Статтю присвячено проблемам предикатної типології з погляду структурної семантики та
функціонування. Проаналізовано статичність і динамічність як диференційні ознаки предикатів дії, стану,
процесу, якості.
Ключові слова: динамічність, статичність, предикат.

Розмежування предикатів має давню традицію. Установлюючи критерії для тієї чи іншої групи
ознакових слів, мовознавці покликаються ще на Арістотелеву класифікацію. Давньогрецький філософ виділив
три основні категорії, що охоплюють зв’язки реального світу: сутності, стани та відношення, – їх в логіко-
лінгвістичній інтерпретації дослідники ототожнюють із предикатними знаками. Логічна сфера “становища
речей” універсальна для всіх мов, але наповнюється реальним змістом лише в окремій мовній обкладинці. Тому
класифікація предикатних одиниць, маючи загальний характер, апелює до конкретного мовного наповнення.
Предикатні значення засвідчують тісний зв’язок мовних функцій і поняттєвих категорій. Основи останніх, як
свідчать дослідження, знаходять своє вираження в лексичній, морфологічній і синтаксичній системах.
Угруповання предикатів підпорядковане певним вимогам, а саме: кожен клас цих одиниць повинен мати
семантичні ознаки, які би чітко окреслювали сферу окремих граматичних явищ і фігурували в синтаксичних
правилах. Відповідно до принципів семантичної ідентифікації такими ознаками виступають несубстанційні
(парадигматичний підхід) і субстанційні (синтагматичний підхід) компоненти. Несубстанційні семи у структурі
предикатного знака визначають морфологічні та лексичні особливості одиниці, пов’язані з часом. Такі атрибути
фізичного часу, як лінійність, протяжність, векторність, сегментованість тощо відображаються в ознаках,
об’єднаних категоріями темпоральності та аспектуальності. Якщо в першій із них зосередились “зовнішні”
характеристики загального часу, то в другій відображені “внутрішні” часові особливості дії. Варто відзначити,
що класифікації, зорієнтовані на аналіз внутрішніх властивостей предиката, часто відзначаються
морфологізованим підходом, оскільки основним засобом вираження ознакового слова виступає дієслово. Тісну
взаємодію сфер лексики, морфології та синтаксису простежуємо і при аналізі дієслова, і предиката. Відтак у
роботах окремих синтаксистів класи дієслів ототожнено з класами предикатів, а ті – з типами ситуацій,
відтворених семантичними моделями речення [Булигіна 1982, Lyons 1979 та інші].
Традиційно предикати поділяють на два узагальнені класи – “дії” та “стану”, або “процесу” і “стану”.
Таке розмежування відображає онтологію динамічних (дія, процес) і статичних явищ (стан). Такий поділ, як
відомо, пов’язаний і з глибоким ієрархічним поділом дієслівної лексики: “У граматиках скрізь робиться спроба
показати відмінність значень дієслів, що виражають “дію”, від тих, що означають “стан” (механічного руху й
стану, в якому може перебувати особа чи предмет)” [Кучеренко 2003, c.322].
Українська граматика при виділенні предикатних типів стоїть на позиції залучення і часових, і
субстанційних характеристик, із опорою на останні. Такий підхід є переконливим, адже непредикатним словам
більшою мірою властиві парадигматичні семи, а предикатним – синтагматичні, як такі, що потенційно
визначають валентну модель речення. У роботі прийнято варіант предикатної типології, що запропонував
І. Вихованець [1993]. Услід за ним та іншими українськими лінгвістами [Масицька 1998, Тимкова 1997, Леута
1988, Вінтонів 2001] виділяємо дію, процес, стан та якість як основні функціонально-семантичні типи
предикатів, а також кількісні та локативні предикатні синтаксеми [Вихованець 1993, с.256]. Зазначені одиниці
вирізняються змістовими опозиційними ознаками: динамічністю / статичністю, часовою локалізованістю,
фазовістю, активністю / пасивністю суб’єкта тощо. Утілення в структурі предиката чималої кількості
семантичних ознак, які категоризуються, свідчить про багатогранність і складність природи цього мовного
знака. Функціонально-семантичне поле предиката – це макроструктура, яка формується граматичними
елементами мови у зв’язку з лексичними і словотвірними. Ознакове слово поєднує в собі універсальне та
ідіоетнічне, і зміст його стосується багатьох мовних рівнів.
