступінь семантичної нерозкладності складника сполучення (В.П.Жуков). Проте ці різні потрактування стійкості
зводяться до єдиного: стійкість виявляється у тому, що сполуки лексично неподільні, з передбачуваними
компонентами, ідіоматичні, а значить – повторювані. Саме такими є фразеологізми. Дієслівно-іменникові
словосполучення лексично подільні, чим відрізняються від ідіом. З огляду на те, що їхнє значення визначається
лексичними складниками, повторюваність їм не властива.
2. Поняття відтворюваності застосовне як до фразеологізмів, так і для розглядуваних сполук.
В.В.Розанова [1966:51], констатуючи стійкість у фразеологічних одиницях, слушно зауважує, що під їх
стійкістю потрібно розуміти відтворюваність у готовому вигляді, а під стійкістю аналізованих
словосполучень – відтворюваність структурної моделі, в якій дієслівний компонент залишається постійним, а
іменник – змінним. Одну з таких моделей становить поєднання „дати + ім. З.в.”: дати пораду, дати відповідь,
дати оцінку. Н.Г.Самойлова [1969:9] дотримується аналогічної думки, зазначаючи, що фразеологічні й описові
дієслівно-іменникові сполучення є відтворюваними одиницями, але фразеологізми мають відтворюваний склад,
а названим поєднанням характерна відтворюваність моделі, оскільки вони будуються в мовленні.
Під структурно-семантичною моделлю розуміється внутрішня граматична структура розглядуваних
словосполучень, які поєднані спільним постійним компонентом – дієсловом. Про фразеологічні сполучення, як
зазначає П.О.Лекант [1967:65], не можна сказати, що вони побудовані за однією моделлю, незважаючи на
наявність структурно однотипних фразеологізмів, тому що фразеологічні одиниці не мають структурно-
семантичної моделі, оскільки вони є індивідуальними за своїм утворенням. Наприклад, такі фразеологізми, як
віддати належне, віддати серце, віддати кінці, не мають внутрішньої семантичної подібності, хоч у них,
зауважує Н.Г.Самойлова [1969:8], спостерігаються однакові компоненти. Отже, досліджувані словосполучення
та фразеологічні сполучення мають різну відтворюваність: фразеологічні одиниці мають відтворюваний
постійний склад і функціонують як готові мовні одиниці, а поєднання дієслова й іменника будуються в
мовленні й відтворюються не як готові одиниці, а за структурно-семантичними моделями, тому що вони є
одиницями мовлення. Правомірно зробити висновок, що за ознакою відтворюваності не можна ототожнювати
фразеологічні одиниці й описові словосполучення.
3. Еквівалентність слову за значенням і синтаксичною функцією зумовлює віднесеність аналізованих
сполучень до фразеології. Фразеологічні одиниці за змістом можуть дорівнювати слову, наприклад: у гопки йти
– ‘танцювати‘, кіт наплакав – ‘мало‘, брати язика на гапличок – ‘замовкати‘, як бобер у салі – ‘заможно‘,
‘безтурботно‘, або бути еквівалентами словосполучення: брати близько до серця – ‘про щось болісно
переживати‘, товкти воду в ступі – ‘робити одне те ж саме‘. Синонімічна заміна в описовому дієслівно-
іменниковому словосполученні також цілком можлива, але вона має особливість, яка характерна лише
аналізованим поєднанням: здатність відповідати значенню окремого дієслова у них можлива лише в тому
випадку, коли від іменника можна утворити етимологічно споріднене дієслово. Унаслідок цього такі сполуки
можуть трансформуватися в спільнокореневе з іменником дієслово, наприклад: чинити напад – ‘нападати‘,
виявити довіру – ‘довіряти‘, поставити вимогу – ‘вимагати‘. У фразеологічних сполученнях така
взаємотрансформація не простежується.
Синтаксична неподільність як аналізованого поєднання, так і фразеологічного робить їх еквівалентами
слову за функцією в реченні, але на відміну від фразеологічного сполучення, яке може бути і другорядним
членом речення і головним, описове словосполучення в реченні найчастіше виступає присудком.
