У роботі досліджуються особливості функціонування одиниць інфраструктури речення (звертання,
вставні та вставлені слова, словосполучення, речення) у публіцистичних та інформаційних текстах.
Ключові слова: інфраструктура речення, оцінка, публіцистичний текст, інформаційний текст.

Провідною тенденцією розвитку сучасної лінгвістики є дослідження механізму функціонування мовних
одиниць з урахуванням їх структурно-семантичних та комунікативно-прагматичних особливостей.
Функціональний підхід дозволяє дослідити оцінні відношення в новому ракурсі з урахуванням складових
частин ієрархічної структури функціонально-семантичної категорії оцінки, а також різнорівневих засобів
вираження оцінності. Оцінка – складний феномен для наукового опису і теоретичного пояснення, що зумовлено
онтологічною універсальністю категорії оцінки, адже, як слушно зауважує Т.Космеда, „будь-яка онтологія:
природа, суспільство, суб’єктивний світ людини, мислення, мова тощо – все пронизане категорією оцінки і
розглядається через її призму” [Космеда 2000: 306]. Значний інтерес до оцінності в комунікації, підсилений
антропоцентричним характером сучасних мовознавчих студій, дозволяє розкрити когнітивні механізми і мовні
особливості процесу оцінювання.
Лінгвістичні розвідки вітчизняних та зарубіжних мовознавців були спрямовані на різнобічне вивчення
аспектів оцінки та оцінного значення: оцінної модальності та логіки оцінок (Н.Арутюнова [Арутюнова 1988],
О.Вольф [Вольф 1985], О.Івін [Ивин 1970] та ін.); функціональної природи оцінки та її функцій у структурі
висловлення та цілого тексту (О.Вольф [Вольф 1985], В.Гак [Гак 1997], С.Дорда [Дорда 1997] та ін.);
семантико-прагматичних особливостей реалізації оцінного значення (Н.Арутюнова [Арутюнова 1988],
Т.Космеда [Космеда 2000], Т.Маркелова [Маркелова 1995] та ін.); оцінки як типу мовного значення та
співвідношення емоційного й оцінного компонентів у структурі значення (І.Стернін [Стернин 1985], В.Телія
[Телия 1986], В.Шаховський [Шаховский 1982] та ін.); мовних засобів вираження оцінки (Т.Вендіна [Вендина
1997], Б.Коваленко [Коваленко 2003], Н.Падич [Падич 1984] та ін.). Проте, незважаючи на пильну увагу до
оцінки як мовної категорії та докладність опису оцінного значення, з позицій сучасних завдань лінгвістичного
аналізу ці проблеми остаточно не вивчені. Так, у лінгвістичній літературі не знаходимо вичерпного розв’язання
питань, пов’язаних з особливостями функціонування мовних одиниць з оцінною семантикою в текстах певного
функціонального призначення, що є актуальним для сучасного мовознавства з його тенденцією до створення
© Онищенко І.В., 2007 ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 15

300
цілісної системи „активної лінгвістики”, яка передбачає вивчення використання мовних засобів з
комунікативною метою.
Оцінка в публіцистиці та журналістиці – явище комунікативно різнопланове. Оцінна спрямованість
публіцистичних виступів та інформаційних повідомлень вимагає широкого використання всіх стильових
можливостей мови, створення нових соціально-оцінних засобів. Функціональний підхід, застосований до опису
засобів вираження оцінки в публіцистичному та інформаційному стилях, ґрунтується на врахуванні здатності
лексичних, фразеологічних, словотвірних, синтаксичних одиниць розкривати свої потенційні можливості в
процесі комунікації.
Об’єктом нашого дослідження є синтаксичні засоби вираження оцінки в текстах публіцистичного та
інформаційного стилів. Предметом дослідження – функціонально-семантичний потенціал компонентів
інфраструктури речення в публіцистичних та інформаційних текстах.