В аспекті граматичної семантики динамічність / статичність визначено як одну з диференційних ознак
предиката, яка стосується його часової характеристики. Філософія мови недарма прив’язує час до образу
© Кутня Г.В., 2007 Розділ ІІІ. Теоретичні питання синтаксису

283
предиката-дієслова, а простір асоціює із субстанційними характеристиками моделі дійсності: предметність у
свідомості людини пов’язується з просторовими та якісно-кількісними параметрами об’єктивної дійсності, а
процесуальність – із існуванням матеріальних тіл у потоці часу. У статті проаналізовано зазначену семантичну
опозицію в системі предикатних одиниць. Мета роботи – з’ясувати особливості предикатів щодо динамічних і
статичних виявів у структурно-семантичному і функціональному аспектах.
Аналізована опозиція ґрунтується на фізичних поняттях статики і динаміки дії. Її основне змістове
протиставлення стосується часової інтерпретації предиката. Виділена категорійна опозиція – вагомий
семантичний параметр предиката, підпорядкований поняттєвим засадам ознакового слова – існуванню у
просторі та часі. Категорійний компонент динамічності (статичності) виокремлюється ще на лексичному рівні
предикатного слова. Саме тому за цією дихотомічною ознакою традиційна граматика ідентифікувала
аксіоматичні для семантики дієслова поняття “дія” та “стан”. Поділ, пов’язаний із таким розмежуванням
дієслівної лексики, поширюється і на предикатні знаки. Відповідно до категорійних ознак, динамічними
кваліфікують одиниці, що позначають дію в широкому значенні. Статичними – ті, що мають стабільний,
абсолютний часовий характер. Отже, ознакою динамічності наділені предикати дії та процесу, статичності –
стану і якості.
В українській мові дієслова лексикалізовані за аналізованою опозицією: динамічність / статичність не
має морфологічних показників, носії мови здебільшого визначають ступінь активності дієслова-предиката
апріорно, виходячи зі знання семантики одиниці, що дає підстави вважати її прихованою категорією. Приховані
категорії мають різне значення для характеристики предикатної одиниці. Зазвичай “прихованість” характерна
лексичному рівню. Словникові ознаки виступають класифікаційними, оскільки вони постійні величини для
предиката і семантичної моделі речення. Ознаки ж, що залежать від зовнішніх чинників висловлювання, мають
модифікаційний характер. Вони виникають у певних актуалізованих ситуаціях і для предиката відіграють роль
мовленнєвих конкретизаторів, указуючи на можливість поєднання з тими чи іншими обставинами.
Опозиційні ознаки динамічності / статичності стосуються не лише лексичних особливостей дієслова, а й
граматичних – вони пов’язані із семантикою видових значень дієслова, тому можуть розглядатись у площині
аспектуальності. Зокрема, дієслівні предикати можна аналізувати на тлі “внутрішнього порогу” – аспектуальної
ознаки, що характеризує часовий рубіж дії та корелює із семантикою виду. Відповідно до цієї ознаки межовими
(граничними) вважають ті дієслова, у значенні яких закладено часовий рубіж; немежовими (неграничними) – в
яких він відсутній [Маслов 1984, c.11]. Внутрішній поріг мають усі дієслова доконаного виду, оскільки ця
ознака в них виражена граматично, та вибірково – недоконаного: цією ознакою такі дієслова наділені лексично.
Щодо останніх, то її містять лише ті імперфективні форми, дія яких спрямована на результат, засвідчений
парною перфективною формою. Згідно з таким трактуванням, межовими вважаємо дієслова на зразок
розцвісти, побілішати, спорудити, розбудити, бо у них міститься вказівка на результат, відображений формою
доконаного, а також розцвітати, білішати, споруджувати, будити, оскільки в їхній семантиці є скерованість
дії на результат. Немежовими – блищати, яснітися, мерзнути, ненавидіти, сумувати, адже в їхній семантичній
структурі не міститься компонента “спрямування до завершення”. Отож, ознака внутрішнього порогу
притаманна дієсловам, що виступають морфологічними виразниками динамічних предикатів – дії та процесу;
відсутня вона в тих, які позначають статичні предикати – стану. Таке розмежування предикатних слів свідчить
про корелятивний характер ознак динамічності та статичності.
