Стаття продовжує цикл публікацій із синтаксису української мови. У ній розглянуто числівниково-
іменникові лексеми у функції детермінантів з причиновим та цільовим значенням.
Ключові слова: чилівниково-іменникові сполуки, детермінанти.

Важливу роль в українській мові відіграють числівниково-іменникові сполуки як поширювачі
предикативного ядра двоскладного чи односкладного речення, тобто як другорядні члени — детермінанти.
Проблему детермінантів в сучасній лінгвістиці однозначно не розв’язано, хоч і є низка аргументованих
думок на користь виокремлення їх як специфічних другорядних членів речення. Розбіжності в поняттєвому
осмисленні мовних одиниць, якими послуговуються сучасні дослідники, очевидна неоднозначність їх
трактування відображають складність і багатоаспектність мови як об’єкта наукового пізнання.
Поняття-термін “детермінант” (детермінантний член) уперше з’явилося в середині 60-х років у працях
Н.Ю.Шведової [Шведова 1964: 77-93].
Певні аспекти проблеми про характер семантико-синтаксичного зв’язку деяких словоформ з дієсловом у
структурі речення розглядали ще Л.В.Щерба, В.В.Виноградов, О.М.Пєшковський, А.І.Смирницький,
Є.В.Кротевич та інші мовознавці.
Ідея виділення детермінантних членів речення досі викликає дискусію серед лінгвістів.
Отже, розв’язання потребує давно відома граматистам проблема більшої чи меншої незалежності
обставинних зворотів: поєднані вони з усім реченням чи лише з присудком [Курилович 1962: 48-56].
Детермінантам присвячено окремі розділи в академічних граматиках російської мови (1970, 1980), у
наукових розвідках І.Р.Вихованця, К.Г.Городенської, Н.Л.Іваницької [Вихованець 1992; Вихованець 1993;
Городенська 1991; Іваницька 1986] та інших дослідженнях українських лінгвістів.
Детермінант, або детермінантний другорядний член, витлумачують здебільшого як самостійний
семантико-синтаксичний поширювач предикативного ядра речення (двоскладного чи односкладного) [Руденко
1996: 8].
Із семантико-синтаксичного погляду детермінанти можна вільно вилучати чи вводити до структури
речення залежно від його комунікативної настанови. У цьому полягає основна відмінність детермінантних
членів від валентно пов’язаних із предикатом прислівних другорядних членів, які конструктивно обов’язкові
для речення і вводяться до його складу за правилами сполучуваності слів, утворюючи відповідні
словосполучення у внутрішній структурі речення.
Отже, детермінантний член речення дослідники кваліфікують як особливу синтаксичну категорію рівня
речення, поширювач цілого речення [Крылова 1976: 42-52; Вихованець 1980: 246].
© Попович Н.М., 2007 ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 15

310
Позиція детермінантів, на думку І.Р.Вихованця, у формально-синтаксичному плані є
найпериферійнішою. Вони становлять немовби зовнішній компонент щодо внутрішньо об’єднаних головних і
прислівних другорядних членів речення. Ця своєрідна відмежованість детермінантів від іншої (основної)
частини простого ускладненого речення зумовлена тим, що вони репрезентують у згорненому вигляді інше
просте речення з його семантико-синтаксичним відношенням до пов’язаного з ним простого речення в межах
складного [Вихованець 1993: 237].
У синтаксичній структурі української мови немає якогось системного внутрішнього порядку поєднання
детермінантів з предикативним ядром. Якщо в простому ускладненому реченні є кілька детермінантів,
мовленнєву позицію кожного з них визначають за близькістю або віддаленістю від предикативного ядра, за
лінійною контактністю або дистантністю розташування, які не закріплені в мовній системі і можуть
змінюватися в різних умовах спілкування. Найголовнішою ознакою детермінантів є їхня вторинність,
похідність, трансформаційна пов’язаність із структурою складного речення.
Отже, з’ясовуючи природу детермінантів, слід зважати передусім на їхні визначальні формально-
синтаксичні й семантико-синтаксичні особливості; на відмежування їх від форм, прислівний зв’язок яких
зумовлений семантико-синтаксичною валентністю предиката, а особливо від форм, поєднаних з опорним
словом невалентним, вільним підрядним зв’язком, а саме – приляганням. Саме тому ми у своїй статті
досліджуємо детермінанти у простому ускладненому реченні.
