Стаття продовжує цикл публікацій автора з проблем визначення синтаксичних способів реалізації
іронії в українській мові. У ній розглянуто іронічні висловлення, побудовані за схемою простого речення,
ускладненого парентетичними конструкціями, здійснено класифікацію вставних та вставлених компонентів,
маркованих іронічним значенням.
Ключові слова: парентеза, вставні та вставлені конструкції, просте ускладнене речення, іронія,
іронічний ефект, контекст.

Розв’язання проблем, які розробляються в українському мовознавстві, передбачає, перш за все,
виявлення та аналіз чинників, що формують семантику речення, і з’ясування диференційних ознак, із
сукупності яких складається тип його структурно-семантичної організації.
Різноманітні граматичні форми, які раніше розглядалися розрізнено і формально, сучасна синтаксична
наука розглядає комплексно, у взаємозв’язку форми і змісту речення як багатоаспектної одиниці. Це стосується
і поняття вставності та вставленості конструкцій, які займають у структурі речення позицію граматично не
зв’язаних з реченням компонентів. Іншими словами, “внесення”, “вставляння” у речення додаткових
компонентів, які співвідносяться зі змістом основного складу речення, виходить за межі підрядних, сурядних,
детермінантних чи предикативних зв’язків і називається парентезою. “Парентеза (гр.parenthesis) – це внесення
чи вставлення у реченнєву структуру будь-яких елементів, що співвідносяться зі змістом базового складу
© Пацаранюк Ю.М., 2007 ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 15

304
речення або ж його конструктивних частин і які виходять за межі усталених синтаксичних зв’язків, котрі
можуть реалізуватися між компонентами основного змісту” [Беляев 2001, с. 289].
Парентетичні конструкції досить різноманітні за функцією та структурою, проте об’єднані загальною
функцією: внесення суб’єктивної модальності, яке передається особливою суб’єктивно-модальною формою (чи
конструкцією), тобто передає “ставлення мовця до повідомлюваного”, а також привнесення у загальний план
змісту речення додаткової інформації, принагідного авторського зауваження.
Беручи до уваги ті чи інші модально-смислові ознаки, розташування в структурі речення, Ю.Бєляєв
виділив чотири характерні ознаки вставності конструкцій: функція вираження оцінки, ставлення мовця до
повідомлюваного; лексико-семантична узагальненість, абстрактність; морфологічна строкатість слів і розмаїття
синтаксичної структури складників; вільна позиція в базовому реченні (пре-, інтер-, постпозиція) [Бєляєв 2001,
с. 291-292].
Ознаками ж вставленості, за А.Загнітком, є: 1) неможливість займати препозиції щодо реченнєвої
структури; 2) можливість самостійного вираження об’єктивного змісту і вільного вживання поза межами
речення (тобто йому притаманна наявність параметрів, характерних для власне-реченнєвого утворення
(предикативність, інтонаційне та смислове оформлення, структурна членованість, формальна організованість);
3) здебільшого виокремлення дужками або тире [Загнітко 2001, с. 257].
Вивченням синтаксичної природи вставлених конструкцій займалося чимало мовознавців (І.Вихованець,
А.Загнітко, А.Грищенко, К.Городенська, Н.Гуйванюк та ін.), проте у тлумаченні синтаксичного явища
“вставленості” ще й досі немає одностайності, а тому це питання є актуальним на сьогодні. Одні лінгвісти
відносять його до конструктивного рівня речення, інші – до комунікативного. А.Загнітко вважає, що варто
розрізняти два варіанти явищ, до яких застосовується термін “вставленість”: 1) факти письмового мовлення, в
яких визначальну функцію відіграє пунктуація; 2) факти, в яких визначальну роль відіграє синтаксична
структура. Ці факти збігаються тільки частково. Щодо першого, то вставлена конструкція – це будь-яка частина
тексту, вміщена у дужки. Це може бути слово, член речення, група речень. За другим варіантом, вставлення –
це частина висловлення, особливим способом співвіднесена з іншими його частинами (на письмі може
позначатися по-різному – дужками або тире) [Загнітко 2001, с. 253].