4. Втрата самостійного лексичного значення слів в описовому дієслівно-іменниковому словосполученні
й фразеологічному сполученні відбувається по-різному. Як відомо, якщо у вільному дієслівно-іменниковому
словосполученні номінативне значення дієслова визначене і не залежить від значення іменника, тому що
дієслівний компонент може називати дію або процес самостійно, а не лише в поєднанні з іменником, то в
описовому словосполученні дієслівний компонент не може дати назву дії, стану або процесу без допомоги
іменника, оскільки у складі такого поєднання втрачає номінативне значення. Як наслідок цього – виникає одна
з особливостей розглядуваних поєднань: семантичний центр в описовому дієслівно-іменниковому
словосполученні знаходиться в іменнику. Свідченням цього є той факт, що, як зазначалось, властивістю цих
одиниць є можливість дублювати одна одну, причому сполучення перетворюється в дієслово, спільнокореневе
з іменником, наприклад: підвести підсумки – ‘підсумувати‘, дати доручення – ‘доручити‘. Розділ ІІІ. Теоретичні питання синтаксису

259
Як зауважують дослідники, лексичне значення дієслова в описовому словосполученні послаблене або
зовсім не відчувається [Мордвілко 1964], воно передає абстраговану ідею дієслівності [Розанова 1966], дієслово
в складі названого сполучення виступає з переосмисленим первинним значенням [Бойченко 2002], дієслівний
компонент такого сполучення нагадує дієслово-зв’язку в іменному складеному присудку або наближається до
значення зв’язки [Лекант 1969]. Тому іменний компонент такого поєднання називає дію, стан або процес, на які
дієслівний лише вказує, зберігаючи узагальнене значення дії. Компоненти описового словосполучення
зберігають своє лексичне значення (іменник повністю, дієслово частково), а у сукупності виражають єдине
семантичне поняття. Як правомірно зазначають дослідники [Розанова 1966], семантика названої сполуки
складається з органічного поєднання дієслова й іменника, в якій дієслівний компонент передає загальну ідею
дієслівності, а іменниковий складник є реальним втіленням цієї дієслівності, її речовим наповненням.
Лексичне значення фразеологізмів безпосередньо не обумовлюється ні значенням дієслова, ні значенням
іменника: слова, які входять до складу фразеологічного сполучення, окремо не передають того, що вони
виражають у сукупності, наприклад: ловити гав – ‘пропустити‘, по самі вуха – ‘дуже‘, ні за цапову душу –
‘даром‘. До того ж до складу фразеологізмів можуть входити слова, не вживані поза фразеологічними
поєднаннями, типу ханьки (м’яти), витрішки (продавати), на кпини (брати), мандрони (плести). Крім того,
однією з типових ознак фразеологічної одиниці є наявність у неї узагальненого переносно-образного значення
[Костючук 1967], тобто зміст фразеологічного сполучення має додатковий підтекст, який не можна зрозуміти з
сукупностей лексичних значень компонентів. Для описового сполучення характерна часткова перенесеність
значення, як правило, дієслова [Костючук 1967], але іменник у такому сполученні завжди вживається в
прямому, а не в переносному значенні. Отже, семантика фразеологічної одиниці в більшості випадків
немотивована значенням компонентів, тоді як значення описового словосполучення формується завдяки
семантиці.
Як свідчать дані, більшість науковців розглядає дієслівно-іменникові поєднання як фразеологічні
одиниці. У мовознавстві прийнята семантична класифікація фразеологізмів, запропонована В.В.Виноградовим
[Виноградов 1972], який поділив їх на фразеологічні зрощення (розглядаються як еквіваленти слів, мають
смислову єдність, але їхнє значення не можна пов’язати з тими словами, які входять до складу сполучення,
оскільки це значення є немотивованим: вверх тормашками, бить баклуши, точить лясы, так себе, диву
даться), фразеологічні єдності (функціонують як потенційні еквіваленти слів, семантично неподільні, їхнє
значення є мотивованим, воно зв’язане з тими словами, які входять до складу сполучення: намылить голову,
бить ключом, щекотливый вопрос, потупить взор), фразеологічні сполуки (утворюються як із слів з вільним,
так і з зв’язаним значенням, для них характерна семантична подільність, у таких сполученнях допускається
синонімічна заміна слів з невільним значенням, вони характеризуються як аналітичні сполучення: беспробудное
пьянство, затронуть гордость, отвести глаза). Не применшуючи значення класифікації В.В.Виноградова,
здається, досліджувані сполучення не можна розглядати за цією класифікацією, оскільки описові
словосполучення не входять до складу фразеологічних зрощень, єдностей і сполучень. Фразеологічні зрощення
характеризуються тим, що їхнє значення неможливо вивести з лексичних значень компонентів сполучення на
відміну від описового дієслівно-іменникового словосполучення. До фразеологічних єдностей розглядувані
сполучення також не можна віднести, оскільки значення таких виразів переважно переносне і сприймається
метафорично, що для описового сполучення не є типовим. Не можна кваліфікувати описові дієслівно-
іменникові словосполучення і як фразеологічні сполуки, тому що для останніх, як зазначає В.В.Виноградов,
характерна семантична подільність, а розглядувані поєднання характеризуються як семантично неподільні
одиниці. Слушно вказує В.В.Розанова [1966:51], що фразеологічні сполуки не виступають еквівалентами слів
на відміну від описового сполучення.
М.М.Шанський [1963:37] до класифікації В.В.Виноградова додає фразеологічні вислови (вони
семантично подільні, складаються зі слів із вільним значенням, від вільних словосполучень відрізняються тим,
що не утворюються в процесі мовлення), до яких описові словосполучення навряд чи можна віднести, оскільки
аналізовані поєднання, як зазначалось, утворюються саме в процесі мовлення і характеризуються семантичною
неподільністю.
В.А.Козьменко [1958:77] зауважує, що аналізовані словосполучення не можна розглядати за названою
класифікацією через те, що в перелічених типах фразеологізмів не відбувається граматикалізація одного з
компонентів, а саме – дієслова.