Найчисленнішу групу простих ускладнених речень становлять конструкції з детермінантними
другорядними членами. Трансформаційно вони тісно пов’язані із структурою складного речення і зберігають
переважно тип семантико-синтаксичного відношення між елементарними простими реченнями.
У теорії синтаксису детермінанти здебільшого виділяють як специфічну семантико-синтаксичну
категорію. Очевидною є така загальна тенденція: 1) визнання найбільшого віддалення детермінантних членів
від предиката і 2) слабкість їхнього зв’язку з предикатом.
Серед засобів вираження детермінантів певне місце посідають і числівниково-іменникові сполуки у
функції детермінантів з причиновим та цільовим значенням.
Детермінанти із значенням причини перебувають у безпосередньому дериваційному зв’язку з підрядною
причиновою частиною складнопідрядного речення. Вони формуються з відпредикатного (віддієслівного або
відприкметникового) іменника, утвореного на основі згорненого предиката підрядної причинової частини і
прийменника, що замінив підрядний сполучник, який указував на причинові семантико-синтаксичні
відношення між підрядною і головною частинами. На рівні цих відношень корелюють підрядні сполучники бо,
тому що, через те що, оскільки, у зв’язку з тим що й ціла низка прийменників, зокрема первинні через, від, за, з
та вторинні внаслідок, з приводу, завдяки, у зв’язку з, зважаючи на та ін., які вживаються в типових випадках з
відповідними відмінковими формами зазначених субстантивів [Городенська 1991: 133].
І.Р.Вихованець вважає, що “причинові синтаксеми являють собою віддзеркалення причиново-
наслідкових відношень у структурі складного речення, яке є для ускладненого простого речення з названими
синтаксемами вихідною (базовою) одиницею” [Вихованець 1992: 147].
Причинові синтаксеми реалізуються в семантичних і морфологічних варіантах. Семантичне варіювання
пов’язане з відтінковими нашаруваннями на загальне причинове значення.
У значенні причини вирізняється інваріантний зміст, що об’єднує ці форми у відповідну підсистему. Це
означає, що майже кожна прийменниково-відмінкова форма, спеціалізована на вираженні причинових
семантико-синтаксичних відношень, надає загальному значенню причини специфічного семантичного відтінку.
У сучасній українській літературній мові основним морфологічним варіантом причинової синтаксеми,
тобто засобом домінантного вираження причинового значення, як відомо, є прийменниково-відмінкова форма
через + знахідний відмінок, пор.: Учений не прибув на конгрес через хворобу; Студент не відвідує секцію через
зайнятість.
Вживання числівниково-іменникової сполуки в позиції відпредикатного іменника трапляється зрідка.
Основними виразниками цієї сполуки є власне-кількісні й збірні числівники, а також найуживаніші неозначено-
кількісні числівники. Детермінанти, до складу яких входять прийменники й числівниково-іменникові сполуки,
репрезентують другий етап згортання підрядної причинової частини, тобто той, коли числівниково-іменникова
сполука є представником семантики всієї згорненої підрядної частини. Прийменники надають причиновому
значенню таких детермінантів різних відтінків. Так, зокрема, від указує на джерело, походження явища, пор.:
Діти раділи від трьох подяк; Пенсіонери журилися від багатьох зволікань; Пасажири нервували від кількох
відкладених рейсів. Прийменник за, що сполучається з числівниково-іменниковою сполукою у формі орудного
відмінка, наголошує на перешкоді, пор.: Тепер мені спокійніше, а то я за багатьма турботами не міг часом
спочивати як слід (М.Коцюбинський); Йому нічого не чутно за двома шибками.