Про диференціацію вставних та вставлених компонентів К.Шульжук зазначає: “На відміну від вставних
слів, словосполучень і речень, що виражають суб’єктивне ставлення того, хто говорить, до висловленої ним
думки, вставлені слова, словосполучення і речення виражають такі додаткові повідомлення чи побіжні
асоціативні зауваження, які доповнюють, уточнюють, розвивають зміст висловлення, вказуючи на якість деталі
чи нові факти, що не були передбачені в перший момент формулювання думки” [Шульжук 2004, с. 169].
Вставлені конструкції більш самостійні і більш віддалені від суб’єктивно-модальних значень,
характерних для вставних конструкцій. Чимало побіжних зауважень і асоціативних доповнень безпосередньо
не пов’язуються зі змістом основного повідомлення. Це дає підставу деяким мовознавцям стверджувати, що
структури із вставленими конструкціями оформлюються “як специфічні складні речення інтерпозиційним або
постпозиційним приєднуванням” [Жайворонок 1980, с. 16-17]. Тобто особливістю цих одиниць є й те, що вони
не можуть стояти на початку речення, оскільки особа, яка говорить, не може наперед уточнювати свої думки.
Однак вони можуть розташовуватися за межами основного речення, наприклад: Говоріть. Я весь увага, як
заряджений стрічкою магнітофон… Але я знаю, що ви, коли навіть говорите правду, самі дуже сумніваєтесь в
цьому. (Бо у ваших устах правда таке ж рідкісне явище, як гаманець, набитий премією…) (О.Чорногуз).
Однак іноді, на думку О.Галайбіди, вставні слова наближаються до вставлених, коли вони: а) служать
засобом вираження емоційної оцінки повідомлюваних фактів чи явищ дійсності; б) вказують на джерело
повідомлення; в) сприяють діалогізації вислову [Галайбіда 1998, с. 81].
А.Загнітко говорить про наближеність вставлених конструкцій до парцельованих і приєднувальних, які
також порушують цілісність реченнєвої структури. Подібність вставлених конструкцій до приєднувальних
виявляється в їх додатковості, а до парцельованих – в їх асоціативному типі зв’язку з основним виявом речення
[Загнітко 2001, с. 511].
На досить високий стилістичний потенціал “вставлення” конструкцій звернув увагу А.Кунін,
зазначаючи, що цей прийом “є одним із художніх засобів, який використовується для підвищення
експресивності та емоційності висловлення” [Кунін 1973, с. 13]. При створенні іронії використання вставних і
вставлених конструкцій вносить ще й імпліцитну суб’єктивно-оцінну модальність.
Метою нашої наукової розвідки є визначити роль парентетичних конструкцій у створенні іронічного
ефекту, проаналізувати їх функції і ознаки у формально-граматичному аспекті та з погляду прагматики.
Вставлені конструкції пов’язуються з комунікативно-прагматичними інтенціями мовця, з намірами
підтвердити, уточнити висловлене доповненням його власних оцінок. Використовуються вони і з метою
привнесення додаткового повідомлення, зіставлення, спостереження, принагідного зауваження, що виникають
у процесі мовленнєвого акту. У загальний зміст висловленої оцінки чи у зміст самого “вставленого”
повідомлення може бути вкладено також певний відтінок змісту, котрий органічно доповнюватиме основне
повідомлення. Маємо на увазі передусім іронічний смисл, вкладений в суб’єктивно-модальні форми, що
супроводжують зміст речення, наприклад: Перша делегація з викладеною на папері і завчасно виготовленою Розділ ІІІ. Теоретичні питання синтаксису

305
петицією (у клуні на пшеничних збоїнах цілий тиждень готували) прибула з хутора Ладури (О.Ковінька). У
наведеному прикладі вставлена конструкція містить іронізування автора над укладачами “петиції”. Без такого
вставленого компонента іронічного ефекту досягнуто не було б.
Можемо зазначити, що при розгляді вставлених конструкцій з іронічним значенням автосемантичність
посідає другорядну позицію. На перший план виводиться комунікативний аспект. Як зазначає С.Походня, “і
формально автосемантичні, і синсемантичні речення, прочитані окремо, за смислом будуть неіронічні (як все
речення). Лише поєднання основного і вставного чи вставленого компонентів, зображення ситуації і вияв
авторського ставлення до неї дає можливість правильно оцінити співвідношення теми і реми висловлювання і
адекватно декодувати його. Рема ж несе в собі модальність і є таким чином комунікативним центром такої
конструкції” [Походня 1989, с. 42].