Аналізована опозиція також корелює з іншими категорійними ознаками предиката, наприклад, з
активністю / пасивністю дії. Так, динамічні предикати “потребують” від суб’єкта “притоку енергії”, тоді як
статичні – ні. Зв’язок із ознакою фазовості полягає в тому, що динамічні ситуації передбачають зміну різних за
характером фаз (бігти, намалювати, відрости, червонішати), а статичні – ідентичних (знати, висіти, любити,
виднітися). Динамізм предикатів дії та процесу, з одного боку, і статика предикатів стану та якості, з іншого,
засвідчені і в особливостях часової локалізованості.
У межах аналізованої категорії увагу мовознавців привертала здебільшого ознака статичності, якою
наділені предикати стану [Васильєв 1992, c.32], [Володіна 1989, c.55], [Загнітко 1990, c.16], [Кузнецов 1980,
c.15], [Матвєєва 1988, c.5], [Пірус 2004, c.65], [Пітінов 1976, c.74], [Lyons 1979, c. 488]. Така увага не випадкова,
адже ці предикати, незважаючи на елементарну смислову структуру – зосередженість ознаки в суб’єкті, є
складними у функціональному плані. На сьогодні, попри чимало опублікованих робіт, які стосуються цієї
проблеми, дослідження ознаки статичності як провідної семантичної особливості предикатів стану та якості, а
також локативності та кількості, залишається актуальним. У мовознавчій літературі поряд із терміном
„статичний” співіснують і такі, як “статив” (“стативний”), “статальний”, “статуальний”, “стан”. Поширена
думка щодо взаємозамінності цих понять не завжди виправдана, оскільки допускає накладання видових і
родових ознак. Поняття “статичності” виступає загальною категорійною ознакою; “стани” і “стативи” мають
вужче значення; “статальність”, “статуальність” частіше використовують у значенні “способу дії”. Філософське
розуміння статичності як спокою дає змогу адекватно інтерпретувати її в мові. Це поняття включає дві ознаки
предиката стосовно часу: 1) сталу властивість суб’єкта безвідносно до часу; 2) ознаку, що може мати часову
характеристику. На цій підставі розмежовуємо предикати стану та якості: можна віртуально уявляти початок чи
кінець певного стану, але не властивості, якою наділений предмет. Іменні предикати якості (властивості) є ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 15

284
“панхронічними”; вони перебувають поза часовою характеристикою. Статичність предикатів якості виступає
невід’ємною ознакою істоти або предмета, вказуючи на їхню своєрідність, відмінність від інших істот або
предметів: Сукня довга. Усі дівчата були працьовитими. Парубок вродливий. Пес неймовірно злий. Ганнуся
вродливіша від сестри.
Статичність предикатів стану неоднозначна, адже вони, на відміну від динамічних предикатів дії чи
процесу, можуть бути виражені, окрім дієслів, прислівниками, іменниками з прийменниками, а іноді й
прикметниками, порівн.: Хлопчик спить. Мені сумно. Він у відчаї. Марія сумна.
Дієслівні станові ознаки можуть бути залежними від волі суб’єкта (Жінка стоїть) або ж ні (Я мерзну). У
функціональному плані перші споріднені з діями, про що свідчить можливість перифразування окремих
структур із такими предикатними словами в пасивні конструкції, порівн.: Упорядкувати подвір’я (дія). Бачити
світ (стан) → Упорядковане подвір’я. Бачений світ.
У лінгвістиці виділяють стани часові, чи фізичні → спати, горіти; стійкі (переважно психічні) →
любити, ненавидіти; незворотні (незмінні) → бути смаженим, бути дорослим [Теньєр 1989, c.6], [Залізняк
1992, c.16]. Останні можна розглядати в межах категорії предикатів якості, оскільки вони не мають часової
пов’язаності і становлять невід’ємну рису суб’єктів. Предикатні моделі Хлопець голодний. Дівчина доросла.
Курка смажена вказують на ознаку носіїв як певну властивість поза часом.
Невід’ємним компонентом дієслівного стану є ознака процесуальності, засвідчена формою недоконаного
виду. Стан не містить ознаки внутрішнього порогу, і це відображено у видових особливостях – відсутності
парної (доконаної) форми. Утворення доконаного виду передбачає зміни в лексико-семантичній структурі
дієслова: “руйнується” статична рівновага суб’єкта, відтак змінюється значення предикатної ситуації: Я хворію
→ статична ситуація; Я захворію. Я перехворів → зміна стану, динамічна ситуація.