Мета нашої статті полягає у з’ясуванні особливостей функціонування одиниць інфраструктури речення
як засобу вираження оцінності в публіцистичних та інформаційних текстах. Досягнення поставленої мети
передбачає розв’язання таких дослідницьких завдань: проаналізувати компоненти інфраструктури речення, що
функціонують у мові публіцистики й масової інформації в останнє десятиліття; виявити особливості
морфологічного вираження елементів інфраструктури речення; здійснити порівняльну характеристику
функціонування одиниць інфраструктури речення в публіцистичних та інформаційних текстах; простежити й
зіставити комунікативну зумовленість створюваного виражально-оцінного ефекту в основних різновидах
публіцистичного та інформаційного стилів.
Джерельною базою дослідження послужили інформаційні матеріали українських газет і телепередач
(„Епіцентр”, „Спорт”, „Україна молода”, „Факти. Підсумки дня”, „Футбольні діалоги”, „Червоний гірник” та
ін.) та публіцистичні тексти українських журналів і газет („Дзвін”, „Київ”, „Літературне Придніпров’я”, „Нація
і держава” та ін.) за останні десять років, а також публіцистичні монографії відомих політиків та громадських
діячів (А.Погрібний, Л.Танюк, Д.Чобіт).
У сучасній граматиці ідея інфраструктури речення вперше була розроблена Д.Баранником [Баранник
1993]. Учений розглядає речення як комунікативну одиницю, що має два структурних рівні: базово-
комунікативний (інтраструктурний) та модифікаційно-супровідний (інфраструктурний). Інтраструктурний
рівень речення утворюють головні та поширюючі (другорядні) члени речення, прості речення в складних
синтаксичних конструкціях. Інфраструктуру речення складає комплекс функціонально спеціалізованих
автономних синтаксичних форм, які, включаючись у базову структуру речення й еластично перериваючи його
граматичну й інтонаційну діяльність, забезпечують потрібні, зумовлені комунікативним завданням прирощення
інформативного, суб’єктивно-модального, експресивного та іншого характеру. Одиниці модифікаційно-
супровідного рівня є синтаксично й інтонаційно автономними вербальними структурами, зорієнтованими на
базовий граматичний і смисловий контури висловлення, його власне комунікативний лінійний ряд [Баранник
1993: 13].
Серед одиниць інфраструктурного рівня речення, що виконують оцінну функцію в публіцистичних та
інформаційних текстах, виділяємо звертання, вставні та вставлені слова, словосполучення, речення. У
досліджуваних різновидах мовлення категорії модифікаційно-супровідного рівня є одним із основних засобів
формування особистісного аспекту семантики речення. Ці одиниці, як зауважує Д.Баранник, „формують
мовний план авторського супроводу комунікативно актуальної частини висловлення, план авторського
коригування, орієнтують вислів на адресата” [Баранник 1993: 13].
Серед елементів інфраструктурного рівня, що широко представлені в текстах публіцистичного та
інформаційного стилів, виділяємо вставні одиниці, які функціонують з метою вираження емоційної оцінки.
Емоційну оцінку фактів і подій у базовому реченні публіцистичного та інформаційного текстів
виражають вставні одиниці іменникового типу, виражені прийменниково-іменниковими формами.
Переважають конструкції „прийменник на + іменник”, функціонуючи як без поширювачів (на щастя, на
радість, на жаль, на горе, на сором та ін.), так і з поширювачами (на велику радість, на нашу велику радість,
на великий жаль, на превеликий жаль, на превеликий смуток та ін.), підкреслюючи високий ступінь вияву
оцінки. Автор оцінює те, про що розповідає, виходячи з етичного критерію добре / погано. Емоційні оцінки
радості, задоволення виражаються вставними словами на щастя, на радість, на наше щастя, на велику радість
та ін. Наприклад: На щастя, Марія Галич не потрапила у жорна сталінських репресій, як її колеги по перу:
Євген Плужник, Борис Антоненко-Давидович, Валер’ян Підмогильний, Григорій Косинка (Літературне
Придніпров’я. – 2002. – №7. – С.1); На щастя, рибалки побачили світло від ввімкнутих фар „пожежок” і
відповіли їм фарами власних авто (Україна молода. – 15.04.2004. – №69. – С.9); На радість уболівальникам,
„Мілан” отримав другу поспіль перемогу (Спорт. – 10.11.2003); Але, на нашу велику радість, колишній
Президент таки згадав на Всесвітньому форумі українців цю жахливу акцію „Вісла”, за що йому велика дяка
згореного серця усіх лемків (Київ. – 1995. – №2-3. – С.104).