Щодо механізму створення іронії в реченнях, ускладнених вставленими конструкціями, то він будується
за загальним принципом побудови іронічного висловлення: буквальний зміст висловленого суперечить засобам
його передачі. Для ілюстрації візьмемо приклад: І як наставала весна, то газда Семен Непийвода мусив був на
своїх ланах широкополих (аж два з половиною морги!) сіяти… (Остап Вишня). Вставлена конструкція аж два
з половиною морги є авторським уточненням, в якому зосереджено іронію над невеликою кількістю землі
(порівн.: в головній частині речення її названо ланами широкополими). Отже, при взаємодії прямого значення
речення С1 (вся змістово-фактична інформація головного речення, тобто смисл, значення – умовне позначення
С – наше. – Ю.П.) і контекстуального смислу речення С2 (зміна смислу всього висловлювання під впливом
вставленої конструкції) виникає авторська підтекстова суб’єктивно-оцінна модальність С3 (імпліцитне
вираження насмішки над предметом мовлення).
На наш погляд, вставлення з метою іронізування є додатковим і необов’язковим (адже конструкцію,
ускладнену вставленням, можна замінити побудовою іншого простого чи складного речення) компонентом
висловлення, який відноситься до загального змісту речення опосередковано, як-от: Все можуть королі (як
королев дома немає!) (Перець, № 8), Грошей – кури не клюють (просто курей немає, грип!) (Перець, №12). І хоч
вставлені конструкції легко можна трансформувати у підрядні частини складнопідрядних речень, однак їх
пунктуаційне виділення (дужками) відіграє особливу роль у створенні іронічного ефекту – дужки ніби
створюють ефект підтекстності, віддаленого від основного змісту, проте влучного доповнення до нього.
Вставлені конструкції з іронічним значенням можна витлумачити таким чином: конструкція, що
вставляється в основне речення за допомогою сполучника (А.Загнітко вважає, що є всі підстави такі факти
відносити до псевдоскладного речення, оскільки друга предикативна частина поєднується з першою
опосередковано [Загнітко 2001, с. 254]. Іронія в таких реченнях може міститися:
а) виключно у вставленому компоненті: Стратон Стратонович бачив на своєму віку різних нахаб (та й
сам не дуже контрастував з ними), але на такого, як Благоуханний, – міг заприсягтися, – натрапив уперше
(О.Чорногуз); …В Ньютона було три закони, у Ховрашкевича – три теорії. “Третя теорія” Ховрашкевича
(якими були дві перші – ніхто не знав) прирівнювалися за своєю сміливістю й оригінальністю хіба що до
теорії Дарвіна – людина походить від мавпи, а не навпаки (О.Чорногуз);
б) у всьому висловленні (вставленою конструкцією іронія тільки підсилюється): Теща його, прекрасна
завжди бабуся, почувши про бажання дорогого зятя придбати собаку, ласкаво і привітно (як і завжди теща)
говорить, сильно натискаючи при розмові на шиплячо-свистячі приголосні…(Остап Вишня); Григорій
Покотило встав і, випинаючись знаннями консультанта (коли, як і кого має щільніше за зябра брати),
доводив щось хлоп’яку…(О.Ковінька);
в) у синтаксично самостійних частинах – словах висловлення, групах слів – тобто синтаксичних
конструкціях, граматично не пов’язаних з основним реченням. Наприклад: Вставши з постелі вранці (втім,
ранком цей час можна було б назвати тільки десь на берегах Атлантики – поблизу Лісабона чи
Гібралтара, куди мріями не раз сягав Сідалковський), Євграф любив…випити чашку кави (О.Чорногуз). У
зазначеному висловлюванні іронія досягається завдяки віддаленості інформації, яка подається у вставленій
конструкції.