Динамічність дієслівних предикатів – явище складне і багатофункціональне, яке відрізняється від
статичної ознаки, але перебуває в діалектичному зв’язку з нею: нашарування мовних значень перетворює
статичні ознаки в динамічні, різні фази яких стосуються певних етапів предикативної ситуації. Динамічність
загалом є перцептивною ознакою: оцінюючи подію, ми відзначаємо за допомогою органів чуття, яка
ймовірність реалізації дії чи процесу. Така оцінка, з одного боку, пов’язана з часовою перспективою предиката,
а з іншого – з можливостями діяча-суб’єкта.
Динамічність – провідна семантична властивість предикатів дії і менш значна ознака предикатів процесу.
Дієслова у першій предикатній функції наділені значенням акціональності: їхній суб’єкт – активний
виконавець. Акціональні предикати наділені ширшими функціональними можливостями, аніж інші типи
предикатів. Вони мають більший валентний потенціал і, як наслідок, – можливість розширеної валентної рамки,
про що свідчать речення, у яких наявні, окрім суб’єктних, об’єктні чи адресатні синтаксеми: Шумів зелений
лист, а голос той коханий про волю золоту співав мені (Леся Українка). Дівчата дарували хлопцям писанки
(Д. Павличко). Для виділених предикатів характерні ознаки каузативності та цілеспрямованості, пов’язані з
характеристикою активного діяча-суб’єкта. Прикметною ознакою “дії” є націлений та усвідомлений характер її
носія.
Предикатні одиниці зі значенням процесу відзначаються помірним ступенем динамізму, який за
характером некерований. Динамічний процес – мимовільний, навіть стихійний. Така властивість позначена
відсутністю активного начала в ситуації, яку відображають ці предикати. Динамізм її мотивований
об’єктивними чинниками буття. Він виявляється в набутті чи втраті ознаки суб’єкта. Це можуть бути зовнішні
та внутрішні зміни, що сприймаються рецепторами зору, слуху, дотику і стосуються певних властивостей
довкілля, розвитку рослин і тварин, фізичних і фізіологічних станів людей тощо: Вже надворі вечоріло, вже й
смеркалось (І. Нечуй-Левицький). Вигон і цвинтар спустів (І. Нечуй-Левицький). …Була-бо весна, листя тільки
проросло… (В. Шевчук). Обличчя його ще більше почорніло (В. Шевчук). Динамічність предикатів процесу є
супечливою ознакою в тому розумінні, що не виступає результатом волевиявлень суб’єкта.
Власне аспектуальний аспект динамічності, зорієнтований на показники видових значень, дозволяє
вирізнити “розімкнений” характер цієї ознаки (у формах недоконаного виду) і “замкнений” (в одиницях
доконаного виду), що співвідноситься з поділом предикатів на “процеси” та “події”. Таке розмежування
накладається на поняття: 1) тривалості → А Сакуниха при тому ганьбленні стояла не своя, і червоніла, й біліла,
й сіріла, й чорніла, й зеленіла…(В.Шевчук); 2) миттєвості предикатної дії (процесу) → Він [Балабуха] зблід,
потім почервонів, потім знову зблід (І.Нечуй-Левицький).
Оскільки аналізована ознака не має граматичних показників у мові, носії мови інтуїтивно відчувають, що
ховається за поняттями динамічної чи статичної ознаки, наскільки дія (процес) націлені на результат. Проте
така суб’єктивна оцінка має і певні підтвердження з боку граматики. У лінгвістиці вже розроблено певні
методи, спрямовані на встановлення цих категорійних ознак предиката. Один із таких прийомів – “правила
закреслювання” [Апресян 1974, c.88], що базуються на основі логічної диз’юнкції (виключення).
Використовуючи їх, можна виявити характер динамічності предиката (активний чи пасивний), тобто визначити
належність останнього до дії чи процесу. Помічено, що процесні предикати потребують питання Що сталося
(чи відбувається) із суб’єктом?, тоді як дії його не допускають [Чейф 1975, c.119], порівн.: Людина старіє /
постаріла” → Що відбувається з людиною?; Дівчина читає / прочитала книжку” → Що робить дівчина? Розділ ІІІ. Теоретичні питання синтаксису

285
Також набув поширення дистрибутивний метод, чи “включення в контекст” [Москальська 1981, c.41],
[Залізняк 1992, c.22]. Його вихідне положення – “значення слова визначається через його сполучуваність”.