Негативні емоційні оцінки виражаються за допомогою вставних одиниць на жаль, на великий жаль, на
превеликий жаль, на сором, на горе та ін. Вони в публіцистичних та інформаційних текстах служать засобом
вираження: а) жалю: Попри всю цінність зібраних матеріалів, мусимо, на жаль, констатувати: для написання Розділ ІІІ. Теоретичні питання синтаксису

301
таких пізнавальних книжок самого лише патріотизму замало – потрібен дар володіння словом, уміння
відібрати й подати вражаючі факти з нашої давньої й недавньої історії, одне слово – талант публіциста…
(Літературна Україна. – 11.10.2001. – №37. – С.3-4); На жаль, почастішало ДТП, в котрих загинуло більше
двох людей (Факти. Підсумки дня. – 2.12.2003); б) прикрості: На великий жаль, це дуже прикро, і вони пішли не
на користь українсько-російським відносинам (Епіцентр. – 26.10.2003); в) обурення: На жаль, не лише
пересічні громадяни країни, а й народні депутати не можуть отримати повноцінну інформацію (Нація і
держава. – 25.11.2003. – №7. – С. 2); г) осуду: У нас є українці різної етнічної приналежності – державники, і є
українці не лише „русскоязычные”, а й, на превеликий жаль, україномовні і україногенні, які вороже
ставляться до незалежності України, до самих українців етнічних (Київ. – 2001. – №3-4. – С.112-113); д)
незадоволення: На жаль, відсутні сучасні механізми економічних зв’язків з підприємцями, власниками
підприємств торгівлі та харчування (Червоний гірник. – 3.01.2004. – №1-2. – С.4); є) тривоги: На жаль,
кон’юнктура, яка склалася в сучасному образотворчому мистецтві Придніпров’я, не сприяє широкій
популяризації творчості цих художників, як і художників „огрінської школи” (Літературне Придніпров’я. –
2002. – №7. – С.3). Слід зауважити, що важливим фактором для розрізнення цих відтінків є інтонація.
У меншій кількості представлені вставлені конструкції, які містять оцінку автора про висловлене в
базовому реченні. У семантичному плані ці одиниці „взаємодіють із змістом усього висловлення, беручи участь
у загальному комунікативному завданні й співвідносячись із змістом базового речення або окремих його
членів” [Грицина 2002: 17]. Автор, даючи за допомогою вставленої одиниці оцінку тому, про що йдеться в
основному реченні, виражає власну точку зору, сформовану відповідно до певних суспільних критеріїв, а це
певним чином впливає на вироблення переконань читача.
Функціонально-смислова взаємодія вставлених одиниць із базовою частиною має розгалужений
характер. У публіцистичних текстах переважають вставлені конструкції, які виступають коментарем-роздумом
автора до висловленого в базовій частині. Наприклад: Хоча перед покійним Вередюком і досі ніхто з офіційних
осіб, причетних до перебігу слідства у „справі Александрова”, так і не вибачився (мертвому-то, звісно,
байдуже, але на живих було б хоч трохи менше сорому), проте всі ходи теперішніх слідчих говорять
начебто про готовність принаймні частково щодо нього справедливість відновити” (Україна молода. –
23.04.2004. – №75. – С.4); Не сприймаю й репетування новоявлених революціонерів-реформаторів (а їх нині
багато розвелось на славній нашій Україні) про вигадану ними „драму української драми” (Танюк 1994: 126);
Прошу звернути увагу: О.Мороз не хоче (бо не вигідно, м’яко кажучи) порівнювати свою партію з котроюсь
із вказаних, бо кожна з них чимось відрізняється від інших (Дзвін. – 1995. – №4. – С.89). Як бачимо, вставлені
конструкції вказують на ставлення мовця до змісту базової частини речення, виступають своєрідним
коментарем-обґрунтуванням. Виконуючи оцінну функцію, вони можуть коментувати зміст або всієї базової
структури, або окремих її елементів.