Оригінальними у плані досягнення іронії є вставлені конструкції, в яких виявляється комунікативна
настанова, експресивно-емоційний характер, наприклад: А тепер знову звернімо погляди перед себе: ондечки –
ще одна “реабілітована” Кавалерідзевська княгиня Ольга з каррарського мармуру (питання, чим тоді
батькам міста не вгодив був, наприклад, сімферопольський, гадаю, назавжди залишиться риторичним: а
ви, якби мали до вибору між відрядженням до Італії й до Сімферополя, то куди б, вибачте,
поїхали?)(О.Забужко). Іронію зосереджено в питальному реченні. …І якраз на тому горішньому “без меня…”
спорскала в таке страхітливе ґлісандо, чи, по-простому сказавши, такого пускало півня, наче рипіло цвяхом по
склу, – бр-р, ще й досі зуби ниють, як згадаю…(Можливо, це був цілком умисний художній прийом, щоб
слухачі відразу втямили, чому мужчина, до якого так ніжно звертається героїня, накивав од неї п’ятами:
не всякі бо нерви здолають витримати подібний голосочок!) (О.Забужко) // вставлена конструкція
побудована за зразком складного речення з різними видами зв’язку (головна частина речення ускладнена
вставним словом, перебуває у логічному зв’язку з підрядними – зі значенням мети, з’ясувальною, ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 15

306
присубстантивною означальною). Іронію створює остання предикативна одиниця, яка виражена окличним
реченням.
Вставлені конструкції можуть бути побудовані за схемою різних типів речень, а саме:
– двоскладного простого речення: Але таких золотокосих, довгообразих красунь на Поділлі уже не було.
Вони округлялися на обличчі, ставали схожими на круглолицих, рум’янощоких і чорнявих українок, хоч подекуди
у них ще прозирало щось польське: ті ж золотаві коси, щедро розсипані по плечах (Сідалковському вони
чомусь завжди бачились тільки на подушках)…(О.Чорногуз);
– односкладного речення: З одного боку, він і сам, всупереч своєму вихованню і поглядам на життя,
переконаний, що Самусеві справді треба було давно вже набити морду (ах, який усе ж таки не
парламентський зворот!) (П.Загребельний);
– предикативної одиниці складного речення: а) сурядної частини складносурядного речення: Ви
заплющуєте очі. А що як зараз ухопить її (дружину. – Ю.П.) за комір і, затулившись нею (а вона може
затулити навіть двох) візьме й вискочить на вулицю (О.Чорногуз) // вставлені конструкції такого типу, як
правило, мають приєднувальний відтінок; б) підрядної частини: Оскільки ж серед наших героїв багато таких,
що кажуть правди не на гривню, а на калитку (навіть якщо калитка порожня!), то й ми не сміємо оминути
правди, яка розмислу потребує чи не потребує…(Є.Гуцало) // підрядна частина зі значенням зумовленості.
– складнопідрядного речення: Ходіть же, куме Терешку, я вам нашого генія покажу. Бачте, он голова, як
у коня! То ж усе розум… Шкода, що спить, а то б він вам показав (що показав би, невідомо, може, дулю)
(Г.Черінь) // із з’ясувальним значенням; Коли підкотив автобус, коли на яблунівську землю ступила Вівдя
Оберемок, то Мартоха кинулась до самогонниці, наче вогонь до сухої соломи. Вихопила клапоть
“Мессаджеро” чи “Оррор”, уп’ялась очима-беркутами в італійські чи французькі фрази (всі яблунівські
молодиці добре знаються на іноземних мовах, хоча ніколи й не вивчали їх) (Є.Гуцало) // підрядна частина
складнопідрядного речення зі значенням допустовості;
– складнопідрядного речення ускладненої будови: Ще трохи погомонівши про мистецтво для худоби (не
сумніваючись, що поп-музика тут не прищепиться, як і всякі авангардистські течії), ми вийшли з хліва
надвір (Є.Гуцало) // підрядне речення зі значенням з’ясувальним та порівняльним. Далі, вже й так добре
налякавши вас (він на цьому не зупиняється, бо, бачте, турбується про вас, як рідний брат), він починає на
додачу наводити ще й статистичні дані, які показують, що смертність від апендициту вища, ніж від
операцій на серці і трепанацій черепа, разом узятих (О.Чорногуз) // підрядне речення причини, ускладнене
напівпредикативним зворотом.