Як свідчить аналіз, описові дієслівно-іменникові словосполучення й фразеологічні сполучення
характеризуються особливостями, які стоять на перешкоді їхнього ототожнення. На відміну від фразеологічних
одиниць описові словосполучення мають специфічні ознаки, які притаманні лише їм. Назвемо ці ознаки.
1. Граматичним центром сполучення виступає дієслово, семантичним – стає іменник, що пов’язано з
послабленням лексичного значення дієслова, яке обумовлює необхідність мати поруч семантично
повнозначний іменник, оскільки дієслівний компонент лише зберігає граматичні показники і передає загальне
значення дії, яку називає іменник.
2. Наявність структурно-семантичних моделей, за якими будуються описові словосполучення в мовленні,
в яких дієслівний компонент залишається постійним, а іменник – змінним. ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 15

260
3. Можливість трансформації описового словосполучення у спільнокореневе дієслово з іменником цього
сполучення.
4. Аналітичний характер описових словосполучень: у складі такого поєднання окремо передається
лексичне значення, яке виражається іменником, і граматичне значення – дієсловом, але вони сприймаються і
функціонують у мовленні як одне слово.
Викладене дозволяє стверджувати:
1) у розв’язанні питання про функціонування в мові описового і фразеологічного сполучень потрібно
звертати увагу не тільки на наявність у них спільних ознак або їхній зв’язок, а й на існуючий між ними
паралелізм, який, однак, не дозволяє поставити між ними знак рівності. По-перше, по-різному відтворюються:
фразеологічним сполукам властивий постійний лексичний склад, а описовим поєднанням – наявність
структурно-семантичних моделей, за якими вони відтворюються, по-друге, еквівалентність слову за значенням
в описових словосполученнях відбувається у тому випадку, коли дієслово має етимологічно споріднений
іменник, на відміну від фразеологічних сполученнях, по-третє, експресивність і метафоричність для описового
словосполучення не є категоріальною ознакою, як для фразеологізмів;
2) урахування особливостей описовго словосполучення слід визнати принциповими у кваліфікації
названих одиниць як нефразеологізованих дієслівно-іменникових сполучень.
Розглядуване доводить, що описові словосполучення й фразеологічні сполучення вимагають
поглибленого зіставного аналізу, тому в наступних розвідках доцільно шукати подальші підходи у
визначенні спорідненого й відмінного цих конструкцій.

Література
Балли Ш. Французская стилистика / пер. с фр. К.А.Долинина; под ред. Е.Г.Эткинда; вступ. ст.
Р.А.Будагова. – М.: Изд-во иностр. л-ры, 1961. – 394с.
Бойченко Н.О. Стійкі дієслівні сполуки у публіцистичному тексті: типологічні ознаки та експресивний
потенціал. Автореф. дис. … канд. філол. наук. – К., 2002. – 18с.
Буслаев Ф.И. Историческая грамматика русского языка. – М.: Гос. учебно-пед. издат. Министерства
просвещения РСФСР, 1959. – 624с.
Виноградов В.В. Основные типы фразеологических единиц в русском языке // Виноградов В.В. Русский
язык (Грамматическое учение о слове). – М.: Высшая школа, 1972. – 2-е изд. – С.23-30
Козьменко В.А. Глагольно-именные фразеологические обороты в современном русском литературном
языке // Ученые записки Харьковского университета: Труди філологічного факультету Харківського
державного університету імені О.М.Горького, 1958. – Т.6. – С.77-89
Костючук Л.Я. О некоторых условиях возникновения устойчивых словосочетаний // Проблемы
фразеологии и задачи ее изучения в высшей и средней школе: Сборник. – Вологда, 1967. – С.318-327
Лекант П.А. Описательные глагольно-именные обороты в функции сказуемого // Ученые записки
Московского областного педагогического института имени Н.К.Крупской, 1967. – Т.204. – Вып.14. Русский
язык. – С.63-71
Лекант П.А. Развитие форм сказуемого // Мысли о современном русском языке: Сборник статей / Под
ред. акад.В.В.Виноградова. – М.: Просвещение, 1969. – С.140-154
Мордвилко А.П. Очерки по русской фразеологии (именные и глагольные фразеологические обороты). –
М.: Просвещение, 1964. – 132с.
Розанова В.В. Синонимия устойчивых глагольно-именных сочетаний в современном русском языке //
Очерки по синонимике современного русского литературного языка. Отв. ред. А.П.Евгеньева. – М. – Л., 1966. –
С.47-68
Самойлова Н.Г. Устойчивые словосочетания в частной переписке XVII – начала XVIII вв.: Автореф.
дисс. … канд. филол. наук. – М., 1969. – 17с.
Шанский Н.М. Фразеология современного русского языка. – М.: Высшая школа, 1963. – 156с.

The article is devoted to the ability of descriptive verb-noun word combinations, which gain various
qualifications in Modern Linguistics, to appear as phraseological units. The absence of any settled opinion as for this
problem points to the disagreement of positions concerning the distinctions of phraseologisms and the units being
analyzed, which is connected with the determination of the status of descriptive verb-noun word combinations. The
indicated problems are enlighted in this work.
Keywords: descriptive word combination, phraseological word combination.
Надійшла до редакції 27 вересня 2006 року.