Прийменник завдяки, поєднуючись із числівниково-іменниковою сполукою у формі давального відмінка,
виражає сприяння появі позитивного наслідку. Характерно, що обидва компоненти такої сполуки мають
семантичні обмеження: іменниковий компонент реалізують тільки назви осіб, числівниковий — переважно
власне-кількісні та збірні числівники: Завдяки шести членам екіпажу життя пасажирів було врятовано. Розділ ІІІ. Теоретичні питання синтаксису

311
Прийменник унаслідок і числівниково-іменникова сполука у формі родового відмінка передають
результативну причину, пор.: Унаслідок двох зустрічей сторони дійшли згоди в усіх питаннях; Унаслідок
обговорення багатьох пропозицій комісія підготувала великомасштабну програму.
Похідний прийменник у зв’язку з разом із числівниково-іменниковою сполукою у формі орудного
відмінка вказують на взаємопов’язаність явищ, пор.: У зв’язку з двома повенями затоплено чимало будівель; У
зв’язку з кількома перевірками виявлено перевитрати ресурсів.
Значення причини з відтінком обґрунтування передають похідні прийменники з огляду на і зважаючи на
та числівниково-іменникові сполуки у формі знахідного відмінка, пор.: З огляду на ці п’ять недоліків будинок
не можна експлуатувати; Зважаючи на сотні похвальних відгуків виставу знову внесено до репертуару.
Числівниково-іменникові сполуки у функції детермінантів з цільовим значенням ґрунтуються на
семантичних диференційних ознаках наступності в плані часової перспективи, бажаності явища. Відповідно до
семантичної ознаки наступності вони мають часовий план стосовно майбутнього [Вихованець 1992: 150].
Подібно до інших вторинних синтаксем цільові також вживаються в детермінантній позиції простого
ускладненого речення, що послужило підставою для виокремлення детермінантів із цільовим значенням. Вони
сформовані з відпредикатного іменника, що передає семантику згорненої підрядної цільової частини
складнопідрядного речення, і прийменника, який замінив підрядний цільовий сполучник щоб, який виражав
семантико-синтаксичні цільові відношення між підрядною і головною частинами, пор.: Дівчина вступає до
аспірантури, щоб написати дисертацію → Дівчина вступає до аспірантури для написання дисертації; Молоді
ходять до клубу, щоб розважатися → Молоді ходять до клубу заради розваги. Характерною особливістю
форми цього детермінанта є те, що з відмінковою формою відпредикатного іменника може пов’язуватися низка
прийменників, які корелюють у межах семантико-синтаксичних цільових відношень лише з одним підрядним
сполучником щоб.
Цільові відношення на відміну від причинових, темпоральних і умовних, формуються в семантико-
синтаксичному ярусі речення з причиново-наслідкових і модально-пропозитивних власне-семантичних
відношень, однак це не зумовлює якихось особливих відмінностей у процесі утворення цільових синтаксем
[Городенська 1991: 135]. Вони реалізуються в семантичних і морфологічних варіантах. Із семантичного боку
форми в цільовій функції поділяються на підгрупи, що виражають значення власне-мети та присвяти.
Морфологічними варіантами цільових синтаксем із функцією власне-мети є сполуки прийменників для,
на, з метою, під, по, за тощо і форм непрямих відмінків іменників, домінанту яких становить родовий та
знахідний відмінки. Слід зауважити, що з відпредикатними іменниками можуть пов’язуватися лише
прийменники для, на, з метою, решта прийменників — з іменниками конкретно-предметної семантики. Ці
особливості їхньої сполучуваності уможливлюють формування детермінантів мети першого і другого ступеня,
які відбивають різну глибину згортання підрядної цільової частини, пор.: Молодь приїхала до Києва, щоб
навчатися → Молодь приїхала до Києва для навчання; Школярі прибули на стадіон, щоб змагатися →
Школярі прибули на стадіон на змагання; Брокер заходить до них, щоб налагодити стосунки → Брокер
заходить до них з метою налагодження стосунків; Жінка пішла, щоб купити хліб → Жінка пішла по хліб;
Селяни виділили землю, щоб посіяти ячмінь → Селяни виділили землю під ячмінь; Група їде до Туреччини, щоб
закупити товари → Група їде до Туреччини за товарами.
Прийменники із функцією власне-мети практично не формують із числівниково-іменниковими
сполуками цільових детермінантів. Виняток становить прийменник за, пор.: Група їде до Туреччини за
десятьма (кількома, багатьма) товарами.