Менш частотними в текстах публіцистики є вставлені конструкції, які містять емоційну оцінку
висловленого в базовому реченні. Наприклад: Країна на межі голоду (знову штучно організованого!), а влада
не хоче відповідати за свою антиукраїнську, шкідницьку діяльність (Нація і держава. – 2.12.2003. – №8. – С.3);
Натомість мільйони тих українців, які потенційно вже пробуджені до свого національного утвердження – дай
їм тільки імпульс, ту ж таки заохоту дай! – потрактовуються, здавалося б, своєю, рідною владою як масив
російськомовного населення, як актив або резерв „єдінонєдєлімщіка” (Погрібний 2002: 50); Як би нашій
державі важко не було, її керівники не мають права думати тільки про економіку (хоч і тут ще й досі нічого
мудрого не зроблено!) і не сприяти розвиткові культури, що завжди свідчило про недалекоглядність
можновладців (Київ. – 1995. – №1. – С.9). Відображаючи емоційний стан автора, ці конструкції мають високий
ступінь впливу на читача.
Своє бачення тих чи інших життєвих реалій, оцінне ставлення до них автор намагається подати у певній
граматичній структурі, яка, на його думку, є найбільш релевантною для вираження потрібної комунікативної
інтенції. Питальна форма з цього погляду виступає як така, що здатна реалізувати емоційно-оцінне та
суб’єктивно-модальне значення з високим ступенем експресії. Зібраний нами фактичний матеріал фіксує
невелику кількість вставлених одиниць, що містять запитання. Усі авторизовано-оцінні запитання утворюють
дві семантичні групи: а) з позитивною оцінкою та б) негативною оцінкою. Запитання другої групи в
публіцистичних текстах становлять більш продуктивний тип і виражають переважно оцінну реакцію обурення,
осуду, незадоволення, здивування, заперечення. Наприклад: Хвалити Бога (чи Чорта? Досі, змагаючись,
ніхто з них поки що – хвалити Чорта … чи Бога? – не переміг), у нас немає вождів, себто лідерів, які
висунулися не завдяки грошам і чорному піарові, іншого не знаємо, а через незаперечні достоїнства орударів,
які можуть коли не все, то принаймні багато (Київ. – 2001. – №9-10. – С.108); Звідси повзуча ряснота ерзацу
жаргонних звертань: шеф, бос, патрон, головний, папа, начальник, старшой, у найкращому (чи найгіршому?)
разі – керівник (Київ. – 2001. – №9-10. – С.108).
Вставлені одиниці можуть бути засобом вираження мовної оцінки, тобто конкретизувати саме на те
значення слова, яке реалізується у висловлюванні. Так, у контексті Цілком очевидно, що Леонід Данилович, як
політичний банкрут (інакше не можна назвати особу, що публічно визнала свою безпорадність і
добровільно склала із себе у 1993 році повноваження голови уряду), просто не здатний до продуктивної ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 15

302
роботи (Чобіт 2000: 36) автор вважає доречним вживання метафоричного вислову політичний банкрут, адже
ним знайдено саме той вираз, який найкраще відповідає творчому задуму.
У невеликій кількості зафіксовано вставлення, що являють собою розділові знаки, зокрема знак оклику
чи питання. За допомогою таких вставлень автор намагається логічно виділити окреме слово чи все
висловлювання, тим самим загострити увагу читача. Наприклад: Як народний депутат України (Леонід Кучма
– І.О.) тихо сидить на сесіях Верховної Ради України, жодного (!) разу не виступивши ні від мікрофону, ні з
трибуни… (Чобіт 2000: 34); Проте варто було Колісникові впасти у неласку до театрального керівництва, як
його зняли з посади й одразу відкликали подання на звання (!) (Танюк 1994: 131). З метою висловити обурення,
невдоволення автори публіцистичних текстів вдаються до вживання вставлень, що являють собою декілька
розділових знаків: Валерій Коновалюк, народний депутат від „Регіонів України”, в телеефірі 7 листопада
(„Подробно с Дмитрием Кисилевим”) уже прямо каже, що не народ обере Президента (???) (Україна молода.