Заувага Г. Золотової про те, що статичність є постійною, незмінною ознакою, з узагальненим, а не актуальним
значенням [Золотова 1982, c.246], знайшла підтвердження в тих мовознавців, які досліджували сполучуваність
різних предикатів. Т. Алісова для розмежування динамічного і статичного предикатів (оцінюючи перший як
обмежену в часі ознаку, а другий – як необмежену) пропонує за тестовий показник питання Коли? [Алісова
1970, c.87]. На думку дослідниці, на нього відповідатиме лише локалізований у часі динамічний предикат. Це
міркування можна взяти до уваги, але з певним застереженням: часові стани також можуть поширюватись
обставинами часу, порівн.: Навесні вони посіяли тут кукурудзу → дія; Лице тоді поповнішало й покращало
(І. Нечуй-Левицький) → процес; Уночі він спить міцно → часовий стан. Наявність у динамічній події таких
інтегральних сем, як “розвиток” чи “рух”, також накладає відбиток на сполучуваності з обставинними детермі-
нантами. Так, не допускають поєднання зі словами швидко, повільно дієслівні стани, оскільки вони несумісні з
ідеєю швидкості. Можемо сказати Дерева швидко жовкнуть, але некоректним є вислів Хлопець швидко
слабує *. Чим “концентрованіша” у предикаті ознака динамічності, тим більша можливість синтаксичного
зв’язку із зазначеними прислівниками. Цікавими з цього приводу є “процесні стани”, виражені дієсловами на
зразок горіти, кипіти, варитися, блищати. Навіть незначна ознака динамічності в таких одиницях дозволяє
сполучуваність із обставинами, що мають значення швидкості: Юшка вариться швидко. У наведеному реченні
предикатну ознаку сприймаємо як узагальнену, позбавлену значення актуальності та чіткої часової
локалізованості. Зміна стану страви є закономірним процесом буття, тому може розцінюватись як властивість
суб’єкта взагалі.
Серед методів семантичного моделювання дієвим є перифразування висловлювань. Ю. Апресян
стверджує, що метод трансформації – це інструмент і для виділення семантичних класів, і для розмежування
значень полісемічних одиниць [Апресян 1995, c.543]. Так, динамічні предикати дії, спрямовані на об’єкт, можна
трансформувати в пасивні форми (каузатив → каузована форма): Хлопчик намалював дерево → Дерево
намальоване; Мати зварила куліш → Куліш зварений. Предикати ж, у яких дія (процес) зорієнтовані на суб’єкт,
не мають такої властивості: Хлопчик біжить. Дерево розцвітає.
Отже, ознаки динамічності / статичності, спроектовані на предикатну типологію, відображаються в
особливостях кожного типу предикатів. Відповідно до аналізованих ознак предикатна система української мови
розділена на дві площини – динамічну (дія та процес) і статичну (якість і стан). У межах цих площин
предикати відрізняються властивостями. Так, дії притаманний активний, усвідомлений із боку суб’єкта
динамізм; процесу – мимовільний, пасивний, із ознакою пасивного суб’єкта.
У канві структурно-семантичного аналізу динамічність і статичність можна вважати окремими
мікрополями, з ядром і периферією. Наявність у мові предикатних одиниць проміжного характеру щодо
виділених ознак указує на те, що виділені поля існують не ізольовано, а накладаються. Методом семантичного
моделювання можна з’ясовувати особливості й інших диференційних семантичних ознак – фазовості, часової
локалізованості тощо, а також виявляти синкретичні предикатні одиниці.

Література
Алісова 1971: Алисова Т. Б. Очерки синтаксиса современного итальянского языка (Семантическая и
грамматическая структура простого предложения). – М.: Изд. Московского ун-та, 1971. – 293 с.
Апресян 1974: Апресян Ю. Д. Лексическая семантика. Синонимические средства языка. – М.: Наука,
1974. – 367 с.
Апресян 1995: Апресян Ю. Д. Синтаксическая обусловленность значений // Апресян Ю.Д. Избранные
труды: В 2 т. – М.: Школа «Языки русской культуры», 1995. – Т.2: Интегральное описание языка и системная
лексикография. – С. 538-553.