Відтінок присвяти передають прийменники задля, ради, заради з родовим відмінком іменників.
Характерно, що ця форма є звичнішою для детермінантів другого ступеня, оскільки відмінкову форму
заповнюють переважно іменники — назви істот та предметів і зрідка вживаються віддієслівні й
відприкметникові іменники, пор.: Мати робить це задля своїх дітей; Вона постаралася задля вступу до
університету; Батьки приїхали заради дочки; Юнак кинув усе заради перемоги.
Названі прийменники на відміну від прийменників із функцією власне-мети можуть пов’язуватися також
із числівниково-іменниковими сполуками, унаслідок чого утворюються цільові детермінанти з відтінком
посвяти. До складу цих сполук уходять власне-кількісні й збірні числівники, а також найуживаніші неозначено-
кількісні числівники, пор.: Мати робить це задля своїх шести дітей; Хлопці відмовилися від поїздки заради
кількох дівчат; Лікарі перепрацьовують ради сотень хворих.
Основним морфологічним варіантом цільових синтаксем, співвідносних з детермінантами першого
ступеня, вважають сполуку прийменника для з родовим відмінком, оскільки вона вживається в усіх
функціональних стилях сучасної української літературної мови. Стильовим еквівалентом цієї сполуки є форма з
метою + родовий відмінок.
Із цими морфологічними варіантами в синонімічних відношеннях перебувають такі форми, як на +
знахідний відмінок, по + знахідний відмінок, за + орудний відмінок, задля + родовий відмінок, ради + родовий
відмінок, заради + родовий відмінок.
Периферію морфологічних варіантів цільових синтаксем утворюють форми у / в + знахідний відмінок,
про + знахідний відмінок, які в сучасній українській мові виходять з ужитку. ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 15

312
Що стосується детермінантів другого ступеня, виражених числівниково-іменниковими сполуками, то
їхніми основними морфологічними варіантами є сполуки з прийменниками присвяти, зокрема ради та заради.
Отже, детермінанти співвідносні з відповідними підрядними частинами і виражені прийменниково-
відмінковими формами, охоплюють широкий спектр адвербіальних значень. Числівниково-прийменниково-
іменникові сполуки виконують переважно роль детермінантів з причиновим та цільовим значенням, в межах
цих значень відбір прийменників відбувається диференційовано.

Література
1. Вихованець 1980: Вихованець І.Р. Прийменникова система української мови. – К.: Наукова думка,
1980. – 288 с.
2. Вихованець 1992: Нариси з функціонального синтаксису української мови. – К.: Наукова думка, 1992. –
224 с.
3. Вихованець 1993: Вихованець І.Р. Граматика української мови. Синтаксис: Підручник. – К.: Либідь,
1993. – 368.
4. Городенська 1991: Городенська К.Г. Деривація синтаксичних одиниць. – К.: Наукова думка, 1991. –
1991. – 192 с.
5. Іваницька 1986: Іваницька Н.Л. Двоскладне речення в українській мові. – К.: Вища школа, 1986. – 167 с.
6. Крылова 1976: Крылова О.А. Детерминанты в аспекте коммуникативного синтаксиса // Вопр.
языкознания. – 1976. –№2. – С.42-52.
7. Курилович 1962: Курилович Е. Основные структуры языка: словосочетание и предложение // Очерки
по лингвистике: Сб. ст. – М.: Изд-во иностр. лит., 1962. – С.48-56.
8. Руденко 1996: Руденко Л.М. Обставинна детермінація в структурі тексту (семантико-синтаксичний і
стилістичний аспекти). Автореф. дис. … докт. філол. наук. – К., 1996. – 36 с.
9. Шведова 1964: Шведова Н.Ю. Детерминирующий объект и детерминирующее обстоятельство как
самостоятельные распространители предложения // Вопр. языкознания. – 1964. – №6. – С.77-93.

The article deals with numeral-noun combinations in the function of determinants of cause and purpose. The
prepositions play an important role in it.
Keywords: numeral-noun combinations; determinants.
Надійшла до редакції 27 вересня 2006 року.