Останній приклад особливо яскраво демонструє читачеві іронічне використання вставленої конструкції у
структурі висловлення, адже сама по собі вона не несе іронії, але в сукупності з основним реченням створює
іронічний ефект (герой лякає свого хворого товариша фактами високої смертності, бо піклується про нього, як
рідний брат).
Як переконує мовна практика, “вставлятися” з метою іронії можуть не тільки окремі речення чи їх
частини, а й кілька речень, вставлені тексти, як наприклад: Депутати раптом збагнули, що можуть
натиснути не ту кнопку; пішов поголос, що та система не дає достатніх гарантій від ошуканства, – мовляв,
уможливлює голосування чужими картками, а це означає обдурювання широких мас (Невже депутати
мають один одного за спритних шахраїв? Ніколи б не повірив. Вони ж наш цимес і квіт порядності!)
(Перець, №11); Всяка культура говорить мовою знаків, у тому числі й найдрібніших, найневидніших, які
наскрізь просякають повсякденне життя. Коли вам щоденно торочать у тому-таки метрополітені, що в
ньому, бачте, “забороняється” перше, і друге, і третє, й парканадцяте (зокрема й геть уже фантастичне –
“входити без взуття”. Треба розуміти, по вулицях кияни знай товчуться босоніж, як мусульмани по
мечеті, а от вступаючи в метро, мусять, хоч-не-хоч, виймати з торбин кирзяки… От би знати, хто
автор цього шедевра?), – коли звідусюди лине це “забороняється”, значить вашу свідомість, непомітно для
вас, обкладають червоними прапорцями: “не влезай!” (О.Забужко).
Узагалі завдання того, хто іронізує, полягає в тому, щоб висловити своє категорично негативне чи
пом’якшено глузливе ставлення до того чи іншого явища дійсності у непрямий спосіб, тобто створити так звану
приховану модальність. Вставлені компоненти можуть здійснити задум мовця зіронізувати, вони надають
висловлюванням певної суб’єктивно-оцінної модальності, іронічного уточнення, пояснення, конкретизації,
перебуваючи у позиції реми відповідно до теми, що виражається головним реченням, як-от: Жінки: А все-таки
церква – так воно не те, що ваші читанки та співи під повіткою! Інші: “Під повіткою?!!”, “Церква?!” Піп,
мабуть, підморгує?! (Місцеві “батюшечка” дуже слабкі щодо “адамових реберці” і мало не щотижня за ту
слабкість платять власними святими ребрами…) (І.Нечуй-Левицький). У цьому прикладі вставлене
речення імпліцитно виражає негативну характеристику персонажа, що є невід’ємною ознакою іронії.
Проаналізувавши вставлені конструкції з іронічним значенням, можемо визначити цілий ряд функцій,
що характеризують лексико-синтаксичний алогізм з базовою структурою:
1) пояснювальна функція вставлених конструкцій з іронічним значенням: Якщо Зося не біжить по
цигарки для Стратона Стратоновича (це чи не єдине її заняття у “Фіндіпоші”), то читає і при цьому так Розділ ІІІ. Теоретичні питання синтаксису

307
млосно зітхає, що з календаря з перекладними листочками сторінки відриваються самі і, як осінні листочки,
опускаються на підлогу біля кошика для паперів (О.Чорногуз);
2) уточнювальна функція: А о першій годині мушу вже бути знов у компанії, у школі писарській, –
там ти обучую двадцяти чотирьох їх писати і читати по-німецьки (руснаків та волохів – по-німецьки!)