– 12.11.2004. –№213. – С.5). Отже, об’єктом оцінювання в реченнях зі вставленими одиницями можуть бути
зміст інфраструктурного рівня речення та його мовне оформлення.
У публіцистичних текстах звертання як функціонально багатозначний компонент комунікативного акту
використовується не тільки з метою встановлення контакту з адресатом мовлення, але й для вираження
суб’єктивно-оцінного ставлення до особи співрозмовника.
У публіцистиці широко представлені звертання, до складу яких входять прикметники шановний,
вельмишановний, високошановний, дорогий, що дає їм змогу виражати різні експресивні оцінки чи ставлення
до адресата у відповідній мовній ситуації. Серед одиниць цього типу найбільш поширеними є емоційно-
нейтральні звертання, спрямовані на вираження шанобливого ставлення мовця до реципієнта. Наприклад: Але
повірте, шановні друзі, що праця ваша не марна (Нація і держава. – 16.03.2004. – №10. – С. 7); Як бачите,
шановний читачу, перед Вами – етапи суцільної „боротьби” Леоніда Кучми та його бездарного оточення „за
щось”: надзвичайні повноваження, виконавчу вертикаль, Конституцію, податковий пакет і т. д. (Чобіт 2000:
35); Шановний пане Голово! Вельмишановні пані і панове! Дякую за виявлену мені честь виступати перед
такою поважною аудиторією (Танюк 1994: 270); Дорогі співвітчизники! У неділю тріумфальним голосом
дзвонів обізветься до нас Великдень (Нація і держава. – 6.12.2003. – №13. – С. 1).
У невеликій кількості представлені іронічні звертання, які виступають як засіб вираження негативної
оцінки мовцем дій та вчинків адресата. Наприклад: Чи не час уже припинити цей футбол, шановні панове
антагоністи? (Танюк 1994: 125); Не вийде, панове холуї! Не вийде, панове підбріхувачі! (Танюк 1994: 338).
Посилення негативної оцінки відбувається за рахунок нанизування синонімічних слів: Привіт, незнищенне
бізнесове плем’я ділків, комерсантів, крамарів, гендлярів… (Київ. – 2001. – №9-10. – С. 108).
З метою висловити підкреслено негативне ставлення до адресата в публіцистичних текстах
функціонують образні звертання, емоційно-оцінне забарвлення яких розкривається в їх семантиці: Зупинися,
потворо! (Нація і держава. – 16.03.2004. – №10. – С. 2); Де ж ти, сучий сину, вештаєшся? (Червоний гірник. –
30.01.2003. – №15-16. – С. 4).
В інформаційному стилі звертання не відрізняється багатством мовного вираження. Вони представлені
стандартними формами типу шановні глядачі, шановні телеглядачі, шановні радіослухачі. Наприклад: Вітаю
Вас, шановні глядачі! В ефірі „Новини” (Новини. – 19.03.2003); Шановні телеглядачі! У нашій студії був
Сергій Іванович Ковалець, майстер спорту міжнародного класу! (Футбольні діалоги. – 1.06.2004); Шановні
радіослухачі! Ви слухаєте „Промінь”, другу програму національної радіокомпанії України (Новини. –
14.04.2003).
З морфологічного погляду як у публіцистичних, так і в інформаційних текстах переважають форми
звертання, ужиті в множині, що відбиває специфічну для досліджуваних текстів адресацію до масової
аудиторії; з погляду будови найбільш уживаними є поширені звертання.