Булигіна 1982: Булыгина Т. В. К построению типологии предикатов в русском языке // Семантические
типы предикатов / Отв. редактор О. Н. Селиверстова. – М.: Наука, 1982. – С. 7-85.
Васильєв 1991: Васильев Л. М. Предикаты состояния в русском языке // Исследования по семантике
(Семантика языка и речи). – Уфа: БГУ, 1991. – С. 32-49.
Вихованець 1993: Вихованець І. Р. Граматика української мови. Синтаксис. – К.: Либідь, 1993. – 368 с.
Вінтонів 2001: Вінтонів М. Семантичні вияви предикатів процесу в сучасній українській мові // Наукові
записки. Серія філологічна. – Вінниця: Вид-во ВПУ. – 2001. – № 3. – С. 23-28.
Володіна 1989: Володина Г. И. Описание семантических классов предикатов в целях преподавания
русского языка как неродного. – М.: Изд-во МГУ, 1989. – 127 с.
Загнітко 1990: Загнітко А. П. Дієслівні категорії в синтагматиці і парадигматиці. – К.: НКМ ВО, 1990. –
129 с.
Залізняк 1992: Зализняк А. А. Исследование по семантике предикатов внутреннего состояния. –
Slavistiche Beitrage. – Band 298.– Мюнхен, 1992. – 201 c.
Золотова 1982: Золотова Г. А. Коммуникативные аспекты русского синтаксиса. – М.: Наука, 1982. –
368 с. ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 15

286
Кузнецов 1980: Кузнецов А. М. Структурно-семантические параметры в лексике. – М.: Наука, 1980. –
160 с.
Кучеренко 2003: Кучеренко І. Дієслово // Кучеренко І. Теоретичні питання граматики української мови:
Морфологія. – Вид. 2. – Вінниця: Поділля-2000, 2003. – С. 303-330.
Леута 1988: Леута А. И. Семантико-синтаксическая структура предложений с глагольными предикатами
состояния в современном украинском литературном языке: Автореф. дис… канд. филолог. наук: 10.02.01 /
Педагогічний ін-т. – К., 1988. – 22 с.
Масицька 1998: Масицька Т. Є. Граматична структура дієслівної валентності. – Луцьк: Вид. відд. Волин.
держ. ун-ту імені Лесі Українки, 1998. – 208 с.
Маслов 1984: Маслов Ю. С. Очерки по аспектологии. – Ленинград: Изд. ЛГУ, 1984. – 264 с.
Матвєєва 1988: Матвеева Т.В. Лексико-семантические группы русских глаголов. Словарь-справочник. –
Свердловск: Изд. Уральского ун-та, 1988. – 152 с.
Москальська 1981: Москальская О. И. Проблемы системного описания синтаксиса (на материале
немецкого языка). – М.: Высшая школа, 1981. – 175 с.
Пірус 2004: Пірус Г.О. Предикати відношення в українській мові: семантико-граматичний аспект:
Автореф. дис. … канд. філол. наук: 10.02.01 / НАНУ Ін-т мовознавства. – К., 2004. – 15 с.
Пітінов 1976: Пітінов В.М. Дієслова дії, стану і процесу як одиниці класифікації дієслів у сучасній
німецькій мові // Мовознавство. – 1976. – № 6. – С. 65-71.
Теньєр 1989: Теньер Л. Валентность // Теньер Л. Основы структурного синтаксиса. – М.: Прогресс, 1989.
– С. 250-653.
Тимкова 1997: Тимкова В.А. Двоскладні речення з предикатами якості в українській мові: Дис. …канд.
філол. наук: 10.02.01 / Нац. пед. ун-т. – Вінниця, 1997. – 175 с.
Чейф 1975: Чейф У. Значение и структура языка. – М.: Прогресс, 1975. – 482 с.
Lyons 1979: Lyons J. Semantics and grammar // Semantics. – Cambridge: Cambridge university press. –
Vol. 2. – 1979. – P. 373-597.

The article is devoted to the problems of predicate typology from the point of structural semantics and functions.
Statics and dynamics as the differential attributes of the process, act, state, quality predicates have been analyzed.
Keywords: statics, dynamics, predicate.
Надійшла до редакції 28 серпня 2006 року.