(Ю.Федькович); Назовні письменники всі в штанях, іноді дуже добрих, іноді дуже дірявих (залежно від
таланту), мають вони (як уже говорилось) довге волосся (Остап Вишня);
3) причиново-мотиваційна функція: Водночас ви хочете (не хотіли б, а хочете), щоб ваша дружина
була: найсимпатичніша, найакуратніша, найрозумніша (це для людей, для вас це найстрашніше, а тому
подумайте про себе)… (О.Чорногуз); Зупиняйте свій погляд на предметі вибору (дівчині. – Ю.П.) не тільки
пізно ввечері чи вночі (тоді всі дівчата гарні), але й при світлі, на свіжому повітрі (О.Чорногуз);
4) конкретизувальна функція: А тракторів? Та ще й які! Навіть “Кіровець -703” є, і два Т-150
(обидва поламані, щоправда, але завод обіцяє гарантійно полагодити), а дрібніших – без ліку
(П.Загребельний); Вітаючи шанобливих гостей, хуторянка Варвара Вередлива од захоплення – губернаторські
ж світила прителіпалися – спочатку розгубилася (О.Ковінька);
5) модально-оцінна: Він (дядько Зновобрать – Ю.П.) одверто насміхався і цим відбивав у
супротивників будь-яку охоту до згадування про давню конфронтацію (ох і словечко ж симпатичне, надто
для села над Дніпром!) (П.Загребельний); – Хто це? – питаю. – Сашко! – От сукин син! (Найвищий в
українців вияв захоплення ким-небудь) (Остап Вишня). Цю функцію ми вважаємо чи не найважливішою,
оскільки вираження суб’єктивної модальності, на наш погляд, є основним завданням іронічного висловлення.
Як ми зазначали на початку статті, серед парентетичних, окрім вставлених конструкцій, виділяють також
і вставні. Про функції вставних конструкцій у “Синтаксисі української мови” К.Шульжука зазначається, що
вставні слова, словосполучення і речення віднесено до синтаксично ізольованих частин речення, які хоч і
належать до речення за своїм змістом, синтаксично не пов’язуються з жодним членом даного речення і, таким
чином, залишаються поза синтаксичними зв’язками між членами речення [Шульжук 2004, с. 166].
Аналіз висловлень із вставно-модальними компонентами в плані синтаксичної номінації дозволяє
стверджувати про їх двопланову інформативність, про тісну єдність диктуму і модусу у структурі речення.
Тобто висловлення із вставними конструкціями містять, крім пропозиційної семантики повідомлення про
реальну подію, факт, фрагмент чи ситуацію об’єктивної дійсності, ще й “власну пропозицію мовця”, його
ставлення до висловленого [Гуйванюк 1999, с. 256].
Суб’єктивно-модальні значення, що виражаються вставними словами, словосполученнями та реченнями,
широкі й різноманітні. А оскільки основне значення вставної конструкції полягає у вираженні ставлення мовця
до повідомлюваного, то цілком виправданим є використання вставних конструкцій з метою іронізування над
чимось (кимось) у процесі мовлення. Наприклад: Хаблак до редактора: Гаразд усе, тільки от нещастя –
братові хлопчаки рукописом мого роману обклеїли хату, до сліз шкода. – Свята наївність, – озирнувся Іван на
Гуляйвітра та Дзядзька. – Звісно, українська література в жалобі…(В.Дрозд). Іронія досягається тут
характеристикою персонажа свята наївність та реплікою-шпилькою з приводу знищеного роману. Вставне
слово підсилює в цьому випадку іронічне звучання цієї фрази.
Однак варто зауважити, що найчастіше вставні конструкції виконують допоміжну роль у створенні іронії
в структурі речення, адже цілком очевидною є їхня контекстна зумовленість. Знаходимо лише поодинокі
приклади, в яких іронію створено за допомогою вставного слова чи словосполучення, як-от: Сидів-сидів у
хуторів, двадцять літ не показував на світ нова, раз вирвався, та й то, дякувати землячкам, посадили-таки
(до в’язниці – Ю.П.) (В.Винниченко). Іронія зосереджена у подяці (у формі вставної конструкції) персонажа
землякам за своє ув’язнення.
Класифікації семантико-функціональних різновидів вставних конструкцій ґрунтуються на їх семантиці
та вміщеній у них оцінці повідомлюваного мовцем. Для характеристики іронічних висловлень, ускладнених
вставними конструкціями, скористаємося класифікацією за типом привнесеного вставними компонентами у
речення значення.