Отже, оцінну функцію в текстах публіцистичного та інформаційного стилів виконують звертання,
вставні та вставлені слова, словосполучення, речення. Вставні слова в досліджуваних різновидах мовлення
виражають емоційну оцінку фактів і подій (радість, задоволення, жаль, прикрість, обурення, осуд,
незадоволення, тривога), зображених в основному реченні. З метою надати оцінку описаному публіцисти
використовують (а) вставлені конструкції, які виступають коментарем-роздумом автора про висловлене в
базовому реченні; (б) вставлені конструкції, які містять емоційну оцінку висловленого в основній частині;
(в) вставлення, що являють собою розділові знаки; (г) вставлені конструкції, які служать для вираження мовної
оцінки. Звертання як функціонально багатозначний компонент комунікативного акту в публіцистичних та
інформаційних текстах функціонує як засіб встановлення контакту з адресатом мовлення та як засіб вираження
суб’єктивно-оцінного ставлення до особи співрозмовника.

Література
1. Арутюнова 1988: Арутюнова Н.Д. Типы языковых значений: Оценка. Событие. Факт. – М.: Наука, 1988. –
341 с.
2. Баранник 1993: Баранник Д.Х. Два рівні граматичної структури речення // Мовознавство. – 1993. – №6. –
С. 13-19. Розділ ІІІ. Теоретичні питання синтаксису

303
3. Вендина 1997: Вендина Т.И. Семантика оценки и ее манифестация средствами словообразования //
Славяноведение. – 1997. – №4. – С. 41-48.
4. Вольф 1985: Вольф Е.М. Функциональная семантика оценки. – М.: Наука, 1985. – 228 с.
5. Гак 1997: Гак В.Г. Эмоции и оценки в структуре высказывания и текста // Вестник МГУ. Сер.9.
Филология. – 1997. – № 3. – С. 87-95.
6. Грицина 2002: Грицина В.І. Інфраструктура речень публіцистичного стилю: Автореф. дис. … канд. філол.
наук. – Запоріжжя, 2002. – 19 с.
7. Дорда 1997: Дорда С.В. Аксіологічний аспект лінгвістики тексту // Актуальні проблеми функціонування
мовних одиниць різних рівнів у тексті: Зб. наук. пр. – Суми: Слобожанщина, 1997. – С. 38-43.
8. Ивин 1970: Ивин А.А. Основания логики оценок. – М.: Наука, 1970. – 247 с.
9. Коваленко 2003: Коваленко Б.О. Стилістично знижена лексика в мові сучасної української публіцистики:
Дис. … канд. філол. наук: 10.02.01. – К., 2003. – 182 с.
10. Космеда 2000: Космеда Т.А. Аксіологічні аспекти прагмалінгвістики: Формування і розвиток категорії
оцінки. – Львів: ЛНУ ім. І.Франка, 2000. – 350 с.
11. Маркелова 1995: Маркелова Т.В. Семантика и прагматика средств выражения оценки в русском языке //
Филол. науки. – 1995. – №3. – С. 67-79.
12. Падич 1984: Падич Н.В. Лексичні засоби вираження негативної оцінки // Мовознавство. – 1984. – №6. –
С. 69-72.
13. Погрібний 2002: Погрібний А. Державна мова? – Офіційна мова? – А також про паспортну наругу та піар-
спектакль „Перепис населення”. – К.: Укр. вид. спілка, 2002. – 89 с.
14. Стернин 1985: Стернин И.А. Лексическое значения слова в речи. – Воронеж: Изд-во Воронеж. ун-та, 1985.
– 170 с.
15. Танюк 1994: Танюк Л.С. Монологи (театр, культура, політика). – Х.: Фоліо, 1994. – 383 с.
16. Телия 1986: Телия В.Н. Коннотативный аспект семантики номинативных единиц. – М.: Наука, 1986. –
143 с.
17. Чобіт 2000: Чобіт Д.В. Громовідвід, або „Справа Лазаренка”. – К: Планета, 2000. – 48 с.
18. Шаховский 1982: Шаховский В.И. К типологии коннотации // Аспекты лексического значения. –
Воронеж: Изд-во Воронеж. ун-та, 1982. – С.29–34.

In article investigated the peculiarities of functioning the infrastructure of a sentence (addressing, paranthetic
words and constructions and components) in publicistic and informative texts.
Keywords: infrastructure of a sentence, evaluation, publicistic text, informative text.
Надійшла до редакції 1 жовтня 2006 року.