1. Вставні слова, словосполучення й речення для вираження ступеня вірогідності, достовірності
повідомлюваного: За сумісництвом йому (Антонові Івановичу – кочегару – Ю.П.) було доручено керувати ще й
“Музпрокатом” – на тій, очевидно, підставі, що й піаніно, і роялі робляться з сухого дерева і добре горять
(Остап Вишня); Зі звертанням до кар’єриста: Іване Івановичу! Воістину ви – зразкова людина нашої
безпримірної епохи, і ваше ім’я, очевидно, буде фігурувати в пантеоні “Червоних дощок”! (М.Хвильовий); //
іронія у цих висловленнях створюється “очевидністю” явищ, що описуються (кочегар розуміється на роялях, бо
вони з дерева, як і дрова, якими він палить; кар’єрист – перша кандидатура на дошку пошани), яка
підкреслюється вставним словом; Депутат бізнесом може й не займатися, звичайно, якщо зможе (Перець,
№5); Любий, я тебе і під вербою любитиму. Звичайно, коли нам дадуть там квартиру, а вербу не зріжуть
(О.Чорногуз). Іронічність висловлень, ускладнених вставним словом звичайно, досягається через нейтралізацію
його первинного значення, тобто: типове значення лексеми звичайно – вираження неминучості, переконаності у
тому, що має відбутися. В іронічних висловленнях це слово означає нереальність події, впевненість у тому, що
вона не відбудеться. ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 15

308
У наступних прикладах вставні конструкції служать для підсилення іронічного ефекту висловлень:
Чиновники Камінь-Каширського держлісгоспу, приміром, “притягнули до адміністративної відповідальності”
людину, яка десять років тому … померла. “Притягнули”, звісно ж, за браконьєрські дії з “лісом – нашим
багатством”, як любили раніше писати на щитах по узліссях (Перець, № 8); От ви заходите в установу.
Сидить собі така собі людина. Солідна, ясна річ, людина, бо вона або в окулярах, або в перманенті, або така,
що не має ні окулярів, ні перманенту, а проте людина серйозна (Остап Вишня); Ясна річ, ніяких темників зараз
не може бути, а тому запам’ятовуйте, про що писати, а про що ні (Перець, № 8) // у цьому висловленні
іронію створює протиріччя явищ темників нема / записуйте, що казати, вставне слово тільки підсилює
загальний іронічний ефект висловлення.
2. Вставні слова, словосполучення й речення, що вживаються для вираження ступеня гаданості,
недостовірності, невпевненості: Цікаво, за рахунок чого досягається така чоловіча краса? Щось у ньому є від
коня Пржевальського. Щелепа відтягнута. Ложкою, мабуть, не користується, рідкі страви сьорбає так
(О.Чорногуз); Сідалковський Гракові-ветеринару: Мені завжди подобався ваш лексикон, Грак. Кажуть,
Хлівнюк злигався…Це, здається, теж ваше ветеринарне слово? Так от, злигався з Чадюком і Нещадимом
(О.Чорногуз); – Що ж, вітаю, – весело каже брат, повертаючи їй (Тоні) листа. – Тільки тепер сама опановуй
морзянку… Хоча наступного листа він тобі, мабуть, уже складе не морзянкою, а знаками давніх інків
(О.Гончар).
3. Вставні конструкції на позначення зв’язку думок, послідовності викладу їх чи логічного завершення
цього викладу, підкреслення, виділення окремих компонентів, на які припадає вираження іронії: Це значило, що
мій герой сьогодні буде уважно ловити кожне слово і ні разу не задрімає тією безмятежною дрімотою, коли
певний, що можна спокійно трохи поспати, бо, по-перше, в потрібний момент (коли голосують одноголосно)
Марфа Галактіонівна легенько штовхне його під бік, і, по-друге, Іван Іванович певний був, що його комосередок
“ніколи не зрадить інтересів пролетаріату” (М.Хвильовий).
4. Вставні конструкції, які виражають почуття мовця, його емоційну оцінку повідомлюваного: Після
перегляду фільму…, на щастя, кіноглядачі виносять вас на своїх плечах аж на вулицю (О.Чорногуз).
5. Вставні конструкції на позначення джерела повідомлення: За останніми даними, тридцять срібників
у всі часи були вільно конвертованою валютою (Перець, №9); – А Париж, як відомо, диктує всі моди… А
Кобилятин, як ви знаєте, ні від кого ні в чому не хоче відставати. Навіть від Парижа (О.Чорногуз).
6. Вставні конструкції на позначення ставлення мовця до способу оформлення висловлень, їх стилю,
тону й емоційного забарвлення: Тепер соціологи за фахом несподівано для себе вперше в світі, можна сказати,
в домашніх умовах, схрестили північно-американську ондатру з українським звичайним їжаком і цим самим
довели, що у світі немає нічого неможливого (О.Чорногуз).
7. Вставні конструкції зі значенням активізації співрозмовника, привернення уваги до повідомлюваного:
І у взаєминах між ними було зареєстровано не тільки звертання “Куме”, але й – подумайте тільки –
“Дорогий куме”! (П.Загребельний) // іронічність зазначеного висловлення полягає в акцентуації уваги на
звертаннях між кумами-ворогами, а вставна конструкція підкреслює вже створену іронію.
8. Вставні конструкції зі значенням ступеня звичайності повідомлюваного: За переписуванням історії
йде, як правило, переписування географії (Перець, №6).
Іноді для створення іронічного ефекту у висловлюванні використовують цілу низку вставних
конструкцій для досягнення особливого іронічного змалювання того чи іншого об’єкта, як-от: Для народу ми
вже, по суті, так би мовити, в принципі, розв’язали цю прокляту проблему, і в цьому сенсі буржуазна наука
мусить капітулювати перед марксизмом (М.Хвильовий). У наведеному прикладі іронія перетворюється на
сарказм, а “нанизування” вставних конструкцій покликане іронічно загострити створений образ некомпетентної
у справах, пустослівної, але дуже амбітної, з намаганнями пані висловлюватись “по-модному”.
Отже, будучи зумовленими контекстом, вставні конструкції найчастіше служать для підсилення
іронічності у вже змодельованому іронічному висловленні мовця. Роль вставних компонентів полягає у тому,
щоб створити іронічно марковані деталі епізоду (фрази). Це зумовлюється їх структурними особливостями: і в
смисловому, і в синтаксичному плані вони пов’язуються зі змістом речення.
Підсумовуючи, можемо зазначити, що внутрішня суперечливість, яка притаманна парентетичним
конструкціям з іронічним значенням (вона проявляється, з одного боку, у структурній незалежності
(послаблених чи формально не виражених синтаксичних зв’язках), а з другого боку, в семантичному,
смисловому та логічному зв’язку з основною частиною речення), зумовлює їх ситуативну маркованість.
Двоплановість зображення досягається наступним шляхом: формально незначна, вторинна в синтаксичному
плані конструкція, яка містить таку ж вторинну інформацію, перетворюється на комунікативний, експресивно-
модальний центр висловлення, тобто механізму реалізації іронії притаманна невідповідність між традиційно і
ситуативно значущим.

Література
Бєляєв 2001: Беляев Ю.И. Синтаксис современного русского литературного языка: Учебное пособие. –
Херсон: Айлант, 2001. – 494 с. Розділ ІІІ. Теоретичні питання синтаксису

309
Галайбіда 1998: Галайбіда О. Взаємодія вставних і вставлених слів // Зб. наук. пр. Кам’янець-
Подільського держ. пед. ун-ту. Серія філологічна. Випуск 2. – Кам’янець-Подільський: Кам’янець-Подільський
ДПУ, 1998. – С. 80-83.
Гуйванюк 1999: Гуйванюк Н.В. Формально-семантичні співвідношення в системі синтаксичних одиниць.
– Чернівці: Рута, 1999. – 335 с.
Жайворонок 1980: Жайворонок В.В. Вставлені речення та розділові знаки при них // Укр. мова та літ. в
школі. – 1980. – № 6. – С. 16-17.
Загнітко 2001: Загнітко А.П. Теоретична граматика української мови: Синтаксис: Монографія. – Донецьк,
ДонНУ, 2001. – 662 с.
Кунін 1973: Кунин А. В. Вклинивание как лингвистическое явление // Иностр. яз. в школе. – 1973. – № 2.
– С. 13-21.
Походня 1989: Походня С.И. Языковые виды и средства реализации иронии. – К.: Наук. думка, 1989. –
126 с.
Шульжук 2004: Шульжук К.Ф. Синтаксис української мови: Підручник. – К.: Академія, 2004. – 408 с.

Comparative analysis of irony allowed widening some different linguistic means from lexical to syntactical level.
One of the most popular means of irony is parenthetical construction. They have different function and express
subjective attitude of the speaker.
Keywords: parenthetical construction, irony, syntax, expressivity.
Надійшла до редакції 30 вересня 2006 року.